Провадження № 22-ц/803/2096/26 Справа № 932/15958/19 Суддя у 1-й інстанції - Цитульський В.І. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
11 березня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.
за участю секретаря судового засідання - Триполець В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 09 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Сьома дніпровська державна нотаріальна контора про встановлення факту прийняття спадщини, визнання частково недійсними свідоцтв на спадщину, скасування рішень про реєстрацію права власності, визначення частки у спадковому майні та визнання права власності на спадкове майно,-
У жовтні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Сьома дніпровська державна нотаріальна контора про встановлення факту прийняття спадщини, визнання частково недійсними свідоцтв на спадщину, скасування рішень про реєстрацію права власності, визначення частки у спадковому майні та визнання права власності на спадкове майно.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 з народження постійно проживає у домоволодінні АДРЕСА_1 . Після смерті бабусі ОСОБА_3 він став власником 53/100 частин вказаного домоволодіння. Інші 47/100 частин домоволодіння належали його батькам ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
На момент смерті його батька, ІНФОРМАЦІЯ_1 та матері, 03.04.2005 вони проживали у вказаному будинку, позивач не відмовлявся від своїх спадкових прав, а відповідно позивач прийняв спадщину після них.
Проте позивач дізнався, що його сестра - відповідач ОСОБА_2 оформила усе спадкове майно після батьків на себе.
Враховуючи зазначене, позивач просив суд встановити факти прийняття ним спадщини після батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та після матері ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- визнати частково недійсними свідоцтва про право на спадщину після батьків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на ім'я відповідача ОСОБА_2 ;
- скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за вказаними свідоцтвами;
- визначити вірні частки у спадковому майні після батьків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а саме по 47/200 частин за позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 ;
- визнати за позивачем ОСОБА_1 право власності на 47/400 частин вказаного домоволодіння після ОСОБА_4 та 47/400 частин після ОСОБА_5 .. Вирішити питання стосовно судових витрат.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Дніпра від 09 жовтня 2025 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Державний нотаріус, державний реєстратор Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори Черновська Людмила Григорівна, про визнання права власності на спадщину частково недійсним та визнання права власності на частину спадкового майна.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права просила рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про народження, батьками позивача ОСОБА_1 є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є також батьками відповідача ОСОБА_6 , яка змінила прізвище на « ОСОБА_7 » у зв'язку із одруженням 10.12.1994.
Із свідоцтва про розірвання шлюбу вбачається факт розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у 1987 році.
Згідно договору дарування від 20.01.1976 ОСОБА_3 подарувала батькам сторін ОСОБА_5 та ОСОБА_4 право власності на 47/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 .
У договорі визначено, що в користування обдарованих переходять приміщення будинку під літ. 3-1, 3-2, 3-3, 3-4 та 3-5, веранда а-6, споруди В №1 залишаються в загальному користуванні.
Право власності на інші 53/100 частин домоволодіння в порядку спадкування після ОСОБА_3 набув позивач ОСОБА_1 (свідоцтво про право на спадщину за законом від 07.08.1996).
Із технічних паспортів на спірне домоволодіння від 21.05.1987 та від 07.03.2016, а також із поверхового плану будинку від 30.12.1973, вбачається, що будинок фактично поділено на дві частини із різними входами, приміщення однієї позначені цифрою 2 (2-1, 2-2 і так далі), інші цифрою 3.
Згідно відповіді Департаменту житлового господарства від 16.04.2021 №1716 вбачається, що з 21.12.2016 звернень щодо присвоєння поштових адрес квартирам АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 не надходило.
Відповідачем долучено квитанції на оплату комунальних послуг щодо спірного будинку із яких вбачається наявність двох особових рахунків на одні послуги.
Із паспорта громадянина України позивача вбачається що місце його проживання зареєстровано у спірному будинку з 12.08.1982. Викладене підтверджується також будинковою книгою.
