вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"27" січня 2026 р. Справа№ 925/702/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Суліма В.В.
Майданевича А.Г.
при секретарі судового засідання : Ніконенко Є.С.
за участю представників сторін:
прокурор: Дубченко О.В.;
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
при розгляді апеляційної скарги Приватного підприємства Науково-виробничої фірми «Імекс Хімгрупп»
на рішення Господарського суду Черкаської області від 22.09.2025, повний текст рішення складено 17.10.2025
у справі № 925/702/25 (суддя Грачов В.М.)
за позовом Заступника керівника Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону
в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до Приватного підприємства Науково-виробничої фірми «Імекс Хімгрупп»
про визнання недійсним правочину в частині і стягнення 79433 грн. 01 коп
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду
Заступник керівника Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону звернувся, через систему «Електронний суд», в Господарський суд Черкаської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Приватного підприємства Науково-виробничої фірми «Імекс Хімгрупп», в якому просив суд:
1. визнати недійсними п.п. 1.1 та 3.1 договору про постачання для державних потреб чистої хімічної речовини та різноманітної хімічної продукції (24900000-3) (рідини AdBlue) (за кошти Державного бюджету України) № 286/1/23/78 від 21.11.2023 року, укладеного між Міністерством оборони України та Приватним підприємством Науково-виробничою фірмою «Імекс Хімгрупп», у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість;
2. стягнути, на підставі договору про постачання для державних потреб чистої хімічної речовини та різноманітної хімічної продукції (24900000-3) (рідини AdBlue) (за кошти Державного бюджету України) №286/1/23/78 від 21.11.2023 року, 64675 грн. безпідставно сплаченого податку на додану вартість, 11818 грн. 34 коп. інфляційних втрат, 2939 грн 67 коп. 3% річних, що разом становить 79433 грн. 01 коп.
Позов мотивовано тим, що спірні п.п. 1.1, 3.1 договору постачання для державних потреб чистої хімічної речовини та різноманітної хімічної продукції (24900000-3) (рідини AdBlue) (за кошти Державного бюджету України) № 286/1/23/78 від 21.11.2023 року в частині включення ПДВ до договірної ціни правочину суперечать пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України, постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 року № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану», що є підставою визнання їх недійсними у відповідності до ст.ст. 203, 215, 217 ЦК України. У зв'язку з визнанням недійсними спірних пунктів Договору, підлягає поверненню державному бюджету позивача на підставі ст. 1212 ЦК України безпідставно сплачені державні кошти у розмірі 64675 грн. та нараховані, на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України, 3% річних, інфляційні втрати.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 22.09.2025 у справі № 925/702/25 позов задоволено повністю. Визнано недійсними пункти 1.1, 3.1. договору про постачання для державних потреб чистої хімічної речовини та різноманітної хімічної продукції (24900000-3) (рідини AdBlue) (за кошти Державного бюджету України) № 286/1/23/78 від 21.11.2023, укладеного між Міністерством оборони України та Приватним підприємством Науково-виробнича фірма «Імекс Хімгрупп», у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість. Стягнуто з Приватного підприємства Науково-виробнича фірма «Імекс Хімгрупп» на користь Міністерством оборони України 64 675 грн безпідставно набутих коштів, 11 818 грн 34 коп інфляційних втрат, 2 939 грн 67 коп 3% річних. Стягнуто з Приватного підприємства Науково-виробнича фірма «Імекс Хімгрупп» на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону 4 844 грн 80 коп судових витрат.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Черкаської області від 22.09.2025 у справі № 925/702/25, Приватне підприємство Науково-виробничої фірми «Імекс Хімгрупп» звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить задовольнити клопотання про поновлення строку, встановленого для подання апеляційної скарги. Прийняти апеляційну скаргу до розгляду; скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 22.09.2025 у справі № 925/702/25 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Скаржник зазначає про те, що відповідач, як учасник спрощеної закупівлі якого визнали переможцем, підписавши державний контракт (договір) не має права змінювати його істотні умови, а ціна договору в розумінні законодавства є істотною умовою договору. Підпункт «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України не дає вичерпний перелік товарів, які підпадають під розуміння забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України. Більше того, Постанова 178, в редакції на момент укладення Договору також не дає вичерпний перелік товарів, які підпадають під розуміння забезпечення транспорту Збройних Сил України.
Скаржник вказує на те, що відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19). Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв'язку із зобов'язанням (правочином), але не відповідно до його умов. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 25 вересня 2024 року, справа № 201/9127/21. Отже враховуючи вищенаведене, підставою нарахування відповідачу 3% річних та інфляційних витрат є визнання недійсними судом п.п. 1.1 та 3.1 договору № 286/1/23/78 від 21.11.2023 року, укладеного між Міністерством оборони України та Приватним підприємством Науково-виробнича фірма «Імекс Хімгрупп», у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, оскільки укладений Договір, не визнаний судом недійсним є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, прокуратура у відзиві на апеляційну скаргу вказала на те, що оскільки не тільки Постановою № 178 визначено нульову ставку ПДВ для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але й це передбачено підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України, включення до ціни договору ПДВ, враховуючи, що замовником товару за договором виступає військова частина, суперечить Постанові №178, яка прийнята відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України, що є підставою для визнання недійсним пункту договору в цій частині. Отже, норми Постанови № 178, що застосовуються до правовідносин, які склалися між позивачем та скаржником, узгоджуються з підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України.
На думку прокуратури, суд першої інстанції вірно здійснив тлумачення застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України в контексті застосування статті 1212 ЦК України, та правильно врахував висновки, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22, оскільки зважаючи на обставини недійсності спірної умови договору (пункт 1.1 та пункт 3.1.) у частині нарахування ПДВ, встановивши безпідставність набуття відповідачем коштів у розмірі 64 675,00 грн ПДВ, як наслідок, суд першої інстанції задовольнив позоні вимоги та стягнув з ПП НВФ «Імекс Хімгрупп» на користь Міністерства оборони України 64 675 грн. безпідставно набутих коштів, 11 818 грн 34 коп. інфляційних втрат, 2 939 грн 67 коп. 3% річних.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи № 925/702/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.
Так, до апеляційної скарги додано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Черкаської області від 22.09.2025 у справі № 925/702/25 у зв'язку із тим, що з 13.10.2025 по 22.10.2025 представник скаржника (Тарасенко Ольга Василівна) знаходилась на лікарняному, у зв'язку із реабілітацією, внаслідок проведення хірургічного втручання (виписка з медичного закладу додається).
Розглянувши клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного господарського суду, враховуючи наведені обставини, незначний пропуск строку на апеляційне оскарження, дійшла висновку про наявність підстав для його задоволення, враховуючи положення ч.2 ст. 256 ГПК України.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2025 поновлено Приватному підприємству Науково-виробничої фірми «Імекс Хімгрупп» строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Черкаської області від 22.09.2025 у справі № 925/702/25. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства Науково-виробничої фірми «Імекс Хімгрупп» на рішення Господарського суду Черкаської області від 22.09.2025 у справі № 925/702/25. Призначено справу № 925/702/25 до розгляду у судовому засіданні 02.12.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2025 задоволено заяву представника Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.12.2025, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Сулім В.В., Майданевич А.Г., у зв'язку із перебуванням судді Ткаченка Б.О. у відрядженні.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2025 прийнято до провадження апеляційну скаргу Приватного підприємства Науково-виробничої фірми «Імекс Хімгрупп» на рішення Господарського суду Черкаської області від 22.09.2025 у справі № 925/702/25, у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Сулім В.В., Майданевич А.Г.
Судове засідання, призначене на 02.12.2025, не відбулося через відсутність доступу до системи «Електронний суд», що в свою чергу призвело до неможливості проведення технічної фіксації судових засідань.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2025 розгляд апеляційної скарги Приватного підприємства Науково-виробничої фірми «Імекс Хімгрупп» на рішення Господарського суду Черкаської області від 22.09.2025 у справі № 925/702/25 призначено на 27.01.2026.
Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 925/702/25 розглядалась протягом розумного строку.
Явка учасників у судове засідання та позиція учасників справи
Міністерство оборони України у клопотанні, поданому до суду 27.01.2026, просить суд провести розгляд апеляційної скарги без участі представника Міністерства оборони України та прийняти постанову за результатом розгляду справи. Також у клопотанні вказано про те, що Міністерство оборони України повністю погоджується з доводами органів прокуратури про те, що апеляційну скаргу Приватного підприємства Науково-виробничої фірми «Імекс Хімгрупп» на рішення Господарського суду Черкаської області від 22.09.2025 необхідно залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 22.09.2025 у справі № 925/702/25 - залишити без змін.
Представник відповідача у судове засідання 27.01.2026 не з'явився, про дату, місце та час судового засідання повідомлений належним чином.
Представник прокуратури у судовому засіданні 27.01.2026 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду Черкаської області від 22.09.2025 у справі № 925/702/25 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вбачається із матеріалів справи, 21.11.2023 позивач - Міністерство оборони України, як замовник, та відповідач, як постачальник, уклали договір про постачання для державних потреб чистої хімічної речовини та різноманітної хімічної продукції (24900000-3) (рідини AdBlue) (за кошти Державного бюджету України) № 286/1/23/78, відповідно до п. 1.1 якого, відповідач зобов'язався поставити у 2023 році позивачу чисту хімічну речовину та різноманітну хімічну продукцію (24900000-3) (рідину AdBlue), лот 2, а саме: відновник оксиду азоту AUS 32 (AdBlue) (товар) для потреб Міністерства оборони України згідно Специфікації, а позивач забезпечити приймання товару та його оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно з наведеною в нижче специфікацією: 20 тонн відновник оксиду азоту AUS 32 (AdBlue) (610156750) ДСТУ ISO 22241-1-2009 та ДСТУ ISO 22241-3-2009 за ціною 16250 грн./т на загальну суму 325000 грн, крім того ПДВ 20% 65 000 грн, що разом становить 390 000 грн зі строком поставки до 30.11.2023 року;
Відповідно до п. 2.2. одержувачами товару є військові частини (одержувачі позивача) згідно з рознарядкою Міністерства оборони України (додаток 13.2 до договору);
Згідно із п. 3.1. ціна договору становить: без ПДВ - 325 000 грн, крім того, ПДВ - 65 000 грн. Ціна договору, що підлягає оплаті, становить 390 000 грн, у тому числі ПДВ та вартість вантажних робіт в місцях завантаження і транспортні витрати;
Пунктом .4.1. договору сторони погодили умову про те, що розрахунок за фактично поставлений товар здійснюється протягом 30 календарних днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання відповідачем до Департаменту ресурсного забезпечення Міністерства оборони України належним чином оформлених документів передбачених цим договором, але не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення поточного бюджетного року.
Відповідно до п. 10.1. договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2023 року, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.
Невід'ємною частиною договору є додатки:
п. 13.1. - Порядок приймання товару;
п. 13.2. - Рознарядка до договору, в якій визначено перелік отримувачів товару військових частин, а саме: НОМЕР_3 - 10 тонн, НОМЕР_1 - 5 тонн, НОМЕР_2 - 5 тонн, із зазначенням їх місцезнаходження, строком постачання - до 30.11.2023 року;
п. 13.3. - Акт прийому-передачі товару про отримання;
п. 13.4. - Повідомлення-підтвердження.
Із рахунків на оплату: СФ-0000477 від 22.11.2023 на суму 81 250 грн, 16 250 грн ПДВ, загалом 97 500 грн, СФ-0000482 від 27.11.2023 на суму 160 875 грн, 32 175 грн ПДВ, загалом 193 050 грн, СФ-0000483 від 27.11.2023 на суму 16 250 грн ПДВ, загалом 97 500 грн, видаткових накладних: № РН-0000478 від 22.11.2023 на суму 81 250 грн, 16 250 грн ПДВ, загалом 97 500 грн, № РН-0000483 від 27.11.2023 на суму 160 875 грн, 32 175 грн ПДВ, загалом 193 050 грн, № РН-0000484 від 27.11.2023 на суму 81 250 грн., 16 250 грн ПДВ, загалом 97 500 грн; відповідних актів приймання-передачі: № 1269 від 12.12.2023 на суму 81 250 грн, 16 250 грн ПДВ, загалом 97 500 грн, № 185/185 від 30.11.2023 на суму 97 500 грн з ПДВ; № 1329 від 20.12.2023 на суму 160 875 грн, 32 175 грн ПДВ, загалом 193 050 грн, № 101 від 30.11.2023 на суму 193 050 грн з ПДВ; № 1546 від 26.12.2023 на суму 81 250 грн, 16 250 грн ПДВ, загалом 97 500 грн, № 150 від 10.12.2023 на суму 97 500 грн з ПДВ; повідомлень-підтверджень: № 4441 від 30.11.2023 на суму 97 500 грн з ПДВ, № 615 від 04.12.2023 на суму 193 050 грн з ПДВ, № 36/1926 від 01.12.2023 на суму 97 500 грн з ПДВ, вбачається, що відповідач фактично поставив 19,9 т обмовленого договором товару на загальну суму 323 375 грн та, з урахуванням 64 675 грн ПДВ, на загальну суму 388 050 грн позивачу, який прийнято останнім без зауважень.
Платіжними інструкціями: № 286/1/561 від 15.12.2023 на суму 97 500 грн, № 286/1/623 від 23.12.2023 на суму 193 050 грн, № 286/1/698 від 26.12.2023 на суму 97 500 грн позивачем сплачено на рахунок відповідача загалом 388 050 грн з призначеннями платежу: « 02101020,2210; опл за пал-маст мат за договором №286/1/23/78 від 21.11.2023, в т.ч. ПДВ».
Прокурор вказав, що листом Державної податкової служби України № 12537/5/99-00-21-03-02-05 від 28.12.2022, отриманим Державною аудиторською службою України під час проведення в МО України заходу державного фінансового контролю, повідомлено, що нульова ставка ПДВ відповідно до пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» (далі - постанова № 178) застосовується як до операцій з постачання пального (товар для заправки), так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (наприклад, але не виключно, інші пально-мастильні матеріали, запасні частини для ремонту автомобільної техніки, комплектуючі, автомобільні шини, охолоджуючі рідини, паливний, повітряний та масляні фільтри, свічки запалювання, акумуляторні батареї для автомобілів, номерні знаки на колісні транспортні засоби, фарба автомобільна, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами тощо) за умови, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб'єктів, які визначені постановою № 178.
За зверненнями МО України Державна податкова служба України в індивідуальній податковій консультації № 1372/ІПК/99-00-04-02-03-05 від 07.06.2023 роз'яснила, що відповідно до пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 розд. V ПК України нульова ставка ПДВ до операцій з постачання товарів, які використовуються для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту визначеним категоріям отримувачів, що беруть участь у забезпеченні оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, застосовується при дотриманні вимог, установлених постановою № 178.
Аналогічне роз'яснення викладено й у листі Державної податкової служби України № 10244/5/99-00-08-01-04-05 від 21.08.2023, наданому на запит Офісу Генерального прокурора від 14.08.2023 № 11/3/1-186вих-23.
Включення ПДВ до договірної ціни договору постачання для державних потреб чистої хімічної речовини та різноманітної хімічної продукції (24900000-3) (рідини AdBlue) (за кошти Державного бюджету України) № 286/1/23/78 від 21.11.2023 предметом якого є постачання відновника оксиду азоту AUS 32 (AdBlue) (610156750) ДСТУ ISO 22241-1-2009 та ДСТУ ISO 22241-3-2009 для потреб Міністерства оборони України прокурор вважає безпідставним у період дії військового стану в країні, суперечливим пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України, постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану», що є підставою визнання недійсними спірних пунктів договору у вказаній частині у відповідності до ст.ст. 203, 215, 217 ЦК України та стягнення перерахованої понад вартість товару суми ПДВ на користь позивача, як і нараховані на вказану суму 3% річних, інфляційні втрати.
Отже, спірні правовідносини сторін виникли із договору постачання для державних потреб чистої хімічної речовини та різноманітної хімічної продукції (24900000-3) (рідини AdBlue) (за кошти Державного бюджету України) № 286/1/23/78 від 21.11.2023, вимоги прокурора і заперечення відповідача витікають із змісту прав і зобов'язань сторін цього договору.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що позивач - Міністерство оборони України наділене повноваженнями як щодо забезпечення життєдіяльності Збройних Сил України, їх функціонування, постачання їм матеріальних та інших ресурсів, так і щодо управління бюджетними коштами, наданими на відповідні цілі, із забезпеченням їх ефективного та результативного використання.
15.04.2025 Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону звернулась до Міністерства оборони України з листом № 15-178вих-25, в якому з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, керуючись ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", просила надати інформацію та належним чином засвідчені копії документів щодо укладених між Міністерством оборони України та Приватним підприємством Науково-виробнича фірма "Імекс Хімгрупп" договорів на постачання пально-мастильних матеріалів, їх подальшого виконання, серед яких також спірний Договір.
У відповідь 25.04.2025 Головне управління військової юстиції Міністерства оборони України надало Спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Центрального регіону лист №220/74вихЗПІ/84, в якому зазначило, що Департаментом неодноразово наголошувалося щодо недоцільності ведення претензійно-позовної роботи з огляду на внесення у 2024 році змін до постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" та те, що ПДВ завжди спрямовується до державного бюджету, не є прибутком постачальника, і сплата Міноборони ПДВ, який у подальшому справляється до державного бюджету України, не може свідчити про порушення інтересів держави. За інформацією Департаменту та Департаменту фінансів Міністерства оборони України, ціна Договору № 286/1/23/78 від 21.11.2023 року складає 390 000 грн, сума ПДВ складає 65 000 грн, розрахунки по договору проведені в обсязі 388 050 грн.
16.05.2025 Білоцерківська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону звернулась до Міністерства оборони України з листом № 1274вих-25, в якому повідомила про те, що укладення оборонним відомством Договору про постачання хімічної продукції за кошти Державного бюджету України з оплатою контрагенту ПДВ суперечить вимогам постанови № 178 і свідчить про неефективне використання бюджетних коштів та спричинення істотної шкоди державним інтересам в умовах воєнного стану.
Позивач листом № 220/74/ВихЗПІ/117 від 21.05.2025 повідомив, що заходи претензійного характеру відносно відповідача з приводу повернення суми сплаченого ПДВ не вживалися, оскільки, на думку відомства, відсутнє порушення інтересів держави, так як сплачений МО України ПДВ у подальшому спрямовується до Державного бюджету України і не є прибутком постачальника, а сплата МО України ПДВ не може свідчити про порушення інтересів держави.
16.06.2025 Білоцерківська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону звернулась до Міністерства оборони України з листом № 1569вих-25, в якому зазначила, що Білоцерківською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону встановлені підстави для представництва держави в суді в особі Міністерства оборони України, підготовлено позовну заяву до Приватного підприємства Науково-виробнича фірма "Імекс Хімгрупп" про визнання недійсними п.п.1.1., 3.1. Договору № 286/1/23/78 від 21.11.2023 року у частині включення до договірної ціни ПДВ та її стягнення, а також нарахованих 3% річних та інфляційних втрат. У відповідності до вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор повідомив, що вищевказана позовна заява буде подана до Господарського суду Черкаської області.
Отже, враховуючи нездійснення позивачем заходів для звернення до суду з позовом стосовно захисту інтересів держави, враховуючи повноваження прокурора самостійно визначати, у чому полягає порушення інтересів держави і визначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що прокурор в даному випадку належним чином обґрунтував та довів підстави для представництва інтересів держави в суді.
Відповідно до частин 1-5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 205 ЦК України визначені вимоги до форми правочину, способів волевиявлення. Згідно з частинами 1, 2 цієї статті ЦК, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно з частиною 3 вказаної норми, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).
У ст.180 ГК України (чинній на момент спірних правовідносин) деталізовано істотні умови господарського договору.
Так, за приписами ч.ч.1, 3 цієї статті зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Податок на додану вартість, визначений в п.п.14.1.178 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу (п. «а» п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України).
За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).
Відповідно до ч.1 ст.1 Податкового кодексу України, останній регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно із пп. «г» п.п.195.1.2 ст.195 розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до ст.4 Закону України «Про оборону України» у разі збройної агресії проти України органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії.
Таким чином, маючи на меті спростити порядок та сприяти оперативному матеріальному забезпеченню військових формувань, 02.03.2022 було прийнято постанову №178.
Відповідно до п.п.1, 2 вищевказаної постанови, до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.
У постанові №178 зазначено, що її прийняття обумовлене виконанням мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні».
При цьому слід відмітити, що постанова №178 містить посилання на підпункт «г» п.п.195.1.2 п.195.1 ст.195 Податкового кодексу України, яким передбачено, що за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.
Так, 21.11.2023 між позивачем Міністерством оборони України, як замовником, та відповідачем Приватним підприємством Науково-виробнича фірма "Імекс Хімгрупп", як постачальником, укладено договір постачання для державних потреб чистої хімічної речовини та різноманітної хімічної продукції (24900000-3) (рідини AdBlue) (610156750) ДСТУ ISO 22241-1-2009 та ДСТУ ISO 22241-3-2009 (за кошти Державного бюджету України) № 286/1/23/78 щодо поставки відновника оксиду азоту AUS 32 (AdBlue) (товар) для потреб Міністерства оборони України об'ємом 20 тонн за ціною 16250 грн./т на загальну суму 325 000 грн, крім того ПДВ 20% 65 000 грн, що разом становить 390 000 грн зі строком поставки до 30.11.2023, що є змістом п.п.1.1., 3.1. вказаного договору.
