03.03.2026 м. Дніпро Справа № 908/2936/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Паруснікова Ю.Б., Верхогляд Т.А., Іванова О.Г.,
секретар судового засідання Абадей М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма АВК» на рішення Господарського суду Запорізької області від 23.09.2025 у справі (суддя Проскуряков К.В.), повний текст рішення складено 10.10.2025
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Профбудкомплект», м. Запоріжжя
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма АВК», м. Запоріжжя
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1
про стягнення 290 403,37 грн, -
1. Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
07.11.2024 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява ТОВ «Профбудкомплект» (позивач) до ТОВ «Сігма АВК» (відповідач). З урахуванням заяви позивача від 13.08.2025 про збільшення розміру позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 207 957,38 грн, неустойку у формі пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми, за кожний день прострочення (з 28.09.2024 по 12.08.2025) в сумі 52 553,68 грн, 3% річних (з 28.09.2024 по 12.08.2025) в сумі 5 430,85 грн, інфляційні втрати (з 28.09.2024 по 12.08.2025) в сумі 24 461,46 грн, а всього 290 403,37 грн.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 23.09.2025 позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача основну суму боргу в розмірі 207 957,38 грн, пеню в сумі 52 553,68 грн, 3 % річних у суму 5 430,85 грн, інфляційні витрати у сумі 24 461,46 грн та витрати по сплаті судового збору - 3 484,84 грн.
2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач - ТОВ «Сігма АВК» оскаржує його в апеляційному порядку до Центрального апеляційного господарського суду (далі - ЦАГС) і просить:
- поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду;
- відкрити апеляційне провадження у справі;
- скасувати оскаржуване рішення у справі та ухвалити нове рішення, яким позов ТОВ «Профбудкомплект» у цій справі залишити без задоволення;
- на підставі п.п. б), в) п. 4 ч. 1 ст. 282 ГПК України стягнути з ТОВ «Профбудкомплект» на користь ТОВ «Сігма АВК» понесені судові витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.
В апеляційній скарзі ТОВ «Сігма АВК» зазначає, що суд безпідставно визнав доведеним факт поставки товару за видатковими накладними від 28.08.2024 № 2517, № 2518, № 2519 та від 30.08.2024 № 2526.
На думку апелянта, накладна № 2526 фактично є підсумковою і включає товар, зазначений у трьох попередніх накладних від 28.08.2024, а також додаткове замовлення на незначну суму, тому зазначений у позові товар фактично дублюється, що судом першої інстанції належним чином не перевірено та не оцінено.
Крім того, апелянт зазначає, що товар за спірними накладними не отримувався, а особа, яка підписала документи - Дмитро Межевич, не була уповноважена отримувати товар від імені відповідача у період дії договору поставки, оскільки довіреність, видана йому раніше, стосувалася попередніх бездоговірних відносин і діяла лише для разового отримання товару у 2023 році.
Скаржник також вказує, що позивач не надав належних доказів реального руху товару та його передачі відповідачу, а самі видаткові накладні за наявності дефектів оформлення не можуть бути достатнім доказом поставки без підтвердження іншими доказами, зокрема документами щодо перевезення, зберігання або використання товару.
Додатково апелянт наголошує, що за спірними накладними позивач не складав та не реєстрував податкові накладні у Єдиному реєстрі податкових накладних, у зв'язку з чим відповідач не формував податковий кредит, що свідчить про відсутність фактичного здійснення господарських операцій. Натомість пізніше позивач зареєстрував податкові накладні за іншими видатковими накладними, до яких включив той самий товар, що, на думку апелянта, свідчить про спробу штучно підтвердити поставку.
Також відповідач заперечує правильність розрахунку заявлених до стягнення сум, зокрема пені, оскільки її нарахування здійснено за період, що перевищує встановлений законом шестимісячний строк, а також після закінчення строку дії договору 31.12.2024, що, на думку апелянта, є неправомірним.
У зв'язку з викладеним ТОВ «Сігма АВК» вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про доведеність поставки товару та наявність заборгованості, не дослідив усіх обставин справи та неправильно застосував норми законодавства, що на його думку є підставою для скасування рішення і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.
3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що доводи відповідача є необґрунтованими та не спростовують законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції.
Насамперед позивач звертає увагу на суперечливу та недобросовісну поведінку відповідача під час розгляду справи. Так, у відзиві на позов відповідач стверджував, що не знайомий із ОСОБА_1 , не перебував із ним у трудових відносинах і не видавав йому довіреностей, проте в подальшому визнав, що знав цю особу та іноді просив її отримувати певні документи або товар у позивача.
Крім того, пояснення самого ОСОБА_1 також не узгоджуються з позицією відповідача, оскільки він зазначив, що прибув до позивача за дорученням керівника ТОВ «Сігма АВК» для підписання документів і підписав спірні видаткові накладні. На думку позивача, така зміна позиції свідчить про порушення принципу добросовісності та застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), відповідно до якої сторона не може діяти всупереч своїй попередній поведінці або заявам, якщо інша сторона обґрунтовано покладалася на них.
Щодо суті спору позивач зазначає, що між сторонами укладено договір поставки від 25.07.2024, відповідно до якого позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 207 957,38 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін видатковими накладними від 28.08.2024 № 2517, № 2518, № 2519 та від 30.08.2024 № 2526.
Підписання накладних, які є первинними бухгалтерськими документами, підтверджує факт здійснення господарської операції та виникнення у покупця обов'язку оплатити отриманий товар. При цьому відповідач не надав доказів недійсності договору, відсутності поставки чи неправомірності підписання документів, а також не пояснив походження відбитків печатки підприємства на спірних накладних.
Позивач також зазначає, що між сторонами склалися сталі ділові відносини, за яких ОСОБА_1 і раніше отримував товар від позивача, а відповідач оплачував такі поставки, що свідчить про фактичне визнання його представником покупця. Доказів того, що позивача було повідомлено про припинення повноважень цієї особи, відповідач не надав.
Позивач також вказує, що суд першої інстанції належним чином дослідив усі подані сторонами докази та правильно застосував принцип змагальності й стандарт доказування «вірогідності доказів», дійшовши обґрунтованого висновку про доведеність факту поставки товару та наявність заборгованості.
Щодо розміру заявлених до стягнення сум позивач зазначає, що ним було подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача суму основного боргу, пеню, 3 % річних та інфляційні втрати, нараховані у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання.
Умовами договору передбачено нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення до моменту фактичної оплати товару, а дія договору триває до повного виконання сторонами взаємних розрахунків. відповідач під час розгляду справи у суді першої інстанції не заперечував проти такого розрахунку та не подавав власних контррозрахунків.
Окремо, позивач у поданому відзиві просить поновити строк на його подання, посилаючись на об'єктивні обставини, що ускладнили своєчасне здійснення процесуальних дій, зокрема регулярні обстріли м. Запоріжжя, перебої з електропостачанням та доступом до мережі Інтернет, а також необхідність дотримання заходів безпеки під час сигналів повітряної тривоги.
Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для його задоволення.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 119 ГПК України суд має право поновити пропущений процесуальний строк або продовжити встановлений судом строк, якщо причини його пропуску є поважними.
З метою забезпечення повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, а також реалізації сторонами їхніх процесуальних прав, суд апеляційної інстанції вважає за можливе поновити (продовжити) строк на подання відзиву та прийняти його до розгляду.
4. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.
Суд першої інстанції встановив, що 25.07.2024 між ТОВ «Профбудкомплект» (постачальник, позивач) та ТОВ «Сігма АВК» (покупець, відповідач) укладено договір поставки № 25-07/ПС/2024. Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар, а покупець - своєчасно прийняти та оплатити його на умовах договору, при цьому згідно з п. 1.2. договору асортимент, кількість і вартість товару визначаються у накладних (специфікаціях), що є невід'ємними частинами договору.
Згідно з п. 2.1. договору ціна товару зазначається у рахунках та видаткових накладних, а відповідно до п. 2.2. договору покупець зобов'язаний здійснити оплату товару не пізніше ніж через 30 календарних днів з дати підписання видаткової накладної.
