вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" березня 2026 р. Справа№ 910/15568/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Крижного О.М.
суддів: Ткаченка Б.О.
Гаврилюка О.М.
секретар судового засідання Жукова К.Д.,
представники учасників справи:
від стягувача: не з'явився
від боржника: Чекалов А.В.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплохіммонтаж"
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.02.2026
у справі №910/15568/25 (суддя Котков О. В.)
у наказному провадженні за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Анго Альп"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплохіммонтаж"
про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за договором підряду № 06-07/25 від 06.08.2025 року за виконані роботи у сумі 256 637,40 грн
18.12.2025 Господарським судом міста Києва видано судовий наказ про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплохіммонтаж" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Анго Альп" заборгованості у сумі 256637,40 грн. та судового збору у сумі 242,24 грн.
Направлену копію судового наказу боржником не отримано і 12.01.2026 повернуто до суду.
06.02.2026 боржник звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про скасування судового наказу від 18.12.2025, оскільки заявник не погоджується із сумою стягнутої заборгованості, також просив поновити строк на подання заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплохіммонтаж" про поновлення строку на подання заяви про скасування судового наказу відмовлено та заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплохіммонтаж" про скасування судового наказу повернуто заявнику.
Суд дійшов висновку, що причини пропуску процесуальних строків є неповажними, оскільки у разі здійснення господарської діяльності особа має усвідомлювати, що така діяльність здійснюється нею на власний ризик, тому доводи, що за адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, боржник у визначений законом строк не отримав судовий наказ, заяви про його видачу та документи, не є належними доводами про поновлення пропущеного строку для скасування наказу. При цьому, доводів поважності неотримання судового наказу у визначений господарським процесуальним законом строк, заявником не наведено.
Не погоджуючись із ухвалою Товариство з обмеженою відповідальністю "Теплохіммонтаж" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу скасувати, а справу направити до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.
Апелянт зазначає, що копію судового наказу не отримував, а про його існування дізнався лише 02.02.2026 з Єдиного державного реєстру судових рішень. Після цього представник боржника 03.02.2026 ознайомився з матеріалами справи у суді, а 06.02.2026 подано заяву про скасування судового наказу разом із клопотанням про поновлення строку. Таким чином, боржник вчинив відповідні процесуальні дії одразу після отримання інформації про судовий наказ.
На обґрунтування поважності причин пропуску строку апелянт посилається на те, що поштове відправлення з копією судового наказу фактично не було вручено боржнику. За даними поштового трекінгу, відправлення перебувало у відділенні поштового зв'язку та було повернуто відправнику з відміткою "закінчення встановленого терміну зберігання", при цьому відсутні відомості про спроби його доставки або вручення адресату. На переконання апелянта, суд першої інстанції безпідставно прирівняв факт направлення кореспонденції до її отримання та не надав належної оцінки обставинам фактичного невручення судового наказу.
Крім того, апелянт вказує, що суд першої інстанції застосував надмірно формальний підхід при вирішенні питання про поновлення процесуального строку та не врахував правову природу судового наказу. У господарському процесі судовий наказ не підлягає оскарженню, а єдиним способом захисту прав боржника є подання заяви про його скасування. Відмова у поновленні строку фактично позбавляє боржника можливості ініціювати перегляд судового наказу та реалізувати право на судовий захист.
Апелянт також зазначає, що між сторонами існує спір щодо фактичного обсягу та якості виконаних робіт за договором підряду, який потребує дослідження доказів у межах позовного провадження. У разі набрання судовим наказом законної сили він набуде статусу виконавчого документа без розгляду спору по суті.
Апелянт вважає, що під час постановлення оскаржуваної ухвали суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, дійшов передчасних висновків щодо неповажності причин пропуску строку та неправильно застосував норми процесуального права.
Стягувач надав відзив, у якому заперечує проти доводів апеляційної скарги. Стягувач вважає, що судовий наказ від 18.12.2025 був надісланий боржнику за його місцезнаходженням, зазначеним у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб. Факт повернення поштового відправлення з відміткою про закінчення строку зберігання не свідчить про неналежне повідомлення особи, оскільки направлення кореспонденції на належну адресу є достатнім для визнання повідомлення здійсненим.
Стягувач також зазначає, що боржник не виконав обов'язок щодо своєчасної реєстрації електронного кабінету в ЄСІТС, який покладений на юридичних осіб з листопада 2023 року. Реєстрація такого кабінету була здійснена боржником лише 05.02.2026. У разі належного виконання цього обов'язку боржник мав би можливість отримати судовий наказ у день його видачі через систему електронного суду.
Посилання апелянта на перебої з електропостачанням та можливі збої у роботі поштових служб, на думку стягувача, не підтверджені належними доказами. Такі обставини не можуть вважатися поважними причинами пропуску процесуального строку.
Стягувач також вказує, що доводи апелянта щодо наявності спору про право та необґрунтованості суми заборгованості не підлягають оцінці у межах розгляду цієї апеляційної скарги, оскільки предметом перегляду є виключно питання правомірності відмови у поновленні строку на подання заяви про скасування судового наказу.