Вимоги щодо якості AdBlue AUS 32 встановлено ДСТУ ISO 22241-1:2009 під назвою: «Дизельні двигуни. Відновник оксиду азоту AUS 32. Частина 1. Вимоги щодо якості», затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики «Про затвердження національних стандартів України та скасування нормативних документів» від 15.09.2009 № 375 з наданням чинності з 01.07.2011.
Пунктом 13.2. Договору сторони погодили його невід'ємним додатком - Рознарядку до договору, в якій визначено перелік отримувачів товару військових частин, а саме: НОМЕР_3 - 10 тонн, НОМЕР_1 - 5 тонн, НОМЕР_2 - 5 тонн, із зазначенням їх місцезнаходження, строком постачання - до 30.11.2023 року.
Товар за Договором це відновник оксиду азоту AUS 32 (AdBlue) (610156750) ДСТУ ISO 22241-1-2009 та ДСТУ ISO 22241-3-2009, необхідний для роботи конвертерів (перетворювачів) із вибірковим каталітичним відновленням, так званих конвертерів SCR (selective catalytic reduction - вибіркове каталітичне відновлення), в автомобілях із дизельними двигунами, що закуповувався Міністерством оборони України для забезпечення транспорту Збройних Сил України, в особі вказаних у п. 13.2. додатку до Договору військових частин.
Функції, склад Збройних Сил України, правові засади їх організації, діяльності, дислокації, керівництва та управління ними визначає Закон України "Про Збройні Сили України".
Відповідно до положень ст.3 Закону України «Про збройні сили України» в структурі Збройних Сил України містяться, зокрема, органи військового управління, з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видатків та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України.
Фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Фінансування Сил спеціальних операцій Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, які виділяються Міністерству оборони України окремим рядком на утримання Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, а також інших джерел, передбачених законодавством (ч.1 ст.15 Закон України «Про збройні сили України»).
Тобто, з огляду на функції та обов'язки покладені на військові частини (військові частини були визначені отримувачами товарів за спірними договорами), всі заходи останніх спрямовані виключно на захист, оборону та недоторканості територіальних кордонів України, що не потребує документального підтвердження, оскільки слідує з аналізу фактичних подій на території України та норм законодавства.
Тобто, закупівлі товарів для забезпечення транспорту військових частин в період військового стану, можливо лише безпосередньо для виконання потреб та функцій спрямованих на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, що прямо передбачено постановою №178.
Водночас зі змісту постанови №178 слідує, що операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, зокрема, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються ПДВ за нульовою ставкою незалежно від того, чи здійснюються такі операції за договорами, укладеними на виконання мобілізаційних завдань (замовлень), чи на виконання інших господарських договорів.
Варто зауважити також, що постанова №178 не містить обмежень чи критеріїв щодо видів транспорту, для якого здійснюється постачання товарів для заправки (дозаправки).
Зважаючи на те, що постановою №178 установлюється «інший випадок, передбачений законодавством» щодо застосування нульової ставки податку на додану вартість (а саме - потреба забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави), який згадується в пп. «г» пп.195.1.2 п.195.1 ст.195 Податкового кодексу України, обґрунтовано вважати, що прийняттям цієї постанови Уряд України прагнув урегулювати суспільні відносини щодо застосування нульової ставки такого податку в період воєнного стану в зв'язку із потребою забезпечити оборону держави, захист безпеки її населення та інтересів.
Зміст мобілізаційної підготовки становить, зокрема, доведення основних показників мобілізаційного плану, укладання договорів (контрактів) на виконання підприємствами, установами і організаціями мобілізаційних завдань (замовлень), поставку матеріально-технічних ресурсів, виконання робіт та надання послуг в особливий період (ч.3 ст.3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
За ч.4 ст.3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зміст мобілізації становить: переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду; переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу.
Тобто укладення договорів (контрактів) на виконання мобілізаційних завдань (замовлень) не є змістом мобілізації, а належить до комплексу заходів із мобілізаційної підготовки.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено поняття «мобілізаційна підготовка», якою є комплекс організаційних, політичних, економічних, фінансових, соціальних, правових та інших заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій до своєчасного й організованого проведення мобілізації та задоволення потреб оборони держави і захисту її території від можливої агресії, забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.
Таким чином, мобілізаційна підготовка як комплекс відповідних заходів (у тому числі й укладення договорів (контрактів) на виконання мобілізаційних завдань (замовлень), що є змістом указаної підготовки) здійснюється в мирний час із метою підготовки державного апарату та економіки до мобілізації та виконання відповідних функцій в особливий період. А тому укладення та виконання договорів на виконання мобілізаційних завдань (замовлень) у період воєнного стану унеможливлено вказаними нормами Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що приписи пп.»г» пп.195.1.2 п.195.1 ст.195 розділу V Податкового кодексу України та приписи постанови №178 поширюються в тому числі і на категорії товарів, що поставлялися за договором, а також на суб'єктів, які були отримувачами товару (замовником послуг було Міністерство оборони України, отримувачами товару - військові частини).
Нульова ставка податку на додану вартість застосовується, як до операцій з постачання пального (товар для заправки), так і за операціями з придбання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (наприклад, але не виключно, інші паливно-мастильні матеріали, запасні частини для ремонту автомобільної техніки, комплектуючі, автомобільні шини, охолоджуючі рідини, паливний, повітряний та масляні фільтри, свічки запалювання, акумуляторні батареї для автомобілів, номерні знаки на колісні транспортні засоби, фарба автомобільна, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами тощо), за умови, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб'єктів, які визначені постановою №178.
Так, згідно із видатковими накладними, за спірним договором поставлявся відновник оксиду азоту AUS 32 (AdBlue) (товар) для потреб Міністерства оборони України, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що поставка зазначеного товару також підпадає під дію постанови №178, оскільки використовується для забезпечення військових частин.
Таким чином, оскільки не лише постановою №178 визначено нульову ставку ПДВ для операцій із заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але й це передбачено пп.»г» пп.195.1.2 п.195.1 ст.195 Податкового кодексу України, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що включення до ціни договору ПДВ, ураховуючи, що замовником товару за договорами виступає Міністерство оборони України, а отримувачами - військові частини, суперечить постанові №178, яка прийнята відповідно до пп. «г» пп.195.1.2 п.195.1 ст.195 розділу V Податкового кодексу України, що є підставою для визнання недійсними п.п.1.1 та 3.1 договору про постачання для державних потреб чистої хімічної речовини та різноманітної хімічної продукції (24900000-3) (рідина AdBlue) (за кошти Державного бюджету України) № 286/1/23/78 в цій частині.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1 - 3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу.
Статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Разом з цим у застосуванні наведених положень статей Цивільного кодексу України слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №910/22319/16.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до приписів ст.217 ЦК України законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.
Зокрема, у випадку, що розглядається, можна припустити наявність договору і без включення до них умов щодо податку на додану вартість.
Хоча податок на додану вартість й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.
Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20 та від 03.12.2021 у справі №910/12764/20.
Таким чином, оскільки п.п.1.1 та 3.1 договору до ціни договору всупереч вимогам Податкового кодексу України та постанови №178 було включено суму податку на додану вартість, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог в частині визнання недійсними положень договору в частині включення до ціни правочину зазначеного податку.
Згідно із правовим висновком Верховного Суду, що викладений у п.37 постанови від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, якщо сторона зобов'язання набула кошти (суму податку на додану вартість) за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, то такі кошти набуто на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України.
За положеннями ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Отже, зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до ст.1212 ЦК України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Положення глави 83 ЦК України «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.
Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами ст.11 ЦК України.
Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін зобов'язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а є підставою для застосування положень ст.1212 Цивільного кодексу України.
Схожа за змістом правова позиція викладена у постанові Верховний Суд від 10.02.2022 у справі №916/707/21.
З урахуванням висновку про недійсність п.п.1.1., 3.1. Договору в частині включення до ціни товару ПДВ у розмірі 20%, позивач повинен був здійснювати розрахунок за ціною погодженою сторонами в Договорі № 286/1/23/78, що становить 16250 грн/ т без ПДВ за фактично поставлений 19,9 т відновника оксиду азоту AUS 32 (AdBlue) (товар) на суму 323 375 грн.
Оскільки матеріалами справи підтверджено сплату позивачем на користь відповідача за спірним договором 64 675,00 грн податку на додану вартість, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимоги в частині стягнення з відповідача безпідставно перерахованих коштів, що відповідає приписам статті 1212 ЦК України.
У зв'язку з простроченням грошового зобов'язання з повернення суми ПДВ прокурором заявлено вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, 11 818,34 грн інфляційних втрат, 2 939,67 грн 3% річних нарахованих наступних чином:
за видатковою накладеною №РН-0000478 від 22.11.2023 на суму грн оплачену позивачем 17.12.2023 - 745,45 грн 3% річних за період з 18.12.2023 по 30.06.2025, 2 969,43 грн інфляційних втрат за період січня 2024- червня 2025 року;
за видатковою накладеною №РН-0000483 від 27.11.2023 року на суму 32175 грн. оплачену позивачем 26.12.2023 - 1 457,13 грн 3% річних за період з 27.12.2023 по 30.06.2025, 5 879,48 грн інфляційних втрат за період січня 2024 - червня 2025 року;
за видатковою накладеною №РН-0000484 від 27.11.2023 на суму 16 250 грн оплачену позивачем 27.12.2023 - 734,59 грн 3% річних за період з 28.12.2023 по 30.06.2025, 2 969,43 грн інфляційних втрат за період січня 2024 - червня 2025 року.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
Отже, передбачений ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22, виснувала, що зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми ст.1212 Цивільного кодексу України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов'язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.
Згідно із ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Норма вказаної статті регулює відносини, коли у боржника існує обов'язок, але строк його виконання не встановлений, тоді такий обов'язок боржник має виконати у семиденний строк від дня пред'явлення кредитором йому вимоги. Ця норма зазвичай застосовується у договірних відносинах, коли сторони в договорі встановлюють певний обов'язок, але не визначають строк його виконання. У такому випадку кредитор, направляючи вимогу боржнику, повідомляє про готовність прийняти виконання від боржника.
Проте, у ст.1212 ЦК України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов'язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна.
Норма ч.2 ст.530 ЦК України до недоговірних зобов'язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі ст.1212 Цивільного кодексу України не застосовується.
З урахуванням викладеного, обов'язок щодо поновлення порушеного права Міністерства оборони України шляхом повернення безпідставно отриманих коштів виник у відповідача на наступний день після їх отримання.
Оскільки відповідачем безпідставно отримані грошові кошти не повернуто, наявні підстави для нарахування в силу ч.2 ст.625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних за період, починаючи з наступного дня після отримання цих грошових коштів.
Також колегія суддів зауважує, що Верховний Суд неодноразово відхиляв аналогічні доводи та встановив усталену правову позицію щодо застосування пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України та Постанови № 178 у системному зв'язку з нормами ст.ст. 203, 215, 217, 625, 1212 ЦК України, висновки щодо їх застосування викладені касаційною інстанцією у постановах від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23, від 07.08.2024 у справі № 916/2914/23, від 10.09.2024 у справі № 922/4055/23, від 17.09.2024 у справі № 915/1377/23, від 13.11.2024 у справі № 911/23/24, від 19.12.2024 у справі № 910/20125/23, від 11.02.2025 у справі № 910/14481/23, від 20.02.2025 у справі № 910/15474/23, від 27.03.2025 у справі № 914/2947/23, від 10.04.2025 у справі № 910/15473/23, від 06.05.2025 у справі № 910/15124/23.
Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що зазначені розрахунки є арифметично правильними, у зв'язку із чим позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню у заявленому розмірі.
За таких обставин, доводи скаржника не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи та спростовуються наведеним вище.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, з огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, у зв'язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Черкаської області від 22.09.2025 у справі № 925/702/25, відсутні.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, враховуючи викладене вище, дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду Черкаської області від 22.09.2025 у справі № 925/702/25, наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування свого рішення за аргументами та доказами, які наявні у матеріалах справи. При цьому, рівень деталізації судом своїх доводів в будь-якому разі не призвів до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування рішення Господарського суду Черкаської області від 22.09.2025 у справі № 925/702/25, відсутні.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає інші посилання скаржника, викладені ним у апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято відповідно до вимог матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Приватного підприємства Науково-виробничої фірми «Імекс Хімгрупп» на рішення Господарського суду Черкаської області від 22.09.2025 у справі № 925/702/25 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду Черкаської області від 22.09.2025 у справі № 925/702/25 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови у задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства Науково-виробничої фірми «Імекс Хімгрупп» на рішення Господарського суду Черкаської області від 22.09.2025 у справі № 925/702/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 22.09.2025 у справі № 925/702/25 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали справи № 925/702/25 повернути до Господарського суду Черкаської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Постанова підписана 13.03.2026.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді В.В. Сулім
А.Г. Майданевич