В свою чергу, у паспорті громадянина України відповідача, реєстрації її місця проживання у спірному домоволодінні зазначена із вказівкою на квартиру АДРЕСА_4 .
Аналогічне місце реєстрації казано і в довідці про реєстрацію місця проживання чоловіка відповідача ОСОБА_8 .
У довідках Відділу обліку проживання фізичних осіб управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР без дати №10/5-1498 та 10/05-1481 вказано про реєстрацію місця проживання позивача у спірному домоволодінні.
У довідці цього ж органу від 24.12.2020 №10/5-2240, а також довідках Квартального комітету №7 Бабушкінської у м. Дніпрі ради без дати №141, від 28.01.2016 №8 від квітня 2016 №44 не вказано про реєстрацію місця проживання відповідача у спірному домоволодінні.
Факт реєстрації місця проживання і фактичного проживання сторін та спадкодавців у спінорному будинку на час смерті останніх визнається сторонами.
Свідоцтвами про смерть підтверджується факт смерті батьків сторін спору ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Із спадкових справ після вказаних осіб вбачається факт отримання відповідачем свідоцтв про право на спадщину за законом по 47/200 частин спірного домоволодіння після кожного.
Такі свідоцта видано на підставі заяв відповідача від 21.01.2016 та довідок Квартального комітету №7 Бабушкінської у м. Дніпрі ради від 28.01.2016 №8 та від квітня 2016 року №44.
Право власності за вказаними свідоцтвами зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з підстав суперечностей у довідках про зареєстрованих осіб у домоволодінні АДРЕСА_1 .
Допитані у суді свідки, зокрема ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 підтвердили факт поділу вказаного будинку на дві частини та проживання позивача і його батьків в різних його частинах. Інші свідки цієї обставини не спростували.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено факту прийняття спадщини після своїх батьків, оскільки домоволодіння фактично поділено в натурі на дві частини. При цьому той факт, що юридично такий будинок є одним об'єктом нерухомості та також факт реєстрації місця проживання у ньому позивача та спадкодавців не вказує ані про їх фактичне спільне проживання, ані про волевиявлення позивача на прийняття спадщини шляхом фактичного вступу у володіння та користування спадковим майном.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
У відповідності до ст. 529 ЦК Української РСР, при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.
За приписами ст. 549 ЦК Української РСР, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, маються на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо (висновки постанови Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №302/681/22).
Право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно із частиною першою статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
За змістом частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.
Згідно із статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено і не спростовано матеріалами справи, що на момент смерті обох спадкодавців спірне домоволодіння було розділено на дві частини, які мали різні входи та різні рахунки на оплату комунальних послуг. ОСОБА_1 , який був власником 57/100 частин домоволодіння, в судовому засіданні визнав що разом із сім'єю проживав в одній частині будинку, а його батьки (спадкодавці) із відповідачем в іншій частині.
Відтак, на момент смерті ОСОБА_5 (2005) остання та позивач проживали в різних, розділених між собою частинах будинку, які окремо забезпечувалися комунальними послугами.
Сама по собі реєстрація місця проживання спадкоємця за адресою спадкодавця не є беззаперечним доказом його постійного проживання зі спадкодавцем, якщо судом встановлено, що вони проживали за різними адресами або в ізольованих частинах одного будинку без ведення спільного господарства.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18).
Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).
Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Крім цього, іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
Подібні висновки щодо застосування статті 1301 ЦК України у подібних правовідносинах викладено в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 2-1316/2227/11, від 23 вересня 2020 року в справі № 742/740/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 752/8119/17-ц.
Оскільки у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину на ім'я ОСОБА_2 не порушені права позивача як спадкоємця, оскільки він вважається таким, що не прийняв спадщину, cуд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та скасування запису в Спадковому реєстрі.
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставами для його скасування, тому апеляційну скаргу у відповідності до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати позивача по сплаті судового збору, пов'язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 09 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 11 березня 2026 року.
Повний текст постанови складено 12 березня 2026 року.
Головуючий:
Судді: