11 березня 2026 року
м. Черкаси
Справа № 697/1493/22
Провадження № 22-ц/821/605/26
Категорія: 301030300
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Новікова О.М., Василенко Л.І.
за участю секретаря: Руденко А.О.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
представник позивача: адвокат Константінова Тетяна Миколаївна
відповідач: ОСОБА_2
представник відповідача: адвокат Хорошун Оксана Володимирівна
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду м. Черкаси в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Хорошун Оксани Володимирівни на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 29 грудня 2025 року (ухвалене під головуванням судді Колісник Л.О. в приміщенні Канівського міськрайонного суду Черкаської області) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частку у спільному майні,-
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частку у спільному майні.
З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог позов обгрунтовано тим, що 26.11.2011 сторони зареєстрували шлюб. 29.07.2019 рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області шлюб між ними розірвано.
За період перебування у шлюбі сторони придбали нерухоме майно, транспортні засоби та речі домашнього вжитку на загальну суму 1 221 500,00 грн, зокрема:
квартиру АДРЕСА_1 вартістю 500000,00 грн;
автомобіль MERCEDES-BENZ VITO 112CDI, днз НОМЕР_1 вартістю 200000,00 грн;
мотоцикл KAWASAKI, днз НОМЕР_2 вартістю 148000,00 грн;
автомобіль SKODA, днз НОМЕР_3 вартістю 212000,00 грн.
Квартира та транспортні засоби зареєстровані за відповідачем.
Також придбане рухоме майно: Морозильна камера 400л вартістю 5000,00 грн , Шведська стінка вартістю 4000,00 грн, Прихожа вартістю 3000,00 грн, Телевізор «Ерго» вартістю 9000,00 грн, Телевізор Panasonic вартістю 5000,00 грн, Диван вартістю 5000,00 грн, Журнальний столик вартістю 2000,00 грн, Ноутбук «Самсунг» вартістю 3500,00 грн, Кухонна стінка вартістю 7000,00 грн, Пральна машина «Сансунг» вартістю 5000,00 грн, Холодильник вартістю 8000,00 грн , Газова плита вартістю 3000,00 грн, Духова шафа вартістю 10000,00 грн, Витяжка кухонна вартістю 3000,00 грн, Електро конвектори 3 шт по 1000,00 грн на загальну суму 3000,00 грн, Електро камін твердопаливний вартістю 11000,00 грн, Кухонний комбайн вартістю 2000,00 грн, Мікрохвильова піч вартістю 4000,00 грн, Електро м'ясорубка Mirta вартістю 1200,00 грн, Швейна машина вартістю 7000,00 грн, Супутникова антена вартістю 1000,00 грн, Кухонний стіл вартістю 1000,00 грн, Стільці 6 шт по 250,00 грн на загальну суму 1500,00 грн, Деревообробний верстат ЕІ 6009 вартістю 15000,00 грн, Мультиварка MIRTA вартістю 800,00 грн, Пилосос вартістю 1500,00 грн, металевий гараж вартістю 40000,00 грн.
Враховуючи викладене, позивач просить суд визнати вказане майно спільним сумісним майном подружжя та визнати за позивачем та відповідачем право власності по 1/2 частині на це майно.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 29 грудня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , 1/2 частини автомобіля MERCEDES-BENZ VITO 112CDI, днз НОМЕР_1 ; 1/2 частини мотоцикла KAWASAKI, днз НОМЕР_2 ; 1/2 частини автомобіля SKODA, днз НОМЕР_3 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , 1/2 частини автомобіля MERCEDES-BENZ VITO 112CDI, днз НОМЕР_1 ; 1/2 частини мотоцикла KAWASAKI, днз НОМЕР_2 ; 1/2 частини автомобіля SKODA, днз НОМЕР_3 .
У задоволенні решти позову - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 3831,46 грн.
Судовий збір у розмірі 992,40 грн компенсовано за рахунок держави.
Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивоване тим, що оскільки відповідачем не спростовано презумпцію спільності майна подружжя на квартиру, спірна квартира придбана та використовувалася в інтересах сім'ї, тому таке майно підлягає поділу між подружжям у рівних частинах.
