вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" березня 2026 р. Справа № 910/1554/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сибіги О.М.
суддів: Скрипки І.М.
Тищенко О.В.
секретар судового засідання: Михайленко С.О.
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 12.03.2026
Розглянувши матеріали апеляційних скарг Державної митної служби України
на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2025
повний текст рішення складено 28.10.2025
та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2025
у справі № 910/1554/25 (суддя Ковтун С.А.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Гарантбуд»
до Державної митної служби України
про стягнення 37 608 713,42 грн, -
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю “Гарантбуд» (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) до Державної митної служби України (відповідач) про стягнення 37 608 713,42 грн.
Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором підряду № 63 від 23.12.2022 в частині оплати виконаних позивачем робіт.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/1554/25, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2025 у справі № 910/1554/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Державної митної служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Гарантбуд» 35 728 277,75 грн. боргу та 535 924,17 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що відповідачем допущено порушення умов договору в частині оплати виконаних позивачем робіт за договором підряду № 63 від 23.12.2022, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 35 728 277,75 грн., що становить 95% виконаних робіт за кожним етапом.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2025 у справі № 910/1554/25 стягнуто з Державної митної служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Гарантбуд» 152 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування прийнятого додаткового рішення судом першої інстанції зазначено, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 160 000,00 грн. є обґрунтованими, співмірними зі складністю справи та предметом позову, враховуючи часткове задоволення позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 152 000,00 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги Державної митної служби України та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2025 у справі № 910/1554/25, 12.11.2025 Державна митна служба України звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва 18.09.2025 у справі № 910/1554/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване рішення судом першої інстанції прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для його скасування. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що обов'язок з оплати робіт за договором у відповідача виникає лише після здачі всього комплексу робіт за договором, однак позивачем не надано актів виконаних робіт на виконання всього комплекту робіт по об'єкту «Реконструкція автомобільного пункту пропуску «Дяківці» Чернівецької області» (коригування) за адресою: Чернівецька область, Герцаївський район, с. Тернавка, урочище «Таможня».
Короткий зміст вимог апеляційної скарги Державної митної служби України та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2025 у справі № 910/1554/25, 26.11.2025 Державна митна служба України звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2025 у справі № 910/1554/25 та ухвалити нове, яким зменшити судові витрати за надання професійної правничої допомоги до 99%.
Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване рішення судом першої інстанції прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для його скасування. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним, не відповідає критеріям розумності, обґрунтованості та співмірності відповідно до ціни позову, тому просить зменшити судові витрати за надання професійної правничої допомоги до 99%.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.11.2025 матеріали апеляційної скарги Державної митної служби України у справі № 910/1554/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Тищенко О.В., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/1554/25.
Протоколом передачі судової справи (апеляційної скарги) раніше визначеному головуючому судді (складу суду) від 26.11.2025 матеріали апеляційної скарги Державної митної служби України на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2025 у справі № 910/1554/25 передано на розгляд раніше визначеній колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Тищенко О.В., Гончаров С.А.
27.11.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/1554/25.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2025 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/1554/25 за апеляційною скаргою Державної митної служби України на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2025 та призначено розгляд справи на 22.01.2026.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2025 апеляційну скаргу Державної митної служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2025 у справі № 910/1554/25 залишено без руху та надано строк на усунення недоліків апеляційної скарги.
24.12.2025 Державна митна служба України звернулась до Північного апеляційного господарського суду з заявою про усунення недоліків.
Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2026 у зв'язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/1554/25.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.01.2026 для вирішення процесуальних питань в межах справи № 910/1554/25 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Тищенко О.В., Скрипка І.М.
20.01.2026 ухвалою Північного апеляційного господарського суду новоутвореною колегією прийнято до свого провадження справу № 910/1554/25, відкрито апеляційне провадження у справі № 910/1554/25 за апеляційною скаргою Державної митної служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2025, розгляд справи № 910/1554/25 за апеляційними скаргами Державної митної служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2025 об'єднано в одне апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 22.01.2026.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2026 розгляд справи відкладено на 12.02.2026.
26.01.2026 до Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарантбуд" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечує та наводить власні на їх спростування, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до того, що від відповідача не надходило мотивованої відмови від прийняття робіт, а відсутність бюджетного призначення на фінансування відповідних робіт не може бути підставою для звільнення його від обов'язку оплатити виконані роботи.
