пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
09 березня 2026 року Справа № 903/1104/25
Суддя Господарського суду Волинської області Вороняк А.С., за участі секретаря судового засідання Кошового В.А., розглянувши справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ВолиньБудКомфорт»
до відповідача: Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» в особі філії “Поліський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України»
про стягнення 1075983,96 грн,
за участі представників-учасників справи:
від позивача: н/з;
від відповідача: Власюк А.О., довіреність №855 від 17.12.2025.
Права та обов'язки учаснику судового процесу роз'яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.
Відводу складу суду не заявлено.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
установив:
Суть спору: 28.11.2025 через систему “Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю “ВолиньБудКомфорт» звернулось до Господарського суду Волинської області з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» в особі філії “Поліський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» у якому просить стягнути (з урахуванням заяви про уточнення підстав позову та зменшення розміру позовних вимог, яка прийнята судом) 1075983,96 грн, з них 1052490,60 грн основного боргу, 16918,90 грн інфляційних втрат, 6574,46 грн 3% річних.
В обґрунтування позовних вимог (з урахуванням заяви про уточнення підстав позову та зменшення розміру позовних вимог, яка прийнята судом) позивач посилається на порушення відповідачем позадоговірних зобов'язань згідно видаткової накладної №25 від 31.12.2024 в частині своєчасної оплати отриманого товару.
Ухвалою суду від 03.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 22.12.2025. Запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, одночасно копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду. Запропоновано позивачу подати суду: відповідь на відзив та наявні докази - в строк 5 днів з дня його отримання, з врахуванням вимог ст. ст. 166, 184 ГПК України, копію відповіді на відзив з додатками надіслати відповідачу, докази надіслання надати суду; відповідачу - заперечення на відповідь позивача, протягом 5-ти днів з дня отримання відповіді на відзив з доказами надіслання позивачу. Запропоновано позивачу уточнити найменування відповідача відповідно до відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі.
01.12.2025 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшло клопотання у якому просить суд п.2 прохальної частини позову викласти в уточненій редакції. Дане клопотання долучено до матеріалів справи.
22.12.2025 через відділ документального забезпечення та контролю суду від представника позивача надійшла заява у якій у зв'язку із здійсненням помилки у найменуванні відповідача просить найменування відповідача вважати наступним: Державне спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України» в особі філії "Ківерцівське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України».
22.12.2025 у судовому засіданні судом постановлено на місці прийняти зазначену заяву представника позивача, змінити найменування відповідача у справі на Державне спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України» в особі філії "Ківерцівське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України», у відповідності до даних Єдиного державного реєстру.
Ухвалою суду від 22.12.2025 повідомлено учасників у справі про те, що підготовче засідання відбудеться 21.01.2026.
21.01.2026 через систему “Електронний суд" надійшло клопотання від представника позивача про розгляд справи без його участі, також зазначає те, що не заперечує про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті. Дане клопотання долучено до матеріалів справи.
21.01.2026 суд, на виконання вимог ст. 195 ГПК України, враховуючи строки розгляду справи, постановив на місці закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 03.02.2026.
03.02.2026 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшло клопотання у якому просить суд долучити до матеріалів справи та врахувати при розподілі судових витрат копії документів у підтвердження понесення та розміру судових витрат позивача на правничу допомогу у зв'язку із розглядом справи судом першої інстанції. Дане клопотання з додатками прийнято судом та долучене до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 03.02.2026 повідомлено учасників справи про те, що розгляд справи по суті відбудеться 18.02.2026. Запропоновано відповідачу у строк по 12.02.2026 подати письмові пояснення щодо клопотання позивача про долучення до матеріалів справи доказів понесення судових витрат із доказами надіслання відповідного пояснення (заперечення) позивачу.
09.02.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява про внесення даних РНОКПП до додаткових відомостей про учасника справу у якій просить суд внести дані Власюка А.О. до додаткових відомостей про учасника справи в підсистемі ЄСІТС «ЕЛЕКТРОННИЙ СУД» для доступу до електронної справи №903/1104/25, а також надсилати всі процесуальні документи в електронному вигляді також й до електронного кабінету представника. Дана заява долучена до матеріалів справи.
