29 січня 2026 року
м. Київ
суддів Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О., Ємця А. А., Короля В. В., Пількова К. М., Ткача І. В.
справа № 990/135/24
провадження № 11-285заі25
1. Під час розгляду апеляційної скарги у цій справі постало питання застосування положень частини дев'ятої статті 69 Закону України від 02 червня 2016 року
№ 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) щодо визначення невідповідності кандидата на посаду судді ОСОБА_1 критерію доброчесності.
2. Велика Палата Верховного Суду постановою залишила без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29травня 2025 року у справі № 990/135/24 без змін, яким було відмовлено у задоволенні позову про визнання протиправним і скасування рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про відмову у внесенні рекомендації для призначення ОСОБА_1 на посаду судді та зобов'язання відповідача повторно провести з ним співбесіду у складі іншої колегії та прийняти рішення з урахуванням висновків, наведених у рішенні суду.
3. Із висновками Великої Палати Верховного Суду щодо відповідності рішення ВККС вимогам частини третьої статті 795 Закону № 1402-VIII та визначеним статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) критеріям обґрунтованості, безсторонності, розсудливості не погоджуємось та вважаємо, що під час його прийняття не було не дотримано сформульованих раніше Великою Палатою Верховного Суду підходів до оцінки обґрунтованості висновків ВККС щодо доброчесності кандидата на посаду судді, враховуючи які мала б скасувати оскаржуване рішення та задовольнити позовні вимоги, керуючись передусім принципами верховенства права та правової визначеності.
4. З урахуванням наведеного щодо цих висновків висловлюємо окрему думку виходячи з таких міркувань.
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
5. 15 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВККС, в якому просив:
- визнати протиправним і скасувати рішення ВККС у складі колегії № 3 від 14 березня 2024 № 342/дс-24 про відмову у внесенні рекомендації для призначення ОСОБА_1 на посаду судді Біляївського районного суду Одеської області;
- зобов'язати відповідача повторно провести з позивачем, переможцем конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошеного рішенням ВККС від 14 вересня 2023 № 95/зп-23, співбесіду у складі іншої колегії та прийняти рішення з урахуванням висновків, наведених у рішенні суду.
6. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що оскаржуване рішення відповідача є таким, що не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України.
7. ОСОБА_1 зауважує, що висновки Комісії, які стали підставою для прийняття спірного рішення, є безпідставними, оскільки позивач дотримався вимог Положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, затвердженому рішенням ВККС від 02 листопада 2016 року № 141/зп-16
(далі - Положення № 141/зп-16), щодо зазначення відомостей в анкеті кандидата. Крім того, позивач зазначає про недоведення відповідачем умислу позивача щодо неподання певної інформації, про незазначення якої указує Комісія в оскаржуваному рішенні.
8. Позивач також наголошує, що в анкеті від 14 жовтня 2023 року та в декларації доброчесності він зазначав про дисциплінарний проступок, який згадано в оскаржуваному рішенні. Водночас відповідач допустив позивача до участі у конкурсі, хоча мав право до прийняття рішення про допуск позивача до конкурсу прийняти рішення про припинення його участі у ньому з підстав невідповідності кандидата на посаду судді вимогам, установленим Конституцією України та Законом України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII). Звертає увагу на тому, що на етапі спеціальної перевірки відповідач мав відомості про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, але не прийняв рішення про недопуск позивача до конкурсу, не припинив участі позивача в конкурсі. Так ВККС оцінювала відповідність позивача вимогам кандидата на посаду судді, здійснивши низку перевірок поданих позивачем ще у 2017 році документів, та прийняла рішення від 12 червня 2018 року про відповідність позивача вимогам кандидата на посаду судді. Також позивач зауважує, що рішенням відповідача від 01 грудня 2023 року його допущено до участі в конкурсі, а тому, за його доводами, станом на 01 грудня 2023 року відповідач не вважав позивача недоброчесним у зв'язку з притягнення його до дисциплінарної відповідальності, хоча знав про цей факт з анкети від 14 жовтня 2023 року.
9. Окрім того, позивач зазначає, що відповідач використав свої повноваження щодо збору інформації про позивача не на підставі закону, оскільки законодавством не передбачено повноважень Комісії щодо надсилання запитів в порядку перевірки інформації про кандидата, якщо Комісією вже прийнято рішення про допуск такого кандидата до конкурсу.
10. Позивач зауважує, що чинне законодавство України надає право ВККС відмовляти в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, тоді як спірним рішенням відповідач відмовив у внесенні рекомендації Вищій раді правосуддя (далі - ВРП) про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Біляївського районного суду Одеської області, що є підставою для скасування такого рішення.
11. Крім того позивач зазначає, що у його досьє містяться результати анонімного тестування морально-психологічних якостей, результат тестування - високий рівень морально-психологічних якостей. Водночас відповідач зробив протилежний висновок, що ОСОБА_1 не відповідає вимогам, які ставляться до кандидата на посаду судді. Крім того, позивач зауважує, що бере участь у конкурсі на посаду судді апеляційного суду та рішенням ВККС від 04 березня 2024 року допущений до участі у конкурсі як такий, що відповідає вимогам статті 69 Закону №1402-VIII. На переконання позивача, такий підхід до оцінювання свідчить про недодержання відповідачем принципу юридичної визначеності як елемента верховенства права, оскільки відповідач зробив різні оцінки відповідності позивача вимогам, які ставляться до кандидата на посаду судді. Звертає увагу на вибіркове оцінювання відповідачем документів щодо позивача.
12. Також за твердженням позивача, переглянувши співбесіди з іншими кандидатами на посаду судді місцевого суду, він зробив висновок, що деякі кандидати притягувалися до дисциплінарної та адміністративної відповідальності, деякі не повідомляли про притягнення їх до юридичної відповідальності, але ВККС однак внесла ВРП рекомендації про їх призначення на посаду судді. Тому позивач уважає, що оскаржуване рішення прийняте в порядку дискримінації позивача як кандидата на посаду судді. До того ж, члени колегії ВККС не були належним чином уповноважені на розгляд справи позивача.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
13. Рішенням від 29 травня 2025 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відмовив повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 до ВККС про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
14. Суд першої інстанції виходив з того, що відповідність кандидата на посаду судді критерію доброчесності має місце, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім'ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.
15. У разі ж існування обґрунтованого сумніву у відповідності кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики Комісія як орган, відповідальний за формування високопрофесійного та добросовісного корпусу суддів, вправі прийняти вмотивоване рішення про відмову в наданні такому кандидату рекомендації про призначення на посаду судді. Цими повноваженнями ВККС наділяють норми частини третьої статті 795 Закону №1402-VIII.
