65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"13" березня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/4491/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши справу
за позовом: Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" (код ЄДРПОУ 14282829, 04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4)
до відповідача: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )
про стягнення 269026,30 грн.
Позивач Акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення 269026,30 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов кредитного договору "Кредит "всеБІЗНЕС" № 712809118480 від 02.02.2024.
Ухвалою суду від 10.11.2025 позовну заяву Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; вирішено інші процесуальні питання.
28.11.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
15.01.2026 до суду від позивача надійшла заява про закриття провадження у справі в частині позовних вимог.
Ухвалою суду від 10.03.2026 закрито провадження у справі в частині вимог в розмірі 15060,33 грн. заборгованості за комісією; постановлено здійснювати подальший розгляд справи з урахуванням вимог в розмірі 68781,66 грн. простроченої заборгованості за сумою кредиту, 158750,07 грн. строкової заборгованості за сумою кредиту та 26434,24 грн. простроченої заборгованості за комісією.
Згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012 року).
Європейський суд, щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
З урахуванням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, справа розглянута поза межами строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, але, у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи.
Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд, -
Як слідує матеріалів справи та встановлено судом, 02.02.2024 між Акціонерним товариством "Перший український міжнародний банк" (банк) та фізичною особою-підприємцем Пишнюк Катериною Миколаївною (позичальник) було укладено кредитний договір "Кредит "всеБІЗНЕС", відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит, а позичальник зобов'язується прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути банку кредит в повному обсязі, в порядку та у строки, обумовлені договором та Типовими умовами.
Згідно пункту 1.1. договору, сторони погодили надання кредитних коштів на наступних умовах:
1.1.1. Сума кредиту 381000,00 грн.
1.1.3. Строк кредитування до 02.02.2027 включно.
1.1.4. Плата за кредит:
1.1.4.1. Комісійна винагорода за надання кредиту. Тариф комісійної винагороди - 1%. Комісійна винагорода розраховується шляхом множення тарифу комісійної винагороди на суму кредиту. Комісійна винагорода сплачується одноразово за рахунок кредитних коштів відповідно до п.6.3.1. Типових умов.
1.1.4.2. Комісійна винагорода за обслуговування. Тариф комісійної винагороди - 1,7 % за один місяць користування кредитом. Комісійна винагорода розраховується шляхом множення тарифу комісійної винагороди на суму кредиту відповідно до п.6.3.2. Типових умов, та сплачується щомісячно згідно графіку платежів, наведеного в п.1.4. договору.
1.1.4.3. Процентна ставка за користування кредитом - 0.00001 % річних. Проценти нараховуються відповідно до п.6.2. Типових умов та сплачуються згідно графіку платежів, наведеного в п.1.4. договору.
1.1.4.4. Процентна ставка на прострочену суму кредиту - 0.00001% річних. Проценти нараховуються та сплачуються відповідно до п.6.2. Типових умов.
1.1.7. Цільове використання кредиту - на придбання основних засобів та/або поповнення оборотного капіталу в межах видів діяльності позичальника, на здійснення яких позичальник має право відповідно до законодавства України і кредитування яких не заборонено законодавством України та договором, а також на сплату комісійної винагороди, передбаченої п.1.1.4.1. договору (у разі наявності такої комісійної винагороди) в сумі, що визначається згідно п.1.1.4.1. договору.
1.1.8 Типові умови. Типові умови кредитування в рамках Кредитного договору "Кредит "всеБІЗНЕС", укладеного в системі Інтернет-банкінг ПУМБ Digital business Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк", що розміщуються на інтернет-сайті банка (за електронною адресою: https://www.pumb.ua/) та є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до п. 1.2. договору, визначення інших термінів, що використовуються у договорі, наведені в Типових умовах.
У пункті 1.4. договору сторони погодили графік платежів.
Відповідно до п. 1.5. договору, повернення кредиту, сплата плати за кредит та інших боргових зобов'язань здійснюється позичальником шляхом безготівкових перерахувань грошових коштів на користь банку на рахунок для погашення боргових зобов'язань.
Згідно з п. 2.1. договору, підписанням договору позичальник звертається до банку за наданням кредиту в сумі, зазначеній в п.1.1.1. договору, та підтверджує, що кредитні кошти будуть використані за цільовим призначенням відповідно до договору. Умови цього пункту договору є заявою (клопотанням) позичальника про надання кредиту.
За умовами п. 4.3. договору, підписанням договору позичальник підтверджує, що до укладення договору йому в належній формі була надана необхідна, повна, доступна та достовірна інформація про фінансову послугу, достатня для прийняття ним свідомих рішень, зокрема про вартість такої послуги, про надавача фінансової послуги, а також про ризики, пов'язані з отриманням такої фінансової послуги відповідно до вимог Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії", в тому числі шляхом надання позичальнику доступу до такої інформації на власному веб-сайті банку та попереднього погодження проєкту договору (що за домовленістю сторін є належним способом надання відповідної інформації). Всі умови та положення договору та Типових умов позичальнику зрозумілі, згоди з усіх істотних умов договору досягнуто.
Відповідно до п.5.1 договору, цей договір складається з даного документа та Типових умов. З моменту укладення договору Типові умови стають його невід'ємною частиною. Банк має право в будь-який час вносити зміни до Типових умов, повідомляючи про це позичальника як передбачено Типовими умовами. Підписанням договору позичальник підтверджує своє ознайомлення та повну, безумовну і остаточну згоду з договором та Типовими умовами, умови договору та Типових умов позичальнику відомі та зрозумілі. Укладаючи договір, позичальник приймає на себе всі обов'язки та набуває всіх прав, передбачених Типовими умовами стосовно позичальника, рівно як і банк бере на себе всі обов'язки та набуває всіх прав, передбачених Типовими умовами стосовно банку.
Згідно з п.5.2. договору, у всіх випадках, не передбачених договором, сторони керуються положеннями Типових умов та законодавством. В разі наявності будь-яких протиріч та/або невідповідностей між Типовими умовами та положеннями договору, такі положення договору мають пріоритет.
За умовами п.5.3., сторони домовились, що договір укладається сторонами в формі електронного документа за допомогою системи Інтернет-банкінг. Договір є оригіналом електронного документу після його підписання сторонами шляхом накладення КЕП уповноваженого представника банку та КЕП/УЕП позичальника (тип підпису - на розсуд позичальника).
Пунктом 5.4. договору передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання банком та позичальником шляхом накладання КЕП/УЕП позичальника та КЕП уповноваженого представника банку та діє до моменту виконання сторонами взятих на себе зобов'язань згідно договору в повному обсязі.
Вказаний договір було підписано сторонами шляхом накладення електронних підписів.
До матеріалів справи позивачем долучено Типові умови кредитування в рамках кредитного договору "Кредит "всеБІЗНЕС", укладеного в системі Інтернет-банкінг ПУМБ Digital business Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" (діють з 08 лютого 2023 року).
За умовами п.2.1.Типових умов, ці умови регулюють відносини між банком та позичальниками, з якими укладено договори, щодо надання, використання та повернення кредиту, здійснення плати за кредит. Типові умови затверджуються банком, підписуються від імені банку уповноваженою особою та містять типові умови надання кредиту в рамках кредитного договору "Кредит "всеБІЗНЕС".
Відповідно до п.2.3. Типових умов, ці умови розміщуються на сайті банку для ознайомлення з їх змістом та набирають чинності з дати, визначеної на їх першій сторінці, і є чинними протягом дії всіх договорів, що будуть укладені між банком та позичальниками. У випадку внесення змін до Типових умов нова редакція Типових умов розміщується (оприлюднюється) на сайті банку.
Згідно з п. 3.1. Типових умов, оформлення кредиту позичальнику здійснюється за допомогою системи Інтернет-банкінг шляхом укладення в електронному вигляді між банком та позичальником договору, загальні умови якого визначаються цими Типовими умовами (розміщеними на сайті банку), а окремі визначаються банком та позичальником в договорі.
За умовами п.3.2. Типових умов, банк, відповідно до умов договору, зобов'язується надати позичальнику кредит з цільовим використанням відповідно до п. 1.1.7. договору в обмін на зобов'язання позичальника з повернення кредиту, сплати плати за кредит в обумовлені договором строки/ терміни. Істотні умови договору (сума кредиту, проценти за користування кредитом, комісійні винагороди, сума платежу за кредитом, порядок їх сплати) зазначаються в договорі, а також доступні для огляду та завантаження в Кабінеті Digital.
Відповідно до п.3.5. Типових умов, надання кредиту відбувається шляхом перерахування кредитних коштів в сумі, зазначеній в п. 1.1.1. договору, із позичкового рахунку на поточний рахунок позичальника, зазначений в п. 1.1.5. договору, в строки, зазначені в п.2.2. договору (з урахуванням умов п.2.3. договору).
Стаття 4 Типових умов визначає перелік несприятливих умов, якою зокрема визнається несплата позичальником будь-якої суми, що належить до сплати на користь банку згідно з договором/Типовими умовами, у передбачений ними строк, та/або невиконання або неналежне виконання позичальником будь-яких інших обов'язків за договором та/або за іншими договорами, укладеними між сторонами (п.п.1 п.4.1.).
Відповідно до п. 4.2. Типових умов, у випадку виникнення будь-якої несприятливої події, банк набуває право вимагати від позичальника достроково повернути виданий позичальникові кредит, а позичальник зобов'язаний, незважаючи на положення п.1.1.3., п.1.4. договору, виконати таку вимогу банку і повернути отриманий кредит в повному обсязі разом із платою за кредит і штрафними санкціями, що підлягають сплаті позичальником на користь банку згідно з договором, в строк не пізніше 7 банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги. У разі невиконання позичальником зазначеної вимоги банк має право здійснювати договірне списання грошових коштів з рахунків позичальника в порядку, встановленому договором та Типовими умовами, для погашення боргових зобов'язань позичальника.
Відповідно до п. 5.1. Типових умов, позичальник зобов'язаний повернути кредит в розмірах і в строки, визначені в ст.1 договору.
Згідно з п.5.2. Типових умов, позичальник має право здійснювати дострокове повне або часткове погашення заборгованості за кредитом шляхом безготівкових перерахувань грошових коштів на користь банку на рахунок для погашення боргових зобов'язань.
За пунктом 6.1. Типових умов, за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплатити банку відповідну плату в порядку і на умовах, обумовлених нижче, а саме: проценти за користування кредитом (п.6.2.) та комісійні винагороди, визначені п.1.1.4. договору (п.6.3.).
Згідно з п.6.2. Типових умов, проценти за користування кредитом нараховуються банком за ставкою у розмірі, визначеному в п. 1.1.4.3. договору. Проценти нараховуються щоденно та розраховуються виходячи з залишку заборгованості за кредитом на початок кожного розрахункового періоду згідно з Графіком платежів, зазначеним в п.1.4. договору, та виходячи з розрахунку 365 днів у році та фактичної кількості днів у кожному розрахунковому періоді, протягом всього строку користування кредитом, починаючи з дня надання кредиту (включаючи день надання кредиту) по день фактичного повного повернення заборгованості за кредитом (не враховуючи цей день). У цьому пункті Типових умов під розрахунковим періодом мається на увазі період, який визначається від попереднього до наступного терміну (дати) платежу згідно з графіком платежів, зазначеним в п.1.4. договору, а першим розрахунковим періодом є період з дати надання кредиту до дати першого платежу згідно з графіком платежів. У разі порушення позичальником строку повернення кредиту/частини кредиту, позичальник зобов'язаний, незважаючи на положення п.6.2.1. Типових умов та п.1.1.4.3. договору, сплачувати на користь банку за весь час прострочення проценти на прострочену суму кредиту за ставкою у розмірі, визначеному п.1.1.4.4. договору, з першого дня прострочення повернення суми кредиту/частини кредиту до тієї дати, коли сума кредиту буде повернута банку в повному обсязі. проценти нараховуються щоденно на фактичну суму і за весь час прострочення повернення кредиту із розрахунку 365 днів на рік.
