вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"04" березня 2026 р. Справа№ 910/10893/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Сибіги О.М.
Кравчука Г.А.
за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.
за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 04.03.2026,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 (повний текст рішення складено 19.12.2025)
у справі №910/10893/25 (суддя Удалова О.Г.)
за позовом Виконуючого обов'язки керівника Косівської окружної прокуратури
до 1) Державної служби геології та надр України
2) Товариства з обмеженою відповідальністю “Між-Буд»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1 Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства
про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсними результатів аукціону, договору купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами
Короткий зміст позовних вимог та рух справи
До Господарського суду міста Києва звернувся Виконуючий обов'язки керівника Косівської окружної прокуратури (далі - прокурор) з позовом в інтересах держави до Державної служби геології та надр України (далі - відповідач-1, Служба), Товариства з обмеженою відповідальністю “Між-Буд» (далі - відповідач-2, Товариство), в якому просить:
- визнати незаконним та скасувати наказ Служби від 17.11.2023 № 593 “Про затвердження переліку ділянок надр, спеціальні дозволи на користування якими планується виставити на аукціон (електронні торги) з продажу спеціальних дозволів на користування надрами в частині виставлення на аукціон ділянки Кутська у Косівському району Івано-Франківської області» (далі - Наказ від 17.11.2023 №593);
- визнати недійсними результати електронного аукціону з продажу спеціального дозволу на користування надрами ділянки Кутська, оформлені протоколом № SUE001-UA-20231117-92134;
- визнати недійсним договір від 27.12.2023 № 219-23 купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні з метою геологічного вивчення, в т.ч. дослідницько-промислова розробка корисних копалин (промислова розробка) піску, гравію, піщано-галькового матеріалу ділянки Кутська, яка знаходиться у Косівському районі Івано-Франківської області (далі - Договір);
- визнати недійсним спеціальний дозвіл на користування надрами № 5608 від 24.01.2024 (далі - Спеціальний дозвіл № 5608), виданий Службою Товариству.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, відповідачем-1 незаконно прийнято Наказ від 17.11.2023 № 593, оскільки земельна ділянка знаходиться в водоохоронній зоні та безпосередньо в руслі річки Черемош.
Короткий зміст заперечень проти позову та пояснень
Державна служба геології та надр України проти позову заперечувала, посилаючись на те, що всі вимоги норм статей 81, 86, 87, 88, 89 Водного кодексу України враховані при видачі спеціального дозволу, про що свідчить фіксація обмежень природоохоронного законодавства в особливих умовах Спеціального дозволу № 5608. Прокурором не надано доказів, що ТОВ «Між-Буд» порушило всі обмеження, зазначені у Спеціальному дозволі № 5608. Держгеонадра діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Між-Буд» проти позову заперечувало, посилаючись на те, що прокурором не наведено жодної підстави щодо визнання незаконним та скасування наказу Державної служби з геології та надр України від 17.11.2023 року №593 та відповідно визнання недійсними результати електронного аукціону з продажу спеціального дозволу на користування надрами ділянки Кутська, що оформлено протоколом №SUE001-UA-20231117-921344. Матеріали справи не містять жодного посилання порушення Порядку проведення аукціонів (електронних торгів)з продажу спеціального дозволу на користування надрами, що затверджено постановою КМУ від 23 вересня 2020 року №993.
Прокурор не є стороною правочину, він не довів в інтересах якого органу державної влади від звертається, які підстави для звернення до суду та оспорення правочину і яке суб'єктивне право порушено укладанням договору від 27.12.2023 № 219-23 купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні з метою геологічного вивчення, в т.ч. дослідницькопромислова розробка корисних копалин (промислова розробка) піску, гравію, піщаногалькового матеріалу ділянки Кутська, яка знаходиться у Косівському районі Івано-Франківської області.
Матеріали справи не містять, і прокурором не надано жодного доказу, який би свідчив про порушення відповідачем-2 зазначених вище умови спеціального дозволу, так як, на разі, не здійснюється жодне видобування корисних копалин, а здійснюються виключно дії щодо геологічного вивчення надр відповідно до Плану робіт.
Крім того, відповідач-2 зазначав, що позов прокурора слід залишити без розгляду.
Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства у письмових поясненнях наголошувало, що:
- Міндовкілля листом від 14.09.2023 № 25/4-17/14546-23 внесло пропозицію щодо включення ділянки Кутська, розташованої у Косівському районі Івано-Франківської області, з метою геологічного вивчення, у тому числі дослідно- промислової розробки корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислова розробка родовищ) піщано-галькового матеріалу, піску, до переліку ділянок надр, дозволи на користування якими виставляються на аукціон, за умови дотримання вказаних вимог водного законодавства;
- у Спеціальному дозволі № 5608 серед особливих умов надрокористування Держгеонадрами встановлено виконання умов, викладених у листі Міндовкілля від 14.09.2023 № 25/4- 17/14546-23;
- у Спеціальному дозволі № 5608 Держгеонадрами встановлені особливі умови надрокористування, а саме: провести процедуру оцінки впливу на довкілля відповідно до Закону України «Про оцінку впливу на довкілля»; заборона видобування корисних копалин, зазначених у дозволі, до закінчення процедури оцінки впливу на довкілля відповідно до Закону України «Про оцінку впливу на довкілля»; обов'язкове внесення змін до особливих умов дозволу з урахуванням результатів оцінки впливу на довкілля.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
- Згідно умов Спеціального дозволу, відповідачу-2 до закінчення процедури оцінки впливу на довкілля заборонено видобування корисних копалин, а тому у разі встановлення негативного впливу на довкілля, у тому числі, загрози затоплення населених пунктів, тощо, у Товариства будуть відсутні законні підстави для промислової розробки родовища, видобутку піщано-галькового матеріалу, піску;
- законодавство України не містить безумовної заборони щодо видобування корисних копалин у водоохоронних зонах і містить приписи про те, що видобування піску та гравію за межами земель водного фонду на сухій частині заплави та у праруслах річок можливе за умови відповідного погодження та на підставі дозволу;
- на підтвердження законності дій відповідача-1 під час видання спірного наказу, матеріали справи містять погодження центрального органу у сфері водного господарства - Міндовкілля (на дату надання висновку вказаний орган мав повноваження стосовно надання відповідних висновків) від 14.09.2023 вх. №25/4-17/14546-23, яким Міндовкілля погодило віднести ділянку Кутська, розташовану у Косівському районі Івано-Франківської області до ділянок, на яких дозволено геологічне вивчення, в тому числі дослідно-промислова розробка корисних копалин (промислова розробка родовищ) піщано-галькового матеріали, піску, за умови дотримання статей 81, 87, 88, 89 Водного кодексу України;
- листом Держводагенства від 28.04.2025 вх. №4404/5/5/11-32 погоджено здійснення геологорозвідувальних робіт ділянки Кутська за умови дотримання вимог статей 81, 87-89 Водного кодексу України;
- таким чином, відсутні підстави вважати, що Наказ від 17.11.2023 № 593 є незаконним і є підстави для його скасування;
- щодо позовних вимог про визнання недійсними результатів електронного аукціону, Договору, Спеціального дозволу № 5608, то суд також відмовив у їх задоволенні, оскільки вказані вимоги є похідними від основної (визнання незаконним і скасування Наказу від 17.11.2023 № 593);
- на момент звернення з цим позовом прокурором не доведено можливості негативного впливу на довкілля та порушення приписів чинного законодавства, у тому числі, Водного кодексу України;
- на відповідача-2 покладено відповідні обмеження Спеціальним дозволом № 5608 та заборона на видобування корисних копалин, зазначених у дозволі, до закінчення процедури оцінки впливу на довкілля відповідно до Закону України “Про оцінку впливу на довкілля», і на даний час відсутні докази негативного впливу на довкілля під час діяльності відповідача-2 та докази видобування надр.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся 07.01.2026 до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі “Електронний суд» 07.01.2026, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі №910/10893/25 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги прокуратури задовольнити. Також просив стягнути понесені судові витрати.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі № 910/10893/25 є незаконним та необґрунтованим, прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, з неправильним застосування норм матеріального права (ст.ст. 4, 79, 81, 86, 87, 88, 89, 96 Водного кодексу України, статей 66, 98, 99 Земельного кодексу України), а також з порушенням норм процесуального права (ст.ст. 2, 7, 73, 76, 79, 86, ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України), що відповідно до вимог ст. 277 Господарського процесуального кодексу України є підставами для його скасування.
Прокурор наголошував, що:
- при винесенні рішення судом, у порушення вимог ст. 236 ГПК України, не надано оцінку факту віднесення річки Черемош в ділянці Кутська до гірської річки, щодо якої вимогами ст. 86 Водного кодексу України встановлена чітка заборона видобування корисних копалин в межах її русла;
- висновки суду про відсутності порушень природоохоронного законодавства з огляду на наявність погодження Міндовкілля про виставлення на аукціон ділянки Кутська до ділянок, на яких дозволено геологічне вивчення, в тому числі дослідницько-промислова розробка корисних копалин (промислова розробка родовища) не відповідають обставинам справи та долученим доказам;
- на переконання прокурора, спірне рішення містить висновки, що ділянка, яка надана ТОВ «Між-Буд» за Спеціальним дозволом № 5608, складає 4,74 га, тобто є значною, а тому вказане товариство, у свою чергу, може здійснювати промислову розробку родовища з умови дотримання, зокрема, приписів Водного кодексу України, не всієї площі, а тільки в тій частині, що буде відповідати оцінці впливу на довкілля, та не спричинить негативних наслідків, що є припущенням суду;
- включення гірської річки та її прибережної захисної смуги до ділянки надр, надання дозволу на видобуток корисних копалин в її межах, вже свідчить про порушення чинного законодавства та загрозу спричинення зазначених вище негативних наслідків на довкілля, що є достатнім для звернення до суду з позовом на захист інтересів держави про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсними результатів проведення аукціону, договору купівлі- продажу спеціального дозволу на користування надрами та спеціального дозволу на користування надрами.
Узагальнені доводи відзивів на апеляційну скаргу
23.01.2026 до Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» від Державної служби геології та надр України надійшов відзив на апеляційну скаргу, і який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому відповідач-1 просив апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін, посилаючись на те, що всі вимоги норм статей 81, 86, 87, 88, 89 Водного кодексу України враховані при видачі спеціального дозволу, про що свідчить фіксація обмежень природоохоронного законодавства в особливих умовах Спеціального дозволу № 5608. Прокурором не надано доказів, що ТОВ «Між-Буд» порушило всі обмеження, зазначені у Спеціальному дозволі № 5608. Крім того, спеціальним дозволом на користування надрами від 5608 передбачені обов'язки надрокористувача проводити поетапні роботи з геологічного вивчення надр (не видобування) виключно з урахуванням всіх обмежень, які прокурор вказує як такі, що вже порушено. Держгеонадра діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
26.01.2026 до Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» від ТОВ «Між-Буд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, і який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому відповідач-2 просив апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін, посилаючись на те, що:
- судом вірно встановлено, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами порушення норм Водного, Земельного кодексів України чи Кодексу законів про надра чи іншого законодавства, так як чинне законодавство не містить безумовної заборони щодо видобування корисних копалин у водоохоронних зонах, зокрема гравію та піску, за умови відповідного погодження та на підставі спеціального дозволу з дотримання інших, законом встановлених процедур;
- прокурором не доведено порушення норм природоохоронного законодавства в силу того, що умовами спірного спеціального дозволу передбачено, зокрема, і проведення процедури оцінки впливу на довкілля в порядку до дії норм Закону України «Про оцінку впливу на довкілля», за наслідкам якої і можна робити висновки про наявність чи відсутність негативного впливу на навколишнє середовище, і дотримання норм Водного кодексу України при здійсненні процесу видобування корисних копалин після проведення усіх необхідних процедур;
- місцевим господарським судом проаналізовані докази, надані позивачем, відповідачами та встановлено, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про порушення норм законодавства України відповідачами, наслідком якого має бути скасування та визнання недійсним як адміністративних актів, спеціального дозволу, так і договору про право користування надрами;
- ані у позовній заяві, ані в апеляційній скарзі прокуратурою не дотримано вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від -08.01.2026 справу №910/10893/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
12.01.2026 колегією суддів Північного апеляційного господарського у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П. заявлено самовідвід від розгляду справи №910/10893/25.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2026 задоволено заяву колегії суддів Владимиренко С.В., Демидової А.М., Ходаківської І.П. про самовідвід від розгляду справи №910/10893/25.
Матеріали апеляційної скарги Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі №910/10893/25 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.
Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2026 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 13.01.2026 у справі №910/10893/25 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Сибіга О.М., Кравчук Г.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі №910/10893/25, розгляд справи призначено на 18.02.2026.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2026 розгляд справи відкладено до 04.03.2025.
Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.
Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, в умовах воєнного стану.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
В судове засідання 04.03.2026 з'явились: прокурор (скаржник), представник відповідача-2 - ТОВ «Між-Буд».
Інші учасники справи (відповідач-1 та третя особа) в судове засідання 04.03.2026 представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Ухвали суду направлені учасникам справи та їх представникам в їх електронні кабінети в системі «Електронний суд», про що сформовані відповідні довідки.
Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники учасників справи, що не з'явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників учасників справи у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги - відсутні.
Прокурор в судовому засіданні 04.03.2026 підтримав доводи апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі №910/10893/25 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги прокуратури задовольнити.
Представник відповідача-2 - ТОВ «Між-Буд» в судовому засіданні 04.03.2026 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, Наказом Служби від 17.11.2023 № 593 затверджено перелік ділянок надр, спеціальні дозволи на користування якими планується виставити на аукціон (електронні торги) з продажу спеціальних дозволів на користування надрами.
Відповідачем-1 на торги було виставлено ділянку Кутська в Косівському районі Івано-Франківської області для геологічного вивчення, у тому числі дослідницько-промислова розробка корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислова розробка родовища).
Програмою робіт з геологічного вивчення, у тому числі дослідницько-промислової розробки корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислова розробка родовища) піску, піщано-галькового матеріалу ділянки Кутська, що є додатком 6 до вказаного наказу, передбачено підготовку родовища до промислової розробки (проходка в'їзних, розрізних траншей та утворення площадок першочергової відробки, проходження гірничих виробок, спорудження кар'єру (розробка відкритим способом) або проходка вертикальних, похилих стволів, шурфів, будівництво інфраструктури, підземних споруд, шахти (розробка підземним способом), а також промислова розробка родовища (видобування).
Інформацію про лот “Спеціальний дозвіл на користування надрами - Ділянка Кутська» було розміщено на акредитованому електронному торговому майданчику “Prozorro. Закупівлі» (онлайн- платформа sale.uub.com.ua).
За результатами проведеного 07.12.2023 аукціону з продажу вказаного спеціального дозволу переможцем визнано Товариство з ціновою пропозицією 5 729 999,99 грн.
27.12.2023 Службою і Товариством укладено Договір купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні з метою геологічного вивчення, у тому числі дослідницько-промислова розробка корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислова розробка родовища) піску, гравію, піщано-галькового матеріалу ділянки Кутська, яка знаходиться у Косівському районі Івано-Франківської області.
На виконання умов Договору, відповідачем-1 24.01.2024 видано відповідачу-2 Спеціальний дозвіл № 5608 на геологічне вивчення, у тому числі дослідницько-промислову розробку корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислова розробка родовища) піску, піщано-галькового матеріалу ділянки Кутська на 20 років.
Прокурор вказував, що надана відповідачу-2 ділянка Кутська відповідно до ситуаційного плану, на якому зазначено тільки географічні координати, має площу 4,74 га, розташована у водоохоронній зоні та знаходиться безпосередньо в руслі гірської річки Черемош.
Відповідно до висновку спеціаліста Державної екологічної інспекції Карпатського округу, ділянка Кутська частково проходить по руслу річки Черемош, а також частково по прибережній захисній смузі.
Оглядом місцевості ділянка Кутська, який проведено 21.08.2024 за участі спеціалістів (начальника відділу надр Державної екологічної інспекції Карпатського округу, головного спеціаліста відділу земельних ресурсів Державної екологічної інспекції Карпатського округу та керівника виробничого відділу Державного підприємства “Івано-Франківський науково-дослідницький та проектний інститут землеустрою»), встановлено, що ділянка Кутська розташована в руслі ріки Черемош знаходиться безпосередньо в руслі між рукавами річки Черемош (не на заплаві чи терасі) - водного об'єкту загальнодержавного значення. Надана для надрокористування ділянка постійно підтоплюється при повенях та паводках. На час огляду оцінка впливу на довкілля планової діяльності при видобуванні надр та проект геологічного вивчення та дослідно-промислової розробки - не розроблялась.
Відповідно до інформації отриманої з Державного космічного агентства України від 25.10.2024 № 4098-5-044.01.02-2024 про надання матеріалів супутникового моніторингу, а саме тематичних карт в електронному вигляді вказаної земельної ділянки, територія земельної ділянки “Кутська» не відноситься до земель природно-заповідного фонду. Територія досліджуваної земельної ділянки, на яку надано спеціальний дозвіл, частково розташована на землях водного фонду, зокрема захоплює русло ріки Черемош і водоохоронну зону.
Згідно з інформацією, що надана Українським гідрометеорологічним інститутом ДСНС України, на річці Черемош визначено території з потенційно значними ризиками затоплень (ТПЗРЗ) на ділянці р. Черемош - с. Устеріки - гирло протяжністю 84 км з координатами точок, що з'єднують межі ділянки водного об'єкту: 48.119669 24.992096 та 48.378354 25.62211.
04.08.2025 прокурору надійшла відповідь з НАН України, в якій зазначено, що Інститутом географії НАН України здійснено просторову прив'язку меж ділянки “Кутська», на яку отримано спецдозвіл на користування надрами Товариством у відповідності з координатами обмежувальних точок, наданими Косівським районним відділом поліції, проведено геоінформаційне зіставлення меж ділянки “Кутська» з різночасовими космічними знімками за 2006, 2016, 2017, 2021 та 2025 роки, великомасштабною топографічною картою (м-б 1:50 000) та картою фізико-географічного районування, представленою в Національному атласі України. За результатами аналізу аерокосмічних, топографічних та фондових картографічних матеріалів Інститутом географії НАН України уточнено межі заплави (водоохоронної зони) та динаміки русла р. Черемош в районі розміщення ділянки “Кутська».
У результаті проведених досліджень встановлено, що відповідно до статті 79 Водного кодексу України річки з площею водозбору від 2 тис. до 50 тис. км2 належать до категорії середніх. Таким чином, р. Черемош належить до середніх річок.
Прокурор вказує, що в українському законодавстві відсутнє чітке визначення терміну “гірська річка», однак даний термін широко використовується в науковій літературі.
До гірських річок в умовах України відносять ті, які протікають в межах Карпат або Кримських гір та мають глибоко врізані V- подібні долини, значний ухил русла (понад 10 м/км), характеризуються стрімкою течією, частими (інколи катастрофічними) наводками, перманентними змінами конфігурації Русла. Русловий алювій гірських річок представлений валунами та галькою.
Абзацом першим статті 86 Водного кодексу України передбачено, що на землях водного фонду можуть проводитися роботи, пов'язані з будівництвом гідротехнічних, лінійних та гідрометричних споруд, інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, поглибленням дна для забезпечення судноплавства, у тому числі експлуатаційне днопоглиблення (роботи, що проводяться з метою підтримання заданих навігаційних габаритів морських і внутрішніх водних шляхів, акваторій морських портів), видобуванням корисних копалин (крім піску, гальки і гравію в руслах малих та гірських річок), розчисткою русел річок, каналів і дна водойм, прокладанням кабелів, трубопроводів, інших комунікацій, а також бурові та геологорозвідувальні роботи.
Прокурор зазначав, що:
- видобування піску та гравію в руслах річок може призвести до значних негативних наслідків для навколишнього середовища та інфраструктури;
- серед основних наслідків: зміна гідрологічного режиму річки, ерозія берегів, погіршення якості води, знищення місць існування водних організмів, а також руйнування інфраструктури, такої як мости та дороги;
- видобуток піску та гравію може змінити русло річки, її глибину та швидкість течії;
- це може призвести до затоплень, осушення прибережних територій, зміни ландшафту та вплинути на водопостачання;
- видалення піску та гравію з русла річки може спричинити обвалення берегів, що призведе до втрати землі, руйнування прибережної інфраструктури та збільшення каламутності води;
- видобуток може призвести до підвищення каламутності води, забруднення хімічними речовинами, а також зміни температури води, що негативно впливає на водних організмів;
- річкові русла та прибережні зони є важливими місцями існування для багатьох видів рослин і тварин;
- видобуток може знищити ці місця, порушивши екологічний баланс.
З огляду на викладене, за доводами прокурора, Службою незаконно прийнято Наказ від 17.11.2023 № 593 в частині затвердження переліку ділянок надр, спеціальні дозволи на користування якими планується виставити на аукціон (електронні торги) з продажу спеціальних дозволів на користування надрами ділянки Кутська, що в подальшому призвело до проведення такого аукціону та продажу спеціального дозволу на користування надрами.
Прокурор вважає, що вказаний вище наказ є незаконним, а результати електронного аукціону, договір купівлі-продажу, спеціальний дозвіл на користування надрами мають бути визнані судом недійсними.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з “Достатність доказів» на нову - “Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування “вірогідність доказів».
Стандарт доказування “вірогідність доказів», на відміну від “достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі “Дж. К. та Інші проти Швеції» (“J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що “у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування “поза розумним сумнівом» (“beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням “балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Аналогічний підхід до стандарту доказування “вірогідність доказів» висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як “баланс вірогідностей».
Щодо правових підстав звернення прокурора з відповідним позовом, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.
За змістом частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Законом України “Про прокуратуру» визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Статтею 23 Закону України “Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною третьою цієї норми, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
Частиною четвертою статті 23 Закону України “Про прокуратуру» передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
У разі відсутності суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб'єктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.
Аналіз положень частини третьої статті 23 Закону України “Про прокуратуру» дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Перший “виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
“Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
“Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.
“Неналежність захисту» може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166“б», від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 01.11.2018 у справі № 910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18, від 30.01.2019 у справі № 47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.
Також суд враховує рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді від 08.04.1999 № 3-рп/99).
Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охороні землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина четверта мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 1311 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 ГПК України шляхом подання належних, допустимих та достатніх доказів.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статті 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).
З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
У такому випадку суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 906/982/19).
При цьому обставини дотримання прокурором установленої частинами третьою, четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 ГПК України, недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті.
Аналогічні висновки щодо застосування цієї норми викладені у постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 920/284/18, від 03.04.2019 у справі № 909/63/18, від 17.04.2019 у справі № 916/641/18, від 31.07.2019 у справі № 916/2914/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18, від 15.12.2020 у справі № 904/82/19, від 27.07.2021 у справі № 909/835/18.
Прокурор вказує, що необхідність пред'явлення цього позову обумовлена потребою захисту державного, суспільного інтересу в забезпеченні надання права користування надрами на конкурентних засадах і, як наслідок, одержання якомога більшого прибутку від реалізації дозвільного документа.
Згідно з Положенням про Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України (далі - Міндовкілля), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2020 № 614, Міндовкілля є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Основними завданнями Міндовкілля є реалізація державної політики у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, надання пропозицій щодо надання чи продовження строку дії спеціальних дозволів на користування надрами та пропозицій щодо визначення переліку ділянок надр, дозволи на користування якими виставляються на аукціон, з одночасним зазначенням умов, за яких можливе надрокористування на запропонованих ділянках надр, у частині дотримання вимог природоохоронного законодавства або обґрунтовані пропозиції щодо неможливості надрокористування на запропонованих ділянках надр з дотриманням вимог природоохоронного законодавства.
Водночас, Міндовкілля не наділено повноваженнями щодо звернення до суду з позовами про визнання недійсними результатів проведення аукціонів, спеціальних дозволів на користування надрами та договорів їх купівлі-продажу, а тому не може бути позивачем у цій справі.
Верховний Суд у постанові від 29.11.2022 № 240/401/19 зазначив, що прокурор має право самостійно звертатися до суду з позовом у разі відсутності органу, який має повноваження на звернення до суду з таким самим позовом. Передбачене законами загальне повноваження державного органу на звернення до суду або можливість бути позивачем чи відповідачем у справі (як у Кабінету Міністрів України) не свідчить про право такого органу на звернення з позовом в конкретних правовідносинах, оскільки, законом має бути прямо визначено, у яких випадках та який орган може/повинен звернутися до суду.
Положенням про Державну службу геології та надр України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 № 1174, Служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, є уповноваженим органом з питань реалізації угод про розподіл продукції.
Втім, на переконання прокурора, саме внаслідок незаконних дій Служби порушено право Українського народу на користування природними об'єктами відповідно до закону та саме цей орган влади визначено прокурором відповідачем у цій справі.
Служба є замовником електронного аукціону № SUE001-UA-20240503-29989, видавцем оскаржуваного спеціального дозволу на користування надрами та стороною договору купівлі-продажу.
Таким чином, звернення прокурора з цим позовом в інтересах держави в особі Служби процесуально унеможливлено, оскільки ГПК України не передбачено одночасне поєднання статусів позивача та відповідача для однієї особи за одним і тим самим позовом.
З огляду на викладене та зважаючи на те, що спеціально уповноваженим державою органом у вказаній сфері правовідносин є Служба, яка визначена відповідачем у цій справі, прокурор звертається з цим позовом самостійно як позивач, що узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
У зв'язку з тим, що Служба є відповідачем у цій справі, у прокурора відсутній обов'язок, визначений у частині четвертій статті 23 Закону України “Про прокуратуру», щодо повідомлення про вчинене правопорушення саме Служби як органу державної влади, який порушив інтереси держави у спірних правовідносинах, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 922/3322/20.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції в частині відхилення доводів відповідача-2 щодо відсутності у прокурора підстав для звернення з цим позовом самостійно, і відповідно, відхиляє вказані доводи відповідача-2, які наведені у відзиві на апеляційну скаргу.
В свою чергу, правові підстави позову, як і їх обгрунтування, є предметом дослідження під час розгляду справи по суті, і досліджуються з урахуванням наявних у справі доказів.
Щодо суті спору, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
В свою чергу, прокурором не надано належних, допустимих, достовірних і вірогідних доказів того, що Службою були допущені порушення під час прийняття спірного наказу, проведення електронного аукціону, укладення Договору та видання Спеціального дозволу № 5608.
Крім того, матеріали справи не містять і доказів, які б свідчили, що Товариством були розпочаті роботи з видобування.
Відповідач-2 вказував, що роботи щодо оформлення права користування земельною ділянкою, погодження такого проєкту землеустрою з відповідними органами буде здійснено у першому кварталі 2029 року, як і оцінка впливу на навколишнє середовище.
Зі змісту Спеціального дозволу № 5608 вбачається, що відповідачу-2 були встановлені такі обмеження:
1. Виконання умов Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 14.09.2023 № 25/4-17/14546-23.
2. Протягом трьох місяців після отримання спеціального дозволу зареєструвати форму 3-гр у Державній службі геології та надр України.
3. Обов'язкова передача в установленому законодавством порядку геологічної інформації, отриманої в процесі робіт, до Державної служби геології та надр України протягом трьох місяців після затвердження звіту ДКЗ України.
4. Впродовж трьох місяців після отримання протоколу затвердження детальної геолого-економічної оцінки запасів корисних копалин ділянки Кутська від Державної комісії України по запасах корисних копалин внести відповідні зміни до спеціального дозволу на користування надрами.
5. Провести процедуру оцінки впливу на довкілля відповідно до Закону України “Про оцінку впливу на довкілля».
6. Заборона видобування: корисних копалин, зазначених у дозволі, до закінчення процедури оцінки впливу на довкілля відповідно до Закону України “Про оцінку впливу на довкілля».
7. Обов'язкове внесення змін до особливих умов дозволу з урахуванням результатів оцінки впливу на довкілля.
8. Своєчасна і в повному обсязі сплата обов'язкових платежів до Державного бюджету згідно з законодавством.
9. Щорічний радіаційний контроль за породами в кар'єрі та продукцією з них на відповідність вимогам НРБУ-97.
10. Щорічна звітність перед Державною службою геології та надр України згідно з формою 5-гр.
Отже, суд апеляційної інстанції встановив, що з огляду на вказані вище обмеження Спеціального дозволу № 5608, відповідачу-2 до закінчення процедури оцінки впливу на довкілля заборонено видобування корисних копалин, а тому у разі встановлення негативного впливу на довкілля, у тому числі, загрози затоплення населених пунктів, тощо, у Товариства будуть відсутні законні підстави для промислової розробки родовища, видобутку піщано-галькового матеріалу, піску. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано прокурором в апеляційній скарзі.
Відповідно до статті 87 Водного кодексу України, для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони.
Водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється.
На території водоохоронних зон забороняється:
1) використання стійких та сильнодіючих пестицидів;
2) влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації;
3) скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також у потічки.
В окремих випадках у водоохоронній зоні може бути дозволено добування піску і гравію за межами земель водного фонду на сухій частині заплави, у праруслах річок за погодженням з обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.
Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.
Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад зобов'язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях.
Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється органами, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель, і центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 зі змінами та доповненнями в редакції постанови від 21.04.2021 № 411 (далі - Порядок визначення водоохоронних зон)
Відповідно до Порядку визначення водоохоронних зон, останній встановлює єдиний правовий механізм визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них.
Пунктом 2 Порядку визначення водоохоронних зон встановлена мета: водоохоронні зони встановлюються для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм. У межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88-91 Водного кодексу України.
Відповідно до пункту 5 Порядку визначення водоохоронних зон, межі водоохоронних зон визначаються згідно з проектами землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів, крім випадків, встановлених Законом України “Про регулювання містобудівної діяльності», та/або комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, та/або генеральними планами населених пунктів, які розробляються в порядку, визначеному Земельним кодексом України, Законами України “Про землеустрій» і “Про регулювання містобудівної діяльності», зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівні.
Назва, склад та зміст проекту землеустрою визначаються замовником з урахуванням характеристик території конкретного об'єкта землеустрою.
Відомості про межі водоохоронних зон, прибережних захисних смуг та пляжних зон вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель.
Відповідно до пункту 13 Порядку визначення водоохоронних зон, в окремих випадках, коли допустимість провадження планованої діяльності визначена за результатами оцінки впливу на довкілля, у водоохоронній зоні може бути дозволено добування піску і гравію за межами земель водного фонду на сухій частині заплави та у праруслах річок за погодженням з обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, Держгеонадрами та Держводагентством, а на території Автономної Республіки Крим - з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань водного господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища.
Видобування піску та гравію провадиться на підставі дозволів, що видаються в установленому законодавством порядку.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що законодавство України не містить безумовної заборони щодо видобування корисних копалин у водоохоронних зонах і містить приписи про те, що видобування піску та гравію за межами земель водного фонду на сухій частині заплави та у праруслах річок можливе за умови відповідного погодження та на підставі дозволу. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано прокурором в апеляційній скарзі.
Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що в підтвердження законності дій відповідача-1 під час видання спірного наказу, матеріали справи містять погодження центрального органу у сфері водного господарства - Міндовкілля (на дату надання висновку вказаний орган мав повноваження стосовно надання відповідних висновків) від 14.09.2023 вх. №25/4-17/14546-23, яким Міндовкілля погодило віднести ділянку Кутська, розташовану у Косівському районі Івано-Франківської області до ділянок, на яких дозволено геологічне вивчення, в тому числі дослідно-промислова розробка корисних копалин (промислова розробка родовищ) піщано-галькового матеріали, піску, за умови дотримання статей 81, 87, 88, 89 Водного кодексу України.
До того ж, листом Держводагенства від 28.04.2025 вх. №4404/5/5/11-32 погоджено здійснення геологорозвідувальних робіт ділянки Кутська за умови дотримання вимог статей 81, 87-89 Водного кодексу України.
З огляду на викладене, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і в сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обумовлені законом підстави вважати, що Наказ від 17.11.2023 № 593 є незаконним і є підстави для його скасування - відсутні, не були доведені прокурором належними та допустимими доказами ні в суді першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду справи.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування Наказу від 17.11.2023 № 593 - не є законними та обгрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
Ч. 1 ст. 650 Цивільного кодексу України визначено, що особливості укладення договорів на організованих ринках капіталу, організованих товарних ринках, аукціонах (публічних торгах), конкурсах тощо встановлюються відповідними актами законодавства.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України).
Згідно частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Приписами статті 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Також, розглянувши позовні вимоги прокурора про визнання недійсними результатів електронного аукціону, Договору, Спеціального дозволу № 5608, - суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вони також задоволенню не підлягають, оскільки по-перше, вказані вимоги є похідними від основної (визнання незаконним і скасування Наказу від 17.11.2023 № 593), а по-друге, прокурором не наведено обумовлених ч. 1 ст. 203, ч.ч. 1,3 ст. 215 Цивільного кодексу України підстав для визнання недійсними результатів електронного аукціону, Договору, Спеціального дозволу № 5608, саме з підстав суперечності їх інтересам держави та суспільства в контексті забезпечення прав людини на безпечне довкілля, оскільки як встановлено та зазначено вище, на момент звернення з позовом прокурором не доведено можливості негативного впливу на довкілля та порушення приписів чинного законодавства, у тому числі, Водного кодексу України.
Матеріалами справи підтверджується, що на відповідача-2 покладено відповідні обмеження Спеціальним дозволом № 5608 та заборона на видобування корисних копалин, зазначених у дозволі, до закінчення процедури оцінки впливу на довкілля відповідно до Закону України “Про оцінку впливу на довкілля».
На момент розгляду справи судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази як негативного впливу на довкілля під час діяльності відповідача-2, так і відсутні докази видобування надр.
Оцінка на довкілля проводиться у силу приписів Закону України “Про оцінку впливу на довкілля», який встановлює правові та організаційні засади оцінки впливу на довкілля, спрямованої на запобігання шкоді довкіллю, забезпечення екологічної безпеки, охорони довкілля, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, у процесі прийняття рішень про провадження господарської діяльності, яка може мати значний вплив на довкілля, з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Таким чином, саме відповідна оцінка впливу на довкілля повинна з'ясувати відсутність та/ або наявність загроз, про які зазначав прокурор у позові.
В свою чергу, прокурором не доведено належними та допустимими доказами, що діяльність відповідача-2 на спірній ділянці спричиняє означені ним негативні наслідки для довкілля.
Наведене в сукупності підтверджує правомірні висновки суду першої інстанції, з якими погоджується і суд апеляційної інстанції, що доводи прокурора в обгрунтування підстав для визнання незаконним та скасування Наказу від 17.11.2023 № 593, визнання недійсними результатів електронного аукціону, Договору, Спеціального дозволу № 5608 - є передчасними та не засновані на належних, достовірних, достатніх і вірогідних доказах.
Крім того, суд апеляційної інстанції також враховує, що ділянка, яка надана відповідачу-2 за Спеціальним дозволом № 5608, складає 4,74 га. Товариство, у свою чергу, може здійснювати промислову розробку родовища за умови дотримання, зокрема, приписів Водного кодексу України, не всієї площі, а тільки в тій частині, що буде відповідати оцінці впливу на довкілля, та не спричинить негативних наслідків. Аналогічних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано прокурором в апеляційній скарзі.
З урахуванням наведеного, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора - не є законними та обґрунтованими, не були доведені належними та допустимими доказами, а тому задоволенню не підлягають. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.
Усі інші заяви, обгрунтування, доводи учасників справи, а також докази, враховані судом апеляційної інстанції, проте є такими, що не впливають на висновки суду апеляційної інстанції у даній постанові.
Отже, усі доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким відмовлено у задоволенні позову прокурора.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі № 910/10893/25, за наведених доводів апеляційної скарги.
Розподіл судових витрат
Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі № 910/10893/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі № 910/10893/25- залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.
5. Матеріали справи №910/10893/25 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення на яку може бути подано касаційну скаргу в порядку, строки та у випадках передбачених ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано: 12.03.2026.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді О.М. Сибіга
Г.А. Кравчук