16. Щодо неповідомлення позивачем в анкетах кандидата на посаду судді відомостей про роботу на посадах юриста Ужгородської птахофабрики, керівника Дочірнього підприємства «Посів-Закарпаття» Приватного підприємства «Посів-Україна» (далі - ДП «Посів-Закарпаття» ПП «Посів-Україна») та про розгляд судами справ про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за правопорушення, пов'язані з виконанням посадових обов'язків керівника в зазначеному підприємстві (справи № 308/15865/14-п, № 308/637/15-п), суд першої інстанції виснував, що не зазначення указаних відомостей в анкеті кандидата на посаду судді не можна вважати проявом недоброчесної поведінки кандидата.
17. Так, суд зазначив, що згідно з вимогами Положення № 141/зп-16 кандидатом на посаду судді в анкеті зазначається інформація про трудову діяльність, відображена у трудовій книжці. Разом з тим дослідженням копії трудової книжки позивача установлено, що така не містить відомостей про роботу позивача у ВАТ «Ужгородська птахофабрика» та у ДП «Посів-Закарпаття» ПП «Посів-Україна», а тому відповідно є підстави вважати, що таку трудову діяльність позивач міг не указувати в анкеті кандидата на посаду судді.
18. Крім того, суд першої інстанції встановив, що в анкетах від 15 травня 2017 року та від 14 жовтня 2023 року у розділах «Відомості про притягнення до юридичної відповідальності» позивач указував на обставини того, що постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 05.06.2015 у справі № 308/1581/15-п змінено постанову Ужгородського міськрайонного суду від 23.03.2015 та закрито провадження за відсутності складу адміністративного правопорушення у діях ОСОБА_1 [частина перша статті 1632 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП)]. Також зазначено, що постановою Ужгородського міськрайонного суду від 28 грудня 2015 року у справі № 308/9785/15-п закрито провадження за відсутності у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення (стаття 188 КУпАП). Крім того, у межах судової справи № 308/1581/15-п розглядалася справа про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за частиною першою статті 1632 КУпАП. За установленими обставинами у справі № 308/1581/15-п, ОСОБА_1 працює керівником ДП «Посів-Закарпаття» ПП «Посів-Україна». З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначення позивачем цієї обставини в анкеті кандидата очевидно свідчить, що ОСОБА_1 не мав наміру приховувати інформацію про трудову діяльність у ДП «Посів-Закарпаття» ПП «Посів-Україна».
19. Щодо висновків Комісії про неповідомлення в анкетах кандидата на посаду судді відомостей про розгляд судами справ № 308/15865/14-п, № 308/637/15-п про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за правопорушення, пов'язані з виконанням посадових обов'язків керівника ДП «Посів-Закарпаття» ПП «Посів-Україна», що ВККС вважала проявом недоброчесної поведінки кандидата, суд першої інстанції установив, що постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 грудня 2014 року матеріали адміністративної справи № 308/15865/14-п за протоколом серії АА №732764 від 10 грудня 2014 року щодо ОСОБА_1 повернуто до Перечинського відділення Ужгородської ОДПІ для до оформлення. Крім того, постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 січня 2015 року матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною першою статті 1632 КУпАП повернуто для належного оформлення до Перечинського відділення Ужгородської ОДПІ ГУ Міндоходів у Закарпатській області. В обох справах суд виснував про неналежне оформлення протоколу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 . На переконання суду першої інстанції, повернення матеріалів справи про адміністративне правопорушення для належного оформлення не є фактом притягнення до юридичної відповідальності. Отже, незазначення цих відомостей в анкеті кандидата на посаду судді не можна вважати проявом недоброчесної поведінки, а тому в обсязі установлених у цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин суд першої інстанції зазначив, що у цій частині спірне рішення не відповідає критеріям обґрунтованості та розсудливості, визначеним статтею 2 КАС України.
20. Щодо урахування Комісією при ухваленні спірного рішення обставин розгляду Дисциплінарною палатою Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області (далі - КДКА Закарпатської області) дисциплінарної справи щодо адвоката ОСОБА_1 , під час розгляду якої його поведінка визнана такою, що суперечить приписам Правил адвокатської етики, а дії адвоката ОСОБА_1 кваліфіковано як дисциплінарний проступок, суд першої інстанції дійшов висновку, що у цій справі у ВККС були обґрунтовані сумніви в частині дотримання кандидатом етичних норм, а також щодо його бездоганної поведінки у професійній діяльності та особистому житті.
21. У цьому контексті суд першої інстанції підкреслив, що викладені в рішенні Комісії висновки, зроблені на підставі відомостей дисциплінарної справи щодо адвоката ОСОБА_1 , не є довільними чи нераціональними, підтверджені доказами і не є помилковими щодо фактів. Оцінюючи ці обставини в сукупності, Комісія дійшла висновку про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики. Такий висновок не видається свавільним чи необґрунтованим і не виходить за межі виключної дискреції Комісії оцінювати кандидатів.
22. Суд першої інстанції зауважив, що урахування цих відомостей ВККС виступає лише як елемент, що формує характеристику особи кандидата на посаду судді. Ці відомості ніби вказують на можливість обіймати посаду судді особою, яка вчиняла дії, які за визначенням є неприйнятними і несумісними зі статусом судді.
23. Водночас суд першої інстанції відхилив доводи ОСОБА_1 щодо прийняття спірного рішення в порядку дискримінації позивача, яку позивач убачає у різному ставленні Комісії до нього порівняно з іншими кандидатами, щодо яких так само були установлені обставини, які відповідач міг трактувати як такі, що породжують обґрунтований сумнів у чесності, сумлінності кандидата, дотриманні етичних норм, а також щодо бездоганної поведінки у професійній діяльності та особистому житті, у відповідності критеріям доброчесності та професійної етики.
24. Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення ВККС від 14 березня 2024 року № 342/дс-24 прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, підстав для визнання протиправним і скасування цього рішення немає.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи скаржника
25. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 травня 2025 року у справі № 990/135/24 і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити повністю позов ОСОБА_1 до ВККС про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії. Рішення ВККС у складі колегії № 3 від 14 березня 2024 року № 342/дс-24 про відмову у внесенні рекомендації для призначення ОСОБА_1 на посаду судді Біляївського районного суду Одеської області визнати протиправним та скасувати. Зобов'язати відповідача повторно провести з позивачем, переможцем конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, співбесіду у складі іншої колегії та прийняти рішення з урахуванням висновків, наведених у рішенні суду.
