Провадження № 22-ц/803/1494/26 Справа № 206/5615/25 Суддя у 1-й інстанції - Малихіна В. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
11 березня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Свисутнової О.В., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Триполець В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа, щодо якої необхідно встановити обмежувальний припис, ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 13 жовтня 2025 року, -
07 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до суду про видачу обмежувального припису, яку обґрунтовує тим, що вона та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 22 серпня 1998 року. Під час перебування у шлюбі від ОСОБА_2 заявниця постійно зазнавала домашнє насильство, яке виражалось у побоях та у психологічному насильстві. ОСОБА_2 постійно наносить тілесні ушкодження заявниці, виражається нецензурною лексикою, погрожує розправою, ображає, налаштовує спільну дитину проти матері, погрожує залишити заявницю без майна та коштів. У зв'язку з цим, заявниця вже зверталась до Самарського районного суду м. Дніпра у 2018 та 2022 роках із позовними заявами про розірвання шлюбу, однак під психологічним тиском з боку ОСОБА_2 була вимушена писати заяви про залишення вищевказаних позовів без розгляду. У травні 2025 року заявниця втретє звернулась до Самарського районного суду міста Дніпра з позовом про розірвання шлюбу. Рішенням Самарського районного суду міста Дніпра від 09.06.2025 у справі № 206/2472/25 шлюб було розірвано. На остаточне розірвання шлюбу з ОСОБА_2 заявниця зважилася через чергове її побиття з боку ОСОБА_2 . Через побиття та психологічний тиск заявниця вже багато років перебуває у депресії та має проблеми зі здоров'ям. Крім того, ОСОБА_2 руйнує предмети у жилому приміщенні, б'є стіни та виламує двері. Під час шлюбу, останній подарував заявниці рухоме та нерухоме майно, проте після розірвання шлюбу почав вимагати повернення цього майна та погрожувати розправою у разі його неповернення. Наразі ОСОБА_2 поданий позов про визнання недійсними договорів дарування (справа №206/2985/25). У неї з'явились ускладнення здоров'я, вона хвилюється за своє життя та здоров'я, а тому хоче уникнути побиття по відношенню до неї з боку ОСОБА_2 , уникнути психологічного насилля з його боку, а тому просить суд заборонити йому перебувати в місці спільного проживання за адресою АДРЕСА_1 разом з нею, заборонити наближатись на відстань ближче 100 метрів до місця її проживання за вищевказаною адресою, заборонити ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати її, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею (а.с.1-6).
Рішенням Самарського районного суду міста Дніпра від 13 жовтня 2025 року заяву ОСОБА_1 - задоволено. Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 заборонивши ОСОБА_2 :
- перебувати в місці спільного проживання за адресою АДРЕСА_2 разом з ОСОБА_1 ;
- наближатись на відстань ближче 100 метрів до місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 ;
- особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею.
Встановлено строк дії обмежувального припису 6 (шість) місяців, а строк рахувати з дня ухвалення рішення (а.с.131-134).
В апеляційній скарзі, ОСОБА_2 посилаючись на незаконність, необґрунтованість судового рішення, ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення суду повністю і ухвалити нове, яким відмовити у видачі обмежувального припису стосовно нього.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції невірно встановлено обставини, що мають значення для справи, що призвело до необґрунтованого висновку суду про задоволення заяви. Вказує, що суд першої інстанції не зверну уваги на те, що сам факт неодноразового звернення заявниці до правоохоронних органів з підстав вчинення щодо неї психологічного чи фізичного домашнього насильства, свідчить про наявність тривалого конфлікту між заявницею та заінтересованою особою, але не підтверджує факт вчинення щодо заявниці домашнього психологічного або фізичного насильства, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України “Про запобігання та протидію домашньому насильству». До того ж під час розгляду справи судом першої інстанції не було надано жодних доказів, що зазначені в рішенні виклики поліції здійснювалися ОСОБА_1 саме стосовно домашнього насильства, яке вчиняв відносно неї саме ОСОБА_2 . Зазначає, що факт наявності майнового спору між сторонами не є доказом домашнього насильства та підставою для застосування обмежувальних заходів (а.с.140-147).
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.
