Провадження № 11-кп/821/153/26 Справа № 695/1158/23 Категорія: ч. 2 ст. 289 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
04 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засіданняОСОБА_5
за участі:
прокурораОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси кримінальне провадження № 12023250370000324 від 07.03.2023 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 23 квітня 2025 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Гельмязів, Золотоніського району Черкаської області, українець, громадянин України, неодружений, непрацюючий, маючий на утриманні доньку ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий:
- 23.05.2003 Золотоніським міськрайонним судом Черкаської області за ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 286 КК України на 7 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортним засобом на 3 роки; ухвалою Балаклейського районного суду Харківської області від 26.09.2008 звільнений від відбування основного покарання умовно-достроково, на невідбутий строк 1 рік 7 місяців 27 днів; 06.10.2011 звільнений Золотоніською КВІ по закінченню строку відбуття додаткового покарання;
- 06.05.2015 Золотоніським міськрайонним судом Черкаської області за ч. 1 ст. 190 КК України до штрафу в розмірі 510 грн; ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 09.11.2015 змінено покарання по несплаченому штрафу на 30 годин громадських робіт;
- 17.08.2016 Золотоніським міськрайонним судом Черкаської області за ч. 3 ст. 187, ч. 2 ст. 289 КК України, на підставі ст. 71 КК України, на 5 років 6 місяців 3 дні позбавлення волі з конфіскацією майна; ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29.11.2016 зараховано термін попереднього ув'язнення з 07.10.2015 по 19.09.2016 з розрахунку день за два; ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 10.10.2018 звільнений від відбування основного покарання умовно-достроково, на невідбутий строк 1 рік 6 місяців 26 днів;
- 29.09.2022 Золотоніським міськрайонним судом Черкаської області за ч. 2 ст. 309 КК України до штрафу в розмірі 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 грн; ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 21.04.2023 замінено покарання по несплаченому штрафу на 240 годин громадських робіт;
- 30.08.2023 Золотоніським міськрайонним судом Черкаської області за ч. 3 ст. 185 КК України, на підставі ч. 1 та 4 ст. 70, ст. 71 КК України, на 3 роки 3 місяці позбавлення волі,
засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України на 6 (шість) років 6 (шість) місяців позбавлення волі без конфіскації майна.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України до призначеного ОСОБА_7 покарання частково приєднано покарання за вироком Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 30.08.2023 та остаточно визначено до відбування 7 (сім) років позбавлення волі без конфіскації майна.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 вирішено рахувати з дня набрання вироком законної сили та зараховано у строк відбутого покарання термін його попереднього ув'язнення з 06.03.2023 з розрахунку день за день на підставі ст. 72 КК України.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати за проведення експертизи в сумі 755,12 грн.
У порядку ст. 100 КПК України вирішена доля речових доказів.
За цим вироком ОСОБА_7 визнаний винуватим та засуджений за те, що він, будучи раніше судимим вироком Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 17.08.2016 за ч. 3 ст. 187, ч. 2 ст. 289 КК України, судимість за яким не знята та не погашена, на шлях виправлення не став і вчинив новий умисний злочин. Зокрема, 06.03.2023 близько 23 год 30 хв, перебуваючи на території домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_7 , діючи умисно, повторно, за попередньою змовою групою осіб, а саме з особою, матеріали щодо якої виділені в окреме кримінальне провадження, реалізуючи спільну мету - заволодіння транспортним засобом, діючи із спільним корисливим мотивом, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, бажаючи настання їх негативних наслідків, таємно, переконавшись, що за їх діями ніхто не спостерігає, відчинив ворота до вказаного домоволодіння, та, із використанням цеглини, розбив скло водійських дверцят автомобіля марки ВАЗ 21063 д.н.з. НОМЕР_1 , законним володільцем якого є потерпілий ОСОБА_9 і за допомогою власної мускульної сили разом із особою, матеріали щодо якої виділені в окреме кримінальне провадження, відкотив автомобіль з території домоволодіння до проїзної частини дороги по вул. Садова, с. Гельмязів Золотоніського району Черкаської області, тим самим, незаконно заволодів автомобілем ВАЗ 21063 д.н.з. НОМЕР_1 , коричневого кольору, 1987 року випуску, середня ринкова ціна якого, станом на момент скоєння кримінального правопорушення, відповідно до висновку експерта № СЕ-19/124-23/3070-AB від 14.03.2023, становила 21580 грн, чим заподіяв потерпілому ОСОБА_9 матеріальної шкоди на вказану суму.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить вирок Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 23.04.2025 скасувати, перекваліфікувавши його дії на хуліганські.