26. На обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, зокрема, таке.
26.1. Оскаржуване рішення ухвалене з неправильним встановленням судом обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до прийняття незаконного судового рішення, яке порушує права позивача.
26.2. Суд визнав протиправними усі, крім однієї підстави (дисциплінарний проступок позивача), якими мотивовано оскаржуване рішення відповідача, тобто частково погодився з позивачем. Водночас сам відповідач не мотивував своє рішення виключно лише цією однією обставиною, яка, на думку суду, могла бути підставою для ухвалення рішення про відмову в наданні рекомендації ВРП. Отже, суд вийшов за межі мотивування оскаржуваного рішення ВККС і зробив висновок, що допущення позивачем дисциплінарного проступку у 2017 році давало право відповідачу прийняти рішення про відмову в наданні рекомендації ВРП.
26.3. Суд не з'ясував змісту об'єктивної сторони дисциплінарного проступку позивача, а в рішенні відповідача немає аналізу релевантності проступку позивача до суддівської посади, адже не кожен дисциплінарний проступок адвоката призводить до відмови у призначенні суддею. ВККС не обґрунтувала, яким чином описаний проступок (за його природою, тяжкістю, обставинами, наслідками) свідчить про сумнів у чесності, неупередженості, сумлінності кандидата, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, що є критичними для судді. Відповідач в оскаржуваному рішенні не встановив повторних чи системних порушень позивачем норм і правил поведінки адвоката.
26.4. ВККС під час співбесіди з позивачем розглядала питання відповідності його критеріям доброчесності в контексті дотримання вимог Правил адвокатської етики та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а не Кодексу суддівської етики. ВККС навела цитування рішення КДКА Закарпатської області, але не зробила узагальнення за результатами аналізу всього досьє про те, який вплив має закриття дисциплінарної справи щодо позивача за строками у 2020 році з одним епізодом висловлювання в судовому засіданні у 2017 році станом на 2024 рік на загальний висновок щодо відповідності позивача вимогам доброчесності та етики. Водночас ВККС не зробила власну оцінку цього факту, не виснувала, чи цей факт характеризує позивача як адвоката протягом певного часу чи лише на момент проступку у 2017 році, натомість зробила загальний висновок, що поведінка позивача (незрозуміло коли: в момент проступку чи з моменту проступку і до моменту співбесіди) не відповідає критеріям, що висуваються до особи, яка претендує обійняти посаду судді.
26.5. Комісія не оцінювала позивача загалом, враховував виключно негативну інформацію про позивача, а позитивну інформацію (наприклад, про різносторонній і всебічний професійний досвід, подвійну освіту, знання іноземних мов, відсутність інших зауважень чи негативних фактів, успішність у професійній діяльності, активну громадянську позицію, емоційний інтелект) навіть не намагався оцінити. Рішення відповідача ґрунтується виключно на одному негативному епізоді без комплексного аналізу всього досьє позивача та результатів співбесіди, що свідчить про односторонній підхід, який є ознакою упередженого, необ'єктивного ставлення до позивача та викликає обґрунтований сумнів у безсторонності відповідача. Одиничний факт вчинення дисциплінарного проступку, який мав місце у 2017 році, на думку позивача, не може викликати сумнів у доброчесності чи професійній етиці кандидата на посаду судді станом на 2024 рік.
26.6. Відмова відповідача в наданні рекомендації ВРП є непропорційною тяжкості дисциплінарного проступку позивача, адже до дисциплінарної відповідальності позивача не було притягнуто. Проступок був незначним і одноразовим, а покарання позивача відповідачем, тобто застосовані наслідки (відмова у суддівській кар'єрі) є надмірними.
26.7. ВККС, як зазначено в рішенні, отримало інформацію про кандидата, яка породжує обґрунтовані сумніви в чесності, неупередженості, сумлінності кандидата, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті. Водночас відповідач не досліджував особисте життя позивача. Крім того, позивач зауважив, що зі спірного рішення не вбачається, якому саме критерію доброчесності, визначеному частиною дев'ятою статті 69 Закону № 1402-VIIІ, він не відповідає.
26.8. На етапі спеціальної перевірки відповідач мав відомості про дисциплінарний проступок позивача, але прийняв рішення про допуск позивача до конкурсу, чим викликав правомірне очікування, що зазначений проступок не буде підставою для відмови у наданні рекомендації на посаду судді. Після ухвалення відповідачем рішення про допуск позивача до конкурсу нові обставини, які б перешкоджали прийняти рішення про внесення рекомендації про призначення на посаду судді, не виникали і відповідач таких не отримував. Тому позивач мав обґрунтовані правомірні очікування, що цей дисциплінарний проступок не буде перешкодою у проходженні конкурсу та у внесенні рекомендації про призначення на посаду судді.
26.9. Рішення КДКА Закарпатської області від 10 січня 2020 року не є преюдиційним, а тому суд не вправі був приймати на віру інформацію, яка міститься в ньому. КДКА Закарпатської області не встановлювала факту введення суду в оману позивачем. Авторство частини речення «ввів суд в оману, оскільки його твердження не відповідали дійсності» належить скаржниці ОСОБА_2 , про що зазначено в самому рішенні КДКА Закарпатської області від 10 січня 2020 року. Проте суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув. Тож суд грубо порушив норми процесуального права, протиправно встановивши обставину, про яку навіть в оскаржуваному рішенні відповідача не зазначено і яка фактично не мала місце, а обґрунтувавши відмову в задоволенні позову з посиланням на цю неправомірно встановлену обставину.
26.10. Відповідач в оскаржуваному рішенні конкретно не зазначив, яким саме законодавством України керувався та які саме врахував підходи, сформовані якою саме релевантною практикою Верховного Суду при оцінці вказаних у рішенні обставин.
26.11. Справа розглянута судом у складі суддів, дії яких викликають сумнів у їх неупередженості та об'єктивності з огляду на умисне встановлення судом неіснуючої обставини (введення суду в оману), про яку відповідач не зазначав як таку, що встановлена рішенням КДКА Закарпатської області, а позивач до того ж заперечив цю обставину в судовому засіданні і пропонував дослідити рішення КДКА Закарпатської області від 10 січня 2020 року. Окрім того суд відмовив витребувати у відповідача за його клопотанням інформацію на підтвердження дискримінації позивача та в подальшому зазначенні в судовому рішенні про те, що інформація про інших кандидатів на посаду судді не буде подібною з інформацією про позивача (встановлення складу дисциплінарного проступку). Наведене викликає сумнів у неупередженості та об'єктивності суддів, які ухвалили оскаржуване рішення.