Відповідно до п.6.3.1. Типових умов, позичальник зобов'язаний сплатити банку комісійну винагороду за надання кредиту, яка розраховується шляхом множення тарифу комісійної винагороди за надання кредиту, зазначеного в п.1.1.4.1. договору, на розмір суми кредиту, визначеної в п. 1.1.1. договору.
За умовами п.6.3.2. Типових умов, позичальник зобов'язаний щомісячно сплачувати банку комісійну винагороду за обслуговування кредиту. Розмір зазначеної комісійної винагороди розраховується шляхом множення тарифу комісійної винагороди за обслуговування кредиту, зазначеного в п.1.1.4.2. договору, на розмір суми кредиту, визначеної в п.1.1.1. договору. Комісійна винагорода за обслуговування кредиту сплачується щомісячно згідно графіку платежів, зазначеному в п.1.4. договору, за відповідний розрахунковий період - повний місяць. Під повним місяцем у цьому пункті Типових умов розуміється період, який визначається від попереднього до наступного терміну (дати) платежу згідно з графіком платежів, зазначеним в п.1.4. договору, під першим повним місяцем розуміється період з дати надання кредиту до дати першого платежу згідно з графіком платежів.
У пункті 7.1. Типових умов визначено порядок черговості зарахування платежів від постачальника, який є наступним:
1) прострочені проценти за користування кредитом (якщо прострочення буде мати місце);
2) прострочені комісійні винагороди (якщо прострочення буде мати місце);
3) прострочена заборгованість за основною сумою кредиту (якщо прострочення буде мати місце);
4) строкові проценти за користування кредитом;
5) строкові комісійні винагороди;
6) поточна заборгованість за основною сумою кредиту;
7) неустойка (штраф, пеня) за несплату в строк процентів/комісійних винагород/ кредиту (якщо несвоєчасна сплата буде мати місце);
8) дострокове/частково дострокове погашення кредиту;
9) інші платежі за договором.
Відповідно до п.8.1. Типових умов, банк зобов'язаний надати позичальнику кредит в порядку і на умовах, обумовлених договором та Типовими умовами.
За пунктом 8.3. Типових умов, позичальник зобов'язується дотримуватися всіх умов та виконувати зобов'язання, зазначені в договорі та Типових умовах.
Згідно з п.10.1. Типових умов, за невиконання або неналежне виконання взятих на себе зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність в порядку і на умовах, обумовлених договором та законодавством України.
За приписами п.11.1. Типових умов, сторони, відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Закону України "Про електронні довірчі послуги", Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", Положення про застосування електронного підпису та електронної печатки в банківській системі України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 14.08.2017 №78, визначили умови використання кваліфікованих електронних підписів (далі також - "КЕП"), удосконалених електронних підписів, які базуються на кваліфікованих сертифікатах відкритих ключів (далі також - "УЕП") під час створення, оброблення та зберігання електронних документів протягом дії договору.
У пункті 12.1. Типових умов передбачено, що будь-які повідомлення та/або документи, що направляються сторонами одна одній у зв'язку з договором, повинні бути викладені в письмовій формі та будуть вважатись поданими належним чином, якщо вони надіслані рекомендованим листом або доставлені особисто на адресу сторін (за виключенням електронних документів (зокрема договору, додаткових угод) та електронних повідомлень, порядок надсилання яких передбачений іншими пунктами договору та Типових умов).