Стверджує, що не скоював інкриміноване йому кримінальне правопорушення за обставин, наведених в обвинувальному акті, однак дійсно приходив до ОСОБА_9 маючи намір забрати належний йому велосипед, викрадений дружиною потерпілого. Визнає, що під час сварки він дійсно розбив бокове скло машини, припаркованої у дворі ОСОБА_9 , однак угоняти транспортний засіб мети не мав. При цьому звертає увагу на те, що до наведених подій він телефонував матері потерпілого та просив, щоб ОСОБА_9 добровільно повернув йому велосипед, що залишилося без реагування.
Додатково зазначає про те, що саме дружина потерпілого викрала належний йому велосипед, очевидцем чого була його дружина, про що було написано заяву до поліції.
Вказує про неврахування судом тієї обставини, що до потерпілого він прибув під час коменданської години разом із військовим патрулем, який його перестрів подорозі. Однак таких патрульних, які були очевидцями події, під час досудового розслідування та судового розгляду не допитано, як і не допитано його дружину ОСОБА_10 , мати потерпілого та сусіда ОСОБА_11 , яким відомо причини його прибуття до домоволодіння ОСОБА_9 .
Акцентує увагу на тому, що вікно транспортного засобу він розбив з пересердя, для того, щоб потерпілий вийшов з будинку, оскільки на стук в двері він не реагував і не відповідав на телефонні дзвінки. При цьому з ним увесь час був ОСОБА_12 , який під час судового розгляду пояснював, що ОСОБА_7 взагалі до машини не підходив і в неї не сідав. Додав, що припаркований транспортний засіб потерпілого самостійно відкотився з двору і будь-яких фізичних зусиль вони для цього не прикладали.
Також зазначає, що разом із ОСОБА_12 він перебував на місці події до приїзду працівників поліції, яких викликав потерпілий, що, на його думку, підтверджує відсутність у нього наміру заволодіти транспортним засобом потерпілого і узгоджується із його версією подій, яка судом не прийнята до уваги.
Тож просить під час апеляційного розгляду повторно допитати свідків, у тому числі і тих, на які він неодноразово вказував та потерпілого ОСОБА_9 .
Будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце апеляційного розгляду в судове засідання не з'явився потерпілий ОСОБА_9 , який у розписці про отримання копії апеляційної скарги від 03.03.2026, просив проводити судовий розгляд за його відсутності та залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_7 .
Заслухавши суддю-доповідача, думки обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 в підтримку апеляційної скарги, прокурора про залишення без задоволення апеляційних вимог сторони захисту, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не належить.
Згідно ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим, ґрунтуватись на всебічному, повному, об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, з дотриманням вимог кримінального та кримінального процесуального закону.
Статтею 94 КПК України передбачено, що суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку.
Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений у його вчиненні винний.
Колегією суддів установлено, що висновки суду першої інстанції про доведеність пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення за ч. 2 ст. 289 КК України зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України на підставі об'єктивного з'ясування всіх фактичних обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 КПК України.
Місцевим судом, на виконання положень ст. 10, 22 КПК України, перевірено доводи сторони обвинувачення та захисту, створено необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов'язків.
У суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 , заперечивши свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення показав, що 06.03.2023 близько 19 год його дружина повідомила про зникнення велосипеду та про те, що вона бачила, як на ньому їхала ОСОБА_13 . Він зателефонував з цього приводу ОСОБА_9 та ОСОБА_13 , які не відповідали, після чого вирішив поїхати до них додому. Також він зателефонував ОСОБА_12 , який розповів, що бачив як ОСОБА_9 та ОСОБА_13 їхали в сторону с. Софіївка, у зв'язку із чим він з ОСОБА_12 поїхали в с. Софіївка. Коли близько 23 год приїхали до будинку, де жили ОСОБА_9 та ОСОБА_13 , вони зайшли у двір і почали стукати в вікна, також він казав, щоб повернули велосипед, однак їм ніхто не відчинив. З будинку почули голоси про намір викликати поліцію. Додав, що був напідпитку, тому кілька разів вдарив по машині ОСОБА_9 від чого розбилось скло. При цьому машину він не заводив, не сідав у неї та не рухав її будь-яким чином. Він був відсутній у дворі домоволодіння близько 10-15 хв, оскільки розмовляв по телефону з ОСОБА_14 , а коли повернувся на місце, побачив, що автомобіль ОСОБА_9 вже стояв за межами двору, а ОСОБА_12 повідомив, що викотив його з пагорба, щоб полякати. Наголосив, що уганяти автомобіль вони не збиралися і домовленості з цього приводу з ОСОБА_12 не було. Також підтвердив, що казав ОСОБА_9 про те, що віддасть автомобіль, якщо він поверне велосипед.
Незважаючи на зайняту обвинуваченим позицію щодо невизнання факту незаконного заволодіння транспортним засобом ОСОБА_9 , його вина у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, за обставин, встановлених та наведених у вироку суду першої інстанції, підтверджується безпосередньо дослідженими в судовому засіданні, перевіреними судом першої інстанції в їх сукупності, та наведеними у вироку доказами, зокрема, даними:
- показань потерпілого ОСОБА_9 про те, що 06.03.2023 близько 20-30 - 21-00 год йому зателефонувала мама, яка повідомила про те, що до неї дзвонять два чоловіки, які погрожують та кажуть, що він перевозив крадений велосипед. Такі погрози по телефону надходили і його дівчині. Десь через годину у дворі він почув голоси ОСОБА_7 та ОСОБА_12 , які грюкали у вікна, двері, погрожували та казали, що якщо не повернуть велосипед, вони заберуть автомобіль. Він злякався та не відчинив двері будинку, однак бачив, як ОСОБА_7 цеглою розбив вікно в автомобілі, а потім вони почали його виштовхувати з двору, а саме ОСОБА_12 штовхав автомобіль, а ОСОБА_7 тримав кермо. На той час ворота були відкриті, вони викотили автомобіль за двір, а потім відкрили багажник та капот і намагались його завести. Тоді він викликав працівників поліції, які затримали обвинувачених на місці події. Додав, що обвинувачені намагались завести автомобіль іще в дворі, однак у них не вийшло, тому вони почали його викочувати. Також ОСОБА_7 сідав за кермо. Після того, як вони викотили автомобіль, ОСОБА_7 закрив ворота. Через паркан він бачив, як обвинувачені відкрили капот, а ОСОБА_7 в нього заглядав;
- показань свідка ОСОБА_15 про те, що у вечірній час 06.03.2023, коли він з ОСОБА_16 перебував на чергуванні, надійшло повідомлення про те, що в селі Софіївка намагаються викотити автомобіль з домоволодіння. По приїзду за викликом було виявлено автомобіль ВАЗ, з якого виходив ОСОБА_12 , а біля нього перебував ОСОБА_7 . Автомобіль стояв посеред дороги передньою частиною до воріт, а його двигун не був увімкнений. Також в автомобілі було розбите скло на дверці зі сторони водія. Вони опитали про подію заявника і викликали слідчо-оперативну групу. В ОСОБА_7 та ОСОБА_12 були ознаки алкогольного сп'яніння. Вони повідомили, що хотіли забрати автомобіль, оскільки вважали, що ОСОБА_13 викрала в ОСОБА_7 велосипед, тому вони хотіли викрасти автомобіль, поки не віддадуть велосипед. Додав, що бачив, що автомобіль намагались завести, оскільки в нього обмерз редуктор, крім того обвинувачені самі повідомили, що машина завелась і заглохла;
- показань свідка ОСОБА_16 про те, що 06.03.2023 він перебував на добовому чергуванні з ОСОБА_15 . Близько 23 год 37 хв надійшло повідомлення від ОСОБА_9 про те, що в селі Софіївка за адресою проживання проникли ОСОБА_7 та ОСОБА_12 , які заводять його автомобіль та звинувачують в крадіжці велосипеда. Прибувши за викликом поблизу воріт було виявлено автомобіль ВАЗ 21063 біля якого знаходились ОСОБА_12 та ОСОБА_7 у стані алкогольного сп'яніння. В автомобілі було розбите скло на дверці зі сторони водія. ОСОБА_12 та ОСОБА_7 повідомили, що прийшли до знайомого ОСОБА_9 забрати велосипед, який він вкрав і вирішили взяти його автомобіль, поки він не поверне велосипед. Також зазначили, що намагались завести автомобіль, однак це їм не вдалося, тому вони його викотили. У подальшому було опитано ОСОБА_9 та викликано слідчо-оперативну групу;
- показань свідка ОСОБА_13 про те, що вдень вона заходила до дружини ОСОБА_7 та забрала свій пакет. Увечері, коли вона знаходилась вдома з ОСОБА_9 та дітьми, прийшли ОСОБА_7 та ОСОБА_12 , які хотіли, щоб вона повернула дитячий велосипед, який начебто в них взяла. Двері вони їм не відкрили. Автомобіль ОСОБА_9 стояв на подвір'ї, яке було огороджене, а хвіртка зачинена. Зазначила, що обвинувачені розбили скло в автомобілі, а потім його викотили з двору, оскільки він не заводився. Також бачила, як автомобіль стояв за межами двору передньою частиною до воріт;
- протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 07.03.2023, згідно якого ОСОБА_9 повідомив про те, що близько 23 год 50 хв ОСОБА_7 та ОСОБА_12 незаконно заволоділи належним йому автомобілем марки ВАЗ 21063 д.н.з. НОМЕР_1 ;
- протоколу огляду місця події від 07.03.2023 з фототаблицею, яким зафіксовано огляд домоволодіння по АДРЕСА_3 та автомобіля марки ВАЗ 21063 д.н.з. НОМЕР_1 , розташованого передньою частиною перед воротами з пошкодженнями. За результатами огляду вилучено: автомобіль марки ВАЗ 21063 д.н.з. НОМЕР_1 ; цеглину; змиви з деталей автомобіля; викрутку; пачку з під сигарет;
- протоколу медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп'яніння № 40 від 07.03.2023, за висновком якого ОСОБА_7 перебував в стані алкогольного сп'яніння;
- протоколу огляду предмету від 07.03.2023, яким зафіксовано огляд свідоцтва про реєстрацію ТЗ - автомобіля марки ВАЗ 21063 д.н.з. НОМЕР_1 ;
- протоколу перегляду відеозапису з боді камери від 07.03.2023, яким зафіксовано прибуття працівників поліції 06.03.2023 на виклик за адресою: АДРЕСА_3 . Під час розмови з поліцейським ОСОБА_7 спочатку заперечує факт розбиття ним скла в автомобілі та причетність до його переміщення з двору будинковолодіння, а в подальшому зазначає, що хотів забрати цей автомобіль, однак він не їде. Також ОСОБА_7 повідомляє про те, що попросив ОСОБА_12 приїхати з ним, оскільки в нього викрали велосипед. Крім того відеозаписом зафіксовані пояснення ОСОБА_13 про те, що автомобіль знаходився на території домоволодіння біля будинку, а ОСОБА_7 та ОСОБА_12 відкрили ворота та викотили його за межі двору;
- протоколу перегляду відеозапису від 07.03.2023 з відеореєстратора транспортного засобу поліцейських від 07.03.2023, яким зафіксовано, що на момент прибуття працівників поліції 06.03.2023 на виклик за адресою: АДРЕСА_3 , автомобіль марки ВАЗ 21063 знаходився за межами домоволодіння та з нього вийшли два чоловіки одягнені : один - в чорні куртку та штани, а інший - в шапку сірого кольору, зелену куртку та спортивні штани з білими лампасами;
- протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, згідно якого ОСОБА_7 затриманий 06.03.2023 о 23 год 55 хв за адресою: АДРЕСА_2 в порядку п. 1 ч. 1 ст. 208 КПК України;
- висновку експерта № СЕ-19/124-23/3070-АВ від 14.03.2023 про те, що станом на 06.03.2023 середня ринкова ціна автомобіля марки ВАЗ 21063 у справному стані, не пошкодженого, при умові, що він з нормативним пробігом, становила 21580 грн;
- протоколу проведення слідчого експерименту від 13.03.2023 та відеозаписом до нього, згідно яких потерпілий ОСОБА_9 відтворив обставини незаконного заволодіння ОСОБА_7 та ОСОБА_12 06.03.2023 його транспортним засобом марки ВАЗ 21063 д.н.з. НОМЕР_1 ;
- протоколу проведення слідчого експерименту від 13.03.2023 та відеозаписом до нього, згідно яких свідок ОСОБА_13 відтворила обставини незаконного заволодіння ОСОБА_7 та ОСОБА_12 06.03.2023 транспортним засобом марки ВАЗ 21063 д.н.з. НОМЕР_1 ;
- постанови про уточнення даних від 29.03.2023, згідно якої зазначено вірним місце події домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 .
Наведені докази колегія суддів визнає належними, допустимими, достатніми та такими, що поза розумним сумнівом підтверджують факт вчинення ОСОБА_7 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України.
Суд апеляційної інстанції виходить з того, що під незаконним заволодінням транспортним засобом слід розуміти умисне, протиправне вилучення його з будь-якою метою у власника або законного користувача всупереч їх волі шляхом запуску двигуна, буксирування, завантажування на інший транспортний засіб, примусового відсторонення зазначених осіб від керування, примушування їх до початку чи продовження руху тощо. Таке заволодіння може бути вчинене таємно або відкрито, шляхом обману чи зловживання довірою, із застосуванням насильства або погроз.
Цей злочин визнається закінченим з моменту, коли транспортний засіб почав рухатись унаслідок запуску двигуна чи буксирування, а якщо заволодіння відбувається під час руху транспортного засобу, - з моменту встановлення контролю над ним.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується лише умисною формою вини у вигляді прямого умислу, коли винний усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння та бажає його вчинити. При цьому мотив і мета злочину можуть бути різноманітними і на кваліфікацію не впливають.
Колегія суддів вважає встановленим той факт, що ОСОБА_7 , за попередньою змовою із особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, реалізуючи спільну мету на заволодіння транспортним засобом, діючи із спільним корисливим мотивом, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та бажаючи настання їх негативних наслідків, переконавшись, що за їх діями ніхто не спостерігає, відчинив ворота домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_2 , де, із використанням цеглини, розбив скло водійських дверцят автомобіля марки ВАЗ 21063 д.н.з. НОМЕР_1 , володільцем якого є ОСОБА_9 та за допомогою власної мускульної сили разом із наведеною вище особою, відкотив автомобіль з території домоволодіння до проїзної частини дороги, чим самим незаконно заволодів цим транспортним засобом.
Наведене підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_13 про те, що ОСОБА_7 , перебуваючи на території їх домоволодіння, спочатку пошкодив скло належного ОСОБА_9 автомобіля, а потім разом із іншою особою відкотив його до проїзної частини та намагався завести двигун.
Такі показання потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_13 є логічними, послідовними, доповнюють одне одного, відповідають відтвореним ними обставинам під час слідчих експериментів і узгоджуються з іншими доказами, у тому числі показаннями свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 - працівників поліції, як приїжджали на виклик ОСОБА_9 за повідомленням про вчинений злочин.
Доводи ОСОБА_7 про те, що він не заводив транспортний засіб, не сідав у нього та не рухав його будь-яким чином з домоволодіння ОСОБА_9 , спростовуються наведеними вище показаннями потерпілого та свідка ОСОБА_13 , показаннями свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , які хоча і не були очевидцями вчинення кримінального правопорушення, однак вказували на те, що на момент їх прибуття на місце пригоди автомобіль перебував за воротами домоволодіння, у тому числі ОСОБА_7 перебував біля автомобіля у якого був обмерзлий редуктор, що вказувало на те, що його намагались завести.
Про намір заволодіти транспортрним засобом ОСОБА_9 . ОСОБА_7 вказував і працівникам поліції, які прибули на виклик про вчинений злочин, що зафіксовано відеозаписом з боді камери поліцейського.
Те, що у тому числі ОСОБА_7 перебував на місці події до приїзду працівників поліції, яких викликав потерпілий, не свідчить про відсутність у нього умислу на заволодіння транспортним засобом потерпілого і не спростовує встановлених судом першої інстанції фактичних обставин провадження.
Наявність конфлікту пов'язаного із можливим викраденням дружиною потерпілого велосипеду, належного обвинуваченому, на що наголошує ОСОБА_7 , не давало йому права вчиняти дії, що охоплюються диспозицією ч. 2 ст. 289 КК України.
Посилання обвинуваченого про те, що він з ОСОБА_12 прибув до домоволодіння ОСОБА_9 під час комендантської години разом із військовим патрулем, не узгоджується із показаннями потерпілого ОСОБА_9 , свідка ОСОБА_13 та працівників поліції, які не вказували на перебування інших осіб, окрім ОСОБА_7 та ОСОБА_12 на території домоволодіння або біля автомобіля потерпілого.
Заперечення ОСОБА_7 щодо домовленості з ОСОБА_12 на заволодіння транспортним засобом потерпілого ОСОБА_9 , визнаються необгрунтованими.
Так, заволодіння транспортним засобом за попередньою змовою групою осіб має місце у випадках, коли дві і більше осіб заздалегідь, тобто, до початку виконання дій, що становлять об'єктивну сторону складу злочину, домовилися про спільне його вчинення, незалежно від того, хто з них керував транспортним засобом.
Домовленістю групи осіб про спільне вчинення злочину є узгодження об'єкту злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення та змісту виконуваних функцій, яке може відбутися у будь-якій формі: усній; письмовій; за допомогою конклюдентних дій, що висловлені не у формі усної чи письмової пропозиції, а безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновок про такий намір.
Відповідно до обставин, встановлених місцевим судом під час розгляду матеріалів кримінального провадження, аналіз дій обвинуваченого ОСОБА_7 у сукупності із дослідженими у визначеному процесуальним законом порядку доказами, не дають підстав для сумніву у спрямованості умислу на незаконне заволодіння транспортним засобом потерпілого, вчиненим за попередньою змовою групою осіб. Таке заволодіння відбулося таємно, всупереч волі власника автомобіля ОСОБА_9 , шляхом обопільних дій співучасників по приведенню у рух транспортного засобу за допомогою прикладання фізичної сили.
Показання ОСОБА_7 надані місцевому суду про те, що ОСОБА_12 відкотив з двору транспортний засіб, а також його ж посилання в апеляційній скарзі на те, що автомобіль самостійно відкотився з двору і фізичних зусиль ні він, ні ОСОБА_12 до цього не прикладали, є спробою обвинуваченого уникнути кримінальної відповідальності за вчинене і будь-якими належними та допустимими доказами не підтверджені.
Колегія суддів визнає необгрунтованими посилання обвинуваченого на вчинення ним хуліганських дій і необхідність перекваліфікації його дій на ст. 296 КК України, з огляду на таке.
Статтею 296 КК України встановлено кримінальну відповідальність за хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.
Суб'єктивна сторона хуліганства характеризується умисною формою вини та мотивом явної неповаги до суспільства, тобто у прагненні показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. При цьому така неповага має явний, тобто очевидний характер як для винного, так і для осіб, які спостерігають за його діями.
Протиправні дії, що були викликані особистими неприязними стосунками, певними діями потерпілих тощо, кваліфікують як хуліганство лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.
У правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 03.07.2019 у справі № 288/1158/16-к, звернуто увагу на те, що головною рушійною силою хуліганських дій є бажання не завдати шкоди конкретно визначеному потерпілому, а протиставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки.
Обстановка й обставини події, динаміка їх розвитку і вчинення неправомірних дій ОСОБА_7 , які не посягали на громадський порядок чи моральність і вчинялись по відношенню до конкретного потерпілого через можливе заволодіння дружиною потерпілого майном належним обвинуваченому, не свідчать про те, що поведінка обвинуваченого була зумовлена бажанням протиставити себе суспільству і продемонструвати зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки.
Оскільки доказами, які були предметом перевірки та оцінки суду першої інстанції підтверджено умисел ОСОБА_7 саме на привласнення транспортного засобу ОСОБА_9 і його дії не були спрямовані на порушення громадського порядку, не виражали явну неповагу до суспільства та не супроводжувалися особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, відсутні підстави для кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ст. 296 КК України.
Наразі, колегією суддів під час апеляційного перегляду судового рішення щодо ОСОБА_7 не встановлено обставин, які б свідчили про помилковість висновків суду першої інстанції та наявність підстав для кваліфікації його дій за іншою нормою закону України про кримінальну відповідальність, про що в апеляційній скарзі порушує питання обвинувачений.
За клопотанням учасників судового провадження відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Обвинувачений ОСОБА_7 в апеляційній скарзі просив повторно дослідити обставини встановлені під час кримінального провадження, зокрема, потерпілого ОСОБА_9 та свідків, у тому числі і тих, на які він неодноразово вказував.
Разом з цим обґрунтування такого дослідження доказів судом апеляційної інстанції обвинуваченим фактично зводиться до необхідності надання їм іншої юридичної оцінки.
Враховується, що судом допитано потерпілого та свідків сторони обвинувачення в повному обсязі, порушень в їх допиті не встановлено, про допит додаткових свідків сторона захисту клопотань, з огляду на матеріали кримінального провадження, не заявляла, а у суду не виникає обов'язку збирати докази в кримінальному провадженні.
Оскільки передбачених законом підстав для повторного дослідження доказів у даному кримінальному провадженні обвинуваченим не наведено, а колегією суддів не встановлено, у задоволенні відповідного клопотання відмовлено, що узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду про те, що сам по собі факт непогодження з висновками суду першої інстанції не є підставою для повторного дослідження доказів.
Перевіряючи відповідність призначеного ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі останнього, колегія суддів виходить з того, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
Покарання, як про це зазначено в положеннях ст. 65 КК України, призначається з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення призначається покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
При призначенні ОСОБА_7 покарання суд першої інстанції, на виконання загальних засад його призначення в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, обставини та наслідки його вчинення, дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, офіційно не одружений, на утриманні має малолітню доньку, за місцем проживання характеризується негативно, офіційно не працевлаштований, на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, при невстановленні обставин, що пом'якшують покарання та наявності обставин, що його обтяжує - вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння та рецидив злочинів, і обгрунтовано призначив покарання в межах санкцій ч. 2 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі без конфіскації майна, а остаточне покарання - на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом часткового приєднання покарання за вироком Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 30.08.2023.
З огляду на встановлені обставини, підстав для призначення ОСОБА_7 іншого за розміром покарання, або із застосуванням положень ст. 69 КК України, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Даних про наявність обставин, що є пом'якшуючими покарання обвинуваченого, з матеріалів кримінального провадження не вбачається.
На переконання суду апеляційної інстанції, призначене ОСОБА_7 покарання на визначений судом строк, є справедливим, таким, що відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, сприятиме виправленню обвинуваченого та попередженню вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, не встановлено, вирок Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 23.04.2025 стосовно ОСОБА_7 колегією суддів залишається без змін.
Керуючись ст. 404, п. 1 ч. 1 ст. 407, ст. 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати
Вирок Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 23 квітня 2025 року стосовно ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців у порядку, передбаченому ст. 426 КПК України.
Головуючий
Судді