вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"13" березня 2026 р. Справа№ 910/10485/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів: Руденко М.А.
Гаврилюка О.М.
розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спешл Майнінг Солюшнз»
на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2025
та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025
у справі № 910/10485/25 (суддя Ващенко Т.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аудит Стар»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спешл Майнінг Солюшнз»
про стягнення 135 094,25 грн
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Аудит Стар" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спешл Майнінг Солюшнз" про стягнення 135 094,25 грн, з яких: 120 000,00 грн заборгованості за договором про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку № 02_БУХ від 21.11.2018 та 15 094,25 грн пені за порушення строків оплати наданих послуг.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку № 02_БУХ від 21.11.2018 щодо здійснення розрахунку за надані послуги.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2025 позовні вимоги задоволено повністю.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спешл Майнінг Солюшнз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудит Стар" 120 000,00 заборгованості, 15 094,25 грн - пені та 3 028,00 грн - судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що всупереч приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, відповідач не виконав належним чином своїх договірних зобов'язань щодо здійснення розрахунку за надані послуги, у зв'язку з чим за ним рахується заборгованість у розмірі 120 000,00 грн. Доказів сплати зазначеної суми заборгованості відповідач суду не надав.
З порушенням відповідачем зобов'язання зі сплати 120 000,00 грн вартості наданих за договором послуг, позивачем також нараховано і пред'явлено до стягнення з відповідача 15 094,25 грн пені.
Перевіривши надані позивачем розрахунки суми пені суд встановив їх правильність та арифметичну вірність.
Також суд першої інстанції, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, подані сторонами, не вбачав наявності виключних підстав для зменшення розміру пені, а тому відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені.
Таким чином, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 120 000,00 грн заборгованості та 15 094,25 грн пені.
Крім того, додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 у справі № 910/10485/25 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудит Стар" задоволено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спешл Майнінг Солюшнз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудит Стар" 15 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.
Мотивовуючи додаткове рішення місцевий суд послався на те, що розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованим, документально підтвердженим належними доказами, співмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, обсягом фактично наданих адвокатом послуг, предметом позову та значенням справи для сторін, тож такі витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача в сумі 15 000,00 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Спешл Майнінг Солюшнз» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Апелянт зазначає, що позивач в порушення п.п. 2.2.1. п.2.2. договору № 02_БУХ про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку від 21.11.2018 (надалі «договір № 02_БУХ про надання послуг») не виконував весь обсяг бухгалтерських робіт відповідно до переліку, зазначеному в п.2.1.1.-2.1.2.1 договору № 02_БУХ, а частини цих послуг надавалася: штатними бухгалтерами відповідача - Бабієвською Людмилою Василівною з 12.08.2021 і по дату подання апеляційної скарги, штатним начальником відділу організації праці та заробітної плати відповідача Ткаченко Наталією Михайлівною з 15.02.2024 по 17.09.2025 , штатним бухгалтером відповідача Старцевим Русланом Валерійовичем з 31.05.2022 по 20.09.2022.
Також апелянт стверджує, що первинні бухгалтерські документи у вигляді актів здачі-приймання робіт (надання послуг), а саме: акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000017 від 31.10.2024, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000019 від 30.11.2024, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000021 від 31.12.2024, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000001 від 31.01.2025, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000003 від 28.02.2025, акт здачі- приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000005 від 31.03.2025), в яких відсутні будь-які претензії з його боку і були підписані сторонами, на його переконання, не є належним доказом факту отримання ним таких послуг.
В обґрунтування поважності причин неподання до суду першої інстанції у відзиві на позовну заяву зазначених нових фактів, апелянт зазначає про своє намагання до останнього врегулювати спір з позивачем мирним шляхом.
Доводів щодо незгоди з додатковим рішенням апелянт у апеляційній скарзі не наводить.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
В свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач у своєму відзиві, наданому до суду 30.12.2025, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з'ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін.
Позивач заперечує проти вказаних доводів, оскільки протягом дії договору № 02_БУХ про надання послуг відповідач ніколи і в ніякій формі не заявляв претензій щодо якості та обсягу наданих позивачем послуг, в тому числі і щодо отриманих ним бухгалтерських послуг за лютий 2025 року та березень 2025 року. Позивачем були надані суду першої інстанції первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт надання позивачем і прийняття відповідачем бухгалтерських послуг без заявлення ним будь-яких зауважень.