Оскільки відповідач не довела належними та допустимими доказами, що поділ транспортних засобів між подружжям був проведений у позасудовому порядку, тому позов в частині визнання права власності на 1/2 частину автомобіля MERCEDES-BENZ VITO 112CDI, мотоцикла KAWASAKI та автомобіля SKODA, також підлягає до задоволення.
Водночас, суд не знайшов обгрунтованих підстав для визнання права власності на 1/2 частину рухомого майна, про яке позивач зазначає як про спільне сумісне, оскільки з наданих суду доказів не вбачається, що саме вищевказане майно було придбано сторонами та наявне на час розгляду справи.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі, поданій 19 січня 2026 року, представник ОСОБА_2 - адвокат Хорошун О.В., вважаючи оскаржуване рішення необґрунтованим, таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, постановленим з неповним з'ясуванням обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, просила скасувати рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 29 грудня 2025 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що між сторонами існувала певна домовленість з приводу поділу майна подружжя, а звернення ОСОБА_1 до суду з вказаним позовом є його недобросовісною поведінкою.
Суд не звернув уваги, що лише на два транспортні засоби автомобіль SKODA та мотоцикл KAWASAKI, що залишились у користуванні відповідачки, було видано дублікати свідоцтв про їх реєстрацію.
Що стосується спірної квартири АДРЕСА_1 , то дана квартира була придбана Відповідачем за особисті кошти, тому це майно є її особистою приватною власністю, оскільки кошти на придбання квартири відповідач позичала одноосібно і одноосібно повертала, що підтверджується борговими розписками, які були надані суду.
Після розірвання шлюбу та добровільного поділу майна між сторонами, відповідач у справі після одруження з ОСОБА_3 , знаючи що за домовленістю з ОСОБА_1 квартира АДРЕСА_1 залишена відповідачці з дітьми, розпочала ремонт в квартирі і було здійснено водовідведення та проведено водопостачання до квартири, заведено електроенергію, проведено роботи з обладнання квартири електропостачанням, поставлені склопакети, двері, вирівняні стіни та підлога.
Крім того, на день подання позову до суду такий об'єкт як квартира АДРЕСА_2 з площею, яка зазначена у Договорі купівлі-продажу, а саме 38,4 кв.м., не існує, оскільки вона об'єднана із суміжними квартирами АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 в одне ціле.
Також скаржниця посилається на сплив строку позовної давності для звернення до суду з вказаним позовом, оскільки позивач не зазначає, з якого моменту ОСОБА_1 дізнався про порушення своїх прав.
Відзив на апеляційну скаргу до Черкаського апеляційного суду не надходив.
Фактичні обставини справи
ОСОБА_1 та ( ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 26.11.2011. Шлюб між ними розірваний рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 29.07.2019, яке набрало законної сили 29.08.2019 року.
За період перебування у шлюбі сторони придбали квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 20.03.2016, копією інвентаризаційної справи.
Право власності на вказане майно зареєстроване за ОСОБА_4 (том 1, а.с.162-182).
Також відповідно до листа територіального сервісного центру МВС № 7145 регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Черкаській області від 13.07.2023 № 31/23/45-412, листа регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Черкаській області від 19.02.2024 № 31/23-288, реєстраційних карток транспортних засобів мотоцикл KAWASAKI, номерний знак НОМЕР_2 , 2004 року випуску зареєстровано 21.04.2018 року гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_4 , видано свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_5 , 22.05.2019 року на даний транспортний засіб видано дублікат свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_6 у зв'язку з втратою попереднього. Автомобіль SKODA, номерний знак НОМЕР_3 , 2000 року випуску зареєстровано за гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_4 , видано свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_7 , 14.05.2019 року на даний транспортний засіб видано дублікат свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_8 у зв'язку з втратою попереднього та 04.02.2022 проведена перереєстрація автомобіля SKODA, номерний знак НОМЕР_3 , у зв'язку зі зміною анкетних даних власника з ОСОБА_4 на ОСОБА_5 , видано свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_9 ( том 1, а.с. 183, том 2, а.с.2-4).
Відповідно до листа територіального сервісного центру МВС № 7145 регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Черкаській області від 30.11.2023 № 31/23/45682п та облікової картки № НОМЕР_10 від 23.12.2015 автомобіль MERCEDES-BENZ VITO 112CDI, 2001 року випуску номерний знак НОМЕР_1 , зареєстровано 23.12.2015 по договору купівлі-продажу за гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_11 (том 1, а.с.225-226).
З копій розписок від 08.03.2016 та 28.05.2016 вбачається отримання ОСОБА_4 від ОСОБА_6 у позику коштів у сумі 20000, 00 грн та 25000,00 грн для купівлі квартири в АДРЕСА_5 (том 1, а.с.205-206).
Також в матеріалах справи містяться копії відповіді ОСОБА_5 від ВП № 1 Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області від 24.01.2024 та від 09.04.2024 щодо наявності цивільно-правових відносин щодо визначення володіння автомобілем MERCEDES-BENZ VITO 112CDI, днз НОМЕР_1 між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 та складення довідки за результатами розгляду заяви ОСОБА_5 про заволодіння ОСОБА_1 вказаним автомобілем (том 2, а.с. 25).
Відповідно до аналітичних висновків ПП «Інформаційно-консультаційний центр» від 20.04.2024 вартість житлової квартири АДРЕСА_1 на дату оцінки складає 220824,00 грн, транспортного засобу SKODA, днз НОМЕР_3 - 152918,00 грн, мотоцикла KAWASAKI, днз НОМЕР_2 - 192550,00 грн (том 2, а.с. 79-101).
Автомобіль MERCEDES-BENZ VITO 112CDI, днз НОМЕР_1 був оцінений позивачем у сумі 200000,00 грн, експертиза для встановлення його вартості сторонами не проводилась, висновків суб'єктів оціночної діяльності не надано. При цьому, жодна зі сторін не оспорила таку вартість автомобіля MERCEDES-BENZ VITO 112CDI, днз НОМЕР_1 .
Експертиза, призначена судом ухвалою від 02.05.2024, не була проведена, оскільки не сплачено рахунок та відповідачем не надано транспортні засоби для огляду експертом.
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з презумпції спільної сумісної власності подружжя на придбане за час шлюбу майно, якої відповідач не спростував.
Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції правильним.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що сторони зареєстрували шлюб 26 листопада 2011 року.
Під час перебування у зареєстрованому шлюбі сторони придбали квартиру АДРЕСА_1 та транспортні засоби: мотоцикл KAWASAKI, автомобілі SKODA та MERCEDES-BENZ VITO 112CDI
Одним із центральних елементів механізму правового регулювання майнових відносин подружжя є презумпція спільного майна подружжя. Тягар доказування того, що презумпція є хибною, покладається на особу, яка заявляє про інший, ніж встановлено презумпцією, порядок речей.
Законним режимом майна подружжя є режим спільної власності, який діє, якщо шлюбним договором не встановлені інші правила. Так, відповідно до частини третьої статті 368 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Спільною сумісною власністю подружжя можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Так, частиною другою статті 60 СК України встановлена презумпція, що кожна річ, набута під час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Презумпція спільності майна подружжя означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі. Відповідно до статті 60 СК України воно вважається таким, що належить подружжю.
Зі змісту частини другої статті 60 СК України вбачається, що для застосування презумпції спільності майна подружжя у судовому процесі необхідно встановити наявність між жінкою та чоловіком зареєстрованого у належному порядку шлюбу та факт придбання майна під час перебування їх у шлюбі. Отже, той, хто вважає, що певна річ є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, має підтвердити таке:а)факт перебування жінки та чоловіка у шлюбі протягом певного часу;б)час придбання спірного майна.
Оскільки презумпція спільної сумісної власності подружжя належить до спростовних, то зацікавлена особа може довести, що майно було придбано у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі, презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява про те, що річ була придбана на її кошти, не буде належно підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишається непохитною.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. Таким чином, у разі виникнення спору у суді має доводитися не факт належності майна до спільної власності, а обставини, які виключають виникнення спільної сумісної власності на спірне майно.
Частиною першою, другою статті 61 СК України визначено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до частини другої статті 372 ЦК України, частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Докази на підтвердження доводів представника відповідача - адвоката Хорошун О.В. з приводу існування між сторонами будь-яких домовленостей про поділ спільного майна в позасудовому порядку в матеріалах справи відсутні, а тому суд апеляційної інстанції відхиляє наведені посилання як безпідставні.
Водночас, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею у набутті майна. Застосовуючи положення статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідачка, спростовуючи презумпцію спільного майна подружжя на квартиру, посилалась на те, що кошти на її придбання були позичені безпосередньо нею.