В судовому засіданні 12.02.2026 оголошено перерву до 12.03.2026.
25.02.2026 до Північного апеляційного господарського суду від представника Державної митної служби надійшли письмові пояснення, в яких зазначає, що сам по собі факт передання підрядником замовнику окремих видів робіт, якщо при цьому не відбулося остаточної здачі предмету підряду, не викликає у замовника грошового зобов'язання з оплати робіт. Відповідач наголошує, що на момент звернення позивача до суду з даним позовом роботи за договором підряду № 63 від 23.12.2022 в повному обсязі не виконано.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу Державної митної служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2025 слід залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2025 у справі № 910/1554/25 залишити без змін, апеляційну скаргу Державної митної служби України на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2025 слід задовольнити частково, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2025 у справі № 910/1554/25 змінити в мотивувальній та резолютивній частинах щодо присуджених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, з наступних підстав.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вірно було встановлено Господарським судом міста Києва та перевірено судом апеляційної інстанції, 23.12.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Гарантбуд» (надалі - позивач, підрядник) та Державною митною службою України (надалі - відповідач, замовник) укладено договір підряду № 63 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого замовник доручає, а підрядник бере на себе зобов'язання виконати роботи по проекту “Реконструкція автомобільного пункту пропуску “Дяківці» Чернівецької області» (коригування) за адресою: Чернівецька область, Герцаївський район, село Тернавка, урочище “Таможня» ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013 код ДК 021:2015 45200000-9 (роботи, пов'язані з об'єктами завершеного чи незавершеного будівництва та об'єктів цивільного будівництва) (далі - роботи), а замовник - прийняти і оплатити такі роботи.
Відповідно до п. 3.1. договору (в редакції додаткової угоди № 63/2 від 31.03.2023) ціна договору становить 125 057 335,13 грн. та складається з вартості робіт, що підлягають виконанню у 2022 році на суму 79 028 147,64 грн., та робіт, що підлягають виконанню у 2023 році на суму 46 029 187,49 грн.
В п. 4.12. договору визначено, що джерелом фінансування є кошти загального фонду Державного бюджету України.
Пунктом 4.5. договору визначено здійснення замовником проміжних платежів за фактично виконані роботи в межах 95 (дев'яносто п'яти) відсотків виконаних робіт відбувається на підставі акту (-ів) приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в) та довідки (-ок) про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма № КБ-3), підписаних уповноваженими представниками сторін, з урахуванням здійсненого авансу, при наявності вiдповiдних бюджетних коштів на зазначені цілі на розрахунковому рахунку замовника.
Відповідно до п. 4.6. договору проміжна оплата фактично виконаних робіт здійснюється замовником протягом 10 (десяти) робочих днів з дня надходження коштів з Державного бюджету України на зазначені цілі, на підставі підписаних сторонами акту (-ів) приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в) та довідки (-ок) про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма № КБ-3) на розрахунковий рахунок підрядника.
Згідно з п. 5.1. договору (в редакції додаткової угоди № 1/63 від 28.02.2023) строк виконання робіт не пізніше 20.12.2023.
За умовами п. 6.2. договору приймання-передача виконаних робіт оформлюється актами приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в) і довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма № КБ-3), які готуються підрядником, погоджуються інженером з технічного нагляду та надаються замовнику у двох примірниках протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня закінчення фактичного виконання робіт.
Відповідно до п. 17.1. договору (в редакції додаткової угоди № 1/63 від 28.02.2023) договір набирає чинності з дати його укладення сторонами і діє по 31.12.2023 (включно), а в частині розрахунків - до повного їх виконання (здійснення).
Позивач зазначає, що на виконання умов договору підряду № 63 від 23.12.2022 підрядником виконано роботи на загальну суму 116 776 043,02 грн., що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт (форми № КБ-2в): № 1- № 32 від 26.12.2022, № 33 - № 57 від 12.04.2023, № 58 - № 94 від 31.03.2023, довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форми № КБ-3): № 1 - № 6 від 26.12.2022, № 7 від 12.04.2023, № 8 - № 12 від 31.03.203 та актами вартості устаткування: № 2.1, № 5.1, № 7.1, № 12.1, № 13.1, № 16.1, № 17.1, № 21.1, № 22.1, № 29.1.