Крім того, позивач зазначає, що скаржником не були застосовані до виконавця санкції, передбачені п.п.8.3., 8.4. договору № 02_БУХ про надання послуг за несвоєчасність початку надання послуг та за наявність суттєвих недоліків у наданих послугах, що в сукупності з наявним розрахунком за надані послуги та належним чином оформленими, та підписаними актами здачі-приймання робіт (надання послуг), які були надані позивачем, є свідченням прийняття зазначених у договорі послуг без зауважень зі сторони замовника.
Також позивач зауважує, що при розгляді справи в суді першої інстанції відповідач у своєму відзиві на позов взагалі не посилався на претензії щодо наданих позивачем послуг, а висловив незгоду виключно з розміром штрафних санкцій та витрат на професійну правничу допомогу, та не заперечував факт отримання бухгалтерських послуг, їх обсяг, вартість та підписання актів приймання-передачі.
Позивач вказує, що твердження відповідача про намагання останнього врегулювати спір з позивачем мирним шляхом, як причину неподання аргументів у першій інстанції є неправдивими, оскільки відповідач ніяк не намагався вирішити спір мирним шляхом, обмежившись ігноруванням з квітня 2025 року по серпень 2025 року вимог позивача щодо оплати його послуг за лютий 2025 року та березень 2025 року, які останнім надсилались відповідачу у вигляді вимоги та претензії (докази направлення містяться в матеріалах справи).
Позивач вважає, що зміна позиції захисту скаржника з оскарження розміру неустойки в суді першої інстанції на заперечення стосовно належності наданих послуг в суді апеляційної інстанції виглядає як надумана підстава для оскарження рішення суду першої інстанції, порушує принцип змагальності та диспозитивності судочинства, та свідчить про зловживання відповідачем своїми правами.
Разом з тим, позивач звертає увагу на те, що відповідач у скарзі вказує на періоди співпраці за договором № 02_БУХ з 12.08.2021 і по дату подання апеляційної скарги, з 15.02.2024 по 17.09.2025 та з 31.05.2022 по 20.09.2022 - які взагалі, крім лютого 2025 року та березня 2025 року, не є періодом розгляду відповідно до позову. Втім, слід зазначити, що за вказані періоди надання послуг, зокрема, до січня 2025 року включно, були не лише підписані і погоджені акти здачі-приймання робіт (надання послуг), але й відбувся повний розрахунок за наданий пакет бухгалтерських послуг, без отримання від скаржника жодних заперечень чи зауважень щодо якості та обсягу наданих послуг.
Пояснення штатних співробітників, які слід зазначити відібрані не у всіх, оскільки відсутнє пояснення ОСОБА_1 , взагалі не свідчать про виконання ними частини робіт позивача, а свідчать лише про виконання ним своїх обов'язків на відповідній посаді під час роботи у відповідача, що не виключає надання позивачем послуг відповідно до договору № 02_БУХ про надання послуг з урахуванням того, що підприємство скаржника, яке знаходилось на обслуговуванні відповідно до умов даного договору, потребує залученню достатньої кількості відповідних спеціалістів та фахівців для організації і ведення його господарської діяльності належним чином.
Узагальнені доводи заперечення відповідача на відзив на апеляційну скаргу
У свою чергу, заперечуючи проти доводів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, відповідач зазначив, що зазначені у відзиві на апеляційну скаргу доводи не можуть бути взято до уваги, з огляду на те, що відсутність претензій щодо наданих послуг не спростовує факту їх ненадання в повному обсязі і особисто позивачем, як це передбачено підпунктами 2.1.1 - 2.1.21 пункту 2.1 договору №02_БУХ про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку від 21.11.2018.
Також відповідач зауважив, що саме показання зазначених свідків, та документи, що підтверджують факт виконання робіт/надання послуг з ведення бухгалтерського обліку у відповідному обсязі як раз таки і свідчить (є належними доказами) про надання відповідної частини послуг штатними співробітниками відповідача, які згідно з умовами визначених підпунктами 2.1.1 - 2.1.21. пункту 2.1. договору № 02_БУХ мали б надаватися позивачем.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.12.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спешл Майнінг Солюшнз» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 у справі № 910/10485/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г. (суддя-доповідач), суддів: Руденко М.А., Гаврилюк О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спешл Майнінг Солюшнз» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 у справі № 910/10485/25 залишено без руху.
18.12.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Спешл Майнінг Солюшнз» на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначеннм причин такого пропуску.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Спешл Майнінг Солюшнз» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 у справі № 910/10485/25 та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
З огляду на наявність у матеріалах справи належних доказів повідомлення сторін про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження та закінчення процесуальних строків на подання до суду документів, встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2025, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті.
Розгляд клопотань
Товариством з обмеженою відповідальністю «Спешл Майнінг Солюшнз» разом з апеляційною скаргою подано нові доказі, а саме: заяви свідків ОСОБА_2 від 02.12.2025; заява свідка ОСОБА_3 ; посадова інструкція бухгалтера №58-К від 01.06.2022, трудовий контракт №58-К від 01.06.2022, Наказ №58-К/тр від 31.05.2022 про призначення ОСОБА_1 на посаду бухгалтера за сумісництвом; Наказ №111-К/тр від 20.09.2022 про звільнення ОСОБА_1 ; постанова Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №927/986/17, які не були подані в суді першої інстанції.
Розглянувши клопотання відповідача про долучення до справи додаткові докази, колегія суддів дійшла висновку про залишення їх без розгляду, з огляду на таке.
Відповідно до частини 3 статті 269 ГПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи доведе, що їх неможливо було подати до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
У даному випадку апелянт не навів жодних об'єктивних, документально підтверджених обставин, які б свідчили про неможливість подання зазначених доказів у першій інстанції. Крім того, колегія суддів зазначає, такі докази, як заяви свідків були складені після ухвалення рішення судом першої інстанції.
Матеріали справи свідчать, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи та мав усі процесуальні можливості подати будь-які докази на підтвердження своєї позиції до суду першої інстанції.
Проте фактична відсутність таких доказів у суді першої інстанції є наслідом пасивної поведінки відповідача, а не об'єктивних прешкод. При цьому, поновлення строку на апеляційне оскарження не означає надання стороні права для збирання та подання доказів, які вона мала сформувати та подати під час розляду справи у суді пешої інстанції.
За ч. 2 ст. 207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Колегія суддів залишає без розгляду заяву скаржника про долучення нових доказів на підставі ст.207 ГПК України.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження спричинені цим станом, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа №910/10485/25 розглядалась протягом розумного строку.
Так, колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача в межах викладених скаржником доводів та вимог не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Судом першої інстанції встановлено, що 21.11.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аудит Стар" (надалі виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спешл Майнінг Солюшнз" (надалі - замовник) було укладено договір № 02_БУХ про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку (надалі договір).
Відповідно до п. 1.1 якого замовник доручає виконавцеві, а виконавець бере на себе зобов'язання з надання послуг з ведення бухгалтерського обліку в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором.
Згідно з п. 1.2 договору, детальний перелік послуг, що надаються за цим договором, визначений сторонами у п. 2.1 договору.
Послуги надаються протягом наступного терміну: 365 календарних днів. Послуги за цим договором надаються відповідно до принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності викладених у ст. 4 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (п.1.3 договору).
Сторони у п. 3.1 договору погодили, що вартість послуг виконавця становить 30 000,00 грн без ПДВ за один календарний місяць надання послуг, перелік яких визначений у п. 2.1 договору.
Відповідно до п. п. 4.1 - 4.2 договору термін оплати: замовник здійснює оплату послуг виконавця в останній календарний день відповідного місяця, в якому такі послуги надавалися. Сторони домовились, що за послуги що надаватимуться у період з 21.11.2018 по 30.11.2018 (включно) замовник здійснює оплату послуг виконавця у розмірі 10 000,00 грн без ПДВ, форма розрахунків безготівкова.
У подальшому, між сторонами 01.10.2024 було укладено додаткову угоду до договору, відповідно до п. 1 якої, п.3.1 договору викладено в наступній редакції: « 3.1 Вартість послуг виконавця становить 100 000,00 грн без ПДВ за один календарний місяць надання послуг, перелік яких визначений п. 2.1 цього договору».
