Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/816/26
Провадження № 2/711/1181/26
13 березня 2026 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого судді Скляренко В.М.
при секретарі Півень С.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», в особі директора Сердійчук Я.Я., звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути із ОСОБА_1 на його (позивача) користь заборгованість за Кредитним договором №2107760639961 від 18.03.2021 року в загальній сумі 45 594,09 грн. та судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2 662,40 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 16 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що 18.03.2021р. між ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» та відповідачем був укладений Кредитний договір №2107760639961, на підставі якого відповідачу були надані кредитні кошти в сумі 2 800 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом на умовах, що передбачені договором.
Внаслідок порушення відповідачем умов повернення кредитних коштів у нього утворилась заборгованість за договором в загальній сумі 45 594,09 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 2796 грн., заборгованість за процентами - 42 798,09 грн.
01.12.2021р. між ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» був укладений договір факторингу №1-12, на підставі якого право вимоги до відповідача перейшло до ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ». 10.01.2023р. між ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» був укладений договір відступлення права вимоги №10-01/2023, на підставі якого право вимоги до відповідача перейшло до ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР». 18.02.2025р. між ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» та ТзОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» був укладений договір відступлення (купівлю-продаж) права вимоги №18-02/25, на підставі якого право вимоги до відповідача перейшло до ТзОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС».
Таким чином, ТзОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» набуло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Кредитним договором №2107760639961 від 18.03.2021 року на загальну суму 45 594,09 грн.
Оскільки відповідач не виконує своїх зобов'язань з повернення кредитної заборгованості, то позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути із відповідача заборгованість за Кредитним договором №2107760639961 від 18.03.2021 року в загальній сумі 45 594,09 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 2 796 грн., заборгованість за процентами - 42 798,09 грн. Також просить стягнути із відповідача судовий збір по справі в розмірі 2 662,40 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 16 000 грн.
Від відповідача заперечень проти позову не надходило.
13.02.2026р. судом відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
В судове засідання сторони не з'явилися.
Позивач, в особі представника - директора Сердійчук Я., у позовній заяві просив розглянути справу без участі представника позивача на підставі наявних у справі доказів, а також вказував, що не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_1 про час і місце розгляду справи повідомлявся шляхом надсилання судової повістки-повідомлення засобами поштового зв'язку за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання. Натомість судова повістка-повідомлення повернулась до суду без вручення відповідачу з причин відсутності останнього за вказаною адресою, що в контексті положень п. 3, 4 ч. 8 ст. 128, ч. 10 ст. 130 ЦПК України суд вважає належним повідомленням. Додатково судом вживались заходи з повідомлення відповідача шляхом розміщення оголошення про виклик в судове засідання на веб-сайті суду.
Отже, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки, внаслідок чого на підставі ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК України судом прийнято рішення про заочний розгляд справи.
Дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані учасниками справи докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
18.03.2021р. між ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір про надання фінансових послуг №2107760639961 «Стандартний».
Згідно умов вищевказаного договору кредитодавець зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у розмірі 2 800 грн., на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно умов цього договору, його додатків та Правил. Кредит надається на строк, зазначений в заяві-анкеті та графіку платежів, який є додатком до договору та є невід'ємною його частиною, Орієнтовний строк повернення кредиту - 16 днів з моменту отримання кредиту. У разі сплати всіх нарахованих, на дату такої сплати процентів, орієнтовний строк повернення кредиту перераховується та становить 16 днів з моменту сплати всіх нарахованих процентів (п. 1.1, 1.2, 1.3 договору).
Проценти за користування кредитом нараховуються від суми кредиту за кожний день користування, протягом фактичного строку користування кредитом, починаючи з першого дня перерахування суми кредиту у наступному розмірі:
а) 2% за кожний день користування кредитом за умови сплати всіх нарахованих процентів за користування кредитом не пізніше, ніж протягом орієнтовного строку повернення кредиту;
б) починаючи з першого дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,64% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.а;
в) починаючи з 15 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,38% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.б;
г) починаючи з 30 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 2,65% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.в (п. 1.4 договору).
Відповідно до п. 1.4.1 договору нараховані проценти підлягають обов'язковій сплаті на 16 день з моменту отримання кредиту, в сумі, що нарахована за фактичний строк користування кредитом на дату сплати. В разі, якщо сума кредиту залишається неповернутою після орієнтовного строку повернення кредиту, проценти підлягають обов'язковій сплаті кожні 16 днів, нараховані за фактичний строк користування кредитом (п. 1.4.2 договору).
Граничний строк кредитування (строк дії кредитного договору) - 1 рік (п. 1.9 договору).