09.02.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання у якому просить суд залучити до участі у справі в якості правонаступника відповідача: державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Поліський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України». У заяві останній зазначає, що в результаті закриття філії «Ківерцівське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», усі майнові та немайнові права, інтереси та обов'язки перейшли до правонаступника - Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Поліський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України». Дана заява долучена до матеріалів справи.
09.02.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання у якому останній просить суд повернутися до стадії підготовчого провадження у справі. У клопотанні зазначає, що 31.12.2024 працівники філії «Ківерцівське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» були або переведені до філії «Поліський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» та/або звільнені. Вищезазначені обставини стали наслідком втрати доступу до кабінету Електронного суду філії «Ківерцівське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», що в свою чергу, спричинило те, що про поданий позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВолиньБудКомфорт» до філії «Ківерцівське лісове господарство» ДП «Ліси України» уже працівники філії «Поліський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» дізналися лише 04.02.2026. Дана ситуація позбавила можливості правонаступника філії «Ківерцівське лісове господарство» ДП «Ліси України» - філію «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України» належним чином скористатися усім спектром прав, що надані відповідачу Господарським процесуальним кодексом України. Крім того, зазначає, що позивач було обізнане про закриття філії «Ківерцівське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» та про передачу всіх прав та обов'язків до філії «Поліський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», що підтверджується наявними в матеріалах справи претензіями, які позивач надсилав уже до філії «Поліський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», а позовну заяву представник позивача подав до філії «Ківерцівське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» та усі наявні документи по даній справі надсилав до електронного суду філії «Ківерцівське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України». Дане клопотання з додатками долучене до матеріалів справи.
11.02.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому просить суд визнати причини пропуску строків на подання відзиву на позовну заяву поважними, та поновити відповідачеві строк на його подання, прийнявши та врахувавши цей відзив при вирішенні спору у даній справі та відмовити повністю у задоволенні пред'явленого позову.
12.02.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло заперечення у якому просить суд клопотання представника позивача від 03.02.2026 відхилити. Врахувати заперечення при здійснені розподілу судових витрат по справі. Дане клопотання долучене до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 18.02.2026 клопотання Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» в особі філії “Поліський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» про залучення до справи правонаступника відповідача задоволено. Постановлено замінити відповідача Державне спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України» в особі філії "Ківерцівське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» на його правонаступника Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Поліський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».
Ухвалою суду від 18.02.2026 клопотання Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» в особі філії “Поліський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» про повернення до стадії підготовчого провадження задоволено. Постановлено перейти зі стадії розгляду справи по суті у справі №903/1104/25 до стадії підготовчого провадження. Повідомлено сторони про те, що підготовче засідання відбудеться 05.03.2026. Запропоновано позивачу подати суду: відповідь на відзив та наявні докази - в строк 5 днів з дня отримання даної ухвали суду, з врахуванням вимог ст. ст. 166, 184 ГПК України, копію відповіді на відзив з додатками надіслати відповідачу, докази надіслання надати суду; відповідачу - заперечення на відповідь позивача, протягом 5-ти днів з дня отримання відповіді на відзив з доказами надіслання позивачу.
