Справа № 524/9943/25 Номер провадження 22-ц/814/1033/26Головуючий у 1-й інстанції Андрієць Д. Д. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
11 березня 2026 року м. Полтава
Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 березня 2026 року в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя - Дорош А.І., судді: Лобов О.А., Триголов В.М., апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, а рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука від 19 вересня 2025 року залишено без змін.
Обставини справи.
У серпні 2025 року ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» звернулося до суду із позовом, згідно якого просило стягнути із відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_1 у солідарному порядку заборгованість за надані послуги з теплопостачання і підігріву води за період з 01 листопада 2022 року по 31 березня 2025 року, посилаючись на невиконання відповідачами обов?язку зі сплати вартості наданих послуг, яка визначена за тарифами, встановленими у 2021 році.
Суд першої інстанції, з яким погодилася колегія суддів, визнав обгрунтованими заявлені вимоги.
У відзиві на позов і в апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , заперечуючи проти позову, зокрема, наполягав на тому, що ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» нарахував вартість наданих послуг за тарифами, які значно перевищують ті, що діяли до набрання чинності Законом №2479-ІХ, яким введений мораторій на підвищення тарифів протягом дії воєнного стану в Україні.
З огляду на предмет цього спору, враховуючи заперечення відповідача, предметом доказування у цій справі є, зокрема, правильність (обгрунтованість) нарахування суми вартості наданих послуг.
Суд першої інстанції, з яким погодилася колегія суддів, надаючи відповідь на доводи відповідача щодо порушення мораторію на підвищення тарифів, послався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26 вересня 2024 року у справі № 917/1389/23, і виснував про те, що дія Закону №2479-ІХ не розповсюджується на спірні правовідносини, а тарифи, встановлені Полтавською обласною радою 30.09.2022, після набрання чинності Законом №2479-ІХ не змінювалися.
При цьому як суд першої інстанції, так і колегія суддів власного тлумачення приписів Закону №2479-ІХ не навели.
З такими висновками я погодитися не можу з огляду на такі мотиви.
Згідно ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Держава в особі Верховної Ради України на виконання позитивних обов?язків перед своїми громадянами прийняла Закон України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» від 29.07.2022 № 2479-IX (набрав чинності 19.08.2022).
Відповідно до статті 1 Закону № 2479-IX від 29.07.2022 протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, забороняється підвищення для всіх категорій споживачів тарифів на теплову енергію (її виробництво, транспортування та постачання) і послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.
Положення Закону № 2479-IX не містять будь-яких умов чи виключень у частині введення заборони на підвищення тарифів для населення, зокрема щодо тарифів на теплову енергію, починаючи з 19 серпня 2022 року, тобто заборона є абсолютною.
Задля компенсації збитків суб'єктам господарювання Законом № 2479-IX визначений певний механізм (ст.2).
У межах розгляду цієї справи учасниками спору не заперечується той факт, що з листопада 2022 року вартість послуг з постачання тепла і підігріву води для відповідачів фактично збільшилася.
На моє переконання у цій справі суд першої інстанції, як і суд апеляційної інстанції ухилилися, по суті, від дослідження питання про обгрунтованість нарахованої суми боргу з огляду на приписи Закону №2479-IX, процитувавши висновки Верховного Суду у справі № 917/1389/23.
При вирішенні цього спору слід керуватися тим, що метою Закону № 2479-IX є убезпечення громадян від підвищення тарифів на комунальні послуги у будь -який спосіб, саме внаслідок військової агресії рф: прийняття суб?єктом владних повноважень рішення про підвищення тарифу чи заміна постачальника послуг, який застосовує раніше затверджений тариф, що є фактично більшим, ніж той, який діяв для споживача до війни.
Саме таке розуміння і тлумачення закону відповідає ст.3 Конституції України.
У цій справі виник спір між фізичною особою-споживачем послуг і юридичною особою - надавачем послуг, при цьому згідно законодавства, що регулює правовідносини із захисту прав споживачів, і сталої судової практики фізична особа як споживач послуг є слабшою стороною у правовідносинах, тому потребує додаткового захисту; послуги з централізованого тепло і водо постачання є такими, від яких з урахуванням законодавчого регулювання цих відносин, споживач не має реальної можливості відмовитися, як і не має реальної можливості вибору постачальника таких послуг, тобто ця послуга є обов?язковою і безальтернативною, що ставить споживача у повну залежність від дій і рішень постачальника послуг, а також суб?єктів владних повноважень.
Споживач як слабка сторона у спірних правовідносинах не має нести негативні наслідки у виді додаткового фінансового навантаження в результаті дій та/або рішень влади, які хоча і ухвалені у законний спосіб (тариф затверджений для ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго»), проте фактично застосування такого тарифу порушує пряму безальтернативну заборону Закону № 2479-IX, оскільки призводить до підвищення розміру тарифів за тепло для мешканців лівобережної частини міста Кременчука, у тому числі відповідачів.
У межах розгляду цієї справи суди обох інстанцій мали вибір щодо врахування висновків Верховного Суду у справах №917/730/23 і № 917/1389/23.
Але суд першої інстанції, як і апеляційний суд, безальтернативно вирішили врахувати лише висновки Верховного Суду у справі № 917/1389/23, не обговорюючи питання про подібність фактичних обставини і спірних правовідносин.
За станом на час ухвалення рішення апеляційним судом у цій справі питання про законність застосування ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» тарифів на свої послуги для мешканців лівобережної частини м.Кременчука вже було вирішено Верховним Судом у справах №624/2748/24, №524/10635/24 та інших, на які послався відповідач ОСОБА_1 у додаткових поясненнях до апеляційної скарги.
Колегія суддів відмовилася виконати вимоги ч.4 ст.263 ЦПК України, посилаючись, зокрема на те, що справи, розглянуті Верховним Судом, на які посилався ОСОБА_1 у своїх додаткових поясненнях, не є подібними, але колегія суддів, разом з тим, вирішуючи цей спір, врахувала висновки Верховного Суду у справі № 917/1389/23, ігноруючи відмінність предмету спору, фактичних обставин і підстав заявлених вимог в обох справах.
За змістом положень ст.263 ЦПК України та обставина, що на час ухвалення рішення судом першої інстанції не існувало рішень (висновків) Верховного Суду, на які посилався відповідач у своїх додаткових поясненнях, не позбавляла апеляційний суд права (і, напевно, зобов?язувало) враховувати при вирішенні цього спору актуальні висновки Верховного Суду щодо законності фактичного підвищення тарифів в умовах воєнного стану внаслідок заміни постачальника (надавача) таких послуг.
Такий підхід апеляційного суду до вирішення спору суперечить приписам ст.2 ЦПК України і свідчить про вибірковість правосуддя на користь ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго».
З наведених мотивів вважаю, що колегія суддів необгрунтовано залишила без змін рішення суду першої інстанції.
Суддя Полтавського
апеляційного суду О.А. Лобов