Пунктом 2.4. договору передбачено, що сумою договору є загальна сума поставки товару згідно з накладними, які є його невід'ємними частинами, при цьому згідно з п. 2.5. договору покупець несе повну відповідальність за своєчасне виконання платіжних зобов'язань.
Положеннями розділу 3 договору визначено порядок поставки товару. Так, відповідно до п. 3.1 договору покупець у разі необхідності поставки товару направляє постачальнику замовлення, у якому визначає асортимент, кількість, строки та умови поставки, що можуть узгоджуватися в усній та/або письмовій формі за допомогою телефону, електронної пошти, пошти або інших засобів комунікації.
Згідно з п. 3.2. договору постачальник після погодження умов поставки на підставі отриманого замовлення виставляє покупцю рахунок на оплату засобами електронної пошти, іншими засобами комунікації або через представника, а поставка здійснюється за погодженими замовленнями, що можуть бути виконані на момент поставки.
Відповідно до п. 3.3. договору право власності на товар та ризик його випадкового знищення або пошкодження переходить до покупця в момент поставки за умови підписання видаткової накладної.
Згідно з п. 3.4. договору моментом поставки товару є передача товару покупцеві (його представнику) та підписання уповноваженими представниками сторін накладних на поставлений товар.
Пунктом 3.5. договору передбачено, що поставка здійснюється зі складу постачальника або на склад (об'єкт) покупця за домовленістю сторін, яка може досягатися в усній або письмовій формі за допомогою засобів комунікації.
Відповідно до п. 3.6. договору датою поставки вважається дата приймання товару покупцем або його представником та підписання уповноваженими представниками сторін накладних; повноваження представника покупця підтверджуються довіреністю з підписом керівника та печаткою (за наявності), водночас керівник покупця може отримати товар особисто, підписавши накладну та проставивши печатку (за наявності). При цьому покупець відповідає за наявність повноважень у особи, яка підписує накладну або інші документи від його імені, якщо на документі міститься відбиток печатки покупця (за наявності) та підпис керівника або представника за довіреністю, і не може пред'являти претензії щодо підписання документів особою без належних повноважень.
Відповідно до п. 3.7. договору разом із товаром постачальник передає покупцю рахунок та видаткову накладну.
Крім того, відповідно до п.п. 5.1.5. п. 5.1. договору постачальник зобов'язаний передати покупцю разом із товаром усі передбачені законодавством документи та надіслати електронні документи, що стосуються відвантаження. Згідно з п.п. 5.1.7. п. 5.1. договору постачальник зобов'язаний дотримуватися вимог законодавства України щодо складання та реєстрації податкових накладних і розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, а у разі порушення цих вимог покупець має право зупинити розрахунки за договором у межах суми ПДВ за незареєстрованими або неналежно зареєстрованими податковими накладними.
Відповідно до п. 5.1.8. договору права та обов'язки сторін, не врегульовані договором, регулюються чинним законодавством України.
Згідно з п. 5.2. договору покупець зобов'язаний своєчасно та повністю здійснювати розрахунки з постачальником у порядку та строки, передбачені договором (п.п. 5.2.1.), прийняти поставлений та оплачений товар (п.п. 5.2.2.), нести відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань (п.п. 5.2.3.), а також надати постачальнику довіреність або інший документ, що підтверджує повноваження особи на отримання товару (п.п. 5.2.4.).
Згідно з п. 7.1. договору сторони прийняли на себе зобов'язання виконувати умови договору та нести відповідальність за їх невиконання або неналежне виконання відповідно до умов договору та чинного законодавства України. Відповідно до п. 7.2. договору у разі порушення зобов'язань винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані збитки.
Пунктом 7.3. договору передбачено, що у випадку несвоєчасної або неповної оплати вартості товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент порушення зобов'язання, за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до п. 10.1. договору він набирає чинності з моменту підписання сторонами та діє до 31.12.2024, а в частині взаєморозрахунків - до їх повного виконання.
