12 березня 2026 року
м. Рівне
Справа № 564/2612/23
Провадження № 22-ц/4815/82/26
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.,
суддів: Боймиструка С.В., Ковальчук Н.М.
секретар судового засідання: Хлуд І.П.
учасники справи:
позивач: Костопільська міська рада Рівненської області
відповідач: ОСОБА_1
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_2
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: фізична особа-підприємець ОСОБА_3
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 18 липня 2025 року, ухвалене у складі судді Грипіч Л.А., дата складання повного тексту рішення 28 липня 2025 року, у справі №564/2612/23
У серпні 2023 року Костопільська міська рада Рівненської області звернулася з позовом до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації прав, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та зобов'язання вчинити дії.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,1200 га, кадастровий номер 5623410100:01:002:0942, яка розташована у АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,1000 га, кадастровий номер 5623410100:01:002:0941, яка розташована за тією ж адресою. При цьому технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 не розроблялась. У зв'язку із чим відбулося зміщення конфігурації цих спірних земельних ділянок відносно координат, визначених первинною технічною документацією 1995 та 2001 років. За наведених обставин дії ОСОБА_1 призвели до самовільного зайняття земель загального користування, унаслідок чого було обмежено прохід та проїзд інших громадян.
Просила суд скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1200 га, кадастровий номер 5623410100:01:002:0942, яка розташована у АДРЕСА_1 та державну реєстрацію на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 5623410100:01:002)0941, яка розташована за тією ж адресою. А також витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Костопільської міської ради Рівненської області зазначені земельні ділянки та зобов'язати ОСОБА_1 за власний рахунок відновити межі земельної ділянки загального користування, суміжної із вказаними земельним ділянками, зокрема демонтувати паркан, видалити багаторічні насадження, засипати водойму та відновити прохід та проїзд.
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 18 липня 2025 року позовні вимоги Костопільської міської ради Рівненської області до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації прав, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та зобов'язання вчинити дії задоволено.
Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1200 га, кадастровий номер 5623410100:01:002:0942, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 5623410100:01:002:0941, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Костопільської міської ради Рівненської області (ЄДРПОУ 04057669) земельну ділянку загального користування площею 0,0984 га, що увійшла до земельної ділянки площею 0,1200 га, кадастровий номер 5623410100:01:002:0942, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 5623410100:01:002:0941, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Зобов'язано ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відновити за власний рахунок межі земельної ділянки загального користування, що межують із земельною ділянкою 0,1200 га, кадастровий номер 5623410100:01:002:0942, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та земельною ділянкою площею 0,1000 га, кадастровий номер 5623410100:01:002:0941, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , демонтувати паркан, видалити багаторічні насадження, закопати водойму та відновити прохід (проїзд).
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не враховано, що між тими самими сторонами, з того самого предмета та з тих самих підстав, а саме щодо самовільного захоплення земель загального користування ОСОБА_1 , у провадженні Костопільського районного суду Рівненської області перебуває справа № 564/3093/19.
Крім того, судом залишено без належної оцінки заяву відповідача про застосування строків позовної давності, оскільки встановлений законом строк звернення до суду сплив, а позивачем не доведено обставин, які б свідчили про його переривання чи поновлення.
Втім, в основу оскаржуваного рішення покладено припущення про наявність земель загального користування площею 0,0984 га у складі земельних ділянок, що належать на праві власності ОСОБА_1 , тоді як належних і допустимих доказів на підтвердження таких обставин позивачем не надано.
Разом із тим судом не вжито всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема не призначено земельно-технічну експертизу, яка могла б встановити фактичні межі, конфігурацію земельних ділянок та проїздів.
З метою спростування припущень суду та доводів позивача ОСОБА_1 замовлено та отримано висновок судової земельно-технічної експертизи № 260825-1_ЮШ від 09.09.2025, який на думку відповідача підлягає долученню до матеріалів справи.
Також без оцінки суду залишилося те, що Костопільською міською радою Рівненської області як органом місцевого самоврядування та розпорядником земель не розроблено детальний план території з урахуванням державних будівельних норм та стандартів, схему організації дорожнього руху.
Водночас зазначає, що позовні вимоги про витребування земельної ділянки загального користування площею 0,0984 га з чужого незаконного володіння є неналежним способом захисту, оскільки за відповідачем не зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку, він є власником виключно земельних ділянок з кадастровими номерами 5623410100:01:002:0941 та 5623410100:01:002:0942.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що рішення суду законне та обґрунтоване. Просить залишити його без зміни, а скаргу без задоволення.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам судове рішення не відповідає.
Судом встановлено, що згідно державного акта на право приватної власності на землю серії РВ №01781 від 15.11.1995 гр. ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельні ділянки площею 0,10 га по АДРЕСА_2 та площею 0,0024 га по АДРЕСА_3 із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, гаража та господарських будівель.
Технічна документація по складання державного акту на право приватної власності на землю гр. ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку та гаража в АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_3 на території Костопільської міської ради народних депутатів Костопільського району Рівненської області була виготовлена госпрозрахунковим проектно-виробничим архітектурним планувальним бюро при Костопільському районному архітектору у 1995 році.
Згідно державного акта на право приватної власності на землю серії РВ №05812 від 26.12.2001 гр. ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,12 га по АДРЕСА_3 із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
Технічна документація по відведенню земельної ділянки та видачі державного акту на право приватної власності на землю гр. ОСОБА_1 для ведення особистого підсобного господарства на території Костопільської міської ради в АДРЕСА_3 була виготовлена Земельно-кадастровим бюро у 2001 році.
03 травня 2017 року на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 1995 року та від 2001 року, відповідач здійснив державну реєстрацію у Відділі Костопільського району ГУ Держгеокадастру земельної ділянки площею 0, 1200 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 із присвоєнням кадастрового номера: 5623410100:01:002:0942 та земельної ділянки площею 0, 1000 га з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у АДРЕСА_1 , з присвоєнням кадастрового номера: 5623410100:01:002:0941.
Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду
Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14 (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (провадження № 14-364цс19), на які посилався заявник у касаційній скарзі).
Позиція Великої Палати Верховного Суду, яка викладене у постанові від 23 листопада 2021 року № 359/3373/16-ц в якій зазначено, що: «70. Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).
Велика Палата Верховного Суду у п.71 звертає увагу, що вона вже викладала подібні за змістом висновки у своїй постанові від 16 червня 2020 року у справі N 145/2047/16-ц (провадження N 14-499цс19). У пункті 7.27 цієї постанови зазначено: "Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок".
Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70, 71)).
Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема неправомірного) земельною ділянкою.
З урахуванням наведеного визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14 (провадження № 14-256цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13 (провадження № 14-452цс18) зазначила, що задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника - позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)).
Якщо право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (пункт 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (провадження № 14-651цс18)).
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний позивачем спосіб.
У частині третій статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно з частиною першою статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Відповідно до положень статті 4 ЗК України 1990 року (чинній на час набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку) у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Суб'єктами права державної власності на землю виступають, зокрема, обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.
Згідно зі статтею 6 ЗК України 1990 року громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок, зокрема, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка) та садівництва. Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безоплатно.
Відповідно до статті 17 ЗК України 1990 року передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо).
За вимогами статей 22, 23 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів.
Згідно зі статтею 125 ЗК України 2001 року право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Частиною першою статті 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом (частина перша статті 202 ЗК України).
Частиною першою статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що Державний земельний кадастр -єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж.
Пунктами 2 та 10 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі, якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності). Документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя та четверта статті 12 ЦПК України).
У справі, що переглядається позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що спірна земельні ділянки (проїзд) загальною площею 0,0984 га включені/увійшли до земельних ділянок належних на праві власності ОСОБА_1 , за кадастровими номерами 5623410100:01:002:0941 та 5623410100:01:002:0942 внаслідок зміщення конфігурації цих земельних ділянок відносно тих координат, які були встановленні первинною технічною документацією, що є самовільним захопленням земель територіальної громади м. Костопіль, а саме проходу/проїзду.
У постанові Верховного Суду від 31 травня 2022 року у справі № 515/1315/18, провадження № 61-13300св21, зазначено, що належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував накладення земельних ділянок, може бути лише висновок земельно-технічної експертизи, після якого суд вирішує наявність чи відсутність порушених речових прав позивачів на земельну ділянку.
Будь яких належних та допустимих доказів (як от висновок судової земельно-технічної експертизи тощо) на підтвердження факту накладання земельних ділянок відповідача на земельну ділянку загального користування - проїзд, яка належить йому, позивач не надав. Клопотань щодо забезпечення доказів (зокрема, щодо призначення судової земельно-технічної експертизи) позивач не заявив.
Убачається, що розміри земельних ділянок за кадастровими номерами 5623410100:01:002:0941 та 5623410100:01:002:0942 відповідають технічній документації і до їх складу будь які інші частини земельних ділянок не входять. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.
Таким чином землі територіальної громади - проїзд не належать відповідачу на праві власності.
Разом з тим, убачається, що спірна земельна ділянка використовується ОСОБА_1 для власних потреб, а саме встановлено паркан, висаджено фруктові дерева та насаджено городину. Дана обставина стверджується заявами членів сім'ї відповідача про передачу цієї частини ділянки у приватну власність, у задоволенні яких позивачем відмовлено.
Між тим матеріали справи не містять належних та достатніх доказів, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивача, де проходить її межа із координатами поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі, чи порушена межа земельної ділянки відповідачем, який її розмір.
Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста. Позивач під час розгляду справи не заявляв клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи.
За таких обставин позовні вимоги про зобов'язання ОСОБА_1 відновити межі земельної ділянки загального користування, демонтувати паркан, видалити багаторічні насадження та відновити проїзд/прохід є передчасними та не підлягають задоволенню.
Позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні землями загального користування проїзд/прохід (негаторний позов), позивач не заявляв.
Встановивши, що спосіб захисту, обраний позивачем, не забезпечить реальне поновлення його прав, за захистом яких він звернувся до суду, тобто є неефективним, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому колегія суддів не бачить необхідності надавати оцінку іншим аргументам апеляційної скарги.
Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 18 липня 2025 року скасувати.
Позовні вимоги Костопільської міської ради Рівненської області до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації прав, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та зобов'язання вчинити дії залишити без задоволення.
Стягнути з Костопільської міської ради Рівненської області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати пов'язанні з розглядом справи у розмірі 12 883,20 гривень.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 12.03.2026 року.
Головуючий : Гордійчук С.О.
Судді : Ковальчук Н.М.
Боймиструк С.В.