Разом з тим, наявність боргів подружжя та виникнення зобов'язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення кредитних коштів, не змінює статусу спільності набутого за час шлюбу майна за позичені кошти, які були використані в інтересах сім'ї, а саме на придбання цього майна(постанова Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі N 320/3072/18 (провадження N 61-5819св19).
З огляду на викладене, суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що спірне нерухоме майно, набуте подружжям за час шлюбу і за кошти, які отримані за договорами позики від 08.03.2016 та 28.05.2016, які використано в інтересах сім'ї, підлягає поділу між ними у рівних частинах.
При цьому, відповідачем презумпцію спільності майна подружжя не спростовано.
Крім того, у цій справі ОСОБА_2 зустрічного позову про визнання майна особистою приватною власністю, чи про поділ боргових зобов'язань не пред'являла, а заперечення проти позову фактично стосуються незгоди з позовними вимогами й мотивами про те, що вся спірна квартира є її особистою приватною власністю.
Твердження скаржниці про те, що наразі такий об'єкт як квартира АДРЕСА_2 з площею, яка зазначена у Договорі купівлі-продажу, а саме 38,4 кв.м., не існує, оскільки вона об'єднана із суміжними квартирами АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 в одне ціле, не заслуговують на увагу, оскільки будь яких доказів на підтвердження вказаної обставини матеріали справи не містять, як і відсутні докази здійснення відповідачкою за особисті кошти будь яких ремонтних робіт у спірній квартирі.
Що стосується поділу спірних транспортних засобів, то колегія суддів зважає на те, що всі вони придбані у період перебування сторін у шлюбі та відповідачкою не спростовано презумпцію спільного майна подружжя на вказане майно, а тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що автомобіль MERCEDES-BENZ VITO 112CDI, мотоцикл KAWASAKI та автомобіль SKODA є об'єктами спільної сумісної власності подружжя та підлягають поділу між подружжям у рівних частинах по .
Посилання скаржниці на те, що мотоцикл KAWASAKI є її власністю, оскільки на момент його придбання (21 квітня 2018 року) вони з ОСОБА_1 вже спільно не проживали, що встановлено в рішенні Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 29 липня 2019 року, апеляційний суд відхиляє, оскільки аналіз змісту рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 29 липня 2019 року у справі № 697/964/19 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу свідчить про те, що судом факт непроживання сторін з початку 2018 року не встановлювався.
Що стосується позиції відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності, апеляційний суд керується таким.
За правилами ст. 72 СК України позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано.
До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.
Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Вирішуючи питання застосування позовної давності до вимог, що випливають із сімейних відносин, зокрема щодо позову про поділ майна подружжя, пред'явлений після розірвання шлюбу, Верховний Суд неодноразово виснував про те, що початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, якщо шлюб розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України), тобто з моменту виникнення спору між ними.
Вирішуючи питання перебігу позовної давності, суди мають врахувати, що при визначенні початку перебігу позовної давності, слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.
Вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі №126/1737/20, від 28 червня 2022 року у справі № 331/3589/20, від 15 травня 2023 року у справі № 200/26797/15-ц, від 16 жовтня 2023 року у справі №759/12245/20.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»(із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України №530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)»введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)»розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257,258,362,559,681,728,786,1293цьогоКодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Зазначений Закон України від 30.03.2020№540-IX набрав чинності 02.04.2020.
У постановах Верховного Суду від 7 вересня 2022 року, прийнятій у справі №679/1136/21 (провадження № 61-5238св22) та від 20 квітня 2023 року, прийнятій у справі №728/1765/21 (провадження № 61-6640св21) зазначено, що «у пункті 12розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року №540-IXперелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».
Отже, у спірних правовідносинах позовна давність щодо вимог позивача в силу п. 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України на момент подання позову (27 вересня 2022 року) не спливла, а тому підстави для її застосування відсутні.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками суду. Докази та обставини, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми процесуального права.
Апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинам справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового немає.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - залишенню без змін.
Підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має.
Керуючись ст. ст. 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Хорошун Оксани Володимирівни - залишити без задоволення.
Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 29 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частку у спільному майні - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді О.М. Новіков
Л.І. Василенко
/ повний текст постанови суду виготовлений 12 березня 2026 року/