26.12. Комісія допустила грубі очевидні порушення, зазначаючи штучні підстави для ухвалення оскаржуваного рішення Комісії, і ці порушення не могли бути наслідком непрофесійності, некомпетентності чи необережної помилки. Відповідач вибірково та штучно інтерпретував подані позивачем відомості та документи з метою посилення дискредитації позивача як кандидата на посаду судді. Наведений факт штучного створення членами ВККС перешкоди позивачу в доступі до посади судді свідчить про обставину, яка викликає обґрунтований сумнів у безсторонності членів Комісії, у зв'язку з яким члени Комісії зобов'язані були заявити собі самовідвід на підставі абзацу другого частини першої статті 100 Закону №1402-VIII та пункту 92 Регламенту ВККС. Не заявивши собі самовідвід, члени Комісії тим самим діяли в незаконному складі, що є безумовною і достатньою підставою для визнання рішення відповідача протиправним та його скасування.
26.13. Члени колегії ВККС не були належним чином уповноважені на проведення співбесіди з позивачем, на розгляд його досьє, на прийняття рішення щодо нього, тобто діяли під час співбесіди в незаконному складі колегії, а тому оскаржуване рішення є незаконним і з цих підстав. У досьє позивача як кандидата на посаду судді є протокол розподілу (невідомо чого) між членами комісії від 17 жовтня 2023 року, згідно з яким визначено Олексія Омельяна як доповідача. Водночас немає саме протоколу про результати автоматизованого визначення члена Комісії щодо його справи, тобто документа з такою назвою. Зі змісту протоколу не вбачається, що він створений саме автоматизованою системою автоматично, а не вручну. Щодо інших двох членів колегії матеріали досьє також не містять доказів, що вони мали право брати участь у проведенні співбесіди з позивачем. Крім того, достовірність змісту зазначеного протоколу викликає сумнів, оскільки в ньому зазначено його станом на 17 жовтня 2023 року як позивача (знизу зліва на сторінці протоколу). Водночас станом на 17 жовтня 2023 року ОСОБА_1 позивачем не був. Отже, в матеріалах досьє немає доказів повноважень членів колегії ВККС проводити співбесіду з позивачем.
26.14. ВККС спірним рішенням відмовив у внесенні рекомендації ВРП, хоча саме такого повноваження відповідач не мав, натомість мав повноваження лише відмовити в наданні рекомендації ВРП. Отже, відповідач прийняв не передбачене законом рішення, тобто не на підставі та не у межах повноважень, що визначені законом України (пункт 1 частини другої статті 2 КАС України) та з порушенням припису частини другої статті 19 Конституції України. Крім того, в оскаржуваному рішенні не зазначено місця його ухвалення, тобто адреси, натомість указано населений пункт - м. Київ, що є порушенням вимог пункту 105 Регламенту ВККС.
26.15. ВККС проявив дискримінацію щодо позивача порівняно з іншими кандидатами на посаду судді.
26.16. Суд не врахував правових висновків Верховного Суду, в тому числі в подібних справах, що є порушенням вимог частини п'ятої статті 242 КАС України.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
27. ВККС у відзиві на апеляційну скаргу зазначила, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 травня 2025 року- без змін.
Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
28. 29 січня 2026 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову,
якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29травня 2025 року у справі № 990/135/24 -без змін.
29. Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками суду першої інстанції, що обставини, установлені під час розгляду дисциплінарної справи щодо адвоката ОСОБА_1 є тим чинником, який зумовив у Комісії обґрунтовані сумніви щодо відповідності позивача як кандидата на посаду судді критерію доброчесності. Водночас доводи позивача про закриття дисциплінарного провадження щодо нього є такими, що не спростовують правильності рішення ВККС, оскільки таке закриття відбулося з нереабілітуючих підстав, що негативно позначається на репутації особи, надто коли це стосується конкурсу на посаду судді, до якої Закон № 1402-VIІI встановлює вимоги також морального та етичного характеру, об'єднавши їх словом «доброчесність». Остання зобов'язує Комісію перевіряти, виявляти, а також реагувати на факти / обставини, які свідчать про недотримання цієї вимоги.
30. Як зауважила Велика Палата Верховного Суду, в цій ситуації при наданні оцінки правомірності оскаржуваного рішення ВККС суд не повинен перевіряти обставини, встановлені Дисциплінарною палатою КДКА Закарпатської області при розгляді дисциплінарної справи щодо адвоката ОСОБА_1 ,та спростовувати встановлені нею в рішенні від 10 січня 2020 року висновки, оскільки саме Дисциплінарна палата КДКА Закарпатської області в цьому випадку є уповноваженим органом для надання оцінки діям позивача як адвоката. При цьому рішення Дисциплінарної палати КДКА Закарпатської області від 10 січня 2020 року є чинним. Суд зазначає, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року у справі № 260/373/20, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до КДКА Закарпатської області про визнання протиправним та скасування рішення КДКА Закарпатської області від 10 січня 2020 року.
31. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками суду першої інстанції, що рішення ВККС в цій частині є правомірним та ґрунтується на належних фактичних даних, прийняте у межах її дискреційних повноважень і відповідає принципам законності, обґрунтованості та пропорційності.
32. Також Велика Палата Верховного Суду врахувала, що у спірному рішенні ВККС свій висновок про невідповідність позивача критеріям доброчесності пов'язувала також із тим, що позивач в анкетах кандидата на посаду судді не відобразив відомості про роботу на посадах юриста Ужгородської птахофабрики, керівника ДП «Посів-Закарпаття» ПП «Посів-Україна» та про розгляд судами справ про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за правопорушення, пов'язані з виконанням посадових обов'язків керівника у цьому підприємстві (справи № 308/15865/14-п, № 308/637/15-п), якщо такі факти мали місце і про них очевидно було відомо кандидату, що свідчить про прояв останнім недоброчесної поведінки, а саме про його намір приховати вказані обставини задля уникнення їхньої оцінки Комісією.
33. Водночас, як зауважила Велика Палата Верховного Суду, суд першої інстанції в результаті дослідження матеріалів справи дійшов висновку, що незазначення в анкеті кандидата на посаду судді вказаних відомостей не може вважатися проявом недоброчесної поведінки кандидата, а тому в цій частині спірне рішення не відповідає критеріям обґрунтованості та розсудливості, визначеним статтею 2 КАС України. Ні позивач, ні відповідач правильність рішення суду першої інстанції в цій частині під сумнів не ставить.
34. З урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що в частині, яка не є предметом апеляційного оскарження, рішення суду першої інстанції не підлягає перегляду.
35. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд першої інстанції обґрунтовано відхилив довід ОСОБА_1 про порушення рівності під час оцінювання різними колегіями Комісії кандидатів та фактів, оскільки позивач не вказує та, відповідно, не обґрунтовує наявності в нього певної ознаки (через що саме), яка б могла вплинути на відмінний порівняно з іншими кандидатами підхід ВККС при оцінці його відповідності критерію доброчесності. При цьому припущення позивача про порушення його права отримати рекомендацію Комісії про призначення на посаду судді не можна пов'язувати саме з дискримінацією, оскільки, як слушно зазначив суд першої інстанції, оцінювання кандидата за критеріями доброчесності й професійної етики є персональним, комплексним і враховує усі обставини в сукупності, а не порівняно з іншими кандидатами.
36. Щодо посилань позивача на те, що відмова відповідача у наданні рекомендації ВРП є непропорційною тяжкості дисциплінарного проступку позивача, оскільки проступок був незначним і одноразовим, а покарання позивача відповідачем, тобто застосовані наслідки (відмова у суддівській кар'єрі) є надмірними, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що відмова у наданні рекомендації ВРП не є мірою відповідальності за встановлений Дисциплінарною палатою КДКА Закарпатської області дисциплінарний проступок. Зазначені факти лише були оцінені ВККС в контексті надання оцінки відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності, який є однією з умов доступу до цієї посади.
37. Також Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи позивача про наявність сумніву в неупередженості членів колегії суддів суду першої інстанції, оскільки наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не підтверджують наявності обставин, які могли б за об'єктивними критеріями викликати сумнів в об'єктивності або неупередженості суддів при розгляді цієї справи, адже зводяться до власних припущень заявника, які не містять достатніх обґрунтувань.
38. Окрім того, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що спірне рішення ухвалено повноважним складом ВККС відповідно до вимог частини четвертої статті 101 Закону № 1402-VIII та положень Регламенту ВККС, з урахуванням чого визнала доводи апелянта у цій частині є безпідставними.
39. Ураховуючи наведене Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Касаційного адміністративного суду про те, що спірне рішення ВККС відповідає вимогам частини третьої статті 795 Закону № 1402-VIII, а також критеріям обґрунтованості, безсторонності та розсудливості, визначеним статтею 2 КАС України.
Щодо меж дискреції ВККС під час прийняття спірного рішення та судового контролю за реалізацією Комісією її дискреційних повноважень при вирішенні питання надання рекомендації про призначення на посаду судді
40. Відповідно до частини першої статті 69 Закону № 1402-VIII на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п'ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови.
41. Проведення добору кандидатів для призначення на посаду судді, у тому числі організація проведення щодо них спеціальної перевірки відповідно до закону та приймання кваліфікаційного іспиту покладено на ВККС (пункт 2 частини першої статті 93 Закону № 1402-VIII).
42. За змістом частини першої статті 70 Закону № 1402-VIII добір на посаду судді місцевого суду (далі - добір на посаду судді) здійснюється в порядку, визначеному цим Законом поетапно - починається з оголошення добору на посаду судді та завершується зарахуванням кандидатів на посаду судді до резерву на зайняття вакантних посад суддів.
43. Конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до цього Закону та положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, що затверджується ВККС, з дотриманням вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (частина перша статті 79 Закону № 1402-VIII).
44. Отже, слід наголосити, що хоча у процедурах добору на посаду судді та конкурсу на зайняття вакантної посади судді ВККС як уповноважений суб'єкт владних повноважень діє та ухвалює рішення відповідно до визначених Законом № 1402-VIII дискреційних повноважень, проте межі цієї дискреції не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному нагляду, зокрема судовому контролю.
45. Мета дискреції (розсуду) адміністративного органу зводиться до того, що:
по-перше, завдяки дискреції забезпечується індивідуалізація та справедливість вирішення тих або інших справ, оскільки вони розглядаються в межах конкретних обставин, які можуть бути враховані відповідним суб'єктом;
по-друге, такі повноваження сприяють адміністративній гнучкості, дозволяючи адміністративним органам, які приймають рішення, адаптуватися до мінливих обставин та пріоритетів (за умови дотримання обмежень законності та розумності) та сприяють підвищенню ефективності (раціональності) та оперативності управлінської діяльності;
по-третє, дискреція дозволяє максимально повно врахувати права, свободи та інтереси приватної особи і, особливо, під час їх зважування з публічним інтересом.
46. Проте дискреція не є довільною, вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
47. З приводу можливості оцінки судами актів та дій органів державної влади під час виконання ними дискреційних повноважень ЄСПЛ у своїх рішеннях послідовно формулював правові висновки, згідно з якими у таких випадках судовий контроль є обмеженим.
48. Зокрема, ЄСПЛ указав, що за загальним правилом національні суди повинні утримуватися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору [рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus), заяви № 32181/04 та № 35122/05, пункти 156, 157; у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria), заява № 38780/02, пункти 47-56; у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom), заява № 19178/91, пункт 44].
49. Звертаючись до своїх попередніх висновків, Велика Палата Верховного Суду визнавала необхідним здійснювати судовий контроль за реалізацією дискреційних повноважень, але такий контроль є обмеженим. Узагальнено критерії реалізації адміністративним органом дискреції залежно від обставин справи визначаються за допомогою різних питань:
- чи переслідував орган легітимну мету та чи діяв прозоро і в якомога послідовний спосіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі 9901/378/19);
- чи дотримано процедурні гарантії(постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 9901/378/19);
- чи належно вмотивоване рішення(постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 9901/243/19, від 08 липня 2020 року у справі № 9901/251/19);
- чи не є рішення (висновки) адміністративного органу свавільними (довільними), нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими щодо фактів; необ'єктивними або явно несправедливими (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 9901/383/19).
50. Комітет Міністрів Ради Європи сформулював принципи, які слугують змістовними гарантіями ухвалення справедливого рішення. Здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями: дотримується принципу об'єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою: приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.
51. Подібні за своєю суттю принципи щодо дотримання мети повноваження, безсторонності, рівності та недискримінації, пропорційності, розумності строку, обґрунтованості закріплені у частині другій статті 2 КАС України.
