вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" березня 2026 р. Справа № 910/13975/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Крижного О.М.
суддів: Коротун О.М.
Гаврилюка О.М.
секретар судового засідання Жукова К.Д.,
представники учасників справи:
Від позивача: Гамей В.В., адвокат;
Від відповідача: не з'явився;
від приватного виконавця Жаботинського І.В.: не з'явився;
Від ГУ ДКС у місті Києві: Левчук О.В., самопредставництво;
Від ГУ ДПС у місті Києві: Сметанюк Р.М., самопредставництво.
розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Зернопродукт МХП"
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.02.2026
у справі № 910/13975/22 (суддя Мандриченко О. В.)
за заявою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жаботинського Івана Володимировича про звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником у справі №910/13975/22,
за позовом Приватного акціонерного товариства "Зернопродукт МХП",
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агророзквіт",
про стягнення 7 376 348,90 грн,
За участю Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві
За участю Головного управління ДПС у місті Києві
Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.05.2023 позов Приватного акціонерного товариства "Зернопродукт МХП" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агророзквіт" задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агророзквіт" на користь Приватного акціонерного товариства "Зернопродукт МХП" 7281391,33 грн попередньої оплати, 29125, 57 грн штрафу, 65832,00 грн 30 % річних та 110645,25 грн судового збору.
06.07.2023 Господарським судом міста Києва видані накази.
21.01.2026 до Господарського суду міста Києва надійшла заява приватного виконавця Жаботинського Івана Володимировича про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником у справі №910/13975/22.
Приватний виконавець просить суд в межах зведеного виконавчого провадження № 79771253 зобов'язати Головне управління ДПС у м. Києві підготувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві висновок про повернення надміру сплаченої Товариством з обмеженою відповідальністю "Агророзквіт" суми грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, у розмірі 32 633 220,37 грн на рахунок приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жаботинського Івана Володимировича для погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Агророзквіт" перед ПрАТ "Зернопродукт МХП" та зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві здійснити перерахування коштів у розмірі 32 633 220, 37 грн на депозитний рахунок приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жаботинського Івана Володимировича для погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Агророзквіт" перед ПрАТ "Зернопродукт МХП".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2026 у задоволенні заяви приватного виконавця відмовлено повністю.
Суд зазначив, що повернення надміру сплачених податків регулюється спеціальними нормами Бюджетного та Податкового кодексів України. У цій процедурі органи казначейства виступають як розпорядники бюджетних коштів, а не як боржники у цивільно-правовому розумінні. Суд дійшов висновку, що питання підготовки висновку про повернення податків належить до публічно-правових відносин і має вирішуватися в порядку адміністративного судочинства, а не господарським судом у межах статті 336 Господарського процесуального кодексу України. Суд звернув увагу на те, що адміністративний суд у справі №320/42228/23 вже відмовив Товариству з обмеженою відповідальністю "Агророзквіт" у поверненні цих коштів. Відтак податкові органи не є боржниками, а саме товариство не має статусу стягувача щодо них.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись із прийнятою ухвалою, Приватне акціонерне товариство "Зернопродукт МХП" подало апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати ухвалу та прийняти нове рішення, яким заяву приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жаботинського Івана Володимировича задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Апелянт вважає, що суд безпідставно ототожнив відсутність виконавчого документа або окремого рішення про стягнення коштів з держави з відсутністю самого грошового зобов'язання перед боржником, тоді як матеріали справи свідчать про існування встановленої та неоспорюваної переплати з податку на прибуток у значному розмірі. Вказана переплата, яка визнається контролюючим органом та підтверджена судовими рішеннями адміністративних судів, за своєю правовою природою становить майнове право боржника - грошову вимогу до держави, що може бути об'єктом звернення стягнення у порядку, передбаченому статтею 336 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо предмета заяви приватного виконавця, безпідставно розглянувши її як вимогу про безпосереднє стягнення коштів з рахунків Державної казначейської служби або втручання у бюджетну процедуру. Натомість заявник просив застосувати передбачений законом процесуальний механізм звернення стягнення на грошові кошти особи, яка має заборгованість перед боржником, що не змінює бюджетної чи податкової процедури повернення коштів, а лише визначає законного отримувача таких коштів у межах виконавчого провадження. Таким чином, суд першої інстанції фактично розглянув інше питання, ніж те, що було предметом заяви.
