12 березня 2026 року
м. Київ
справа № 167/589/25
провадження № 51-957 ск 26
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Рожищенського районного суду Волинської області від 28 серпня 2025 року та ухвалу Волинського апеляційного судувід 09 грудня 2025 року щодо останнього,
встановив:
Вироком Рожищенського районного суду Волинської області від 28 серпня 2025 року, залишеним без змін ухвалою Волинського апеляційного суду від 09 грудня 2025 року, ОСОБА_5 засуджено за ч. 2 ст. 286-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.
Запобіжний захід ОСОБА_5 у виді домашнього арешту до набрання вироком законної сили залишено без змін.
Початок відбуття основного покарання ОСОБА_5 вирішено обчислювати з моменту його фактичного затримання.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат, заходів забезпечення кримінального провадження та речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він 08 квітня 2025 року, близько 10 год 40 хв., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем марки «ВАЗ 2109», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись дорогою між с. Береськ та с. Кияж Луцького району Волинської області у напрямку до с. Береськ, на відстані 3956 м від початку населеного пункту «Кияж», грубо порушуючи Правила дорожнього руху України (далі - ПДР), а саме п. п.: 2.3 (б, д), 2.9 (а), 10.1, 11.1, 12.1, 12.3, 13.3, не переконався, що рух керованого ним транспортного засобу буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не правильно оцінивши дорожню обстановку, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення із спеціалізованою харчовою цистерною марки «ГАЗ 5312», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_7 , в результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля марки «ВАЗ 2109» - ОСОБА_8 отримав тяжкі тілесні ушкодження.
Порушення водієм ОСОБА_5 вказаних вище вимог ПДР та вимог дорожнього регулювання, знаходяться в прямому причинному зв'язку із дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками.
У касаційній скарзі захисник просить змінити оскаржувані судові рішення в частині призначеного покарання та із застосуванням положень ст. 69 КК України, пом'якшити ОСОБА_5 основне покарання, призначене за ч. 2 ст. 286-1 КК України, до 3 років пробаційного нагляду з покладенням відповідних обов'язків.
В обґрунтування вказує, що призначене покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки є надто суворим й таким, що не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. На його думку, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги наявність підстав для застосування ст. 69 КК України, у зв'язку з чим засудженому не було призначено більш м'яке покарання ніж передбачене санкцією ч. 2 ст. 286-1 цього Кодексу. Зокрема, стверджує, що обставинами, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення є щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, а також відшкодування завданої злочином шкоди потерпілому та лікувальному закладу. Так, під час досудового розслідування та судового розгляду ОСОБА_5 детально повідомив про всі відомі йому обставини події. Крім того, він наполягав на непроведенні експертиз, не залишив місце події, викликав швидку медичну допомогу потерпілому. Захисник також зазначає, що вчинене кримінальне правопорушення є поодиноким випадком у житті ОСОБА_5 , який раніше не судимий, має постійне місце проживання, де позитивно характеризується, на момент вчинення злочину був офіційно працевлаштований, має міцні соціальні зв'язки, одружений і утримує малолітню дитину. Окрім цього, потерпілий просив суд не застосовувати до ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі. На переконання захисника, апеляційний суд, порушивши вимоги ст. 419 КПК України, належним чином не перевірив зазначені доводи апеляційної скарги та обмежився формальним посиланням на неможливість застосування положень ст. 69 КК України.
Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі п. 2 ч. 2
ст. 428 КПК України з огляду на таке.
За приписами ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 2
ст. 286-1 КК України в касаційній скарзі не оспорюються, а тому оскаржувані судові рішення в цій частині не перевіряються.
Судовий розгляд кримінального провадження проведено в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України.
Стосовно доводів ОСОБА_4 щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, то вони, на думку колегії суддів касаційного суду, є безпідставними з огляду на таке.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України.
У ст. 65 КК України визначено загальні засади призначення покарання, які наділяють суд правом вибору між однією із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, кожна з яких є законною. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду.
Згідно з ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з позиції суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Як слідує зі змісту вироку, призначаючи ОСОБА_5 покарання, місцевий суд врахував:
- ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до
ст. 12 КК України є тяжким злочином;
- особу обвинуваченого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має понад 18 років стажу керування транспортними засобами, постійне місце роботи, а також утримує малолітню дитину;
- думку потерпілого ОСОБА_8 , який просив призначити обвинуваченому покарання без позбавлення волі;
- обставини, які пом'якшують покарання, - щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відшкодування шкоди лікувальному закладу, оплата лікування потерпілому та відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Також, суд врахував, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286-1 КК України, хоч і відноситься до злочинів вчинених з необережності, однак пов'язане з керуванням джерелом підвищеної небезпеки - транспортним засобом, при цьому звернув увагу, що допущені ОСОБА_5 грубі порушення правил безпеки дорожнього руху під час керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння призвели до спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень. Зокрема, суд зазначив, що у будній день зранку ОСОБА_5 вживав алкогольні напої у значній кількості та, маючи намір придбати алкоголь для подальшого вживання, перебуваючи у стані сильного алкогольного сп'яніння (2.7 проміле), сів за кермо транспортного засобу, керував ним зі швидкістю близько 100 км/год, а також перевозив пасажирів, наражаючи на небезпеку як себе, так і інших учасників дорожнього руху.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_5 покарання в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 2
ст. 286-1КК України, з позбавленням права керувати транспортними засобами.
Підстав для застосування положень ст. 69 КК України місцевим судом встановлено не було.
Не погодившись із вироком суду в частині призначеного покарання, захисник ОСОБА_4 звернувся з апеляційною скаргою, яка є аналогічною доводам його касаційної скарги, за результатами розгляду якої суд апеляційної інстанції залишив її без задоволення, а оскаржуваний вирок - без змін, належним чином мотивувавши своє рішення.
В обґрунтування апеляційний суд вказав, що призначаючи ОСОБА_5 покарання суд першої інстанції врахував всі обставини, на які посилається сторона захисту, та з огляду на фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, беручи до уваги особу обвинуваченого, вважав, що виправлення останнього можливе лише протягом визначеного судом строку в умовах ізоляції від суспільства, а тому призначене судом першої інстанції покарання є справедливим.
За приписами ч. 1 ст. 69 КК України (в редакції чинній на момент вчинення кримінальних правопорушень) за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Підставами призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, визначено дві групи обставин, які характеризують як вчинений злочин, так і особу винного, що мають враховуватися в їх сукупності, а саме: наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Тобто, принаймні одна з встановлених обставин має істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
В поєднанні з обставинами (обставиною), яка пом'якшує покарання, та з урахуванням даних про особу, які відповідним чином характеризують винуватого, зазначені чинники у своїй сукупності утворюють підставу для застосування ст. 69 КК України. Призначення більш м'якого покарання, ніж зазначене в санкції кримінально-правової норми, можливе лише у тому випадку, коли встановлені у справі обставини в своїй сукупності настільки істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
На переконання колегії суддів касаційного суду, за обставинами цього кримінального провадження, хоча і встановлено наявність декількох обставин, які пом'якшують покарання, та відсутність обставин, щойого обтяжують, однак відсутні підстави вважати, що вони істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Окрім того, як неодноразово зазначав Верховний Суд, висловлена потерпілим позиція щодо виду та розміру покарання може бути врахована судом під час його призначення, однак вона не є визначальною, оскільки питання призначення покарання належить до дискреційних повноважень суду та вирішується з урахуванням вимог ст. ст. 50, 65 КК України.
Підсумовуючи наведене, Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій в аспекті дотримання приписів ст. ст. 412-414 КПК України,
у тому числі і щодо відсутності підстав для призначення ОСОБА_5 більш м'якого виду основного покарання, яке не зазначене в санкції ч. 2 ст. 286-1 КК України, відповідно до приписів ст. 69 цього Кодексу. За встановлених обставин справи та враховуючи особу засудженого, призначене ОСОБА_5 покарання є законним, справедливим і співмірним характеру вчинених дій, а тому немає підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість або призначеним у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Апеляційний розгляд проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам
ст. ст. 370, 419 КПК України.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність оскаржуваних судових рішень, умотивованість їх висновків з питань правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання та визначенні порядку його відбування, захисником у касаційній скарзі не наведено.
З урахуванням викладеного, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Рожищенського районного суду Волинської області від 28 серпня 2025 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 09 грудня 2025 року щодо останнього.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3