52. Зв'язаність дискреції адміністративного органу законом (правом) робить можливим здійснення судом перевірки рішень (дій), прийнятих адміністративним органом внаслідок реалізації дискреційних повноважень.
53. Практика ЄСПЛ свідчить, що надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання [див. рішення від 02 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», заява № 23543/02, від 02 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства» (Malone v. the United Kingdom), заява № 8691/79].
54. Як верховенство права за статтею 8 Конституції України слід розуміти механізм забезпечення контролю за використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
55. Згідно з висновком Конституційного Суду України цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016).
56. Принцип юридичної визначеності як один з елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними [див. Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018 (справа № 1-123/2018 (4892/17)].
57. Очевидно, що у процесі прийняття рішення на підставі дискреції мають бути враховані також і фактичні обставини, які супроводжують цей процес. У разі якщо відповідний орган користується своїм дискреційним повноваженням, він не повинен допускати помилок при констатації юридичних фактів. Помилки в оцінці фактичних обставин, неправильні розрахунки, проведені ним, - все це може викликати незаконність (протиправність) прийнятого на підставі дискреції рішення. Подібні наслідки викликають також і випадки, коли під час прийняття акта на підставі дискреції адміністративний орган допускає очевидні прорахунки в оцінках. Очевидна та своєчасно не виправлена помилка уповноваженого адміністративного органу щодо фактичних обставин при прийнятті рішення на підставі дискреції також може свідчити про наявність ознак зловживання владою.
58. Зокрема, зловживання дискрецією має місце, коли її здійснення не спрямоване на передбачені законом цілі або коли при її здійсненні належним чином не враховано відповідні властиві їй критичні аспекти. Повноваження завжди надаються адміністративному органу не в його інтересах і не в інтересах окремого громадянина, а з метою задоволення публічних інтересів. Якщо суб'єкт застосування дискреції використовує повноваження з іншою метою, ніж досягнення публічного інтересу, то він діє протиправно і його протиправні дії (рішення) можуть бути оскаржені в суді.
59. Переконані, що межі дискреції ВККС у процедурі конкурсу на зайняття вакантної посади судді місцевого суду, зокрема і прийняття рішення за результатами проведення співбесіди з кандидатами, які посіли переможне місце за рейтингом до відповідного суду, не є неосяжними, адже Комісія повинна реалізовувати такі повноваження, керуючись принципом верховенства права та презумпцією відповідності кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики, а також з послідовним дотриманням вимог щодо вмотивованості свого рішення, необхідності врахування або обґрунтованого спростування Комісією пояснень кандидата на посаду судді.
60. Відповідно до частини п'ятої статті 101 Закону № 1402-VIII рішення ВККС, палат та колегій Комісії викладаються у письмовій формі. У рішенні зазначаються дата і місце ухвалення рішення, склад Комісії (палати, колегії), питання, що розглядалося, мотиви ухваленого рішення, результати поіменного голосування членів Комісії. Рішення підписується головуючим і членами Комісії (палати, колегії), які брали участь у його ухваленні.
61. Умотивованість рішення ВККС про відмову у внесенні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді є не лише формальним виконанням вимог закону, а й передумовою дотримання принципу правової визначеності у питанні встановлення законності підстав такої відмови.
62. Належна мотивація рішення ВККС (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура вирішення цього питання.
63. Ураховуючи наведене, вважаємо за необхідне наголосити, що не може бути визнано вмотивованим рішення ВККС про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, у якому поряд з обґрунтуванням сумнівів у його доброчесності Комісія не навела належного аналізу пояснень кандидата та мотивів відхилення / врахування його доводів.
64. Отже, визначальним критерієм правомірності рішення ВККС про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді в аспекті його відповідності частині третій статті 795 Закону № 1402-VIII є встановлення Комісією обставин, які стали підставою для відмови в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, та наведення мотивів, з яких ВККС дійшла відповідних висновків і відхилила пояснення кандидата на посаду судді.
65. За змістом завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими у цій статті й інших законах, зокрема у Законі № 1402-VIII.
66. Таким чином, оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості рішення ВККС про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді відповідно до пункту 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII не є втручанням у її дискреційні повноваження (див. подібний підхід щодо можливості оскарження рішення на підставі пункту 4 частини третьої статті 88
Закону № 1402-VIII, застосований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2024 року у справі № 990/139/24).
Щодо суті спору та доводів апеляційної скарги
Щодо оцінки мотивів спірного рішення
67. За змістом частин другої та третьої та статті 795 Закону № 1402-VIII ВККС може відмовити в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді виключно у разі наявності у неї обґрунтованого сумніву щодо відповідності цього кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики.
68. Поняття «обґрунтовані сумніви» в адміністративному судочинстві означає, що сумніви повинні бути підкріплені конкретними фактами або доказами, які можуть викликати сумнів у правильності або законності певного рішення, дії чи бездіяльності, а також достовірності наданих (в цьому випадку) кандидатом на посаду судді відповідних пояснень, які Комісія ставить під сумнів. Ці сумніви не можуть бути простою підозрою чи відчуттям членів Комісії, а повинні базуватись на реальних фактах або обставинах, що дозволяють обґрунтовано сумніватися в певних подіях, фактах чи твердженнях.
69. Тобто сумніви не можуть бути просто суб'єктивними, вони повинні мати об'єктивну основу (мають підтверджуватися фактичними даними, документами, ґрунтуватися на доказах), яка може бути перевірена і оцінена судом.
70. Отже, сумніви щодо відповідності кандидата на посаду судді критеріям доброчесності чи професійної етики не може ґрунтуватися лише на припущеннях або суб'єктивній думці.
71. До того ж, неможливість кандидата на посаду судді з об'єктивних причин (сплив значного часу з моменту певної події та/чи відсутність обов'язку зберігати документальні свідчення щодо неї, втрата документів і неможливість їх відновлення тощо) надати вичерпну інформацію щодо певної події у його житті не робить сам по собі сумнів Комісії у доброчесності кандидата на посаду судді обґрунтованим, якщо такий сумнів не ґрунтується на об'єктивній фактичній основі і доказах.
72. На наше переконання, мотиви відмови у наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді не мають бути формальними, номінальними чи декларативними тощо. Такі підстави мають містити докладне обґрунтування висновків про сумніви у доброчесності кандидата на посаду судді на підставі змістовної, якісної інформації про цю особу, її життя, відповідність поведінки певним морально-етичним нормам, про репутацію тощо.
Щодо дефектності фактичних підстав спірного рішення
73. Із установлених обставин справи вбачається, що ВККС обґрунтувала висновок про невідповідність кандидата на посаду судді ОСОБА_1 критерію доброчесності через сукупність трьох обставин, а саме:
1) неповідомлення ОСОБА_1 відомостей про роботу на посадах юриста Ужгородської птахофабрики, керівника ДП «Посів-Закарпаття» ПП «Посів-Україна»;
2) незазначення ОСОБА_1 фактів розгляду судами справ про адміністративні правопорушення, пов'язаних з виконанням ним посадових обов'язків керівника у ДП «Посів-Закарпаття» ПП «Посів-Україна» (справи № 308/15865/14-п, № 308/637/15-п);
3) наявність рішення Дисциплінарної палати КДКА Закарпатської області щодо дисциплінарного проступку адвоката ОСОБА_1 .
74. Тобто ухвалюючи спірне рішення, ВККС виходила з наявності кумулятивного ефекту низки обставин, які у своїй сукупності (поєднані) сформували внутрішнє переконання членів Комісії та дозволили їй стверджувати про наявність обґрунтованих сумнівів щодо відповідності кандидата на посаду судді ОСОБА_1 критерію доброчесності.
75. Водночас Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, з висновками якого погодилася більшість суддів Великої Палати Верховного Суду, визнав обґрунтованим врахування ВККС під час оцінки відповідності кандидата на посаду судді ОСОБА_1 лише однієї обставини - наявності дисциплінарного проступку адвоката. Тобто обставини розгляду Дисциплінарною палатою КДКА Закарпатської області дисциплінарної справи щодо адвоката ОСОБА_1 , під час якої поведінка адвоката ОСОБА_1 була визнана такою, що суперечить приписам Правил адвокатської етики, а дії адвоката кваліфіковано як дисциплінарний проступок.
76. Інші дві підстави, на яких ґрунтувалося рішення ВККС, суд першої інстанції визнав необґрунтованими, а спірне рішення Комісії в цій частині - таким, що не відповідає критеріям обґрунтованості та розсудливості, визначеним статтею 2 КАС України.
77. Тому вважаємо, що у випадку, коли рішення ВККС ґрунтувалося на сукупності обставин (чинників), і більшість із них визнані судом безпідставно покладеними в основу спірного рішення Комісії, таке рішення не може вважатися правомірним у цілому.
78. Суб'єкт владних повноважень не може приймати рішення, виходячи лише з «арифметичної суми» обставин, де хибні припущення підсилюють одне одного. Якщо сукупність обставин (факторів) на яких ґрунтувалося рішення виявилась частково «дефектною», то й саме рішення не може вважатися таким, що відповідає обґрунтованості.
79. Наведене зумовлено тим, що під час прийняття спірного рішення внутрішнє переконання ВККС щодо недобросовісності кандидата формувалося саме з урахуванням наявності сукупності негативних факторів з боку кандидата, а тому відсутність кумулятивного ефекту обставин, на яких ґрунтувалося спірне рішення Комісії, є безумовною підставою для його скасування.
80. Такий підхід відповідає відомому принципу римського права sublato fundamento cadit opus («зникла підстава - руйнується вся правова конструкція»), який широко використовується у судовій аргументації як у національному, так і в міжнародному праві.
81. З огляду на викладене, на наше переконання, в цій справі не можна з упевненістю стверджувати, що за умови відсутності наведених вище обставин (приховування відомостей про трудову діяльність та приховування фактів розгляду судами справ про адміністративні правопорушення), ВККС прийняла б ідентичне за змістом рішення лише на підставі одного факту - дисциплінарного проступку, який мав місце у 2017 році та до того ж завершився закриттям провадження у дисциплінарній справі у зв'язку зі спливом строку притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності.
Щодо пропорційності втручання та сприятливого способу реалізації прав кандидата на посаду суді
82. Дійсно, як обґрунтовано звернула увагу Велика Палата Верховного Суду, ВККС відповідно до свого статусу, повноважень, встановленого законом порядку, мети і завдань, які перед нею стоять, вільна у виборі будь-яких підстав і, керуючись власною оцінкою цих підстав, вправі засумніватися у відповідності кандидата на посаду судді критеріям та умовам, за яких можлива рекомендація цього кандидата для призначення на посаду судді.
83. Утім не менш важливим є й те, що підстави відмови в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді не повинні бути формальними, номінальними чи декларативними.
84. Наділення ВККС свободою розсуду під час оцінки кандидата на посаду судді критеріям доброчесності не означає, що такий розсуд не має меж. У всякому випадку межа розсуду виключає свавільність дій та використання наданих повноважень не з легітимною метою, тобто не з метою, задля досягнення якої повноваження надані. Іншими словами, процедура оцінювання кандидата повинна бути правовою.
85. Критерій доброчесності зважаючи на роль, яку відіграє судова влада у становленні правової держави, є надзвичайно важливим, адже саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу суддів, запорукою формування довіри народу до суддів та судової влади в цілому.
86. ЄСПЛ неодноразово звертав увагу, що конструкція «згідно із законом» у пункті 2статті 8 Конвенції по суті посилається на національне законодавство та встановлює зобов'язання забезпечувати дотримання його матеріально-правових і процесуальних норм (див. рішення від 5 червня 2014 року у справі «Акопян проти України»(Akopyan v. Ukraine), заява № 12317/06, пункт 109). Якщо було доведено, що втручання не відповідало закону, то зазвичай порушення статті 8 Конвенції встановляється без визначення того, чи переслідувало втручання «законну мету» або чи було воно «необхідним у демократичному суспільстві» [див., наприклад, рішення від 19 червня 2007 року у справі «Чорап проти Молдови» (Ciorap v. Moldova), заява № 12066/02, пункт 104, від 22 жовтня 2015 року у справі «Халікова проти Азербайджану» (Khalikova v. Azerbaijan)].
87. Безумовно, що високий статус суддів зумовлює підвищену увагу до них з боку суспільства, а отже і певні обмеження щодо їх поведінки, зокрема і в особистому житті, які могли б здатися обтяжливими пересічному громадянину.
88. Однак такі обмеження, на наше переконання, все ж не можуть бути неосяжними, що несумісно з принципом верховенства права.
89. Тому надзвичайно важливим є застосування ВККС у процедурах добору і конкурсу на посаду судді максимально сприятливого для кандидата підходу до тлумачення відповідних норм при з'ясування питання відповідності особи вимогам частин першої, дев'ятої статті 69 Закону № 1402-VIII з дотриманням принципу об'єктивності та безсторонності, враховуючи лише ті чинники та обставини щодо невідповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності, які стосуються конкретної справи і документально підтверджені.
90. Звертаємо увагу на тому, що обставини, з якими ВККС пов'язує відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, повинні бути об'єктивними, реальними, вагомими (істотними) і негативними настільки, щоб не лише викликати сумнів у відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики. Ці обставини мають оцінюватися також з погляду можливості їх негативного впливу на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням.
91. Обґрунтованого сумніву щодо відповідності цього кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики не можуть бути просто суб'єктивними, вони повинні мати об'єктивну основу (мають підтверджуватися фактичними даними), яка може бути перевірена і оцінена судом (див. постанову Великої Палата Верховного Суду від 14 листопада 2024 року у справі № 990/139/24).
92. У справі, яка розглядається єдиною підтвердженою обставиною із сукупності покладених в основу оскаржуваного рішення ВККС є обставина дисциплінарного проступку адвоката вчиненого у 2017 році, дисциплінарне провадження за яким було закрите Дисциплінарною палатою КДКА Закарпатської області у зв'язку зі спливом строків притягнення до відповідальності у 2020 році.
93. Безумовно закриття дисциплінарної справи у зв'язку зі спливом строків притягнення до дисциплінарної відповідальності дозволяло ВККС враховувати наведений факт дисциплінарного проступку.
94. Однак, на наше переконання, така обставина мала б бути оцінена через призму принципу "найбільш сприятливого способу" реалізації прав кандидата.
95. До того ж неможливо оминути й увагою часовий аспект відповідної обставини: дисциплінарний проступок відбувся у 2017 році, рішення КДКА щодо закриття провадження у справі щодо цього проступку винесено у 2020 році, а конкурс на заміщення вакантних посад судді проводився та завершувався значно пізніше.
96. Чи може такий одиничний випадок етичного проступку, за який особу навіть не було притягнуто до відповідальності через плин часу, накладати на особу незмінний «ярлик» недоброчесності ?
97. Переконані, що за умов, коли всі інші наведені ВККС обставини були визнані судом необґрунтованими, цей поодинокий факт не може слугувати безумовною підставою для відмови цій особі у праві на доступ на професію.
98. Ураховуючи наведене, вважаємо, що застосування до кандидата "найвищої міри" (фактичної заборони на професію судді) за одиничний, віддалений у часі проступок (2017 року), за умови, що всі інші наведені ВККС обставини були визнані судом необґрунтовано врахованими та покладеними в основу спірного рішення, є вочевидь непропорційним. Таке рішення, на нашу думку, покладає на особу надмірний тягар і перетворює захід правового контролю на інструмент несправедливого обмеження права на доступ до професії.
Щодо передбачуваності спірного рішення ВККС
99. Очевидно, що прийняте за результатами конкурсу рішення ВККС має бути зрозумілим не лише самому кандидату на посаду судді, а й будь-якому сторонньому спостерігачу.
100. Принцип юридичної визначеності вимагає, щоб висновки про невідповідність високим стандартам професії ґрунтувалися на переконливій та достовірній сукупності обставин (фактів), а не на тій їх частині, яку суд визнав необґрунтованою.
101. З погляду стороннього спостерігача, у справі, яка переглядається, суд залишив без змін спірне рішення ВККС за обставин, коли Комісія в основу спірного рішення визначила три підстави, дві з яких суд визнав необґрунтованими, однак попри це залишив в силі найсуворіший наслідок для позивача - відмову у внесенні рекомендації для призначення його на посаду судді.
102. Такий підхід вочевидь створює небезпечну практику за якої помилковість аргументації ВККС не впливає на чинність його рішення, що нівелює саму суть судового контролю за дискреційними повноваженнями, оскільки перетворює перевірку обґрунтованості рішення на формальне підтвердження результату, незалежно від якості наведених органом мотивів.
103. Переконані, що констатація судом помилковості більшості аргументів ВККС при одночасному залишенні в силі її рішення про невідповідність кандидата критерію доброчесності неминуче підриває довіру стороннього спостерігача до об'єктивності всієї процедури добору. Адже неможливо розмежувати, який саме питомий вплив на «внутрішнє переконання» членів Комісії мала кожна з трьох обставин, покладених в основу спірного рішення. Оскільки підсумковий висновок Комісії ґрунтувався на сукупності обставин (чинників), дві з трьох яких визнані судом необґрунтованими, очевидно, що дискреційні повноваження ВККС були реалізовані на хибній фактичній основі, а спірне рішення базувалося на помилковому припущенні про певну «масштабність» недоброчесної поведінки кандидата, що суперечить принципам розсудливості та правової визначеності.
104. На нашу думку, подібне створює ефект «наперед визначеного результату»
(pre-determined outcome), що безумовно підриває суспільну довіру до процедури формування суддівського корпусу. Очевидно, що рішення, яке ґрунтується на "сумі помилок", не може вважатися таким, що відповідає критерію розсудливості.
105. До того ж за схожих обставин (наявності факту вчинення кандидатом на посаду до судді дисциплінарного проступку) ВККС попри це рекомендувала такого кандидата для призначення на посаду судді (див., зокрема, рішення ВККС від 25 січня 2018 року № 8/дс-18 про рекомендацію ОСОБА_3 для призначення на посаду судді, від 18 червня 2018 року № 320/дс-18 про рекомендацію ОСОБА_4 для призначення на посаду судді, від 21 вересня 2018 року № 388/дс-18 про рекомендацію ОСОБА_5 для призначення на посаду судді, від 18 грудня 2018 року № 532/дс-18 про рекомендацію ОСОБА_6 для призначення на посаду судді тощо).
106. З огляду на викладене вважаємо, що спірне рішення ВККС не відповідає вимогам частини третьої статті 795 Закону № 1402-VIII щодо вмотивованості, а також критеріям обґрунтованості, розсудливості та пропорційності, визначеним статтею 2 КАС України, що є підставою для визнання його протиправним і скасування.
107. На нашу думку, з урахуванням викладеного вище Велика Палата Верховного Суду мала задовольнити апеляційну скаргу позивача, скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 травня 2025 року у справі № 990/135/24 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1
Судді:О. О. Банасько
А. А. Ємець
В. В. Король
К. М. Пільков
І. В. Ткач