Повідомлення та/або документи вважаються надісланими з дати їх відправлення однією стороною іншій за адресою, зазначеною у договорі. Сторона вважається такою, що знала про зміну адреси іншої сторони, виключно у разі укладення сторонами відповідного(ї) договору про внесення змін та доповнень/додаткової угоди до договору. Сторони погодились, що повідомлення та/або документи вважаються отриманими позичальником на 7 календарний день з дати реєстрації банком рекомендованого листа у відділенні поштового зв'язку (при цьому позичальник несе ризик отримання таких листів у строк, що перевищує сім календарних днів) або в день особистого вручення позичальнику, зазначений в повідомленнях та/або документах.
В матеріалах справи наявна виписка по рахунку відповідача за період з 02.02.2024 по 02.11.2025 та платіжні інструкції на підтвердження перерахування банком кредитних коштів.
Позивач зазначає, що ФОП Пишнюк Катериною Миколаївною було змінено прізвище на Катанова. На підтвердження означеного позивачем надано відповідні докази.
Також позивачем до матеріалів справи долучено докази на підтвердження обставин припинення відповідачем ведення підприємницької діяльності.
26.08.2025 позивачем на поштову адресу відповідача направлено вимогу, в якій позивач повідомив відповідача про наявність у останнього заборгованості станом на 26.08.2025 у розмірі 259695,37 грн. (сума для повного погашення кредиту) та вимагав негайно погасити прострочену заборгованість згідно графіку погашення платежів. Обставина направлення позивачем цієї вимоги відповідачу підтверджується долученим до матеріалів справи списком згрупованих відправлень, описом вкладення та квитанцією.
Означена вимога залишена без відповіді та належного реагування, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.
У відзиві на позовну заяву відповідачем визнано наступні обставини: укладення між позивачем та відповідачем кредитного договору "Кредит "всеБІЗНЕС" №712809118480 від 02.02.2024; отримання за договором кредитних коштів у розмірі 381000,00 грн.; наявність заборгованості за договором у розмірі 100215,90 грн. (68781,66 грн. заборгованості за тілом кредиту, 31434,24 грн. заборгованості за комісією); зміну прізвища у зв'язку з одруженням; припинення діяльності як ФОП.
Відповідачем повідомлено, що нею 18.11.2025 було здійснено платіж у розмірі 10060,33 грн. комісійної винагороди, а отже заборгованість за комісією наразі є меншою, а саме: 31434,33 грн.
ОСОБА_2 у позові не визнано вимоги позивача щодо дострокового стягнення 158750,07 грн. тіла кредиту, оскільки позивачем не надано доказів звернення до неї з вимогою про дострокове повернення кредитних коштів відповідно до п.4.2. Типових умов. Зазначає, що додана до матеріалів справи вимога не є вимогою про дострокове повернення кредиту або повідомленням про зміну умов договору, оскільки вона не містить: формулювання щодо дострокового повернення кредиту; посилання на норми права та положення договору/Типових умов, що регулюють дострокове повернення кредиту; відомостей про реалізацію позивачем права на дострокове повернення всієї суми кредиту.
Стверджує, що вказана вимога стосується лише прострочених сум, при цьому сам факт виникнення прострочення зобов'язання не є безумовною умовою для зміни строку виконання основного зобов'язання, який є суттєвою умовою договору, і не може бути змінений в односторонньому порядку.
Отже, відповідач вважає, що зобов'язання відповідача з дострокового повернення всієї суми кредиту не настали.
Також, ОСОБА_2 посилається на обставину погіршення фінансового становища з причин, що не залежали від її волі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на наступне.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За ч.1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банком є юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків. Банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Згідно зі ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч.2 ст.1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно положень ч. 1 та ч. 2 ст. 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України, використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про електронні довірчі послуги", електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються ним як підпис; засвідчення чинності відкритого ключа - процедура формування сертифіката відкритого ключа; засіб електронного підпису чи печатки - апаратно-програмний або апаратний пристрій чи програмне забезпечення, які використовуються для створення та/або перевірки електронного підпису чи печатки; кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа.