Відповідно до п. 4.2 договору та п. 4 Паспорту споживчого кредиту, реальна процента ставка дорівнює загальній вартості кредиту та складає:
- при нарахуванні відсотків згідно п.п. 1.4.а договору - 730 відсотків річних (або 732 відсотків, якщо на період користування кредитом припадає високосний рік);
- при нарахуванні відсотків згідно п.п. 1.4.б договору - 1302,36 відсотків річних (або 1306 відсотків, якщо на період користування кредитом припадає високосний рік);
- при нарахуванні відсотків згідно п.п. 1.4.в договору - 1711,7 відсотків річних (або 1769,68 відсотків, якщо на період користування кредитом припадає високосний рік);
- при нарахуванні відсотків згідно п.п. 1.4.г договору - 2735,45 відсотків річних (або 2743,05 відсотків, якщо на період користування кредитом припадає високосний рік).
На виконання умов договору №2107760639961, ТзОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» 18.03.2021р., на підставі договору про організацію переказів коштів, укладеного ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТзОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ», було здійснено переказ грошових коштів в розмірі 2800 грн. на платіжну картку № НОМЕР_1 , що підтверджується листом ТзОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» від 11.01.2022р. /а.с. 25/.
В зв'язку із невиконанням відповідачем зобов'язань за договором №2107760639961 від 18.03.2021 року в нього станом на 30.11.2021р. утворилася заборгованість в загальній сумі 22 647,60 грн., з яких: 2 796 грн. - заборгованість за сумою (тілом) кредиту; 19 851,60 грн. - заборгованість за процентами, що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором №2107760639961 від 18.03.2021р., складеним ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» /а.с. 26-27/.
01.12.2021р. між ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» був укладений договір факторингу №1-12 (далі Договір факторингу) згідно умов якого до ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» перейшло право вимоги до Боржників, що належить Клієнту, в тому числі і право грошової вимоги за Договором №2107760639961 від 18.03.2021 року, укладеними із ОСОБА_1 , на загальну суму 22 647,60 грн., з яких: 2 796 грн. - заборгованість за сумою (тілом) кредиту; 19 851,60 грн. - заборгованість за процентами /а.с. 28-43/.
Новим Кредитором - ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відповідачу за користування кредитними коштами, за період з 01.12.2021р. по 17.03.2022р. (107 днів), тобто в межах дії кредитного договору №2107760639961 від 18.03.2021 року, нараховані проценти - в загальній сумі 22 946,49 грн. /а.с. 44/.
10.01.2023р. між ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» був укладений договір відступлення (купівлю-продаж) права вимоги №10-01/2023 (далі Договір відступлення) згідно умов якого ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (Кредитор) відступило, а ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» прийняло належні Кредиторові права грошової вимоги (Право вимоги) до Боржників за кредитними договорами, вказаними в Додатках №1 та №3 до цього Договору (Реєстр боржників), в тому числі і право грошової вимоги за Договором №2107760639961 від 18.03.2021 року, укладеними із ОСОБА_1 .
На момент укладання такого договору розмір кредитної заборгованості відповідача за Кредитним договором №2107760639961 від 18.03.2021 року складав 45 594,09 грн., з яких: 2 796 грн. - заборгованість за сумою (тілом) кредиту; 42 798,09 грн. - заборгованість за процентами /а.с. 45-64/.
18.02.2025р. між ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» та ТзОВ «ФАКТОРИГН ПАРТНЕРС» був укладений договір відступлення (купівлю-продаж) права вимоги №18-02/25 (далі Договір відступлення) згідно умов якого ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (Кредитор) відступило, а ТзОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» прийняло належні Кредиторові права грошової вимоги (Право вимоги) до Боржників за кредитними договорами, вказаними в Додатках №1 та №3 до цього Договору (Реєстр боржників), в тому числі і право грошової вимоги за Договором №2107760639961 від 18.03.2021 року, укладеними із ОСОБА_1 , на загальну суму боргу 45 594,09 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 2 796 грн., заборгованість за процентами - 42 798,09 грн. /а.с. 65-80/.
Оскільки до теперішнього часу відповідачем не виконане грошове зобов'язання за Договором №2107760639961 від 18.03.2021 року в добровільному порядку, то позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути із відповідача заборгованість в загальній сумі 45 594,09 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 2 796 грн., заборгованість за процентами - 42 798,09 грн. /а.с. 81/.
Таким чином, спір між сторонами виник із зобов'язальних відносин, що регулюються нормами глави 71, 73 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).
Надаючи оцінку позовним вимогам в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.
За правилами ч. 1 ст. 202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною третьою статті 203 ЦК визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
За змістом ч. 1 ст. 207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК).
Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст. 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст. 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 509 ЦК визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до положень ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За таких обставин, відповідач зобов'язаний сплатити позивачеві інфляційні нарахування та три відсотки річних нараховані на суму заборгованості.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтями 12, 13, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи дотримуючись принципів диспозитивності та змагальності сторін. Суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Наявні в матеріалах справи докази дають підстави вважати доведеними аргументи позивача, що відповідачем були отримані кредитні кошти на умовах та в порядку, що зазначені у Договорі про надання фінансових послуг №2107760639961 від 18.03.2021 року «Стандартний» і він користувався такими кредитними коштами, однак допустив порушення своїх зобов'язань в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого за ним обчислюється заборгованість в загальній сумі 45 594,09 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 2 796 грн., заборгованість за процентами - 42 798,09 грн.
Враховуючи ту обставину, що в порушення умов Договору про надання фінансових послуг №2107760639961 від 18.03.2021 року «Стандартний» відповідач фактично отримані та використані кошти у добровільному порядку не повернув в порядку та у строки, передбачені договором, і після відступлення права грошової вимоги не здійснював жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ні на рахунки позивача, ні на рахунки попереднього кредитора, чим порушив права кредитора, то позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 45 594,09 грн. - є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
При цьому варто звернути увагу, що відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, внаслідок чого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України відповідачем не надано суду будь-яких заперечень проти позовних вимог та не повідомлено про обставини, які б спростували правомірність заявлених позивачем вимог та встановлені судом обставин спірних правовідносин.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що судові витрати по справі складаються з судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду в сумі 2 662,40 грн. /а.с. 1/ та витрат на правничу (правову) допомогу в сумі 16 000 грн.
Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, то на підставі ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України позивачу за рахунок відповідача необхідно відшкодувати витрати, пов'язані з оплатою судового збору в повному обсязі.
Стосовно витрат на правову допомогу, то слід зауважити наступне.
Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Оцінюючи розмір заявлених стороною позивача вимог для компенсації витрат на правову допомогу суд звертає увагу на наступне.
Верховний Суд у постанові від 17.09.2019р. у справі №810/3806/18 зазначив, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.
З матеріалів справи судом встановлено, що в якості доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу ним надано: договір про надання правової допомоги від №02-07/2024 від 02.07.2024р. з додатком до нього; заявка на надання юридичної допомоги №1489 від 01.12.2025р.; витяг з акту №25 про надання юридичної допомоги від 31.12.2025р. /а.с. 82-89/.
Позивач просив компенсувати йому за рахунок відповідача витрати з оплати правової допомоги адвоката в сумі 16 000 грн. Надаючи оцінку зазначеним вимогам в контексті критерію співмірності та пропорційності таких витрат, суд виходить з наступного.
Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За змістом ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання зазначених вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009р., справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014р., за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим; «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002р., за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналіз змісту наданих стороною позивача доказів на підтвердження розміру витрат на правову допомогу свідчить, що відповідні витрати складаються з оплати послуг адвоката за вчинення наступних процесуальних дій:
- надання усної консультації з вивченням документів - 2 год. - 4 000 грн.;
- складання позовної заяви - 4 год. - 12 000 грн.
Разом з тим, суд бере до уваги, що позовні вимоги ґрунтуються на праві грошової вимоги, що виникло з правочину, укладеного у письмовій формі. За своєю сутністю спірні правовідносини не є складними, а судова практика по такій категорії справ є усталеною і однотипною. Представництво інтересів позивача у справі здійснювалось в порядку самопредставництва юридичної особи, а розгляд справи здійснено судом оперативно в судовому засіданні без учасників справи. Також суд бере до уваги, що спір стосується правовідносин споживчого кредитування і виник внаслідок отримання відповідачем кредиту в загальному розмірі 2 800 грн.
Отже, оцінюючи обґрунтованість заяви позивача в контексті положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, об'єктивно необхідним на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, суд доходить висновку, що заявлена позивачем сума в розмірі 16 000 грн. є необґрунтованою, оскільки не відповідає критеріям співмірності заявленої до стягнення суми витрат на професійну правову допомогу позивача з реальним обсягом такої допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, та критерію реальності таких витрат (обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду в суді, яка обмежується виключно консультацією та складанням позовної заяви).
Таким чином, беручи до уваги обсяг та зміст позовних вимог, складність справи, обсяг виконаних представником позивача робіт, докази на підтвердження понесених витрат, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо компенсації витрат позивача на правову допомогу в межах суми понесених ним витрат в розмірі 5 000 грн., оскільки такий розмір видається пропорційним та обґрунтованим з огляду на складність, об'єм справи та зміст процесуальних дій, вчинених представником позивача.
На підставі вищевикладеного і керуючись ст.ст. 7, 9, 11-13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280, 282 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
вирішив:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 - задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , останнє відоме зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (код ЄДРПОУ 42640371; місцезнаходження за адресою: вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521, м. Київ, 03150) заборгованість за кредитним договором №2107760639961 від 18.03.2021р. в загальному розмірі 45 594,09 грн., судовий збір в розмірі 2 662,40 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн., а всього 53 256,49 грн.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене в загальному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, а відповідачем - в той же строк з дня залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Повний текст судового рішення складений 13 березня 2026 року.
Головуючий : В.М. Скляренко