20.02.2026 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про уточнення підстав позову та зменшення розміру позовних вимог у якій просить суд прийняти дану заяву про зменшення позовних вимог та за результатом розгляду позовної заяви стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 1 075 983,96 грн., в тому ж числі 1 052 490,60 грн., основного боргу, 16 918,90 грн., інфляційних втрат та 6 574,46 грн 3% річних. У заяві зокрема зазначає, що як підстави позову наводилось не виконання договору купівлі-продажу №2 від 10.06.2024 та не здійснення оплати товару за видатковою накладною №25 від 31.12.2024 та надісланими вимогами. Інфляційні втрати, відсотки річних та пеня нараховувались з огляду на строк оплати товару наведений в договорі, пеня відповідно нараховувалась оскільки була передбачена договором. Відповідно, оскільки поставка в даному випадку фактично є позадоговірною адже здійснена після того як договір припинив свою дію хоч товар та його вартість повністю відповідають умовам договору підставами позову відповідно залишаються не здійснення оплати вартості товару поставленого за видатковою накладною №25 від 31.12.2024 та вимогами про оплату, підстави позову у вигляді не виконання умов договору купівлі-продажу №2 від 10.06.2024 є неактуальними. Оскільки поставка товару як вказано вище є фактично позадоговірною наявні підстави для зменшення позовних вимог в частині вимог про стягнення пені в розмірі 133 248,19 грн. Коім того, зазначають, що наявні підстави для зменшення % річних та інфляційних втрат та здійснення їх нарахування не за період прострочення відповідно до умов договору, а з огляду на дату отримання першої вимоги щодо погашення боргу (04.09.2025) та встановлений у ст. 530 ЦК України семиденний строк для погашення боргу. Зазначає, що загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар становить: 1 075 983,96 грн., в тому ж числі 1 052 490,60 грн., основного боргу, 16 918,90 грн., інфляційних втрат, 6 574,46 грн., та 3% річних, а сума зменшення позовних вимог становить: 198 868,93 грн. Дана заява прийнята судом та долучена до матеріалів справи.
03.03.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення за заяву позивача від 20.02.2026 у яких просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зокрема, зазначають, що належними та допустимими доказами позивачем передачі спірного товару відповідачу не доведено, а тому і змінені заявою від 19.02.2026 позовні вимоги не підлягають до задоволення. Крім того, оскільки дія договору купівлі-продажу №2 від 10.06.2024 завершилася 30.09.2024, та жодних господарських операцій за даним договором між сторонами не здійснювалося, а тому і вимоги від 02.09.2025 та від 24.09.2025 р. про оплату вищезазначеного товару на виконання умов даного договору є необґрунтованими, та такими, що не підлягають до задоволення з боку відповідача, та не свідчить про виставлення продавцем належної вимоги про оплату товару, в розумінні ст. 530 ЦК України. Обрахунки інфляційних втрат та % річних позивача з 12.09.2025 року (після 7 днів з моменту отримання відповідачем першої вимоги від 02.09.2025) також вважають необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення. Дане заперечення долучене до матеріалів справи.
05.03.2026 у судовому засіданні представник позивача підтримав заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині 133248,19 грн пені, 46675,91 грн інфляційних втрат, 18944,83 грн 3% річних.
Щодо заяви позивача уточнення підстав позову та зменшення розміру позовних вимог в частині пені, суд зазначає таке.
Згідно із ч. 1 ст. 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.
За приписами ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Права та обов'язки учасників справи врегульовано статтею 42 ГПК України.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 42 ГПК України, учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Згідно п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
У судовому засіданні 05.03.2026 судом постановлено на місці прийняти заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог в частині пені, інфляційних втрат та 3% річних, оскільки це право позивача та він його реалізував до закінчення підготовчого засідання. Має місце нова ціна позову 1075983,96 грн, з них 1052490,60 грн, основного боргу, 16918,90 грн інфляційних втрат, 6574,46 грн 3% річних.
Відповідно до ч. 3 ст. 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Слід зазначити, що правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Отже зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.07.2021 у справі №910/18389/20.
При подачі позову до суду як на підставу позивач посилався на невиконання договору купівлі-продажу №2 від 10.06.2024 та не здійснення оплати товару за видатковою накладною №25 від 31.12.2024 та надісланими вимогами.
Разом з тим, вищезазначений договір припинив свою дію, фактично правовідносини у даному спорі є позадоговірними (стосуються невиконаних зобов'язань щодо оплати товару згідно видаткової накладної №25 від 31.12.2024), а відтак суд встановив, що обставина щодо поставки товару за договором купівлі-продажу №2 від 10.06.2024, як підстава позову відпала.