У ст. 1 Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" зазначено, що у цьому законі терміни вживаються в такому значенні: електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються ним як підпис; засвідчення чинності відкритого ключа - процедура формування сертифіката відкритого ключа; засіб електронного підпису чи печатки - апаратно-програмний або апаратний пристрій чи програмне забезпечення, які використовуються для створення та/або перевірки електронного підпису чи печатки; кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа;
Згідно з ч.6 статті 18 Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.
Як вбачається з матеріалів справи, 02.02.2024 між Акціонерним товариством "Перший український міжнародний банк" та фізичною особою-підприємцем Пишнюк Катериною Миколаївною було укладено кредитний договір "Кредит "всеБІЗНЕС", за умовами якого позивач зобов'язався надати кредит, а відповідач, своєю чергою, зобов'язався здійснювати погашення кредиту та сплачувати комісію за обслуговування кредиту в розмірах та в строки, передбачені цим договором.
Підписання зазначеного договору сторонами шляхом накладання кваліфікованого електронного підпису підтверджується протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису.
Отже, відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України, укладений між сторонами кредитний договір, як правочин, є правомірним; зазначений договір в силу вимог ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним мають виконуватися належним чином відповідно до вимог закону та умов договору.
Як свідчать матеріали справи, звертаючись до господарського суду з даним позовом позивач прагне реалізувати право на дострокове повернення всієї суми кредитної заборгованості - як простроченої, так і строкової.
Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 по справі №910/4518/16 дійшла висновку, що сторони, уклавши кредитний договір, мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за "користування кредитом") за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу. Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України. Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Так, відповідно до п.п.5.1-5.2. договору, цей договір складається з даного документа та Типових умов. З моменту укладення договору Типові умови стають його невід'ємною частиною. У всіх випадках, не передбачених договором, сторони керуються положеннями Типових умов та законодавством.
Типові умови регулюють порядок реалізації позивачем права на дострокове повернення відповідачем всієї суми кредиту.
Відповідно до п. 5.1. Типових умов, позичальник зобов'язаний повернути кредит в розмірах і в строки, визначені в ст.1 договору.
Згідно з п.5.2. Типових умов, позичальник має право здійснювати дострокове повне або часткове погашення заборгованості за кредитом шляхом безготівкових перерахувань грошових коштів на користь банку на рахунок для погашення боргових зобов'язань.
Стаття 4 Типових умов визначає перелік несприятливих умов, якою, зокрема, визнається несплата позичальником будь-якої суми, що належить до сплати на користь банку згідно з договором/Типовими умовами, у передбачений ними строк, та/або невиконання або неналежне виконання позичальником будь-яких інших обов'язків за договором та/або за іншими договорами, укладеними між сторонами.
За умовами п. 4.2 Типових умов, у випадку виникнення будь-якої несприятливої події, банк набуває право вимагати від позичальника достроково повернути виданий позичальникові кредит, а позичальник зобов'язаний, незважаючи на положення п.1.1.3., п.1.4. договору, виконати таку вимогу банку і повернути отриманий кредит в повному обсязі разом із платою за кредит і штрафними санкціями, що підлягають сплаті позичальником на користь банку згідно з договором, в строк не пізніше 7 банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги.
Отже, зі вказаного вище вбачається, що обов'язковою умовою для дострокового виконання відповідачем своїх зобов'язань згідно з Типовими умовами є направлення позивачем письмового повідомлення (вимоги) відповідачу про дострокове повернення всієї суми кредиту.
Таким чином, право позивача вимагати у відповідача дострокового повернення кредиту виникає лише після направлення відповідної вимоги.
Так, 26.08.2025 позивачем на поштову адресу відповідача направлено вимогу, в якій позивач повідомив відповідача про наявність у останнього заборгованості станом на 26.08.2025 у розмірі 259695,37 грн. (сума для повного погашення кредиту) та вимагав негайно погасити прострочену заборгованість згідно графіку погашення платежів.