Задовольняючи вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із встановлених обставин, а також враховував той факт, що наразі сторони не перебувають у шлюбі, на даний момент домоволодіння перебуває у власності заявниці, наявності іншого зареєстрованого місця мешкання у ОСОБА_2 , з метою попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки особи з огляду на наявність передбачених законом ризиків, про можливість пропорційного втручання у права і свободи ОСОБА_2 , шляхом заборони останньому перебувати в місці спільного проживання за адресою АДРЕСА_1 та наближатись на відстань ближче 100 метрів до місця їх спільного проживання та особисто і через третіх розшукувати її, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що 16 червня 2025 року Самарським районним судом міста Дніпра було розглянуто справу № 206/3093/25 відносно ОСОБА_1 за фактом вчинення домашнього насильства відносно ОСОБА_1 . За результатами розгляду вказаної справи ОСОБА_1 була визнано винною за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
10 червня 2025 року Самарським районним судом міста Дніпра було розглянуто справу № 206/2853/25 відносно ОСОБА_2 за фактом вчинення домашнього насильства відносно ОСОБА_1 , яка під час розгляду справи подала заяву про примирення. За результатами розгляду вказаної справи судом встановлено, що мала місце звичайна побутова сварка, яку не можна розцінювати, як насильство у сім'ї, таким чином в діях ОСОБА_2 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений ч.1 ст.173-2 КУпАП.
Як зазначає заявниця, вона писала заяву про примирення на прохання ОСОБА_2 та їх спільних дітей, щоб батька не притягували до відповідальності, проте вона неодноразово зверталась до органів поліції з заявами притягнути його до відповідальності, а саме за № 13685 від 26.07.2025, № 9254 від 27.05.2025, № 8234 від 20.05.2025, № 7282 від 01.05.2025 однак всі вони були залишені без належного реагування.
На підтвердження факту застосування фізичного насильства з боку ОСОБА_2 , заявниця надала консультативний висновок від 15.04.2025 (діагноз інфільтративні хвороби шкіри та підшкірної клітковини), консультацію хірурга від 25.04.2025, відповідно до якого нижні кінцівки асиметричні, набряк виявлений на гомілці ліворуч. Шкіра з гіперейованими плямами, на передпліччі, шкіра набрякла, виписку № 2745 (діагноз: вузлувата ерітема, невизначеної етіології. Активність ІІІ ст., з ураженням шкіри та підшкірної клітковини, фотографії синців та травм, після побиття.
На підтвердження факту застосування психологічного тиску з боку ОСОБА_2 , заявниця надала консультативний висновок від 30.07.2025 (діагноз порушення адаптації, тривожно-депресивна реакція зі стійкою інсомнією), письмову консультацію лікаря-психіатра від 20.11.2024 (діагноз генералізований тривожним розлад) та письмовий висновок практикуючого психолога, психотерапевта від 25.07.2025.
Крім того, в судовому засіданні було встановлено, що під час шлюбу ОСОБА_2 подарував заявниці рухоме та нерухоме майно, проте після розірвання шлюбу подав позов про визнання недійсними договорів дарування (справа №206/2985/25), що свідчить про наявність в них майнового спору.
Під час розгляду вказаної заяви, суд встановив, що наразі заявниця дійсно хвилюється за своє життя та здоров'я, бажає уникнути побиття по відношенню до неї з боку ОСОБА_2 , уникнути психологічного насилля з боку останнього, стверджуючи про те, що її життю та здоров'ю може погрожувати об'єктивна небезпека.
24.09.2025 рішенням Самарського районного суду міста Дніпра вимоги ОСОБА_1 задоволено частково - видано обмежувальний припис cтосовно ОСОБА_2 , заборонивши останньому контактувати з ОСОБА_1 через засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 показав, що є братом заявниці, йому відомо, що ОСОБА_2 бив її не один раз. Він бачив особисто коли вона вперше була вагітна він її бив ногами, потім пам'ятає через п'ять років бив, її возили до лікарні. Потім також сильно побив і так систематично. Поліцію не викликали вони постійно мирилися, вона йому все пробачала бо любить. Молодший син завжди був за ОСОБА_4 , зараз посварилися.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 показала, що подружжя ОСОБА_6 були її сусідами, спочатку її батьки, а потім коли вони одружилися і ОСОБА_7 . Близько 8 років тому вони купили новий будинок. Коли проживали було дуже гучно, було чутно як він її бив, вікна вилітали, вона тікала в огород. Вона телефонувала її батьку щоб приїжджав, він цю справу врегулював.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 показав, що є батьком заявниці, вони як одружилися жили у них, потім пішли жити до іншого будинку, але дитина 2-3 роки проживала з ними. Потім вони забрали дитину і жили всі разом. ОСОБА_2 завжди її бив, він приїжджав багато разів та вирішував ці питання. Заявниця казала, що не хоче щоб у них батько був судимий, а ще їй хтось сказав, що він її доля. Вона лежала під крапельницями, він приїхав в будинок там була поліція і діти, питали чи буде вона писати заяву, вона відмовилась. ОСОБА_7 їй ще машину бензином облив. Дітям заборонив з нею спілкуватись.
Допитний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 показав, що є сином заявниці, відносини з батьком у нього добрі, з матір'ю напружені, через те, що провокує та обіцяє залишити всіх без нічого, постійно вживає алкогольні напої. Про випадки коли батько бив матір йому не відомо.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 показав, що є сином заявниці, з батьком добрі стосунки, з матір'ю не дуже добрі, оскільки вона його била. У нього не має бажання спілкуватися з матір'ю, вона не проживає в будинку близько місяця.
Так, колегія суддів, керуючись вимогами ст. 263 ЦПК України, судовою практикою Верховного Суду, зазначає, що організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, врегульовано Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (пункт 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
У пункті 9 частини першої статті 1 цього Закону визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Отже, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Відповідні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18, провадження № 61-4830св19; від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц, провадження № 61-12915св19; від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18, провадження № 61-271св19; від 23 грудня 2020 року у справі № 753/17743/19, провадження № 61-23053св19; від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, провадження № 61-16103св20, від 09 лютого 2022 року у справі № 607/10853/21, провадження № 61-20491св21, від 09 березня 2023 року у справі № 711/3693/22 провадження № 61-13257св22.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
Колегія суддів відзначає, що судом першої інстанції застосовані аналогічні норми матеріального права, як про це дійшов висновку Верховний Суд у своїх постановах, наведених вище, з чим повністю погоджується і колегія суддів.
Разом з тим, суд першої інстанції встановив обставини, та дійшов висновку про те, що стосунки між сторонами носять абьюзивний характер, та мають ознаки психологічного та фізичного насильства з боку ОСОБА_2 по відношенню до заявниці, які самі по собі несуть ризик вірогідності продовження вчинення домашнього насильства, а тому з метою запобігання та попередження вчинення насильства у подальшому, наявні підстави для задоволення заяви, що відповідатиме вимогам Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», згідно якого обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи, а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб.
Колегія суддів зазначає, що на час розгляду справи судом першої інстанції наявними були ризики продовження вчинення ОСОБА_2 психологічного та фізичного насильства щодо заявниці, тому апеляційний суд вважає, що місцевий суд обґрунтовано задовольнив заяву та видав обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 на шість місяці із встановленням передбачених законом заходів тимчасового обмеження прав кривдника та покладення на нього обов'язків, які, на думку колегії суддів, сприятимуть запобіганню вчиненню ним домашнього насильства та недопущенню таких випадків в майбутньому.
Суд першої інстанції вірно вважав, що саме такий строк дії обмежувального припису в повній мірі відповідає проявам психологічного та фізичного насильства та саме такий строк забезпечить заявницю від проявів домашнього насильства, а також матиме вплив на нього самого, на його поведінку та усвідомлення ним негативної поведінки та унеможливлення продовження такої в майбутньому.
Доводи апеляційної скарги про те, що в поданій заяві про видачу обмежувального припису не наведено жодних обставин вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства щодо ОСОБА_1 , є безпідставними, оскільки такі спростовуються матеріалами справи, що містять докази вчинення ОСОБА_2 фізичного та психологічного насильства, що є однією із форм домашнього насильства.
Отже, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з'ясував обставини справи, перевірив доводи сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами.
Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для задоволення заяви, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Разом з тим, належить наголосити, що Верховний Суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно зі статтею 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 259, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 13 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Повний текст постанови складено 12 березня 2026 року.
Судді: