Справа № 307/2696/25
Провадження № 2/307/967/25
04 березня 2026 року м. Тячів
Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Бобрушко В.І., при секретарі Ком'яті Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Тячів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , де третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору Солотвинська селищна рада Тячівського району Закарпатської області, про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням,
ОСОБА_1 , в інтересах, якої діє представник - адвокат Ціпле Іван Юрійович, звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , де третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору Солотвинська селищна рада Тячівського району Закарпатської області, про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням. В позовній заяві представник зазначив, що позивачка ОСОБА_1 являється власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . В червні 2025 року позивачці ОСОБА_1 стало відомо, що у її будинку зареєстрована відповідачка ОСОБА_2 , яка не проживає в її будинку, згоду на її реєстрацію вона не надавала та не уповноважувала нікого на такі дії. Відповідачка добровільно не знімається з реєстрації. Враховуючи, що відповідачка не проживає в її будинку понад рік, позивачка вважає, що вона втратила право на користування її житловим будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Просить суд визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування житловим будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 , в судове засідання не з'явилися, представник подав до суду заяву про розгляд справи у їх відсутності, позовні вимоги підтримують, а тому суд в порядку ст. 223 ЦПК України розглянув справу у їх відсутності на підставі наявних у справі доказів.
Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, хоч про час та місце розгляду справи була належним чином повідомлена, а тому суд в порядку ст. 223 ЦПК України розглянув справу у її відсутності на підставі наявних у справі доказів.
Представник третьої особи Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області в судове засідання не з'явився, хоч про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, а тому суд в порядку ст. 223 ЦПК України розглянув справу у його відсутності на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши матеріали справи , суд дійшов наступного висновку.
Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 30 липня 2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній цивільній справі.
Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 04 березня 2026 року залишено без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання відповідача ОСОБА_4 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням.
В судовому засіданні встановлено, що позивачка ОСОБА_1 в цілій частині є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , що стверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №235853009 від 08 грудня 2020 року.
Згідно листа начальника Центру надання адміністративних послуг Солотвинскої селищної ради Тячівського району Закарпатської області від 26 червня 2025 року №01-05/113 на адвокатський запит від 24 червня 2025 року у житловому будинку в АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно листа виконавчого комітету Солотвинської селищної ради від 04 грудня 2025 року№05-12/2654, акту обстеження матеріально-побутових умов №232 від 04 грудня 2025 року, складеного депутатом Солотвинської селищної ради, було проведено обстеження у житловому будинку в АДРЕСА_1 , належного ОСОБА_1 , та встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована в будинку за вказаною адресою, однак понад п'ять років в ньому фактично не проживає.
Відповідно до статті 6 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
У постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц, (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом (частини перша та друга статті 71 ЖК).
Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку (стаття 72 ЖК).
У статті 71 ЖК України встановлено загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. Згідно із пунктом 2 частини третьої статті 71 ЖК України жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.
Збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім'ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року у справі № 755/1139/18 (провадження № 61-6632св22)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).
Системне тлумачення статей 71, 72 ЖК дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, яка втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від16 червня 2021 року в справі № 289/2299/18 (провадження № 61-17608св20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року в справі № 759/19579/17 (провадження № 61-4520св21), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року в справі № 554/3289/20 (провадження № 61-2951св21).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від16 червня 2021 року в справі № 289/2299/18 (провадження № 61-17608св20) зазначено, що: «системне тлумачення статей 71, 72 ЖК дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, яка втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року в справі № 759/19579/17 (провадження № 61-4520св21) вказано, що: «аналіз статей 71, 72 ЖК дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи. Процесуальний закон покладає обов'язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла». Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2022 року у справі № 161/20415/19 (провадження № 61-14025св21) зазначено: «відповідно до частини другої статті 107 ЖК України, у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. При цьому факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов'язані з цим правові наслідки (статті 71, 72 ЖК України) необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи в житловому приміщенні у зв'язку з її вибуттям на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК України). Звертаючись до суду з цим позовом, позивач, посилаючись на те, що відповідач вибув на інше постійне місце проживання, просив визнати відповідача таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням за статтею 107 ЖК України. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт вибуття відповідача (відповідачів) на постійне місце проживання в інше жиле приміщення відповідно до статті 107 ЖК України. При цьому, слід ураховувати, що доказуванню у цьому разі підлягають обставини, які свідчать про обрання особою іншого постійного місця проживання. На підтвердження вибуття особи до іншого постійного місця проживання суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо). Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2024 року у справі № 404/9215/19 (провадження № 61-4042св24) зазначено: «у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім'ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо). У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19) Верховний Суд зазначив, що вичерпного переліку поважних причин відсутності наймача або членів його сім'ї у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів. Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов'язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв'язку з вибуттям наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК України)».
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Застосовуючи принцип диспозитивності, що закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, що на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову.
Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем доведено факт не проживання відповідача у спірному житловому приміщенні понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки та відсутність поважних причин такої відсутності.
Із матеріалів справи слідує, що відповідачка ОСОБА_2 не проживає у спірному житловому будинку понад п'ять років, доказів продовження строку збереження за нею жилого приміщення відповідно до частини другої статті 71 ЖК Української РСР або наявності обставин, які б свідчили про збереження наміру користуватися спірним будинком як постійним місцем проживання, суду не надано.
Оцінивши в сукупності зібрані по справі наведені докази, суд вважає, що позивачкою ОСОБА_1 доведено факт порушення з боку відповідачки ОСОБА_2 права користування та розпоряджання майном, а саме житловим будинком АДРЕСА_1 , оскільки відповідачка значаться зареєстрована в житловому будинку позивачки ОСОБА_1 , а тому позов слід задовольнити та визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що втратила право на користування житлом в будинку АДРЕСА_1 , України.
Судові витрати в частині сплати судового збору в сумі 968 гривень 96 копійок слід покласти на відповідачку ОСОБА_2 .
Керуючись ст.ст. 5, 12, 81, 209, 223, 247, 263, 265 ЦПК України, суд,
Позов задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровану в АДРЕСА_1 , України, такою, що втратила право на користування житлом в будинку АДРЕСА_1 , України.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованої в АДРЕСА_1 , України, на користь ОСОБА_1 968 гривень 96 копійок сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду в 30-денний строк з дня його проголошення (складання).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Відомості про учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканка АДРЕСА_1 , України, РНОКПП - НОМЕР_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована в АДРЕСА_1 , України.
Третя особа - Солотвинська селищна рада Тячівського району Закарпатської області, адреса: смт. Солотвино, вул. Харківська,1, Тячівського району, Закарпатської області, України.
Повний текст рішення суду складено 13 березня 2026 року.
Головуючий В.І.Бобрушко