Як вказує позивач, за виконані роботи відповідач розрахувався лише частково на суму 75 076 740,27 грн., що підтверджується платіжними інструкціями: № 1033 від 30.12.2022 на суму 36 669 923,66 грн., № 1031 від 30.12.2022 на суму 12 209 089,81 грн., № 1034 від 30.12.2022 на суму 6 064 961,21 грн., № 1029 від 30.12.2022 на суму 13 131 335,25 грн., № 1030 від 30.12.2022 на суму 3 770 393,30 грн., № 1032 від 30.12.2022 на суму 3 231 037,04 грн.
31.03.2023 ТОВ “Гарантбуд» листом № 1 на адресу Державної митної служби України надіслало для підписання акти приймання виконаних будівельних робіт (форми № КБ-2в) № 58 - № 94 від 31.03.2023, акти вартості устаткування № 59.1, № 62.1, № 64.1, № 65.1, № 67.1, № 68.1, № 69.1, № 70.1, № 75.1, № 85.1, № 86.1, № 91.1 та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форми № КБ-3) №8, № 9, № 10, № 11, № 12.
У відповідь на вказаний лист відповідач листом від 05.04.223 № 22-1/22-05/14/400 повідомив ТОВ “Гарантбуд» про неможливість здійснити розрахунки за виконані роботи у зв'язку з відсутністю видатків на зазначені цілі.
За розрахунком позивача, заборгованість відповідача за виконані роботи за договором підряду № 63 від 23.12.2022 становить 41 699 302,75 грн. (116 776 043,02 грн. - 75 076 740,27 грн.).
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем, на думку позивача, грошового зобов'язання з оплати виконаних за договором підряду № 63 від 23.12.2022 робіт, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність у відповідача заборгованості у розмірі 41 699 302,75 грн.
Відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що строк оплати виконаних робіт не настав, оскільки за умовами договору підряду № 63 від 23.12.2022 обов'язок відповідача з оплати наступає після виконання всього обсягу робіт на суму 125 057 335,13 грн., а не окремих етапів. Крім того, відповідач зазначає, що здійснити розрахунки за окремі етапи виконаних робіт можливо лише за наявності бюджетного асигнування.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ч. 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
У ч. 1 ст. 843 Цивільного кодексу України визначено, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.
Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (ч. 1 ст. 846 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Відповідно до ст. 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Як встановлено судом, 23.12.2022 між позивачем, як підрядником, та відповідачем, як замовником, укладено договір підряду № 63, відповідно до п. 1.1. якого замовник доручає, а підрядник бере на себе зобов'язання виконати роботи по проекту “Реконструкція автомобільного пункту пропуску “Дяківці» Чернівецької області» (коригування) за адресою: Чернівецька область, Герцаївський район, село Тернавка, урочище “Таможня» ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013 код ДК 021:2015 45200000-9 (роботи, пов'язані з об'єктами завершеного чи незавершеного будівництва та об'єктів цивільного будівництва) (далі - роботи), а замовник - прийняти і оплатити такі роботи.
Пунктом 5.1. договору (в редакції додаткової угоди № 1/63 від 28.02.2023) визначено, що строк виконання робіт не пізніше 20.12.2023.
Згідно з п. 6.2. договору приймання-передача виконаних робіт оформлюється актами приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в) і довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма № КБ-3), які готуються підрядником, погоджуються інженером з технічного нагляду та надаються замовнику у двох примірниках протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня закінчення фактичного виконання робіт.
З матеріалів справи слідує, що на виконання умов договору підряду № 63 від 23.12.2022 позивачем виконано роботи на загальну суму 116 776 043,02 грн., що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт (форми № КБ-2в): № 1 - № 32 від 26.12.2022, № 33 - № 57 від 12.04.2023, № 58 - № 94 від 31.03.2023, довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форми № КБ-3): № 1 - № 6 від 26.12.2022, № 7 від 12.04.2023, № 8 - № 12 від 31.03.203 та актами вартості устаткування: № 2.1, № 5.1, № 7.1, № 12.1, № 13.1, № 16.1, № 17.1, № 21.1, № 22.1, № 29.1.
Матеріалами справи підтверджується, що за виконані роботи відповідач розрахувався лише частково на суму 75 076 740,27 грн., що підтверджується платіжними інструкціями: № 1033 від 30.12.2022 на суму 36 669 923,66 грн., № 1031 від 30.12.2022 на суму 12 209 089,81 грн., № 1034 від 30.12.2022 на суму 6 064 961,21 грн., № 1029 від 30.12.2022 на суму 13 131 335,25 грн., № 1030 від 30.12.2022 на суму 3 770 393,30 грн., № 1032 від 30.12.2022 на суму 3 231 037,04 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, 31.03.2023 ТОВ “Гарантбуд» листом № 1 на адресу Державної митної служби України надіслало для підписання акти приймання виконаних будівельних робіт (форми № КБ-2в) № 58 - № 94 від 31.03.2023, акти вартості устаткування № 59.1, № 62.1, № 64.1, № 65.1, № 67.1, № 68.1, № 69.1, № 70.1, № 75.1, № 85.1, № 86.1, № 91.1 та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форми № КБ-3) № 8, № 9, № 10, № 11, № 12.
У відповідь на вказаний лист відповідач листом від 05.04.223 № 22-1/22-05/14/400 повідомив ТОВ “Гарантбуд» про неможливість здійснити розрахунки за виконані роботи у зв'язку з відсутністю видатків на зазначені цілі.
При цьому, зауважень щодо якості та кількості виконаних робіт матеріали справи не містять та судом не встановлено.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За змістом ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.
Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Наведені норми містять презумпцію обов'язку замовника здійснювати приймання роботи з його засвідченням актом або іншим документом, що фіксує факт прийняття роботи. Крім того, на замовника покладається обов'язок оглянути виконані роботи. Значення такого огляду полягає у тому, що він дозволяє виявити можливі недоліки виконаної роботи.
Враховуючи положення наведених вище норм законодавства, обов'язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (зокрема, шляхом надання обґрунтованої відмови від підписання акта виконаних робіт) законом покладений на замовника.
Відповідно до п. 6.3. договору замовник протягом 15 (п'ятнадцяти) робочих днів після отримання акту (-ів) приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в) та довідки (-ок) про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма № КБ-3) оглядає виконані роботи, перевіряє їх обсяги та відповідність проектній документації та умовам договору, а також відсутність їх в раніше підписаних акті (-ах) приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в) та довідці (-ках) про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма № КБ-3), погоджує виконані роботи шляхом підписання акту (-ів) приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в) та довідки (-ок) про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма № КБ-3), повертає підряднику по одному примірнику підписаних акту (-ів) приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в) та довідки (-ок) про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма № КБ-3), або надає мотивовану відмову від прийняття робіт, з переліком зауважень (виявлених недоліків) або/та необхідних доопрацювань і строків та умов їх виконання.
Цивільний кодекс України не визначає критеріїв та умов щодо обґрунтованості відмови від підписання акта приймання-передачі робіт, а відтак, обґрунтованість відмови замовника є оціночним поняттям та в кожному конкретному випадку повинна оцінюватися з урахуванням конкретних обставин справи та спірних правовідносин сторін.
За загальним правилом при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно надання послуг / виконання робіт, як зі сторони замовника, так і виконавця (підрядника), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, проте передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані послуги (виконані роботи) з прив'язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє замовника від обов'язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 911/1981/20, від 10.08.2023 у справі № 914/11/22, від 16.08.2023 у справі № 914/131/22.
Водночас неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема, непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та / або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг / виконання робіт), а не первинні документи. Подібний висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2023 у справі № 914/2355/21, постановах Верховного Суду від 15.08.2023 у справі № 914/8/22, від 16.08.2023 у справі № 914/131/22.
Колегія суддів наголошує, що в судовій практиці стосовно акта виконаних робіт, підписаного однією стороною, усталеною є правова позиція, викладена в пункті 6.3 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 910/7446/18, та в постановах Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 916/693/21, від 14.07.2021 у справі № 911/1981/20, від 20.04.2021 у справі № 905/411/17, від 17.03.2021 у справі № 910/11592/19, від 15.10.2019 у справі № 921/262/18, від 16.09.2019 у справі № 921/254/18, від 21.08.2019 у справі № 917/1489/18, від 24.10.2018 у справі № 910/2184/18.
Суть цієї правової позиції полягає в тому, що передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов'язків можливе за наявності реального виконання робіт за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором. При цьому підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта. У свою чергу, обов'язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт) законом покладено саме на замовника. Якщо замовник на порушення вимог статей 853, 882 ЦК України безпідставно ухиляється від прийняття робіт, не заявляючи про виявлені недоліки чи інші порушення, які унеможливили їх прийняття, то нездійснення ним оплати таких робіт є відповідно порушенням умов договору і вимог статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України.
У постанові від 18.08.2021 у справі № 910/18384/20 Верховний Суд виснував, що якщо позивач як підрядник фактично виконав відповідні роботи і надіслав замовнику акти приймання-виконання будівельних робіт, які останній отримав та не надав доказів їх оплати чи мотивованої відмови від їх підписання, а строк здійснення оплати за ними настав, то заявлена позивачем вимога про стягнення коштів за виконані роботи за вказаними актами повинна розглядатись судами, на підставі чого суди повинні ухвалити рішення про стягнення чи відмову у стягненні коштів за виконані роботи, залежно від наявних у справі доказів щодо фактичного виконання робіт підрядником, зазначених ним у відповідних актах, та інших обставин, встановлених судами.
Для надання оцінки реальності виконаних підрядником робіт колегія суддів звертається до правової позиції об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.06.2023 у справі № 914/2355/21 (пункти 7.13, 7.14) про таке: «За загальним правилом, при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно надання послуг/виконання робіт, як зі сторони замовника, так і виконавця (підрядника), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, проте передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані послуги (виконані роботи) з прив'язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє замовника від обов'язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою. Водночас неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи.».
При цьому якщо замовник, порушуючи вимоги статей 853, 882 ЦК України безпідставно ухиляється від прийняття робіт, не заявляючи про виявлені недоліки чи інші порушення, які унеможливили їх прийняття, то нездійснення ним оплати таких робіт є, відповідно, порушенням умов договору і вимог статей 525, 526 ЦК України. Така правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 24.10.2018 у справі № 910/2184/18, від 16.09.2019 у справі № 921/254/18 та від 15.10.2019 у справі № 921/262/18.
Отже, законодавець встановив обов'язок замовника здійснити оплату фактично виконаних підрядником робіт, при цьому відсутність підписаного сторонами акта виконаних робіт не може бути підставою для нездійснення замовником розрахунку за фактично виконані роботи.
Проте, відповідач акти приймання виконаних будівельних робіт (форми № КБ-2в) № 58 - № 94 від 31.03.2023, акти вартості устаткування № 59.1, № 62.1, № 64.1, № 65.1, № 67.1, № 68.1, № 69.1, № 70.1, № 75.1, № 85.1, № 86.1, № 91.1 та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форми № КБ-3) № 8, № 9, № 10, № 11, № 12 не підписав, мотивованої відмови від їх підписання не надав, тому за відсутності мотивованої відмови від їх підписання, вказані роботи вважаються прийнятими відповідачем.
Водночас, листом від 05.04.223 № 22-1/22-05/14/400 відповідач повідомив ТОВ “Гарантбуд» про неможливість здійснити розрахунки за виконані роботи у зв'язку з відсутністю видатків на зазначені цілі.
Щодо доводів відповідача про ненастання строку оплати виконаних робіт за договором підряду № 63 від 23.12.2022 колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідач стверджує, що обов'язок з оплати виконаних робіт наступає після виконання всього обсягу робіт на суму 125 057 335,13 грн., а не окремих етапів.
Відповідно до п. 4.5. договору здійснення замовником проміжних платежів за фактично виконані роботи в межах 95 (дев'яносто п'яти) відсотків виконаних робіт відбувається на підставі акту (-ів) приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в) та довідки (-ок) про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма № КБ-3), підписаних уповноваженими представниками сторін, з урахуванням здійсненого авансу, при наявності вiдповiдних бюджетних коштів на зазначені цілі на розрахунковому рахунку замовника.
Проміжна оплата фактично виконаних робіт здійснюється замовником протягом 10 (десяти) робочих днів з дня надходження коштів з Державного бюджету України на зазначені цілі, на підставі підписаних сторонами акту (-ів) приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в) та довідки (-ок) про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма № КБ-3) на розрахунковий рахунок підрядника (п. 4.6. договору).
Отже, умови п. 4.5., 4.6. договору встановлюють обов'язок відповідача здійснити оплату окремих етапів виконаних робіт.
Щодо доводів відповідача про відсутністю бюджетного фінансування, як підставу для звільнення від сплати за виконані роботи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з п. 6, 7 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження; бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.
За приписами ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років.
Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та в рішенні від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Правову позицію, що сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 12-46гс18 та в постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справах № 925/246/17 та № 925/974/17.
Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи відповідача на неможливість здійснити оплату за виконані роботи у зв'язку з відсутністю відповідного бюджетного асигнування, оскільки відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для звільнення відповідача від здійснення зобов'язань за вищезазначеним договором.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що роботи за актами приймання виконаних будівельних робіт (форми № КБ-2в) № 58 - № 94 від 31.03.2023 є результатом окремих етапів робіт, а не кінцевим результатом робіт за договором підряду № 63 від 23.12.2022, отже в силу умов пункту 4.5. договору їх розмір повинен визначатись з урахуванням встановленого обмеження - 95% виконаних робіт за кожним етапом.
Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується факт виконання робіт за договором підряду № 63 від 23.12.2022, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за виконані роботи підлягають частковому задоволенню у розмірі 35 728 277,75 грн., з розрахунку: 116 776 043,02 грн. (загальна вартість виконаних робіт за договором) - 4 090 589,33 грн. (сума зменшених позовних вимог) - 75 076 740,27 грн. (часткові оплати за виконані роботи) х 95% (п 4.5. договору).
Таким чином, надавши відповідну правову оцінку зібраним у справі доказам, як кожному окремо так і в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позовних вимог та часткове задоволення позову, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.
Згідно з частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи скаржників, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Щодо доводів скаржника в частині оскарження додаткового рішення колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За приписами ст. 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Колегія суддів звертає увагу сторін на те, що відшкодування судових витрат не є додатковим заходом відповідальності чи штрафними санкціями.
За приписами частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Згідно з частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).
Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу ТОВ «Гарантбуд» подано до суду: договір № 26/02/2025 про надання правничої допомоги від 26.02.2025; прайс-лист від 26.02.2025 (додаток 1); додаткову угоду № 1 від 12.03.2025; акти приймання-передачі наданої правничої (правової) допомоги: № 1 від 28.02.2025 на суму 465 000,00 грн., № 2 від 17.03.2025 на суму 400 000,00 грн., № 3 від 10.06.2025 на суму 200 000,00 грн., № 4 від 23.07.2025 на суму 100 000,00 грн., № 5 від 05.08.2025 на суму 360 000,00 грн.; акт звірки взаєморозрахунків від 05.08.2025 за договором № 26/02/2025 від 26.02.2025; платіжні інструкції № 9801 від 27.02.2025 на суму 465 000,00 грн., № 9891 від 13.03.2025 на суму 400 000,00 грн., № 10118 від 05.06.2025 на суму 200 000,00 грн., № 10261 від 21.07.2025 на суму 100 000,00 грн., № 10316 від 03.08.2025 на суму 360 000,00 грн.
Судом встановлено, що 26.02.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гарантбуд» (клієнт) та Фізичною особою-підприємцем Сіваковим Леонідом Миколайовичем (виконавець) укладено договір про надання правничої допомоги № 26/02/2025, відповідно до якого виконавець бере на себе зобов'язання надавати правничу допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених договором.
Відповідно до п. 3.1. договору гонорар формується на підставі актів приймання-передачі наданої правничої (правової) допомоги.
Згідно з п. 3.7. договору оплата за надані послуги та порядок їх оплати здійснюється відповідно до умов договору та здійснюється клієнтом протягом 3 (трьох) календарних днів з дня підписання відповідного акта приймання-передачі або в порядку передплати згідно рахунку-фактури виконавця.
У додатковій угоді № 1 від 12.03.2025 визначено, що вартість гонорару за правничу (правову) допомогу складає 1 525 000,00 грн.