Судом встановлено, що на виконання умов зазначеного договору у період з 28.08.2024 по 30.08.2024 постачальник передав, а покупець прийняв товар на загальну суму 207 957,38 грн з ПДВ, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками обох сторін видатковими накладними: № 2518 від 28.08.2024 на суму 12 744,00 грн з ПДВ, № 2517 від 28.08.2024 на суму 73 082,26 грн з ПДВ, № 2519 від 28.08.2024 на суму 17 273,90 грн з ПДВ та № 2526 від 30.08.2024 на суму 104 856,72 грн з ПДВ (а.с. 8-10).
У зв'язку з відсутністю оплати за отриманий товар 25.10.2024 позивач направив на адресу відповідача претензію № б/н від 24.10.2024 з вимогою негайно сплатити заборгованість за договором поставки № 25-07/ПС/2024 від 25.07.2024 у сумі 207 957,38 грн за вказаними видатковими накладними (а.с. 11-12), що підтверджується поштовою накладною № 6900600045892, описом вкладення та фіскальним чеком. Зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Крім того, у зв'язку з порушенням відповідачем строків оплати за отриманий товар позивачем нараховано пеню за період з 28.09.2024 по 12.08.2025 у розмірі 52 553,68 грн, 3 % річних за період з 28.09.2024 по 12.08.2025 у сумі 5 430,85 грн, а також інфляційні втрати за період з жовтня 2024 року по липень 2025 року включно у розмірі 24 461,46 грн.
5. Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договір, який згідно з ч. 1 ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію, а кредитор має право вимагати виконання такого обов'язку.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що правовідносини сторін у даній справі виникли з договору поставки, до якого відповідно до ст. 712 ЦК України застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, а покупець зобов'язаний прийняти товар і оплатити його вартість. При цьому зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається (ст. 525 ЦК України).
Також суд зазначив, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором (ч. 1 ст. 662 ЦК України), а покупець зобов'язаний оплатити товар за встановленою договором ціною (ч. 1 ст. 691 ЦК України) у строк, визначений зобов'язанням (ч. 1 ст. 530 ЦК України), або в будь-якому разі після його прийняття (ст. 692 ЦК України).
Дослідивши подані сторонами докази, суд першої інстанції також правильно встановив, що відповідно до умов договору поставки № 25-07/ПС/2024 від 25.07.2024 позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 207 957,38 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін видатковими накладними № 2517, № 2518, № 2519 від 28.08.2024 та № 2526 від 30.08.2024. Суд зазначив, що підписання відповідачем видаткових накладних, які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними документами та фіксують факт здійснення господарської операції, свідчить про прийняття товару та є підставою виникнення у покупця обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриману продукцію. Водночас відповідач у встановлені договором строки оплату отриманого товару не здійснив, чим порушив взяті на себе договірні зобов'язання.
Оцінюючи заперечення відповідача щодо відсутності факту отримання товару та неповноважності особи, яка підписала спірні накладні, суд першої інстанції зазначив, що накладні підписані від імені відповідача громадянином Межевичем Д.М. та скріплені відбитком печатки товариства. Суд врахував надані позивачем докази того, що зазначена особа раніше неодноразово отримувала товар від позивача від імені відповідача, у тому числі на підставі довіреності, а також підписувала інші видаткові накладні, за якими відповідач у подальшому здійснював оплату.
Крім того, суд врахував надані позивачем копії попередніх накладних, платіжних документів, довіреність на ім'я Межевича Д.М., заяви свідків працівників позивача, а також відсутність доказів того, що відповідач повідомляв позивача про припинення повноважень цієї особи або заборону отримання нею товару.
З огляду на встановлені обставини справи суд дійшов висновку, що між сторонами склалася усталена практика господарських відносин, відповідно до якої Межевич Д.М. фактично виступав представником відповідача при отриманні товару, що підтверджується попередніми операціями сторін та їх виконанням.
Суд також зазначив, що твердження відповідача щодо підроблення відбитків печатки на спірних накладних не підтверджені належними доказами, клопотання про проведення відповідної експертизи відповідачем не заявлялося, а пояснення щодо обставин використання печатки або осіб, які мали до неї доступ у спірний період, відповідачем не надані.
При дослідженні оригіналів документів суд встановив, що відбитки печатки відповідача на спірних накладних є візуально ідентичними відбиткам на інших первинних документах, які сторони не заперечують.
Оцінюючи доводи відповідача та третьої особи про те, що накладні були підписані помилково без фактичного отримання товару, суд першої інстанції зазначив, що такі твердження не підтверджені жодними належними доказами, зокрема відсутні докази того, за отриманням яких саме документів представник відповідача прибував до позивача та за яких обставин були проставлені відбитки печатки відповідача на спірних документах. Водночас позивач надав роздруківки з бухгалтерського програмного забезпечення щодо обліку відповідних господарських операцій, які підтверджують відображення поставки товару та руху товарних залишків за спірними накладними. Вказані дані відповідачем не спростовані.
Посилання відповідача на недоліки реєстрації податкових накладних суд визнав такими, що не впливають на вирішення спору, оскільки предметом доказування у справі є факт поставки товару та наявність заборгованості за договором, який підтверджується первинними бухгалтерськими документами - видатковими накладними. Питання дотримання позивачем правил податкового обліку, на думку суду, не є предметом розгляду у цій справі.
З урахуванням установлених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач належними та допустимими доказами довів факт поставки відповідачу товару на загальну суму 207 957,38 грн, який відповідач прийняв, однак у встановлений строк не оплатив. Відтак позовні вимоги про стягнення основної заборгованості у зазначеному розмірі є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, у зв'язку з порушенням відповідачем строків виконання грошового зобов'язання суд першої інстанції визнав правомірним нарахування позивачем пені на підставі умов договору та ст. 549, 610 - 612 ЦК України за період з 28.09.2024 по 12.08.2025 у сумі 52 553,68 грн, перевіривши правильність її розрахунку.
Також суд визнав обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних у розмірі 5 430,85 грн та інфляційних втрат у сумі 24 461,46 грн, нарахованих відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України за період прострочення виконання грошового зобов'язання.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі та стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу, пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку зібраним доказам та правильно застосував норми матеріального і процесуального права при вирішенні спору щодо наявності між сторонами договірних відносин, факту поставки товару та виникнення у відповідача обов'язку з оплати отриманої продукції.
Апеляційний суд встановив, що факти поставки товару за видатковими накладними від 28.08.2024 № 2517, № 2518, № 2519 та від 30.08.2024 № 2526 підтверджені належними доказами, а твердження апелянта про дублювання товару у накладній № 2526 не спростовує фактичного руху товару та його прийняття відповідачем.
Доводи щодо нібито неправомірності підпису документів Дмитром Межевичем не заперечують реального отримання товару, оскільки суд першої інстанції перевірив уповноваження та дійшов обґрунтованого висновку про його право на прийняття поставки в межах договору.
Доводи апелянта про відсутність підтверджень руху товару через нереєстрацію податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних та нібито спробу штучно підтвердити поставку правомірно визнані судом першої інстанції необґрунтованими, оскільки комплекс наданих доказів достатньо підтверджує фактичну передачу товару відповідачу.
Податкові накладні є документами податкового обліку та призначені для підтвердження податкових зобов'язань і податкового кредиту сторін, тоді як факт здійснення господарської операції з передачі товару підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку. Отже, наявність або відсутність податкової накладної не визначає факту поставки товару та не впливає на виникнення цивільно-правового обов'язку покупця оплатити отриманий товар.
Також, апеляційний суд відхиляє доводи ТОВ «Сігма АВК» щодо нібито дублювання товару в видатковій накладній № 2526 від 30.08.2024 із попередніми накладними від 28.08.2024 № 2517, № 2518 та № 2519, адже суд першої інстанції встановив фактичну наявність додаткового замовлення у накладній № 2526 та підтвердив фактичну передачу товару відповідачу, на суму 207?957,38 грн, який відповідач прийняв та не оплатив у строк.
Дублювання товару в накладних може виникати з об'єктивних причин, зокрема через оформлення підсумкових накладних, внесення додаткових замовлень, технічні особливості бухгалтерського обліку або організаційні нюанси документообігу, і у даному випадку не свідчить про фактичну відсутність поставки або умисне завищення обсягу товару. У справі накладна №? 2526 від 30.08.2024 містить також і додаткове замовлення, що не повторює повністю попередні накладні №?2517, №?2518 та №?2519 від 28.08.2024. Усі накладні підписані уповноваженою особою та скріплені печаткою, що підтверджує фактичну передачу товару, а надані документи та бухгалтерські роздруківки свідчать про реальний рух товару.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Видаткова накладна, яка містить відомості про найменування товару, його кількість, вартість, дату передачі, підписи уповноважених осіб та відбиток печатки суб'єкта господарювання, є належним доказом факту здійснення господарської операції з передачі товару. За відсутності доказів її фальсифікації або недійсності такі документи підтверджують факт прийняття покупцем товару та виникнення у нього обов'язку щодо оплати.
Таким чином, твердження апелянта про дублювання позицій у накладних не спростовує фактичну поставку та прийняття товару відповідачем і не є підставою для скасування рішення суду.
При цьому, апеляційний суд враховує покази свідків, надані при розгляді справи в суді першої інстанції, які підтвердили передачу товару за всіма накладними, на що посилався суд першої інстанції.
Крім того, відповідно до усталеної господарської практики та положень цивільного законодавства використання печатки суб'єкта господарювання на первинних документах свідчить про їх оформлення від імені відповідної юридичної особи. Ризик неправомірного використання печатки або підписання документів неуповноваженою особою несе саме суб'єкт господарювання, якому належить така печатка, якщо ним не доведено протилежного.
Отже, висновки суду першої інстанції щодо доведеності поставки товару за всіма накладними визнаються обґрунтованими.
Висновки суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача суми основного боргу, а також інфляційних втрат і трьох процентів річних є обґрунтованими та відповідають встановленим у справі обставинам.
Водночас колегія суддів дійшла висновку, що при визначенні розміру пені суд першої інстанції не врахував вимоги ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, відповідно до яких нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу посилається на те, що умовами договору поставки № 25-07/ПС/2024 від 25.07.2024 передбачено нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати товару до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання, а дія договору в частині взаєморозрахунків триває до їх повного виконання. На думку позивача, зазначене свідчить про можливість нарахування пені за весь період прострочення, незалежно від його тривалості.
Разом з тим колегія суддів не погоджується з такими доводами позивача з огляду на наступне.
Для відступу від зазначеного ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України обмеження сторони повинні прямо і однозначно погодити у договорі інший строк нарахування пені. Зазначена норма встановлює імперативне обмеження строку нарахування штрафних санкцій, яке може бути змінене лише за умови прямого та однозначного погодження сторонами іншого строку у договорі. Саме по собі передбачення у договорі нарахування пені «за кожен день прострочення» або «до моменту фактичного виконання зобов'язання» не свідчить про встановлення сторонами іншого строку її нарахування, ніж передбачений законом.
Аналіз умов договору поставки № 25-07/ПС/2024 від 25.07.2024 свідчить, що сторони визначили лише розмір пені (подвійна облікова ставка НБУ) та порядок її нарахування за кожен день прострочення, проте не встановили прямо інший строк її нарахування, який би відрізнявся від передбаченого ч. 6 ст. 232 ГК України.
Отже, у даному випадку підлягає застосуванню загальне правило, встановлене ч. 6 ст. 232 ГК України, відповідно до якого нарахування пені обмежується шестимісячним строком від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
З урахуванням наведеного доводи позивача про правомірність нарахування пені за весь заявлений період прострочення з 28.09.2024 по 12.08.2025 апеляційний суд визнає необґрунтованими, у зв'язку з чим розмір пені підлягає перерахунку з урахуванням встановленого законом шестимісячного обмеження.
Апеляційний суд провів перерахунок пені з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ за двома періодами прострочення за накладними від 28.08.2024 та накладною від 30.08.2024:
- за перший період з 28.09.2024 по 28.03.2025 на суму заборгованості 103?100,66 грн пеня склала 14?132,00 грн;
- за другий період з 30.09.2024 по 30.03.2025 на суму 104?856,72 грн - 14?401,84 грн.
Сукупний розмір пені становить 28?533,84 грн, а загальна ціна позову з урахуванням основної заборгованості - 266?383,53 грн.
Доводи апелянта про неправомірність нарахування пені поза межами строку дії договору, який, на його думку, припинився 31.12.2024, колегія суддів відхиляє.
Відповідно до п. 10.1 договору поставки № 25-07/ПС/2024 від 25.07.2024 він діє до 31.12.2024, а в частині взаєморозрахунків - до їх повного виконання сторонами. Отже, закінчення строку дії договору не припиняє зобов'язань сторін щодо проведення розрахунків за поставлений товар та відповідальності за їх порушення.
Крім того, відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється його виконанням, а закінчення строку дії договору саме по собі не звільняє сторону від відповідальності за порушення зобов'язання, яке мало місце під час дії договору.
Оскільки відповідач не виконав обов'язок щодо оплати отриманого товару у визначений договором строк, нарахування пені за період прострочення після 31.12.2024 є правомірним, а наведені апелянтом доводи не спростовують наявності підстав для застосування відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
З урахуванням вищевикладеного апеляційний суд частково задовольняє доводи апеляційної скарги лише в частині розміру пені та змінює рішення суду першої інстанції, обмеживши її шестимісячним строком нарахування відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України. В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
6. Висновки за результатами апеляційного перегляду справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 269 ГПК України апеляційний господарський суд перевірив правильність встановлення судом першої інстанції обставин справи та застосування норм матеріального і процесуального права в межах доводів апеляційної скарги.
Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив факт наявності між сторонами договірних відносин, поставки позивачем товару на суму 207 957,38 грн та невиконання відповідачем обов'язку щодо його оплати. Висновки суду щодо стягнення основного боргу, 3 % річних та інфляційних втрат є обґрунтованими.
Разом з тим суд першої інстанції не врахував вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України щодо обмеження строку нарахування пені шістьма місяцями, оскільки інший строк договором прямо не передбачений.
У зв'язку з цим рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру пені шляхом її перерахунку з урахуванням шестимісячного обмеження, тоді як у решті рішення залишається без змін, а апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
7. Здійснення апеляційним судом розподілу судових витрат.
Витрати по сплаті судового збору за подання і розгляд апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України покладаються на сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 129, 269, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма АВК» - задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 23.09.2025 у справі № 904/3067/25 в чистині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма АВК» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Профбудкомплект» 52 553,68 грн суми пені - змінити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма АВК» (вул. Миколи Краснова, буд. 10, м. Запоріжжя, 69014; код ЄДРПОУ 40691906) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Профбудкомплект» (вул. Портова, буд. 2, м. Запоріжжя, 69006; код ЄДРПОУ 39139409) пеню у сумі 28 533,84 грн (Двадцять вісім тисяч п'ятсот тридцять три тисячі гривень 84 копійки).
Здійснити перерозподіл судових витрат у справі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма АВК» (вул. Миколи Краснова, буд. 10, м. Запоріжжя, 69014; код ЄДРПОУ 40691906) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Профбудкомплект» (вул. Портова, буд. 2, м. Запоріжжя, 69006; код ЄДРПОУ 39139409) витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви у сумі 3 196,60 грн (Три тисячі сто дев'яносто шість гривень 60 копійок) та 4 794,90 грн (Чотири тисячі сімсот дев'яносто чотири гривні 90 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.
В іншій частині рішення Господарського суду Запорізької області від 23.09.2025 у справі № 904/3067/25 - залишити без змін.
Доручити Господарському суду Запорізької області видачу відповідних наказів.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 13.03.2026.
Головуючий суддя Ю.Б. Парусніков
Судді: Т.А. Верхогляд
О.Г. Іванов