Житомирський апеляційний суд
Справа №282/1107/25 Головуючий у 1-й інст. Вальчук В. В.
Категорія 39 Доповідач Коломієць О. С.
12 березня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Коломієць О.С.
суддів Григорусь Н.Й., Талько О.Б.
розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) цивільну справу № 282/1107/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «ФК «Дебт Коллекшн» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Працевитий Геннадій Олександрович
на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 09 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Вальчука В.В.
встановив:
У серпні 2025 року ТОВ «ФК «Дебт Коллекшн»звернулось до суду із позовом, відповідно до якого просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором №3287214033/203889від 10 січня 2020 року, в сумі 12 908,25 грн, яка складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 4 500,00 грн; прострочена заборгованість за процентами в розмірі 8 408,25 грн; стягнути понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2 422,40 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 10 січня 2020 року між ТОВ «Гоуфінгоу»та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 3287214033/203889 про надання фінансового кредиту, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися.
Відповідно до умов кредитного договору відповідачу надається фінансовий кредит в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов'язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором. Сума виданого кредиту становить 45 000,00 грн, дата надання кредиту 10 січня 2020 року, строк кредиту 26 днів, процентна ставка 1,85% на добу.
31 травня 2021 року між ТОВ «Гоуфінгоу»та ТОВ «СІТІ ФІНАНС ГРУП» укладено Договір факторингу № 1-31/05/21, відповідно до умов якого первісний кредитор відступило ТОВ «СІТІ ФІНАНС ГРУП» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» приймає належні ТОВ «ГОУФІНГОУ» права вимоги до боржників, в тому числі до відповідача ОСОБА_1
03 червня 2021 року ТОВ «СІТІ ФІНАНС ГРУП», як новий кредитор, відповідно до умов договору відступлення права вимоги №1-03/06/2021, відступило право вимоги кредитним договором № 3287214033/203889 від 10.01.2020 до ТОВ «ФК «Дебт Коллекшн», у зв'язку з чим останній набув право грошової вимоги до відповідача.
ТОВ «Гоуфінгоу»виконав свої зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти на умовах визначених договором.
Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором № 3287214033/203889 від 10.01.2020 не виконав та станом на 26 травня 2025 року має заборгованість у загальному розмірі 12 908,25 грн, яка складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 4 500,00 грн; прострочена заборгованість за процентами в розмірі 8 408,25 грн.
Рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 09 жовтня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Дебт Коллекшн» заборгованість за кредитним договором № 3287214033/203889 від 10.01.2020в сумі 12 908,25 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422,40 грн.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з'ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення Любарського районного суду Житомирської області від 09 жовтня 2025 року і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Також просив вирішити питання про стягнення витрат на правничу допомогу, які понесла сторона відповідача під час апеляційного розгляду справи.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивачем не було надано жодного доказу виконання кредитором вимог договору щодо надання кредитних коштів. При цьому належними доказами, які підтверджують перерахування відповідачу певної суми коштів можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», які стороною позивача також надані не були. Також зазначає, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази переходу права вимоги від первісного кредитора до позивача. Звертає також увагу, що суд при винесенні рішення не врахував висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12-ц, у якій зазначено, що зі спливом строку кредитування припиняється право позивача нараховувати проценти за кредитом. Так фактично кредитором нараховувались відсотки понад строк кредитування, що прямо суперечить умовам договору, у заявку з чим підстави для стягнення всієї суми заборгованості відсутні.
Правом подати відзив на апеляційну скаргу позивач не скористався.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7 та ч.2 ст. 369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
У частині п'ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. При цьому дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21)).
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 09.03.2026 року, є дата складення повного судового рішення 12.03.2025 року.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 10 січня 2020 року між ТОВ «Гоуфінгоу» та клієнтом ОСОБА_1 укладено індивідуальну частину договору про надання фінансового кредиту №3287214033/203889, який підписано останнім електронним підписом одноразовим ідентифікатором R69429, за умовами якого: товариство надає Клієнту фінансовий кредит в розмірі 4 500,00 гривень на умовах строковості, зворотності, платності (далі - кредит), а Клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором. Кредит надається в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом (а.с.15-18). В реквізитах сторін ОСОБА_1 зазначив рахунок № НОМЕР_1 .
Як вбачається з довідки про ідентифікацію, ТОВ «Гоуфінгоу» підтверджує, що клієнт ОСОБА_1 , з яким укладено договір №3287214033/203889 від 10.01.2020 року ідентифікований товариством, акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора): здійснювалось в інформаційно-телекомунікаційній системі www.gofingo.com.ua - одноразовий ідентифікатор R69429; - дата відправки ідентифікатору позичальнику 10.01.2020; - номер телефону/електронна пошта, на яку було відправлено ідентифікатор 380965243961 (а.с.10, зворотній бік).
Відповідно до повідомлення ТОВ «ПрофітГід», направленого на адресу ТОВ «Гоуфінгоу», між товариствами укладено договір на переказ коштів №ПГ-2 від 15 вересня 2018 року та відповідно до зазначеного договору, 10.01.2020 було успішно здійснено переказ грошових коштів в сумі 4 500,00 грн на рахунок отримувача - платіжну картку отримувача НОМЕР_2 , призначення переказу: видача кредиту №3287214033/203889 (а.с.26).
31 травня 2021 року між клієнтом ТОВ «Гоуфінгоу» та фактором ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Фінанс Груп» укладено договір факторингу №1-31/05/21, згідно якого, на умовах, встановлених цим Договором, Фактор передає грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступає Факторові права грошової вимоги (Права Вимоги) до Боржників за Кредитними Договорами (Портфель Заборгованості) (а.с.19-22).
Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №1-31/05/2021 від 31 травня 2021 року, укладеного між клієнтом ТОВ «Гоуфінгоу» та фактором ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп», до останнього перейшло право вимоги до ОСОБА_1 (а.с.10).
03 червня 2021 року між кредитором ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Фінанс Груп» та новим кредитором ТОВ «ФК Дебт Коллекшн» укладено Договір №1-03/06/2021 відступлення права вимоги (а.с.11-12).
Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги №1-03/06/21 від 03 червня 2021 року, укладеного між кредитором ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» та ТОВ «ФК Дебт Коллекшн», останнє набуло права вимоги до відповідача ОСОБА_1 (а.с.9, зворотній бік).
Відповідно до виписки з особового рахунка за Кредитним договором №3287214033/203889 від 10 січня 2020 року, заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «Дебт Коллекшн», станом на 26 травня 2025 року (включно) складає 12 908,25 гривень, а саме: - прострочена заборгованість за сумою кредиту - 4 500,00 гривень; - прострочена заборгованість за процентами 8 408,25 гривень та станом на 26 травня 2025 року не погашена (а.с.9).
Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ФК «Дебт Коллекшн», суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за кредитним договором, тому нарахована відповідно до умов договору заборгованість за тілом кредиту та відсотків підлягає стягненню з нього на користь позивача.
Однак повністю з такими висновками суду погодитись неможливо виходячи з наступного.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним ( стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно з пунктом 6 частини 1 статі 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі №761/35556/14 зроблено висновок, що «невід'ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов'язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1045 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним».
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
У справі встановлено, що 10 січня 2020 між ТОВ «Гоуфінгоу» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №3287214033/203889 про надання фінансового кредиту, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, тобто укладено договір шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Підписуючи договір, позичальник ОСОБА_1 підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватися їх.
Таким чином, факт укладення договору про надання фінансового кредиту №3287214033/203889 від 10.01.2020 між ОСОБА_1 та ТОВ «Гоуфінгоу» є доведеним.
31 травня 2021 року між ТОВ «Гоуфінгоу» та ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Фінанс Груп» укладено договір факторингу №1-31/05/21, згідно якого, Фактор передає грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступає Факторові права грошової вимоги до Боржників за Кредитними Договорами.
Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №1-31/05/2021 від 31 травня 2021 року, укладеного між клієнтом ТОВ «Гоуфінгоу» та фактором ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп», до останнього перейшло право вимоги до ОСОБА_1
03 червня 2021 року між кредитором ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Фінанс Груп» та новим кредитором ТОВ «ФК Дебт Коллекшн» укладено Договір №1-03/06/2021 відступлення права вимоги.
Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги №1-03/06/21 від 03 червня 2021 року, укладеного між кредитором ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» та ТОВ «ФК Дебт Коллекшн», останнє набуло права вимоги до відповідача ОСОБА_1 .
Як вбачається з умов договору про надання фінансового кредиту № 3287214033/203889 від 10.01.2020 року, зокрема пункту 1.4, кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом.
Згідно з розділом 7 договору відповідач зазначив наступний номер електронного платіжного засобу (банківської картки) № НОМЕР_3 .
Факт перерахування грошових коштів підтверджено довідкою ТОВ «ПрофітГід» про переказ на картку № НОМЕР_4 грошових коштів в розмірі 4 500,00 грн.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем отримано кредитні кошти за договором про надання фінансового кредиту №3287214033/203889 від 10 січня 2020 року у сумі 4 500,00 грн, однак він належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання та не повернув кредитні кошти у передбачений договором строк.
Таким чином, суд дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 4 500,00 грн.
Вирішуючи питання щодо стягнення процентів за користування кредитом, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором (пункт 1.1. договору про надання фінансового кредиту).
Стягуючи відсотки в сумі 8 408,25 грн за договором про надання фінансового кредиту №3287214033/203889 від 10 січня 2020 року, суд першої інстанції погодився із заявленим у позовній заяві розміром заборгованості, який надано позивачем, що є помилковим з огляду на наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 висловила таку правову позицію: «надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондується жодному праву кредитодавця. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов'язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов'язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов'язок боржника щодо їх сплати. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов'язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання.»
На підставі вищевикладеного, при визначенні розміру процентів, які підлягають стягненню на користь позивача, колегія суддів враховує, що нарахування процентів може здійснюватися в межах строку кредитування.
Як встановлено з матеріалів справи, строк кредитування за договором про надання фінансового кредиту №3287214033/203889 від 10 січня 2020 року був погоджений сторонами та становив 26 днів, тобто до 04 лютого 2020 року.
Пунктом 3.3.3 договору про надання фінансового кредиту передбачено, що продовжити строк надання кредиту, оплативши не пізніше останнього дня терміну повернення кредиту, зазначеного в графіку розрахунків, в повному обсязі нараховані проценти по кредиту.
Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту, матеріали справи не містять.
Отже, розмір процентів відповідно до умов договору, який підлягає стягненню з відповідача, становить 2 164,50 грн за період з 10 січня 2020 року по 04 лютого 2020 року, виходячи з розрахунку: 4 500,00 грн (тіло кредиту) х 1,85% (відсоткова ставка) х 26 днів (строк кредиту).
Нарахування та стягнення процентів за користування кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам Цивільного кодексу України.
Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що кредит надається строком на 26 днів до 04 лютого 2020 року (строк кредитування).
Отже, позивач ТОВ «ФК «Дебт Коллекшн» відповідно до статті 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, суд першої інстанції не в повній мірі дослідив вказані докази по справі та не надав їм належної правової оцінки, а тому дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача процентів, які були нараховані поза межами, погодженого сторонами договору позики, строку кредитування.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що за договором про надання фінансового кредиту № 3287214033/203889 від 10 січня 2020 року з відповідача підлягає стягненню 6 664,50 грн, а саме: 4 500,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 2 164,50 грн - нараховані проценти.
Частиною 13 ст.141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до вимог пункту 1 частини третьої статті ст. 133, частини другої статті 137, частини другої статті 141 ЦПК України сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування судових витрат на правничу допомогу адвоката, які розподіляються між сторонами разом з іншими судовими витратами за результатами розгляду справи.
У апеляційній скарзі представник відповідача просив стягнути 6 000,00 грн витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції. На підтвердження надання професійної правничої допомоги надав договір про надання правової допомоги від 04.11.2025, укладений між ОСОБА_1 та адвокатським бюро «ЮРКОНСУЛЬТАНТ» Геннадія Працевитого», додатковий договір від 04.11.2025 до договору про надання правової допомоги.
Враховуючи складність справи та виконані роботи (складання апеляційної скарги), розгляд справи у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників), принципи співмірності та розумності судових витрат, часткове задоволення позовних вимог (52%), колегія суддів доходить висновку про необхідність стягнення із ТОВ «ФК «Дебт Коллекшн» на користь ОСОБА_1 понесені в суді апеляційної інстанції витрати на правничу допомогу в розмірі 2880,00 грн.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог з вищевказаних підстав.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За подачу позову позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, за подачу апеляційної скарги відповідачем - 3 633,60 грн, а тому з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог (52%) з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 259,65 грн, а з позивача на користь відповідача - 1 744,13 грн (48% відмовлених вимог).
Відповідно до п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Керуючись ст. 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Працевитий Геннадій Олександрович, задовольнити частково.
Рішення Любарського районного суду Житомирської області від 09 жовтня 2025року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Дебт Коллекшн» (код ЄДРПОУ 44243120, адреса місцезнаходження: вулиця Саперне Поле, буд.12, м. Київ, 01042) заборгованість за кредитним договором № 3287214033/203889 від 10 січня 2020 року в розмірі 6 664,50 грн та судовий збір в розмірі 1 259,65 грн.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Дебт Коллекшн» на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 744,13 грн та на правничу допомогу в розмірі 2 880,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Судді