Справа № 531/2334/25 Номер провадження 22-ц/814/1656/26Головуючий у 1-й інстанції Герцов О.М. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
11 березня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А. І.
Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М.
при секретарі: Коротун І. В.
учасники справи:
представник позивача Кононов І.К.
переглянув у судовому засіданні в м. Полтава в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Брайт-К»
на заочне рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 17 грудня 2025 року, ухвалене суддею Герцовим О. М., повний текст рішення складений - дата не вказана
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Брайт-К» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк», про стягнення заборгованості, -
22.09.2025 ТОВ «ФК «Брайт-К» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Брайт-К» заборгованість за кредитним договором №1/4216670 від 23.10.2021 у розмірі 171 114,57 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 76 387,16 грн; заборгованості за процентами за користування кредитом - 22 620,32 грн; заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості - 72 107,09 грн; стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Брайт-К» витрати на оплату судового збору.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 23.10.2021 між відповідачем та АТ «Креді Агріколь Банк» було укладено кредитний договір №1/4216670. Умовами договору було передбачено, що кредит надано відповідачу в сумі 100 000,00 грн строком на 72 місяці з 23.10.2021 по 22.10.2027. Банк свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, установленому договором. 18.12.2024 між третьою особою та позивачем було укладено договір про відступлення права вимоги, згідно з яким ТОВ «ФК «Брайт-К» отримало право грошової вимоги, зокрема до відповідача за договором. Однак ОСОБА_1 у порушення умов кредитування не виконує належним чином зобов'язання, в результаті чого на дату відступлення (23.12.2024) заборгованість за кредитним договором становила 144 706,65 грн, що підтверджується розрахунком та виписками банку за рахунками обліку кредитної заборгованості із зазначеними датами, сумами та періодами нарахування процентів та комісій, яка складалась з: - строкова заборгованості за тілом кредиту - 60 869,98 грн; - прострочена заборгованості за тілом кредиту - 15 517,18 грн; - заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом - 859,36 грн; - заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом - 11 486,74 грн; - заборгованість за простроченими реструктуризованими процентами за користування кредитом - 2 666,30 грн; - заборгованість за комісією за обслуговування кредитної заборгованості - 2 350 грн; - прострочена заборгованість за комісією за обслуговування кредитної заборгованості - 28 224 грн; - прострочена заборгованість за реструктуризованою комісією за обслуговування кредитної заборгованості - 22 733,09 грн. За період з 23.12.2024 по 21.08.2025 було нараховано, що підтверджується розрахунком позивача: - проценти за користування кредитом - 7 607,92 грн; - комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 18 800 грн. За період з 23.12.2024 по 21.08.2025 боржником добровільно платежі не сплачувались. Загальна заборгованість відповідача за кредитним договором відповідно до розрахунків заборгованості по кредитному договору №1/4216670 від 23.10.2021 становить 171 114,57 грн, яка складається з: - заборгованості за тілом кредиту - 76 387,16 грн; - заборгованості за процентами за користування кредитом - 22 620,32 грн; - заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості - 72 107,09 грн. Відповідачу було зрозуміло, які послуги включає обслуговування кредитної заборгованості згідно п. 1.4.2. кредитного договору, інформація надавалась на постійній основі незалежно від наявності його звернення та з більшою періодичністю, ніж це передбачено Законом України «Про споживче кредитування», а сплата комісії передбачена за ті послуги, які не підпадають під положення ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» щодо безоплатності надання, а тому вони належать до загальних обґрунтованих витрат за споживчим кредитом. Верховний Суд у постанові від 20.09.2024 у справі №331/2974/23, яка наразі є останньою правовою позицією щодо правової оцінки умов кредитних договорів саме АТ «Креді Агріколь Банк» щодо комісії за здійснення операції по видачі кредиту, її розмір та розмір процентів за користування кредитом, які є складовими плати за користування кредитом, а також суму кредиту, вказав на відсутність дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживача та не вважав спірну умову несправедливою. У подальшому відповідач погашав заборгованість за кредитним договором відповідно до п. 2.2. кредитного договору включно з комісією за обслуговування кредитної заборгованості, здійснюючи таким чином конклюдентні дії. Відповідач своєю поведінкою підтвердив належне отримання послуг за обслуговування кредитної заборгованості. Можливе заперечення відповідачем отримання зазначених вище послуг буде суперечити його попередній поведінці. Щодо обґрунтованості вимоги про сплату комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості, встановленої п. 1.4.2. кредитного договору, просять врахувати наступні обставини та пояснення. Згідно частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно частини другої статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, а тому відсутні правові підстави для кваліфікації такого правочину нікчемним.
