Житомирський апеляційний суд
Справа №296/69/26 Головуючий у 1-й інст. Рожкова О.С.
Категорія 96 Доповідач Галацевич О. М.
11 березня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Галацевич О.М.,
суддів: Григорусь Н.Й., Панкеєвої В.А.,
з участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д..
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі справу №296/69/26 за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Служба (управління) у справах дітей Житомирської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,
на ухвалу Корольовського районного суду м.Житомира від 16 січня 2026 року, постановлену під головуванням судді Рожкової О.С. у м.Житомирі, повний текст ухвали складено 16 січня 2026 року,
У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просила встановити факт самостійного виховання та утримання нею своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування заяви зазначила, що після розірвання шлюбу самостійно здійснює утримання та виховання доньки, яка фактично проживає разом із нею та перебуває на її утриманні. Батько дитини участі у вихованні та утриманні дитини не бере, спільно з дитиною не проживає, до органів опіки та піклування з питань спілкування з дитиною не звертався, аліментні зобов'язання фактично не виконує. Також зазначила, що є військовозобов'язаною та має намір реалізувати право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», однак не може оформити таку відстрочку у зв'язку з відсутністю підтвердження статусу особи, яка самостійно виховує та утримує дитину. При цьому зазначала, що встановлення такого факту необхідне виключно для реалізації зазначеного права та не має на меті обмеження чи позбавлення батьківських прав батька дитини.
Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 16 січня 2026 року у відкритті провадження у справі відмовлено на підставі частини четвертої статті 315 ЦПК України.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи та неправильно застосував норми процесуального права. На її думку, між батьками відсутній спір про право, а встановлення юридичного факту самостійного виховання дитини не порушує прав батька дитини. Крім того, вважає, що суд безпідставно послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22, оскільки у постанові Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі №127/3622/24 зроблено висновок про можливість встановлення факту самостійного виховання дитини в умовах воєнного стану.
Правом подати відзив на апеляційну скаргу учасники справи не скористалися.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи сторони в судове засідання не з'явились. ОСОБА_1 подала заяву про розгляд справи у її відсутність, апеляційну скаргу підтримує в повному обсязі. За таких обставин суд апеляційної інстанції розглянув справу у відсутність її учасників, що відповідає положенням ч.2 ст.372 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зареєстрований 28 липня 2001 року, рішенням Житомирського районного суду від 23 грудня 2019 року у справі №278/2605/19 розірвано (а.с.5).
ОСОБА_5 та ОСОБА_3 є батьками неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с.6).
Згідно з довідкою виконавчого комітету Тетерівської сільської ради Житомирського району від 09 квітня 2025 року №409 ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: с.Тетерівка Житомирського району, однак фактично за цією адресою не проживає (а.с.8).
23 листопада 2021 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 укладено шлюб, після реєстрації якого заявниця змінила прізвище на ОСОБА_7 (а.с.9).
Згідно з матеріалами справи неповнолітня ОСОБА_2 зареєстрована за місцем проживання матері у службовій квартирі в м.Житомирі (а.с.10-11).
Також із довідки КНП «Центр медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям» Житомирської обласної ради вбачається, що ОСОБА_1 працює медичною сестрою та є військовозобов'язаною (а.с.12, 16).
Відповідно до листа служби у справах дітей Житомирської міської ради від 17.12.2025 батько дитини проживає окремо та до органу опіки та піклування з питань визначення порядку спілкування з дитиною не звертався (а.с.15).
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що встановлення факту самостійного виховання дитини пов'язане з оцінкою виконання іншим із батьків своїх батьківських обов'язків та фактично передбачає вирішення спору про право, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України у порядку окремого провадження розглядаються справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод чи інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Разом з тим за змістом частини шостої статті 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз'яснює заінтересованим особам право звернутися до суду з позовом.
Відповідно до статей 141, 150, 157 Сімейного кодексу України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини та зобов'язані брати участь у її вихованні.
Сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (стаття 15 СК України).
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини одним із батьків необхідне існування обставин, у силу яких обсяг прав іншого з батьків обмежується або припиняється.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 зазначено, що встановлення факту самостійного виховання дитини пов'язане з оцінкою виконання іншим із батьків батьківських обов'язків та може впливати на обсяг його сімейних прав.
Сам по собі факт проживання дитини з одним із батьків або виконання ним основного обсягу обов'язків щодо її виховання не свідчить про припинення батьківських прав іншого з батьків.
За таких обставин встановлення факту самостійного виховання дитини не може здійснюватися у порядку окремого провадження, оскільки таке питання пов'язане з оцінкою виконання іншим з батьків батьківських обов'язків та свідчить про наявність спору про право.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2025 року у справі №128/3616/24 та від 27 березня 2025 року у справі №353/886/24.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини у цій справі безпосередньо пов'язане з оцінкою виконання батьківських обов'язків іншим із батьків, що свідчить про наявність спору про право.
Тому зазначений факт не може бути встановлений у порядку окремого провадження.
Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі №127/3622/24 є безпідставним, оскільки правовідносини у зазначеній справі не є подібними до правовідносин у цій справі.Крім того, наведена правова позиція не змінює висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22, які підлягають застосуванню судами.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до неправильного тлумачення норм процесуального права.
Разом з тим суд роз'яснює, що оскаржуване судове рішення не перешкоджає реалізації права ОСОБА_1 звернутися до суду в порядку позовного провадження, у межах якого при розгляді спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини можуть бути встановлені обставини самостійного виховання та утримання нею неповнолітньої доньки.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного апеляційний суд дійшов висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням вимог закону, а тому підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Корольовського районного суду м.Житомира від 16 січня 2026 року- без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді
Дата складення повного судового рішення 11 березня 2026 року.