При цьому, у даному випадку позивач одночасно не змінює предмет і підстав позову, що допускається.
Заяву позивача про уточнення підстав позову, суд постановив прийняти, оскільки вона подана до закінчення підготовчого засідання, а відтак з останньої і буде вирішуватись спір.
За змістом ч.6 ст. 183 ГПК України, якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.
У судовому засіданні 05.03.2026 суд з'ясував у представників сторін чи виконані усі завдання підготовчого провадження та чи є заперечення проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті, а також чи не заперечують сторони у даному судовому засіданні розпочати розгляд справи по суті.
Представники сторін у судовому засіданні 05.03.2026 не заперечили щодо закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті, а також щодо початку розгляду справи по суті у даному судовому засіданні.
Враховуючи наведене, 05.03.2026 суд постановив на місці закрити підготовче провадження та розпочати розгляд справи по суті.
Представник позивача у судовому засіданні 05.03.2026 підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні 05.03.2026 заперечив щодо задоволення позовних вимог та просив суд відмовити у їх задоволенні.
05.03.2026 судом оголошено перерву у судовому засіданні та повідомлено сторін про те, що вступна та резолютивна частина рішення буде проголошена 09.03.2026.
09.03.2026 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 ГПК України у разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складення в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, встановленому законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
За визначенням п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Застосовуючи згідно з ч.1 ст.3 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989).
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Папазова та інші проти України" (заяви №№ 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07) від 15.03.2012р. (п.29) суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
установив:
на виконання домовленостей, досягнутих між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВолиньБудКомфорт» (далі-позивач/продавець) та Державним спеціалізованим господарським підприємством “Ліси України» в особі філії "Ківерцівське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» (правонаступник - Державне спеціалізоване господарське підприємства “Ліси України» в особі філії “Поліський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України») (далі-відповідач/покупець) 31.12.2024 продавцем передано покупцю товар на загальну суму 1052490,60 грн. в т.ч. ПДВ 175 415,10 грн, а саме:
- сітку металеву, виготовлена з чорного металу, оцинкована, з фіксованим вузлом тип Nodimor 200/17/15, в рулоні по 100 м. в кількості 4 900,00 м.;
- заклепки в кількості 1 100,00 шт.
- дріт з вугл. сталі. оцинкований, з вмістом вуглецю, 0,6-0,68%. Товщ. 2,5 мм. в кількості 1 290,00 м.;
- сітку металева, виготовлена з чорного металу, оцинкована, з фіксованим вузлом тип Nodimor 244/20/15, в рулоні по 100 м. в кількості 300 м.
На підтвердження передачі вищенаведеного товару було складено відповідну видаткову накладну №25 від 31.12.2024 (а.с. 13).
Вказана видаткова накладна містить підписи постачальника та одержувача товару, скріплена їх печатками, є первинними обліковими документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідає вимогам статті 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, фіксує факт здійснення господарської операції, є підставою виникнення обов'язку розрахуватися за отриманий товар.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Таким чином, в переліку основних реквізитів первинних бухгалтерських документів, який визначено у ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відсутні такі обов'язкові реквізити як номер та дата договору. Тобто посилання в у спірній видатковій накладній на "основной договор" є додатковим реквізитом, а не обов'язковим.
В той же час, позивач зазначає, що відповідачем не здійснено оплати отриманого товару на підставі вищезазначеної видаткової накладної.
У відповідності із ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.
Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Судом встановлено, що між сторонами у справі у спрощений спосіб було укладено договір поставки шляхом підписання вищевказаної видаткової накладної.
З метою досудового врегулювання спору, 02.09.2025 позивачем було надіслано відповідачу вимогу в якій висловлене прохання в семиденний строк з моменту отримання вимоги погасити заборгованість в розмірі 1 052 490,60 грн (а.с. 6).
Вказана вимога була вручена відповідачу 04.09.2025, однак заборгованість погашено не було, а відповіді на вимогу не було надано (а.с. 7-9).
Враховуючи відсутність відповіді 24.09.2025 відповідачу надіслано повторну вимогу аналогічного змісту (а.с. 9-10).
Позивач зазначає, що повторна вимога була вручена відповідачу 26.09.2025, однак заборгованість погашено не було, а відповіді на повторну вимогу не було надано (а.с.10-12).
Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Слід зазначити, що істотними умовами такого виду договору, яка договір поставки є: предмет договору, строки і порядок поставки товару та оплати.
Згідно із частинами першою, другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Частиною першою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Верховний Суд у постанові від 16.05.2018 по справі № 910/1163/17 роз'яснив, що схвалення може відбутися, як і в формі мовчазної згоди, так і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину.
Таким чином, чинне законодавство допускає можливість укладення правочинів у спрощений спосіб, зокрема, шляхом викладення його змісту в певному документі, зокрема, у видатковій накладній.
Згідно ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і, яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.
Враховуючи, що сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб, з урахуванням ст.692 ЦК України, відповідач як покупець був зобов'язаний оплатити вартість товару негайно після прийняття від позивача.
Разом з тим, відповідач зобов'язання в частині проведення з позивачем розрахунків по оплаті відпущених товарно-матеріальних цінностей не виконав, вартість отриманих товарів не оплатив у зв'язку з чим заборгував Товариству з обмеженою відповідальністю “ВолиньБудКомфорт» 1052490,60 грн.
Матеріалами справи підтверджується прийняття товару відповідачем по видатковій накладній №25 від 31.12.2024 на суму 1052490,60 грн, що стверджується підписом відповідача скріпленим печаткою, доказів, які б спростовували дану заборгованість або доказів її оплати, відповідач суду не надав, а відтак дана сума підлягає стягненню з відповідача.
Щодо стягнення з відповідача 16918,90 грн інфляційних втрат, 6574,46 грн 3% річних, суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 ЦК України встановлена обов'язковість договору для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17.
При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і, яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.
Враховуючи, що сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб, з урахуванням ст.692 ЦК України, відповідач як покупець був зобов'язаний оплатити вартість товару негайно після прийняття від позивача.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді нарахування на суму боргу трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Позивачем, відповідно до поданого розрахунку нараховано за період з 12.09.2025 по 26.11.2025 відповідачу 16918,90 грн інфляційних втрат, 6574,46 грн 3% річних, не врахувавши положення ст.692 ЦК України, що відповідач як покупець був зобов'язаний оплатити вартість товару негайно після прийняття від позивача, проте це є його правом заявити вищезазначений період. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару.
Відповідач контррозрахунку здійснених нарахувань суду не надав.
Тому, перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку про підставність здійсненого розрахунку заявлених до стягнення 16918,90 грн інфляційних втрат, 6574,46 грн 3% річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.
Суд погоджується з доводами відповідача про те, що оскільки дія договору купівлі-продажу №2 від 10.06.2024 завершилася 30.09.2024, тому жодних господарських операцій за даним договором між сторонами не здійснювалося. Проте, відповідачем не заперечується факт поставки у спрощений спосіб по видатковій накладній №25 від 31.12.2024 на суму 1052490,60 грн, тим більше одержання товару.
Судом спростовуються доводи відповідача щодо зазначення позивачем у позові періоду нарахування з 12.11.2025, хоча у розрахунку початковий період зазначено з 12.09.2025 за безпідставністю, оскільки просточення оплати відповідачем у даній справі почалостя після одержання ними товару, тому суттєвого значення дана обставина не має.
У судовому засіданні представник позивача зазначив, що останнім допущено технічну помилку у змісті заяви при зазначені дати початку нарахування саме з 12.11.2025. Водночас, у розрахунках наданих останнім зазначена належна дата початку періоду нарахування інфляційних втрат та 3% річних саме з 12.09.2025.
В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази сторін, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі, а саме з відповідача на користь позивача слід стягнути 1075983,96 грн, з них 1052490,60 грн, основного боргу, 16918,90 грн інфляційних втрат, 6574,46 грн 3% річних.
Щодо клопотання позивача про розподіл судових витрат в частині витрат на професійну правничу допомогу (а.с.44-49), суд зазначає таке.
Позивач просить стягнути з відповідача 24000 грн витрат на професійну правничу допомогу, на підтвердження яких долучає копії: акту приймання-передачі послуг №1, наданих на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги №33/25 від 24.11.2025; договір про надання правової (правничої) допомоги №:33/25 від 24.11.2025 та платіжні інструкції №2237 від 03.02.2026 на суму 9000 грн, №2187 від27.11.2025 на суму 15000 грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому, суд засвідчує, що реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб'єктами права. Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України у рішенні від 16.11.2000р. №13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника.
Зокрема, в абзаці п'ятому пункту 5 мотивувальної частини зазначеного рішення визначається, що "закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (ч. 1 ст. 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин".
Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.
Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.
Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, тоді як конституційне право на професійну правничу допомогу не може бути обмежено.
У відповідності до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Частина 1 статті 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з ч. 2 ст. 126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України, визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).
Суд звертає увагу на те, що співмірність витрат - це доволі суб'єктивна категорія, яка залежить від кількох чинників, та може тлумачитися судом відповідно до його дискреційних повноважень. Проте дискреція суду в цьому випадку усічена та може бути застосована лише за клопотанням іншої сторони.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015р., п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р. заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Дослідивши надані позивачем докази, суд приймає до уваги, що між фізичною особою-підприємцем (адвокатом) Войціховським Антоном Віталійовичем та Товариством з обмеженою відповідальність «ВолиньБудКомфорт» 24.11.2025 укладено договір №:33/25 про надання правової (правничої) допомоги.
Згідно п.1.1 договору, предметом даного договору є надання виконавцем усіма законними методами та способами правової (правничої) допомоги клієнту у справах, що пов'язані чи можуть бути пов'язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів, а клієнт зобов'язується сплачувати на рахунок Виконавця винагороду за надану допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених договором.
За змістом п.2.1-2.14. договору, на виконання доручення клієнта щодо предмету договору виконавець приймає на себе наступні обов'язки: надавати правову інформацію, консультації, роз'яснення з правових питань; складати в інтересах клієнта заяви, скарги, процесуальні та інші документи правового характеру та розписуватись в них від імені клієнта; представляти у встановленому порядку інтереси клієнта у місцевих загальних, адміністративних та господарських судах, апеляційних судах з розгляду цивільних і кримінальних справ, апеляційних господарських та адміністративних судах, Верховному Суді, на зборах кредиторів та засіданні комітету кредиторів та перед арбітражним керуючим; представляти у встановленому порядку інтереси клієнта у державних органах, органах місцевого самоврядування, органах нотаріату, органах виконавчої служби, у правоохоронних та контролюючих органах, перед банками, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та будь-якими фізичними особами.
Як визначено розділом 3 договору « Ціна Договору та порядок здійснення розрахунків» за надану правничу допомогу клієнт виплачує виконавцю винагороду, розмір якої визначається на підставі обсягу наданих послуг і виконаних робіт, часу, затраченого виконавцем, та встановленої пунктами 3.2. - 3.3. Договору вартості надання послуг/виконання робіт (п.3.1. договору). Вартість однієї години роботи виконавця (крім участі в судових засіданнях) становить 2 000,00 грн. (дві тисячі грн. 00 коп.). Вартість участі виконавця в судових засіданнях становить: в суді першої інстанції - 2 500,00 (дві тисячі п'ятсот) гривень; в судах апеляційної та касаційної інстанції - 3 000 (три тисячі) гривень за один судовий день. Оплата правничої допомоги (винагороди) здійснюється клієнтом на підставі та упродовж 3 (трьох) банківських днів з дня підписання акту наданих послуг/виконаних робіт, оплата може здійснюватися авансом. Протягом 3 (трьох) календарних днів з дня підписання даного договору клієнт сплачує виконавцю авансовий платіж в розмірі 15 000,00 грн. (п'ятнадцять тисяч гривень) який в подальшому враховується при оплаті складених сторонами актів наданих послуг/виконаних робіт.
Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до виконання сторонами своїх зобов'язань (5.1 договору).
Копією акту приймання-передачі послуг № 1 стверджується надання адвокатом клієнту послуг на суму 24000 грн, a саме зустріч з клієнтом, надання консультацій по суті спору, розгляд та аналіз документів, контроль ходу справи(2 год, вартість 4 000,00), підготовка та подання позовної заяви про стягнення заборгованості з додатками(7 год, вартість 14 000,00), участь в судовому засіданні 22.12.2025(І суд. день, вартість 2500 грн), підготовка та подання заяви про проведення судового засідання 21.01.2026 без участі сторони позивача(0,5 год год, вартість 1000,00), авансування винагороди за участь в судовому засіданні 03.02.2026 (І суд. день, вартість 2500 грн).
Згідно п. 3 акту приймання-передачі послуг №:1 наданих на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги №33/25 від 24.11.2025 за виконану роботу/надані послуги клієнт сплачує виконавцеві винагороду у розмірі 24000 грн за вирахуванням авансового платежу в розмірі 15000 грн.
Судом засвідчується, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19.
Враховуючи вказане, позивачем, на думку та переконання суду, згідно з вимогами ст. 74 ГПК України було доведено надання йому адвокатом вказаних послуг на суму 24000 грн у суді першої інстанції (Господарському суді Волинської області).
Суд зазначає, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України. Такий же висновок викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19, на яку посилається скаржник.
Однак суд звертає увагу, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом позивача послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18 ).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний, виправданий, що передбачено ст. 126 ГПК України та ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
На думку суду, витрати на оплату послуг адвоката є дійсними, про що йшлося вище, проте, їх розмір не може вважатись виправданим та співмірним зі складністю справи, а також складністю і обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
За приписами ч. 6 ст. 126 ГПК України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено, що заявлені представником позивача до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірними із складністю цієї справи, не відповідають розумності їхнього розміру, а тому відшкодування матиме надмірний характер.
Враховуючи вищенаведене та клопотання відповідача, беручи до уваги особливу відсутність, на думку суду, складності даної справи, незначного обсягу юридичної та технічної роботи щодо підготовки позову, результат вирішення справи не впливає на ретутацію сторони та не викликає публічного інтересу, поведінку позивача щодо незалучення правонаступника відповідача при поданні позову до справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру таких витрат заявлених позивачем до стягнення з відповідача із 24000 грн до 12000 грн.
За положеннями п. 4 ст. 1, ч.ч. 3, 5 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 визначеного Закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
При встановленні розміру гонорару відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Приймаючи до уваги наведене вище, виходячи із засад розумності і справедливості, оскільки розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, суд вважає підставним та обґрунтованим стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12000 грн, в іншій частині на суму 12000 грн залишити за позивачем.
Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, передбачені ст.129 ГПК України на користь позивача належить стягнути 12911,81 грн (1075983,96*1,5%*0,8) судового збору.
Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-
вирішив:
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (01601, місто Київ, вул. Руставелі Шота, 9А, код ЄДРПОУ 44768034) в особі філії «Поліський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (43010, Волинська область, Луцький район, місто Луцьк, проспект Волі, будинок 30, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу юридичної особи 45601597) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВолиньБудКомфорт» (43000, Волинська обл., Луцький р-н, місто Луцьк, вул. Сверстюка Євгена, будинок 1, офіс 306, код ЄДРПОУ 44572513) 1075983,96 грн (один мільйон сімдесят п'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят три гривні 96 коп.), з них 1052490,60 грн основного боргу, 16918,90 грн інфляційних втрат, 6574,46 грн 3% річних та 12911,81 грн (дванадцять тисяч дев'ятсот одинадцять гривень 81 коп.) витрат зі сплати судового збору, а також 12000 грн (дванадцять тисяч гривень) витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складено 13.03.2026
Суддя А. С. Вороняк