Заочним рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 17 грудня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Брайт-К» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк», про стягнення заборгованості - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Брайт-К» заборгованість за кредитним договором №1/4216670 від 23.10.2021 в сумі 99 007,48 грн.
У частині позовних вимог щодо стягнення заборгованості по комісії за обслуговування кредитної заборгованості - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Брайт-К» судовий збір у розмірі 1401,48 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що аналізуючи зміст кредитного договору, укладеного між АТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачу установлено щомісячну комісію за послуги банку, які за законом повинні надаватися безоплатно, а надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов'язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, стороною позивача доведено не було. Таким чином пункти кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати комісію (плату за обслуговування кредиту) щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними. Відтак частина заборгованості, яка є предметом спору та нарахована на підставі умов договору, які є нікчемними, а саме нарахована комісія на загальну суму 72 107,09 грн не підлягає стягненню з відповідача. Ураховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором №1/4216670 від 23.10.2021 в сумі 99 007,48 грн, з яких 76 387,16 грн - заборгованість за тілом кредиту та 22 620,32 грн - заборгованість за процентами.
В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Брайт-К», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що підписанням паспорту споживчого кредиту відповідач підтвердив наступне: підтвердив отримання ним усіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз'яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати для нього, в тому числі в разі невиконання ним зобов'язань за таким договором. Сума комісії була включена в загальні витрати за кредитом, а відповідач підписанням паспорту споживчого кредиту, як зазначено, підтвердив отримання необхідних пояснень щодо наведеної інформації про умови кредитування, загальні витрати за кредитом, орієнтовну загальну вартість кредиту, реальну річну процентну ставку, виходячи із обраних ним умов кредитування. Таким чином, ще до підписання кредитного договору відповідачу було доведено перелік послуг, які йому можуть бути надано відповідно до п.1.4.2 кредитного договору без обмеження їх щомісячної кількості. Перелік послуг, зазначений в п. 1.4.2 кредитного договору, за які нараховується комісійна винагорода за обслуговування кредитної заборгованості, чітко визначений умовами кредитного договору та співпадає з переліком послуг, зазначеним в паспорті споживчого кредиту та Правилах. Якщо відповідач до підписання кредитного договору вважав будь-які умови кредитування, зазначені в паспорті споживчого кредиту та Правилах, несправедливими, він міг відмовитися від підписання кредитного договору та отримання кредитних коштів банку. Кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, відповідач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов кредитного договору та у подальшому виконував його умови, банком було надано всю необхідну інформацію щодо переліку послуг, про умови надання послуг із зазначенням вартості цих послуг для позичальника. Пунктом 1.4.2 кредитного договору сторони обумовили, що за користування кредитом позичальник сплачує комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно у розмірі 2,35% від суми кредиту, зазначеної в п.1.1. кредитного договору, при цьому підписанням договору позичальник (відповідач) замовив у банку супровідні послуги з обслуговування кредитної заборгованості, що включає в себе послуги з розрахунку суми чергового та наступних платежів, списання та зарахування коштів з метою погашення заборгованості, розрахунково-касове обслуговування заборгованості за договором та надання інформаційно-консультаційних послуг, під якими розуміється електронне інформування (нагадування) про здійснення щомісячних платежів по кредиту та процентах, надання інформації щодо стану заборгованості через системи дистанційного обслуговування в режимі 24/7 та через довідковий центр банку, інформування позичальника про виникнення простроченої заборгованості, консультування позичальника (як усне, так і письмове) щодо погашення заборгованості, своєчасності