Факт надання послуг з правничої допомоги за договором № 26/02/2025 від 26.02.2025 підтверджується актами приймання-передачі наданої правничої (правової) допомоги: № 1 від 28.02.2025 на суму 465 000,00 грн., № 2 від 17.03.2025 на суму 400 000,00 грн., № 3 від 10.06.2025 на суму 200 000,00 грн., № 4 від 23.07.2025 на суму 100 000,00 грн., № 5 від 05.08.2025 на суму 360 000,00 грн.
Представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарантбуд» у даній справі здійснювалося адвокатом Сіваковим Леонідом Миколайовичем на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії АІ № 2007724.
Державна митна служба України проти заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1 525 000,00 грн. заперечила, посилаючись на те, що розмір таких витрат є завищеним та неспівмірним з виконаною адвокатом роботою, не відповідає критеріям розумності, обґрунтованості та співмірності відповідно до ціни позову, просила зменшити судові витрати за надання правової допомоги на 99%.
За правилами частини 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Частиною 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", пункти 79 і 112 відповідно).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Тобто, в цілому нормами процесуального та матеріального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, додаткова постанова Верховного Суду від 08.04.2021 у справі №922/2321/20).
При цьому, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 та в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17.
Колегія суддів зазначає, що вирішення питання щодо розподілу витрат на оплату послуг адвоката є дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням усіх конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань і дослідження та оцінки доказів за правилами статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України.
Слід зауважити, що при розгляді даної справи колегія суддів враховує, що справа не є складною, не потребує дослідження великої кількості доказів, судова практика з аналогічних справ є сталою.
На переконання колегії суддів, розмір стягнутих за додатковим рішенням витрат на професійну правничу допомогу у сумі 152 000,00 грн. є завищеними та виходять за розумні межі вартості цих послуг у даному випадку з огляду на предмет та обставини справи, адже правовідносини сторін у даній справі не є складними (не містять окремих нетипових обставин), приймаючи до уваги і те, що правова позиція позивача не змінювалась.
Врахувавши конкретні обставини даної справи, колегія суддів дійшла висновку, що заявлений позивачем розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, підлягає зменшенню до 50 000,00 грн., адже саме ця сума відповідає критерію реальності адвокатських витрат, встановлення їхньої дійсності та необхідності, критеріям пропорційності, справедливості, необхідності та розумності її розміру, і ці витрати є співрозмірні з виконаною роботою у суді першої інстанції.
Таким чином, додаткове рішення суду першої інстанції підлягає зміні в мотивувальній та резолютивній частинах щодо присуджених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Отже, в задоволенні апеляційної скарги Державної митної служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2025 слід відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2025 у справі № 910/1554/25 залишити без змін.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України).
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення зокрема є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 1 ст. 277 ГПК України).
При прийнятті оскаржуваного додаткового рішення суд першої інстанції неповно з'ясував обставин, що мають значення для справи, невірно встановив обставини справи, що призвело до прийняття незаконного рішення, тож колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Державної митної служби України підлягає частковому задоволенню, а додаткове рішення - зміні в мотивувальній та резолютивній частинах щодо присуджених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державної митної служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2025 у справі № 910/1554/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2025 у справі № 910/1554/25 - залишити без змін.
3. Апеляційну скаргу Державної митної служби України на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2025 у справі № 910/1554/25 - задовольнити частково.
4. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2025 у справі № 910/1554/25 змінити в мотивувальній та резолютивній частинах щодо присуджених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
5. Викласти резолютивну частину додаткового рішення в наступній редакції:
«Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарантбуд» про ухвалення додаткового рішення - задовольнити частково.
Стягнути з Державної митної служби (ідентифікаційний код 43115923, адреса: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11-Г) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарантбуд» (ідентифікаційний код 01514698, адреса: 89636, Закарпатська обл., Мукачівський р-н, смт Кольчино(з), вул. Спортивна, 27) 50 000,00 грн. (п'ятдесят тисяч гривень) витрат на професійну правничу допомогу.
В іншій частині заяви відмовити.».
6. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст.ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.
7. Матеріали справи № 910/1554/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 13.03.2026.
Головуючий суддя О.М. Сибіга
Судді І.М. Скрипка
О.В. Тищенко