Також апелянт вказує, що суд безпідставно звузив межі судового контролю на стадії виконання судового рішення, зазначивши про відсутність повноважень господарського суду перевіряти наявність підстав для повернення надміру сплачених податків. Водночас у межах заяви, поданої відповідно до статті 336 Господарського процесуального кодексу України, суд мав встановити виключно факт існування грошового зобов'язання третьої особи перед боржником та його безспірність, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується контролюючими органами.
За таких обставин апелянт вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення заяви, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, а висновки, викладені в оскаржуваній ухвалі, не відповідають фактичним обставинам справи та правовій природі заявлених вимог. Це, у свою чергу, призвело до постановлення необґрунтованого судового рішення, яке перешкоджає реальному виконанню судового акта та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення заяви приватного виконавця.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Приватний виконавець Жаботинський Іван Володимирович подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить її задовольнити. Вважає, що посилання суду І інстанції зокрема на приписи ст.25 та ст.45 Бюджетного кодексу України фактично призводить до того, що суд надає перевагу саме державі, а не іншим учасникам (приватному виконавцю та стягувачу), порушуючи висновок Верховного Суду щодо рівності цивільної правоздатності.
Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві подало відзив на апеляційну скаргу. Вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, оскільки ухвала прийнята з дотриманням вимог законодавства, а суд обґрунтовано виходив з того, що механізм повернення помилково або надміру сплачених сум грошових зобов'язань з бюджету врегульований спеціальними нормами податкового та бюджетного законодавства, зокрема статтею 43 Податкового кодексу України та Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів. Відповідно до цих норм органи Державної казначейської служби здійснюють повернення таких коштів виключно на підставі висновку контролюючого органу. Отже, органи Казначейства не є суб'єктами грошового зобов'язання перед платником податків, а виконують функцію казначейського обслуговування бюджетних коштів і діють виключно в межах повноважень, визначених бюджетним законодавством.
За своєю правовою природою кошти, зараховані до державного бюджету як податкові платежі, після їх зарахування набувають статусу доходів державного бюджету та перебувають у власності держави. У зв'язку з цим на такі кошти не може бути звернено стягнення у порядку, передбаченому статтею 336 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідна процедура застосовується лише щодо коштів, які перебувають у володінні третіх осіб, банків чи фінансових установ та належать боржнику або підлягають передачі йому. Органи Казначейства не є банківськими чи фінансовими установами у розумінні спеціального законодавства, а тому не можуть розглядатися як суб'єкти, на кошти яких може бути звернено стягнення у межах виконавчого провадження.
Крім того, заявлені приватним виконавцем вимоги фактично спрямовані на покладення на органи державної влади обов'язків зобов'язального характеру, що виходить за межі правового механізму, передбаченого статтею 336 Господарського процесуального кодексу України. Зазначена норма передбачає можливість звернення стягнення на грошові кошти третьої особи, однак не надає суду повноважень зобов'язувати органи державної влади вчиняти певні дії у сфері бюджетних або податкових правовідносин. Таким чином, подана заява не відповідає правовій природі передбаченого законом процесуального інституту.
Головне управління ДПС у м. Києві у відзиві також заперечує проти задоволення апеляційної скарги ПрАТ "Зернопродукт МХП". Зазначає, що доводи апелянта ґрунтуються на помилковому ототожненні переплати у податковому обліку з наявністю грошового зобов'язання держави перед платником податків.
Відповідно до підпункту 14.1.115 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України надміру сплачені грошові зобов'язання є сумами коштів, зарахованими до бюджету понад нараховані податкові зобов'язання. Така переплата є виключно обліковим показником взаєморозрахунків платника податків з бюджетом і сама по собі не створює безумовного грошового зобов'язання держави.
Повернення помилково та/або надміру сплачених сум здійснюється виключно у порядку, встановленому статтею 43 Податкового кодексу України, яка передбачає спеціальну адміністративну процедуру, що включає подання платником заяви, перевірку контролюючим органом підстав для повернення, формування відповідного висновку та подальше перерахування коштів органом Казначейства.
Отже, до завершення цієї процедури не виникає грошового зобов'язання держави перед платником податків, а існує лише можливість ініціювання процедури повернення коштів.
Згідно зі статтею 336 Господарського процесуального кодексу України звернення стягнення можливе лише на кошти третьої особи, яка має перед боржником безспірну грошову заборгованість або таку, що підтверджена судовим рішенням. У даній справі відсутні правові підстави вважати державу боржником перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Агророзквіт», а відтак відсутній і предмет звернення стягнення.
Крім того, у межах адміністративної справи №320/42228/23 Товариство з обмеженою відповідальністю «Агророзквіт» уже зверталося до суду з вимогою про повернення відповідної переплати, однак у задоволенні позову було відмовлено, що свідчить про відсутність встановленого судом обов'язку держави здійснити повернення відповідних коштів.
Відповідно до пункту 43.1 статті 43 Податкового кодексу України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання не підлягають поверненню платникам податків, щодо яких або щодо їх засновників чи бенефіціарних власників застосовано санкції протягом строку дії таких обмежень. За таких обставин застосування механізму звернення стягнення фактично призвело б до обходу встановлених законодавством обмежень.
Водночас примусове виконання не може створювати для стягувача більше прав, ніж має сам боржник. Оскільки боржник не має безумовного права на отримання відповідних коштів із державного бюджету, таке право не може виникнути і у стягувача у межах виконавчого провадження.
Скаржник надав додаткові пояснення, у яких не погоджується з запереченнями Головного управління ДПС у м. Києві та зазначає, що вони не спростовують наявності у боржника майнового права вимоги щодо повернення надміру сплачених коштів з бюджету. Сам факт наявності надміру сплачених сум податкових зобов'язань свідчить про існування у платника податків майнового права вимоги щодо їх повернення або зарахування у порядку, передбаченому Податковим кодексом України. Таке право має економічну цінність для боржника та може бути об'єктом звернення стягнення у виконавчому провадженні.
При цьому застосування механізму, передбаченого статтею 336 Господарського процесуального кодексу України, не змінює правову природу податкових правовідносин та не підміняє процедуру повернення коштів, встановлену статтею 43 Податкового кодексу України. Зазначена норма регулює виключно порядок звернення стягнення на майно боржника та визначає законного отримувача коштів у межах виконавчого провадження.
Водночас доводи контролюючого органу про відсутність грошового зобов'язання держави фактично спростовуються матеріалами пов'язаної адміністративної справи №320/42228/23, у межах якої не заперечувалася наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Агророзквіт» надміру сплаченої суми податку, а відмова у задоволенні позову була зумовлена виключно застосуванням санкційних обмежень.
Зазначені обставини не свідчать про відсутність майнового права вимоги як такого, а лише обмежують можливість безпосереднього отримання коштів самим платником податків.
При цьому механізм звернення стягнення у порядку статті 336 Господарського процесуального кодексу України не передбачає передачі коштів боржнику, а навпаки спрямований на їх використання для погашення заборгованості боржника перед стягувачем у виконавчому провадженні. За таких умов застосування зазначеного механізму не створює можливості для отримання фінансових ресурсів особами, щодо яких застосовано санкції, та не суперечить цілям санкційного законодавства.
Крім того, відповідно до рішення Вищого антикорупційного суду від 09.04.2025 частку підсанкційного суб'єкта у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Агророзквіт» було стягнуто у дохід держави, що фактично припинило його корпоративний вплив на діяльність товариства.
Отже, наведені у відзиві доводи не спростовують наявності у боржника майнового права вимоги щодо повернення надміру сплачених коштів та не виключають можливості звернення стягнення на таке право у порядку, передбаченому статтею 336 Господарського процесуального кодексу України.
Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини.
У провадженні приватного виконавця Жаботинського Івана Володимировича перебуває зведене виконавче провадження №79771253 про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агророзквіт" на користь ПрАТ "Зернопродукт МХП".
Товариство з обмеженою відповідальністю «Агророзквіт» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, Головного управління ДПС в м. Києві, в якому, із врахуванням заяви про зміну предмета позову, просило:
- визнати протиправною відмову Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків Державної податкової служби України у поверненні Товариству з обмеженою відповідальністю «Агророзквіт» надміру сплачених сум грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, в розмірі 60 000 000,00 грн, на підставі заяви про повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань та пені № 20032557 від 03.07.2023;
- зобов'язати Головне управління ДПС у м. Києві підготувати висновок про повернення Товариству з обмеженою відповідальністю «Агророзквіт» надміру сплаченої суми грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, в розмірі 60 000 000,00 грн на його поточний рахунок в AT «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» на підставі заяви про повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань та пені № 20032557 від 03.07.2023 та подати його до виконання в Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23.08.2024, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2025 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Агророзквіт" відмовлено.
Приватний виконавець просить суд зобов'язати Головне управління ДПС у м. Києві підготувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві висновок про повернення надміру сплаченої Товариством з обмеженою відповідальністю "Агророзквіт" суми грошових зобов'язань з податку на прибуток на рахунок приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жаботинського Івана Володимировича для погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Агророзквіт" перед ПрАТ "Зернопродукт МХП" та зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві здійснити перерахування коштів на депозитний рахунок приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жаботинського Івана Володимировича для погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Агророзквіт" перед ПрАТ "Зернопродукт МХП".
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився та не погодився з висновками суду першої інстанції.
Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви. Згідно з ч. 1 ст. 336 Господарського процесуального кодексу України суд, що розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою стягувача або державного чи приватного виконавця звернути стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.
У даній ситуації відсутня жодна з умов, передбачених ст.336 Господарського процесуального кодексу України.
Обов'язок держави щодо виплати коштів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агророзквіт" оспорюється податковим органом та органом державного казначейства. Також адміністративні суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Агророзквіт".
Колегія суддів вважає помилковим висновок суду І інстанції про те, що вимоги заяви приватного виконавця за своїм змістом є позовними вимогами в межах адміністративного позову, який подається за правилами адміністративного судочинства, а не вимогами за заявою, поданою в порядку ст. 336 Господарського процесуального кодексу України. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що розгляд поданої заяви відноситься до юрисдикції господарського суду, оскільки заява виконавця стосується виконання рішення господарського суду. Однак, оскільки така позиція суду І інстанції не вплинула на законність прийнятої ухвали, суд апеляційної інстанції не вважає необхідним змінювати оскаржуване судове рішення.
Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
Суд відхиляє доводи апелянта щодо наявності боргу, існування якого не оспорюється та не заперечується. Так, зокрема, апелянт вказує, що контролюючим органом наявність заборгованості не заперечується. Суд звертає увагу, що і контролюючі органи і суди адміністративної юрисдикції дійшли висновку про відсутність підстав для вчинення державними органами дій щодо сплати коштів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агророзквіт". Відповідно, відсутні підстави для висновку про те, що заборгованість не оспорюється.
Щодо аргументів апелянта про те, що суд першої інстанції неправильно визначив предмет заяви та безпідставно звузив межі судового контролю на стадії виконання судового рішення, зазначивши про відсутність повноважень господарського суду перевіряти наявність підстав для повернення надміру сплачених податків колегія суддів звертає увагу на наступні обставини. Суд І інстанції розглянув питання про наявність грошового зобов'язання, на яке може бути звернуто стягнення на підставі ст.336 Господарського процесуального кодексу України і дійшов висновку про неможливість застосування такого порядку. Також оцінку цим питання надано судом у доводах, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Також апелянт в апеляційній скарзі присвячує декілька пунктів апеляційної скарги (щодо правомірності звернення стягнення у порядку статті 336 Господарського процесуального кодексу України, щодо коштів, на які необхідно звернути стягнення, та особи, яка має заборгованість перед боржником, щодо належності та правомірності вимогам податкового законодавства) фактично питанню наявності підстав для застосування механізму, передбаченого статтею 336 Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 336 Господарського процесуального кодексу України суд, що розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою стягувача або державного чи приватного виконавця звернути стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.
У даній ситуації відсутня жодна з умов, передбачених ст.336 Господарського процесуального кодексу України. Наявність підстав для виплати коштів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агророзквіт" оспорюється, і рішення судів адміністративної юрисдикції не підтверджують заборгованість, як помилково вважає апелянт. Навпаки, судами відмовлено у задоволенні позову.
Суд приймає заперечення ГУ ДПС про те, що пункт 43.1 ст. 43 Податкового кодексу України містить імперативну заборону, відповідно до якої не підлягають поверненню помилково та/або надміру сплачені суми грошових зобов'язань та пені платникам податку, щодо яких (та/або щодо засновників (учасників), кінцевих бенефіціарних власників яких) у порядку, встановленому Законом України "Про санкції", прийняті рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), протягом строку застосування таких санкцій.
Оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Агророзквіт» обмежене у праві отримати ці кошти, то і стягувач у порядку ст. 336 Господарського процесуального кодексу України не може набути більше прав, ніж має сам боржник.
Щодо інших доводів апелянта колегія суддів звертає увагу межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, встановлені статтею 269 Господарського процесуального кодексу України та зазначає, що суд апеляційної інстанції перевіряє дотримання вимог чинного законодавства судом І інстанції на момент прийняття оскаржуваного судового рішення. Учасниками судового процесу не надано доказів того, що на момент розгляду заяви судом І інстанції обмеження не скасовані в установленому порядку.
Чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду.
Суд констатує право будь-якого стягувача на виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Однак виконання повинно відбуватися в порядку та межах чинного законодавства. У межах розгляду заяви приватного виконавця права стягувача порушені не були.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (стаття 326 Господарського процесуального кодексу України)
Відповідно до частини 1 статті 53 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. Частиною 4 згаданої статті визначено, що на належні боржникові у разі передачі від інших осіб кошти/електронні гроші, що знаходяться на рахунках у банках та інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, стягнення звертається виконавцем на підставі ухвали суду в порядку, встановленому цим Законом.
Питання звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам регулюється статтею 336 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, частиною першою цієї статті визначено, що суд, що розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою стягувача або державного чи приватного виконавця звернути стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство здійснює безспірне списання коштів на виконання рішень суду про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною 2 статті 45 Бюджетного кодексу України Казначейство веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №215 від 15.04.2015 (далі - Положення) Казначейство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Згідно з підпунктом 2 пункту 4 Положення Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема: здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, а також інших клієнтів відповідно до законодавства; здійснює повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету здійснюється органом Казначейства за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №787 від 03.09.2013 (далі - Порядок).
Згідно з пунктом 3 розділу І Порядку №787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Казначейства з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень, відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.
У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної податкової служби (ДПС), та перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, до Казначейства подається висновок відповідно до Порядку інформаційної взаємодії Державної податкової служби України, її територіальних органів, Державної казначейської служби України, її територіальних органів, місцевих фінансових органів у процесі повернення (перерахування) платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань та пені, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 11.02.2019 №60 (абзац 3 пункту 5 розділу І Порядку №787).
Отже, повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань, контроль за справлянням яких покладено на органи ДПС, здійснюється за спеціальним алгоритмом, за яким Казначейство може забезпечити перерахування коштів з державного бюджету лише після отримання висновку ДПС про перерахування відповідної суми коштів на користь суб'єктів господарської діяльності.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 26), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80)).
З урахуванням визначення наведеними вище нормами чинного законодавства окремого порядку повернення грошових коштів з Державного бюджету України, в якому фактично Казначейство виступає в якості розпорядника коштів, а не боржника, суд І інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви приватного виконавця.
Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02 березня 2026 року у справі № 910/14345/22 та від 02.07.2025 у справі №910/22269/15.
Отже ухвала Господарського суду міста Києва від 03.02.2026 постановлена з дотриманням норм чинного законодавства, підстав для її скасування не встановлено.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати понесені позивачем за подання апеляційної скарги, покладаються на позивача.
Керуючись ст. 2, 129, 336, 270, 271, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Зернопродукт МХП" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.02.2026 - залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.02.2026 - залишити без змін.
3. Судовий збір, сплачений приватним акціонерним товариством "Зернопродукт МХП" за подання апеляційної скарги, покласти на приватне акціонерне товариство "Зернопродукт МХП".
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України.
Повна постанова складена - 12.03.2026.
Головуючий суддя О.М. Крижний
Судді О.М. Коротун
О.М. Гаврилюк