сплати платежів тощо. У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів. Звичаї ділового обороту не передбачають складання ніяких документів (актів) на підтвердження надання замовлених послуг (аналогія із замовленими послугами мобільного зв'язку, надання яких не підтверджується ніякими додатковими документами). Позичальник (відповідач) від надання цих послуг не відмовлявся, докази їх неналежного, неякісного або не в повному обсязі надання не надав. Зазначені обставини є доказом належного надання відповідачу послуг згідно умов кредитного договору. Комісійна винагорода за обслуговування кредитної заборгованості, що встановлена п.1.4.2 кредитного договору, включає послуги, що виходять за межі безоплатного інформування, передбаченого частиною 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», а саме, розрахунково-касове обслуговування заборгованості, надання інформації щодо стану заборгованості через системи дистанційного обслуговування в режимі 24/7. Згідно умов кредитного договору, копія якого долучена до позовної заяви, в переліку послуг, за які нараховується комісійна винагорода, є послуга розрахунково-касового обслуговування заборгованості, безоплатне надання якої не передбачене положеннями ч.1 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування». Зі змісту Закону України «Про споживче кредитування» вбачається, що споживач має право отримувати безкоштовно не більше ніж один раз на місяць визначену даною нормою закону інформацію на його вимогу. Зазначене ніяким чином не суперечить умовам п.1.4.2 кредитного договору, в якому передбачено надання послуг з обслуговування кредитної заборгованості не на вимогу споживача, а шляхом, в тому числі надання інформації щодо стану заборгованості, через системи дистанційного обслуговування в режимі 24/7. Уклавши даний договір на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов'язання виконувати умови, які були в ньому закріплені. Відтак відсутні підстави для визнання нікчемним зазначеного положення кредитного договору і, відповідно, відмова в задоволенні вимоги про стягнення комісії є необґрунтованою. Сторони кредитного договору, скориставшись свободою договору, визначили умови, в тому числі щодо комісії, які підлягають застосуванню та обов'язковому виконанню. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції порушив принцип диспозитивності, здійснивши з власної ініціативи без будь-яких доводів з боку відповідача дослідження наявності підстав визнання нікчемною умови кредитного договору щодо нарахування комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У судове засідання апеляційного суду 11.03.2026 не з'явився відповідач ОСОБА_1 , він належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення 06.02.2026 судової повістки про виклик до суду у цивільній справі засобами поштового зв'язку (а.с. 116-119), яка була доставлена поштою. Згідно рекомендованого повідомлення судова повістка на ім'я відповідача ОСОБА_1 повернулася до апеляційного суду без вручення з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до вимог ч. 8 ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням про дату, час і місце судового засідання. При цьому, колегія суддів враховує, що електронний варіант ухвали Полтавського апеляційного суду від 28.01.2026 (про призначення справи до апеляційного розгляду на 11.03.2026 на 10.20 год) розміщено в мережі Інтернет за адресою: https://reyestr.court.gov.ua/ та відповідно оприлюднено. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що 23.10.2021 між АТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №1/4216670. Згідно умов договору сума кредиту становить 100 000,00 грн зі строком кредитування 72 місяці з 23.10.2021 по 22.10.2027 включно, розмір процентної ставки 15,00% річних, розмір комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості 2,35% в місяць від суми кредиту, зазначеної в п. 1.1. договору (а.с. 12-13).
Також ОСОБА_1 підписав: таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (в т.ч. графік платежів по кредиту, ануїтет), яка є додатком до договору; паспорт споживчого кредиту; таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (в т.ч. орієнтовний графік платежів по кредиту, ануїтет), яка є додатком до паспорта споживчого кредиту (а.с. 14-15, 17-20).
Позивачем була надана копія меморіального ордеру №39585693-1 від 23.10.2021, згідно з яким було надано кредит в сумі 100 000,00 грн за договором №1/4216670 від 23.10.2021 (а.с. 15 зворот).