Згідно з п. 6.1 договору, здача-приймання наданих послуг здійснюється сторонам з періодичністю в 1 один календарний місяць за актом здачі-приймання. Виконавець формує та надає на підписання замовнику акт здачі-приймання, виконавець формує та надає на підписання замовнику акт здачі-приймання протягом 3 календарних днів з моменту закінчення відповідного періоду надання послуги, що відповідає 1 календарному місяцю.
Відповідно до п. 7.1 договору, останній набирає чинності з 21.11.2018 й діє до 21.11.2019 включно.
Договір може бути пролонгований за згодою сторін (п. 7.2 договору).
Позивач зазначає, що в порушення взятих на себе зобов'язань за умовами договору, замовник не сплатив на користь виконавця вартість наданих/отриманих за актами здачі-приймання робіт № ОУ-0000003 від 28.02.2025 та № ОУ-0000005 від 31.03.2025 у лютому та березні 2025 року послуг, що призвело до виникнення заборгованості в сумі 200 000,00 грн.
При цьому, відповідачем було здійснено часткову сплату за надані/отримані послуги за договором за лютий 2025 року, у розмірі 80 000,00 грн, на підтвердження чого суду надано платіжну інструкцію № 13149 від 17.04.2025. Несплаченою залишилась сума у розмірі 120 000,00 грн.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач, не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором, не сплатив на користь виконавця вартість наданих/отриманих, у зв'язку з чим позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 120 000,00 грн. Крім того, у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язання зі сплати вартості наданих за договором послуг, позивач просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 15 094,25 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона - виконавець, зобов'язується за завданням другої сторони - замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно зі ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 905 ЦК України визначено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як передбачено ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Судом першої інстанції встановлено, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за умовами договору не сплатив на користь виконавця вартість наданих/отриманих за актами здачі-приймання робіт № ОУ-0000003 від 28.02.2025 та № ОУ-0000005 від 31.03.2025 у лютому та березні 2025 року послуг, що призвело до виникнення заборгованості в сумі 200 000,00 грн.
Водночас, відповідачем було здійснено часткову сплату за надані/отримані послуги за договором за лютий 2025 року, у розмірі 80 000,00 грн, на підтвердження чого суду надано платіжну інструкцію № 13149 від 17.04.2025. Несплаченою залишилась сума у розмірі 120 000,00 грн.
Судом першої інстанції встановлено, що строк виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо оплати послуг виконавця є таким, що настав.
Отже, матеріалами справи підтверджується, що станом на час розгляду справи сума заборгованості відповідача перед позивачем за договором складає 120 000,00 грн.
Доказів сплати цієї суми або відсутності у відповідача зобов'язань з її сплати сторонами до матеріалів справи не надано.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що сума заборгованості у розмірі 120 000,00 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язання зі сплати 120 000,00 грн вартості наданих за договором послуг, позивачем також нараховано і пред'явлено до стягнення з відповідача пені у розмірі 15 094,25 грн.
Відповідно до п. 8.8 договору, за прострочення оплати послуг, що надаються за цим договором, замовник сплачує виконавцеві пеню у розмірі 1,00 % за кожний день прострочення.
Частиною 1 ст. 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).
Частиною 1 ст. 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").
Перевіривши надані позивачем розрахунок суми пені колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що розрахунок пені є арифметично правильним та підлягає задоволенню у розмірі 15 094,25 грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву просив суд зменшити розмір штрафних санкцій на 95%, посилаючись на суттєве зменшення, в умовах воєнного стану, обсягу замовлень.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому суд враховує інтереси обох сторін, ступінь виконання зобов'язання та інші істотні обставини, зокрема майновий стан сторін.
Отже, за змістом зазначених норм Цивільного кодексу України суд має право зменшити розмір штрафних санкцій, зокрема, з таких підстав, якщо: належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік підстав для зменшення розміру штрафних санкцій не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують як наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, так і заперечення щодо такого зменшення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміром неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання, незначного прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення стороною порушення та/або його наслідків тощо.
При цьому, обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18).
Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначити конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність боржника тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).
Колегія суддів зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (такі правові висновки Верховного Суду містяться, зокрема, у постановах від 05.03.2019 у справі № 923/536/18, від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
Саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (правові висновки Верховного Суду у постановах від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 02.06.2021 у справі №5023/10655/11 (922/2455/20).
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що відсутні виключні підстави для зменшення розміру пені, тому суд правильно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що позивач здійснює свою діяльність та перебуває в таких самих умовах, як і відповідач.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 120 000,00 грн та пені у розмірі 15 094,25 грн.
Частиною 3 ст. 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з ч. 2 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. (ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 76, 77 ГПК України).
Положеннями ст. 86 ГПК України унормовано наступне. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та не спростованими належним чином у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак позов підлягає задоволенню.
Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, скаржник не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 74, 76-79 ГПК України.
Стосовно додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 у справі №910/10485/25, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною третьою статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За частиною першою статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
У свою чергу, вимоги ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачають, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У позовній заяві позивач зазначив, що станом на дату подання позовної заяви він розраховує понести витрати на правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн. Також позивач зазначив, що докази понесення інших судових витрат будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
За таких обставин заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з доказами таких витрат подана позивачем з дотримання приписів ч. 8 ст. 129 ГПК України.
Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).
У відповідності до частин 1-4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, та чи була їх сума обґрунтованою.
Колегія суддів зазначає, що зі змісту статті 129 Господарського процесуального кодексу України випливає, що судові витрати підлягають відшкодуванню за умови надання стороною належних доказів, що їх підтверджують.
Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано до суду: договір про надання правничої допомоги від 01.06.2025, укладений з адвокатом Шумейко Ю., додаткові угоди №1 від 01.06.2025 та № 2 від 21.08.2025 до цього договору, актів приймання-передачі наданих послуг № 19/09 від 19.09.2025 та № 17/11 від 17.11.2025, платіжних інструкцій № Р3Т2-3КР1-Е112-46Р2 від 19.09.2025 та № 61 від 17.11.2025., детальний опис виконаних адвокатом послуг; ордер серії АІ № 1965371 на надання правничої допомоги виданий адвокату Шемейко Юлії Олегівні 01.06.2025.
Відповідно до детального опису робіт виконаних адвокаткою Шумейко Ю.О. під час надання правничої допомоги у справі № 910/10485/25 вбачається, що нею було виконано наступні види робіт: вивчення та збір матеріалів справи -1,5 год, вивчення судової практики з аналогічних справ - 3 год.; підготовка та подання позовної заяви - 5 год.; підготовка та подання повторної позовної заяви з усуненням її недоліків - 3 год.; підготовка та подання заяви про ухвалення додаткового рішення - 3 год.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).
З урахуванням наведеного не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Колегія суддів зазначає, що суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Як було встановлено судом від відповідача не надходило заперечень щодо заяви позивача про ухвалення додаткового рішення.
Також колегія суддів звертає увагу, що відповідач у своїй апеляційній скарзі лише у прохальній частині просив скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025, не наводячи доводів, у чому саме полягає незаконність додаткового рішення. Відповідачем не наведено також доказів або аргументів, які підтверджують, що розмір адвокатських витрат є надмірним, при цьому суд апеляційної інстанції обмежений доводами скарги.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що враховуючи предмет спору, його обґрунтування, предмет доказування, розмір витрат на правничу допомогу адвоката позивача є обґрунтованим, документально підтвердженим належними доказами, співмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, обсягом фактично наданих адвокатом послуг, предметом позову та значенням справи для сторінтож, тому такі витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача у розмірі 15 000,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Спешл Майнінг Солюшнз» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 у справі № 910/10485/25 не підлягає задоволенню.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п. 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.
Таким чином, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спешл Майнінг Солюшнз» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 у справі № 910/10485/25 слід залишити без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 у справі № 910/10485/25 залишити без змін.
Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню до Верховного Суду судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спешл Майнінг Солюшнз» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 у справі № 910/10485/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 у справі № 910/10485/25 залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на апелянта.
4. Матеріали справи №910/10485/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.Г. Майданевич
Судді М.А. Руденко
О.М. Гаврилюк