У зв'язку з викладеним стягувач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Апеляційний господарський суд зазначає, що при наданні оцінки поважності причин пропуску строку необхідно надавати оцінку всім обставинам у їх сукупності.
Так, боржник не зазначав про незнаходження за адресою, вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а зазначав про відсутність дій підприємства поштового зв'язку щодо вручення поштового відправлення.
Суд звертає увагу, що згідно трекінгу відправлень зазначена причина повернення - закінчення встановленого терміну зберігання. На поштовому конверті міститься відмітка про причину повернення - адресат відсутній. Однак бланк, на якому здійснено відмітку про причину повернення, не містить можливості обрати таку підставу як закінчення встановленого терміну зберігання, оскільки містить лише наступні підстави: невірна адреса, відмова і адресат відсутній. І трекінг поштового відправлення дійсно не містить інформації щодо спроб вручення судового наказу боржнику.
При цьому необхідно звернути увагу, що відносно роботи підприємства поштового зв'язку судами неодноразово приймалися окремі ухвали з зазначенням недоліків такої роботи.
Також колегія суддів звертає увагу на наступні обставини.
Згідно відмітки суду на судовому наказі, судовий наказ набрав законної сили 01.02.2026. Наступного дня, 02.02.2026, представник скаржника звернувся до суду з заявою про ознайомлення з матеріалами наказного провадження, а 06.02.2026 подав заяву про скасування судового наказу.
Тобто пропуск строку фактично є мінімальним.
Враховуючи зазначені обставини у їх сукупності, апеляційний господарський суд не вважає дії боржника щодо неотримання судового наказу недобросовісними. Навпаки, своїми діями боржник демонструє спрямованість на захист своїх прав у правовому руслі.
Доводи стягувача про те, що направлення кореспонденції за офіційною адресою боржника є достатнім для визнання його належним чином повідомленим, загалом відповідають усталеній судовій практиці. Однак для прийняття рішення приймаються усі обставини у їх сукупності.
Аргумент стягувача щодо несвоєчасної реєстрації боржником електронного кабінету сам по собі не є безумовною підставою для відмови у поновленні процесуального строку, оскільки у такому випадку суд направляє процесуальні документи за допомогою поштового зв'язку.
Доводи апелянта про те, що підприємством поштового зв'язку не здійснювалися спроби доставки поштового відправлення судом оцінюються у сукупності з іншими обставинами. У цьому аспекті апеляційний суд враховує також доводи апелянта про те, що відмова у поновленні строку фактично позбавляє його можливості реалізувати право на судовий захист, оскільки у наказному провадженні подання заяви про скасування судового наказу є єдиним процесуальним механізмом заперечення боржником заявлених вимог.
Апеляційний господарський суд також оцінює у сукупності з іншими обставинами пояснення боржника, що час перебування поштового відправлення з конвертом (29.12.2025-12.01.2026) припав на пік масових аварійних відключень електропостачання в місті Києві внаслідок ударів по об'єктах енергетики. Це є загальновідомий факт, який також впливав на роботу не лише підприємств поштового зв'язку, а і інших підприємств, у тому числі боржника.
Відповідно до частини другої статті 12 Господарського процесуального кодексу України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Відповідно до ч.1 ст.157 Господарського процесуального кодексу України боржник має право протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно ч.2 ст.158 Господарського процесуального кодексу України заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 157 цього Кодексу, повертається, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку для подання цієї заяви.
Вирішуючи питання про поновлення процесуального строку, суд повинен виходити з необхідності забезпечення реалізації особою права на судовий захист та оцінювати поважність причин пропуску строку з урахуванням усіх обставин справи.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Тому пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється право на суд, яке включає не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом.
Крім того, при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції") від 16.12.1992).
Суди мають враховувати обов'язок суду сприяти учасникам справи у реалізації їх процесуальних прав з дотриманням принципу розумності та пропорційності, з метою уникнення надмірного формалізму із додержанням балансу між доступом до правосуддя та повагою до принципу res judicata.
Колегія суддів вважає, що з урахуванням всіх обставин у сукупності, дотримуючись балансу інтересів сторін, непоновлення строку на подання заяви про скасування судового наказу та неприйняття до розгляду по суті заяви про скасування судового наказу позбавляє заявника змоги захистити свої права на доступ до правосуддя.
Враховуючи наявність суперечностей в інформації про поштове відправлення, мінімальний пропуск боржником строку в умовах воєнного стану та умов роботи енергетичної інфраструктури, а також зважаючи на те, що після отримання інформації про існування судового наказу боржник без зволікань вчинив необхідні процесуальні дії, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 280-282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплохіммонтаж" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 року задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 року скасувати.
3. Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 12.03.2026.
Головуючий суддя О.М. Крижний
Судді Б.О. Ткаченко
О.М. Гаврилюк