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором №1/4216670 станом на 23.12.2024 у відповідача перед АТ «Креді Агріколь Банк» виникла заборгованість у розмірі 144 706,65 грн, що підтверджується розрахунком та виписками банку за рахунками обліку кредитної заборгованості із зазначеними датами, сумами та періодами нарахування процентів та комісій, яка складалась з: - строкова заборгованості за тілом кредиту - 60 869,98 грн; - прострочена заборгованості за тілом кредиту - 15 517,18 грн; - заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом - 859,36 грн; - заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом - 11 486,74 грн; - заборгованість за простроченими реструктуризованими процентами за користування кредитом - 2 666,30 грн; - заборгованість за комісією за обслуговування кредитної заборгованості - 2 350,00 грн; - прострочена заборгованість за комісією за обслуговування кредитної заборгованості - 28 224,00 грн; - прострочена заборгованість за реструктуризованою комісією за обслуговування кредитної заборгованості - 22 733,09 грн. За період з 23.12.2024 по 21.08.2025 було нараховано, що підтверджується розрахунком позивача: - проценти за користування кредитом - 7 607,92 грн; - комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 18 800,00 грн (а.с. 21-35).
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором №1/4216670, складеним позивачем, станом на 21.08.2025 ТОВ «ФК «Брайт-К» нараховано 7 607,92 грн - процентів та 18 800,00 грн - комісії (а.с. 21 зворот).
18.12.2024 між ТОВ «ФК «Брайт-К» та АТ «Креді Агріколь Банк» було укладено договір про відступлення права вимоги №5-2024, згідно з яким АТ «Креді Агріколь Банк» відступило, а ТОВ «ФК «Брайт-К» набуло права вимоги до боржників за кредитними договорами (а.с. 39-42). Згідно з копією реєстру прав вимоги №2 до договору про відступлення права вимоги №5-2024 від 18.12.2024 ТОВ «ФК «Брайт-К» отримало право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №1/4216670 від 23.10.2021 (а.с. 47-49).
15.04.2025 ТОВ «ФК «Брайт-К» направило повідомлення ОСОБА_1 про наявність простроченої заборгованості за кредитом, яким, зокрема, було повідомлено відповідача про відступлення права вимоги за кредитним договором (а.с. 36).
21.08.2025 ТОВ «ФК «Брайт-К» направило вимогу відповідачу про дострокове повернення всієї суми кредиту, процентів за користування кредитом та комісії (а.с. 37).
Банк свої зобов'язання за кредитними договорами виконав. Однак у порушення умов кредитних договорів, а також ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов'язання за вказаними договорами не виконав.
Таким чином, судом першої інстанції установлено, що між ТОВ «ФК «Брайт-К» та ОСОБА_1 23.10.2021 був укладений кредитний договір №1/4216670, із запропонованими умовами ОСОБА_1 ознайомився та погодився з ними.
Крім того, позивачем доведено та не спростовано відповідачем, що на виконання умов договору були перераховані кредитні кошти в сумі 100 000,00 грн.
Також сторонами були узгодженні істотні умови договору, зокрема процентна ставка.
Судом першої інстанції установлено, що проценти були нараховані в межах строку кредитування та з дотриманням вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», тому вимога про стягнення процентів також підлягає задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за комісією, суд першої інстанції вважав за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до пункту 1.4.2. договору за користування кредитом позичальник сплачує комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в розмірі 2,35% у місяць від суми кредиту, зазначеної в пункті 1.1. договору. Обслуговування кредитної заборгованості включає моніторинг заборгованості, під яким розуміється електронне інформування (нагадування) про здійснення щомісячних платежів по кредиту та процентах, надання інформації щодо стану заборгованості через дистанційні системи обслуговування, інформування позичальника про виникнення простроченої заборгованості, консультування позичальника (як усне, так і письмове) щодо погашення заборгованості, своєчасності сплати платежів тощо.
Суд першої інстанції не прийняв посилання позивача у позові на те, що перелік цих послуг значно більший за перелік безоплатної інформації, оскільки всі перелічені у п. 1.4.2. договору послуги з обслуговування кредитної заборгованості є пов'язаними виключно з інформуванням про стан кредитної заборгованості. Надання ж інших послуг за обслуговування кредиту, не пов'язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено.
При цьому судом враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.11.2023 у справі №382/1621/21 з подібними правовідносинами.
Окрім того, суд першої інстанції встановив, що загальний розмір плати по комісії за обслуговування кредитної заборгованості у понад чотири рази перевищує загальний розмір процентів за користування кредитом, а тому вказані розміри плати по комісії за обслуговування кредитної заборгованості у порівнянні з розміром процентів не можна визнати справедливими та розумними.