Дослідивши означену вимогу суд встановив відсутність відомостей про реалізацію позивачем права на дострокове повернення відповідачем всієї суми кредитних коштів. У вимозі позивач посилається лише на ч. 1 ст. 1050 ЦК України, проте ця частина цієї статті не регулює питання дострокового повернення кредиту. Вимога не містить і будь-яких посилань на Типові умови, що регулюють порядок дострокового повернення кредитних коштів за договором.
Таким чином, суд зазначає, що позивач не звертався до відповідача саме з вимогою про дострокове погашення кредиту у повному обсязі або повідомлення про зміну умов договору.
Також, саме зазначення у вимозі позивачем про остаточне нарахування відповідачу процентів на момент фактичного погашення кредиту в повному обсязі підтверджує висновок суду про звернення позивача з вимогою погасити саме прострочену заборгованість, оскільки правовим наслідком пред'явлення вимоги про дострокове повернення кредиту є відсутність у позивача права продовжувати нарахування процентів після спливу відповідного строку, в даному випадку семиденного строку з дня вручення цієї вимоги.
Підсумовуючи вищевикладене господарський суд доходить висновку про відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження реалізації позивачем права на дострокове повернення відповідачем всієї суми кредиту у визначеному Типовими умовами порядку, а отже позов про стягнення з відповідача 158750,07 грн. строкової заборгованості задоволенню не підлягає.
Водночас АТ "ПУМБ" не позбавлено права вимагати стягнення з відповідача заборгованості, строк виконання (погашення) якої настав на момент звернення позивача до суду з даним позовом.
Так, згідно доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості, станом на 02.11.2025 заборгованість відповідача за тілом кредиту становила 68781,66 грн., а заборгованість за комісією - 41494,57 грн.
Суд враховує, що під час розгляду даної справи відповідачем було сплачено частину наявної заборгованості за комісією у розмірі 15060,33 грн., залишок боргу в цій частині складає 26434,24 грн.
Отже, вимоги позивача про стягнення 68781,66 грн. заборгованості за тілом кредиту та 26434,24 грн. заборгованості за комісією підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо суб'єктного складу сторін, суд зазначає наступне.
Так відповідачем у даній справі визначена фізична особа ОСОБА_1 .
В свою чергу, як слідує з матеріалів справи, спірний договір було укладено між банком та фізичною особою-підприємцем Пишнюк Катериною Миколаївною (далі прізвище у зв'язку з одруженням було змінено на Катанова).
Судом встановлено, що відповідачем була припинена господарська діяльність, про що був внесений відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до ч. 9 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Відповідно до ч.1 ст.52 ЦК України, фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18) визначено, що у разі припинення суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи (виключення з відповідного реєстру) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки остання не перестає існувати; фізична особа відповідає за її зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Таким чином, позивачем цілком правомірно пред'явлено даний позов саме до фізичної особи.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
У зв'язку із частковим задоволенням позову судовий збір, в порядку ст.129 ГПК України, покладається на сторони пропорційно задоволеним вимогам. Так, з відповідача підлягає стягненню 1142,60 грн. судового збору, 1905,00 грн. судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1.Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Катанової Катерини Миколаївни (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" (код ЄДРПОУ 14282829, 04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4) - 68781 (шістдесят вісім тисяч сімсот вісімдесят одну) грн. 66 коп. заборгованості за кредитом, 26434 (двадцять шість тисяч чотириста тридцять чотири) грн. 24 коп. заборгованості за комісією, 1142 (одну тисячу сто сорок дві) грн. 60 коп. судового збору.
3. У задоволенні решти позову відмовити.
4. Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1905,00 грн. покласти на позивача.
5. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
Суддя М.Б. Сулімовська
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
Рішення складено і підписано 13 березня 2026 р.