Позивач же не був позбавлений можливості надати докази на підтвердження справедливості умов договорів щодо встановленої комісії, зокрема, з урахуванням переліку та обсягу послуг, які надаються банком за таку плату, однак такою можливістю не скористався.
Таким чином, на думку суду першої інстанції, пункт 1.4.2. кредитного договору №1/4216670 від 23.10.2021, яким передбачено сплату позичальником комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно у розмірі 2,35% щомісячно від суми кредиту, зазначеної в пункті 1.1. кредитного договору, є нікчемним відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Суд першої інстанції не прийняв посилання позивача на правову позицію, викладену у постанові ОП КЦС ВС від 10.04.2019 у справі №390/34/17, щодо заборони суперечливої поведінки, оскільки правовідносини у тій та даній справі не є релевантними. Так, у справі №390/34/17 Верховний Суд дійшов висновку, що дії позивача, який уклав 24.12.2013 додаткову угоду до договору оренди землі від 19.11.2007 №61, а згодом пред'являє позов про визнання договору оренди землі від 19.11.2007 №61 неукладеним, суперечить його попередній поведінці.
Так само не є релевантними правовідносини та висновки, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, на яку посилався позивач, оскільки у справі №145/2047/16-ц позивач звернувся з вимогою про визнання недійсними договорів оренди, посилаюсь на те, що ці договори не підписував, умови їх не погоджував, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваних земельних ділянок позивачу як власнику цих земельних ділянок, покликаючись до умов договорів, підписаних невстановленою особою замість позивача. При цьому Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) до правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі.
Посилання позивача на постанови Верховного Суду від 30.07.2020 у справі №357/7734/18 та від 07.10.2020 у справі №450/2286/16-ц щодо заборони суперечливої поведінки також судом першої інстанції не взяті до уваги, оскільки справа №357/7734/18 була пов'язана із визнанням недійсним договору оренди землі та скасуванням рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди, а у справі №357/7734/18 позовні вимоги стосувалися визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом. У даній справі суд дійшов висновку, що особа, яка мала право на оспорення, висловила як прямо, так і своєю поведінкою, що не буде реалізовувати своє право на оспорення. За таких обставин, право на оспорення свідоцтва про право на спадщину, яке мала особа, припинилося.
У даній справі відповідач жодної заяви по суті справи не подав, тобто ні факту укладення кредитного договору, ні його окремих умов відповідач не оскаржує.
Натомість частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Тобто судом першої інстанції було установлено, що пункт 1.4.2. договору щодо сплати комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемним в силу закону.
Крім того, на думку суду першлї інстанції, посилання позивача у позові на те, що підписавши кредитний договір, відповідач ОСОБА_1 підтвердив, що умови договору йому зрозумілі, з тарифами банку віг ознайомлений та згодний, відповідно йому було зрозуміло, які послуги включає обслуговування кредитної заборгованості згідно з п. 1.4.2. договору, є безпідставними, оскільки умови договорів, їх укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності, про що неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх постановах.
Окрім того суд першої інстанції не прийняв і посилання на постанову Верховного Суду від 20.09.2024 у справі справа №331/2974/23, оскільки у зазначеній справі йшлося про оспорювані пункти кредитного договору, у яких зафіксовано сплату позивачем одноразової комісії за ставкою 2,50% від суми кредиту.
Натомість у даній справі у пункті 1.4.2. договору за користування кредитом визначено про обов'язок позичальника сплачувати комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно у розмірі 2,35% у місяць від суми кредиту, зазначеної в п.1.1. договору.
Щодо посилання представника позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №363/1834/17, то суд першої інстанції зазначив наступне. Так, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного до 13.01.2006, щодо встановлення додаткової плати (комісії) за обслуговування споживчого кредиту є оспорюваною (частина перша статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній на час його укладення, частина третя статті 215 ЦК України). Таку умову суд може визнати недійсною, зокрема через невідповідність частині першій статті 203 ЦК України (пункту 6 частини першої статті 3, частині третій статті 509 ЦК України, частині першій статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» у вказаній редакції, частині третій статті 55 Закону №2121-III).
Однак у цій справі кредитний договір було укладено 23.10.2021, тобто після набрання чинності 10.06.2017 Закону України «Про споживче кредитування», яким визначено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Тобто, правовідносини у зазначених справах не є релевантними.
Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (стаття 1077 ЦК України).
Статтею 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Відповідно до статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (частина перша та друга статті 1046ЦК України).
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику.
Приписами частини першої статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статей 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з вимогами частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною першою статті 1050 ЦК України визначено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина перша статті 1050 ЦК України).
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику.
Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України «Про споживче кредитування» (далі також - Закон України №1734-VIII), який набрав чинності 10.06.2017.
За статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України № 1734-VIII.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України №1734-VIII до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України №1734-VIII безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України №1734-VIII Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 №49 затвердило Правила про споживчий кредит. Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10.06.2007 №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Додатком 2 до Правил про споживчий кредит до платежів за додаткові та супутні послуги банку віднесено, у тому числі, розрахунково-касове обслуговування.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону №1734-VIII та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості (постанова Великої Палати Верховного Суду в постанові від 13.07.2022 у справі №496/3134/19, провадження №14-44цс21).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19 (провадження №14-44цс21) вказано, зокрема, що відповідно до частини другої статті 8 Закону України №1734-VIII до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України №1734-VIIIбезпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Тобто, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, зокрема і щодо правомірності встановлення у кредитному договорі комісії за розрахунково-касове обслуговування.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно зі статтями 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачиться на користь споживача.
Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10.06.2017), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19).
Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом даного позову є стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Брайт-К» заборгованості за кредитним договором №1/4216670 від 23.10.2021 у розмірі 171 114,57 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 76 387,16 грн; заборгованості за процентами за користування кредитом - 22 620,32 грн; заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості - 72 107,09 грн.
Розглядаючи цей спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно матеріалів справи вбачається та правильно встановлено судом першої інстанції, що 23.10.2021 між АТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №1/4216670. Згідно умов договору сума кредиту становить 100 000,00 грн зі строком кредитування 72 місяці з 23.10.2021 по 22.10.2027 включно, розмір процентної ставки 15,00% річних, розмір комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості 2,35% в місяць від суми кредиту, зазначеної в п. 1.1. договору (а.с. 12-13).
Також ОСОБА_1 підписав: таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (в т.ч. графік платежів по кредиту, ануїтет), яка є додатком до договору; паспорт споживчого кредиту; таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (в т.ч. орієнтовний графік платежів по кредиту, ануїтет), яка є додатком до паспорта споживчого кредиту (а.с. 14-15, 17-20).
Відповідач ОСОБА_1 допустив неналежне виконання своїх зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором №1/4216670 станом на 23.12.2024 у відповідача перед АТ «Креді Агріколь Банк» виникла заборгованість у розмірі 144 706,65 грн, що підтверджується розрахунком та виписками банку за рахунками обліку кредитної заборгованості із зазначеними датами, сумами та періодами нарахування процентів та комісій, яка складалась з: - строкова заборгованості за тілом кредиту - 60 869,98 грн; - прострочена заборгованості за тілом кредиту - 15 517,18 грн; - заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом - 859,36 грн; - заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом - 11 486,74 грн; - заборгованість за простроченими реструктуризованими процентами за користування кредитом - 2 666,30 грн; - заборгованість за комісією за обслуговування кредитної заборгованості - 2 350,00 грн; - прострочена заборгованість за комісією за обслуговування кредитної заборгованості - 28 224,00 грн; - прострочена заборгованість за реструктуризованою комісією за обслуговування кредитної заборгованості - 22 733,09 грн. За період з 23.12.2024 по 21.08.2025 було нараховано, що підтверджується розрахунком позивача: - проценти за користування кредитом - 7 607,92 грн; - комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 18 800,00 грн (а.с. 21-35).
18.12.2024 між ТОВ «ФК «Брайт-К» та АТ «Креді Агріколь Банк» укладено договір про відступлення права вимоги №5-2024, згідно з яким АТ «Креді Агріколь Банк» відступило, а ТОВ «ФК «Брайт-К» набуло права вимоги до боржників за кредитними договорами (а.с. 39-42). Згідно з копією реєстру прав вимоги №2 до договору про відступлення права вимоги №5-2024 від 18.12.2024 ТОВ «ФК «Брайт-К» отримало право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №1/4216670 від 23.10.2021 (а.с. 47-49).
15.04.2025 ТОВ «ФК «Брайт-К» направило повідомлення ОСОБА_1 про наявність простроченої заборгованості за кредитом, яким, зокрема було повідомлено відповідача про відступлення права вимоги за кредитним договором (а.с. 36).
21.08.2025 ТОВ «ФК «Брайт-К» направило вимогу відповідачу про дострокове повернення всієї суми кредиту, процентів за користування кредитом та комісії (а.с. 37).
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором №1/4216670, складеним позивачем, станом на 21.08.2025 ТОВ «ФК «Брайт-К» нараховано 7 607,92 грн - процентів та 18 800,00 грн - комісії (а.с. 21 зворот).
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що відповідач ОСОБА_1 користувався кредитними коштами та частково сплачував заборгованість за договором, що підтверджує факт укладення кредитного договору.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором №1/4216670 від 23.10.2021 в сумі 99 007,48 грн, з яких 76 387,16 грн - заборгованість за тілом кредиту та 22 620,32 грн - заборгованість за процентами.
Відповідно до прохальної частини позову ТОВ «ФК «Брайт-К» просить суд стягнути з відповідача також і заборгованість зі сплати комісії у розмірі 72 107,09 грн.
Згідно п. IV договору комісія нараховується на суму виданої готівки, наданої в якості кредиту за допомогою платіжного засобу/в касі банку.
Умовами договору не передбачено, за які саме послуги має сплачуватися вказана комісія.
Згідно правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.12.2018 у справі №755/11648/15-ц, якщо договір, у тому числі кредитний, укладений на задоволення особистих потреб фізичної особи і не пов'язаний з підприємницькою діяльністю такої фізичної особи чи виконанням ним обов'язків як найманим працівником, такий договір є споживчим і наявність судового спору щодо цього договору не впливає на його характер як споживчого, відтак, і сам спір у будь-якому випадку стосується прав сторони договору як споживача, а вирішення такого спору, незалежно від його ініціатора, має ґрунтуватися та враховувати і вимоги Закону України «Про захист прав споживачів».
Згідно ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі, комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі №496/3134/19.
Разом з тим, відповідно до частин першої-другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Згідно з частиною 6 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені у договорі про споживчий кредит.
До загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем визначена комісія у розмірі 72 107,09 грн.
Які саме послуги за вказану плату надаються позичальнику, у договорі не зазначено.
Посилання на те, що комісія надається за надання кредиту, є загальним та не уточнює саме вид наданих послуг.
Наявні у матеріалах справи документи взагалі не містять будь-якого опису послуг, за які позивачем встановлена комісія.
Зазначене вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу, що в сукупності свідчить про те, що вказані умови кредитного договору є несправедливими.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивач не повідомив позичальника, які саме послуги за вказану плату йому надаються, розмір комісійної винагороди вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу, тобто умови кредитного договору в частині розміру комісії за обслуговування кредиту є несправедливими.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 72 107,09 грн, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачу установлено щомісячну комісію за послуги банку, які за законом повинні надаватися безоплатно, а надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов'язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, стороною позивача доведено не було. Таким чином пункти кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати комісію (плату за обслуговування кредиту) щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними. Відтак частина заборгованості, яка є предметом спору та нарахована на підставі умов договору, які є нікчемними, а саме нарахована комісія на загальну суму 72 107,09 грн не підлягає стягненню з відповідача.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що нарахована комісія на загальну суму 72 107,09 грн не підлягає стягненню з відповідача
Доводи та вимоги апеляційної скарги, в межах яких суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Наведені у апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Отже, доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним у справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд у складі колегії суддів не вбачає.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavinandothersv. Ukraine, №4909/04, § 58).
Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381-384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Брайт-К» - залишити без задоволення.
Заочне рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 17 грудня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 11 березня 2026 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов