Провадження № 22-ц/803/2380/26 Справа № 176/994/24 Суддя у 1-й інстанції - Волчек Н. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
11 березня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Халаджи О. В.
суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В.,
секретар: Кругман А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2025 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (суддя першої інстанції Волчек Н.Ю.),
У квітні 2024 року АТ «Сенс Банк» звернулось Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути на їх користь із відповідача заборгованість за кредитним договором №631747061 на загальну суму 118 866,2 грн.
Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2025 року позовні вимоги АТ «Сенс Банк» задоволено частково: стягнуто із ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за кредитним договором № 631747061 у розмірі 118866,17 грн. та понесені судові витрати в розмірі 3 028 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Із вказаним рішенням суду не погодився представник ОСОБА_1 - адвокат Лапшин В.В. та подав апеляційну скаргу, вважає, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.
Вважав, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт укладання 03.08.2021р. кредитного договору № 631747061 між позивачем та відповідачем, факт підписання договору саме відповідачем, як і суми заборгованості та строки її повернення. Зокрема зазначав, що долучені до позову документи не дають можливості встановити який саме договір укладається кредитний чи депозитний; матеріали справи не містять достовірних відомостей про те, що документи підписані в електронному вигляді саме відповідачем і як пройшла йог ідентифікація; пропозиція на укладення угоди про обслуговування кредитної картки про відкриття відновлювальної кредитної лінії не містить реквізитів відкритого банком рахунку та в ній зазначено кредитодавцем АТ «Альфа-банк»; довідка про систему гарантування вкладів фізичних осіб не містить даних відповідача та її особистого підпису; в інформації про контактні данні не міститься не містить підпис відповідача та згадки про кредитний договір №631747061.
Враховуючи наведе ОСОБА_2 скасувати рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2025 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України не є перешкодою для перегляду рішення суду першої інстанції.
Сторони до судового засідання не з'явилась, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлена належним чином.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 03.08.2021 року ОСОБА_1 уклала в електронному вигляді з АТ «Альфа-Банк» угоду про обслуговування кредитної картки Mastercard Debit World та відкриття відновлюваної кредитної лінії №631747061. (а.с.4-7)
Відповідно до умов договору максимальна сума кредиту 200 000 грн., з фіксованою процентною ставкою 35,99 % річних, строком на 12 місяців з можливістю пролонгації дії відновлювальної кредитної лінії на новий строк.
Згідно з розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №631747061 від 03.08.2021 року станом на 28.02.2023 року становить 118 866,17 грн., з яких: з: 73334,28 грн - заборгованість за тілом кредиту; 911,50 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 41196,34 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 3424,05 грн - відсотки за прострочену заборгованість (а.с.9).
Також до позовної заяви додано виписку по рахунку ОСОБА_1 з кредитною карткою World Debit Mastercard за період з 03.08.2021 року по 28.02.2023 року, з якої вбачається, що сума заборгованості складає 118 866,17 грн.,а також те, що відповідач розраховувалась даною платіжною карткою, знімала готівку та періодично погашала заборгованість за кредитним договором. (а.с.10-15)
12.08.2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ "Альфа-Банк" на АТ "Сенс Банк". Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.11.2022р.
06.11.2023 року відповідачці на її адресу реєстрації було надіслано досудову вимогу з проханням погасити заборгованість у розмірі простроченого боргу та сплатити всі нараховані і несплачені проценти за користування кредитом, комісії, а саме 118 866,2 грн. (а.с.16)
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що сторони уклали кредитний договір, за яким відповідачка не виконала свої зобов'язання у повному обсязі в результаті чого утворилась заборгованість розмір, яка, враховуючи розрахунок заборгованості та виписку по картковому рахунку підлягає стягненню у розмірі у розмірі 118 866,17 грн. В решті позовних вимог в сумі 0,03 коп. відмовлено у зв'язку із необґрунтованістю.
Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
В силу вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з положеннями статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до норм статті 640 ЦК України - договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Згідно з статтею 642 ЦК - відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідно до ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано у пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Особа, яка зробила пропозицію укласти договір (оферту), у разі беззастережного акцепту цієї пропозиції його адресатом автоматично стає стороною в договірному зобов'язанні.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Разом з тим, згідно з частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 79, 80 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що між сторонами 03.08.2021 року був укладений кредитний договір на споживчі цілі в вигляді відновлювальної кредитної лінії.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц зазначила, що визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб.
Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги (ч.2 ст.527 ЦК України).
Відповідно до п.5 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що кредитна лінія - вид кредиту, надання якого здійснюється повністю або частинами в узгоджені сторонами строки протягом строку кредитування. При цьому може бути передбачено право споживача отримати кредит у межах встановленого кредитного ліміту у разі часткового або повного погашення кредиту протягом строку кредитування, визначеного в договорі про споживчий кредит.
Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця.
Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення частина 1 стаття 9 Закону України «Про споживче кредитування».
До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію») із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.
З матеріалів справи вбачається, що 03.08.2021 року між АТ «Альфа-Банк» (в подальшому перейменовано у АТ "Сенс Банк") та відповідачем, шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти), було укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії.
Договір з боку відповідачки підписано одноразовим ідентифікатором - 1187, 03.08.2021 року, який надіслано на мобільний номер ОСОБА_1 НОМЕР_1 (а.с.8) .
АТ «Альфа-Банк» прийняв пропозицію відповідача на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід'ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк».
Тобто відповідач погодився на приєднання до публічної пропозиції, підтвердив акцептування публічної пропозиції на укладення зазначеного договору і приєднання до умов договору, погодився з усіма умовами обраної програми кредитування в редакції, що діяла на час його підписання.
Кредитор свої зобов'язання за кредитним договором від 03.08.2021 року виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит, що підтверджується випискою по особовому рахунку.
При цьому виписка з рахунку є первинним бухгалтерським документом відповідно до положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором (постанови Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі №910/10254/18, від 19 лютого 2020 року у справі №910/16143/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 21 вересня 2022 року у справі №381/1647/21, від 07 грудня 2022 року у справі №298/825/15-ц).
Ураховуючи викладене, районний суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач належним чином взяті на себе кредитні зобов'язання за угодою про надання кредиту не виконувала, на вимогу банку не реагувала, унаслідок чого утворилася заборгованість за договором, яка підлягає стягненню на користь банку. При цьому розмір заборгованості відповідає вимогам закону та умовам договору, а відповідачем зазначений розмір заборгованості не спростовано.
При цьому, у спорах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
У справі, що переглядається, позивач довів належними та допустимими доказами факт укладення з відповідачем кредитного договору, надання позичальнику кредитних коштів, тобто виконання належним чином своїх обов'язків та неналежне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що тягар доказування покладається на обидві сторони спору. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Вищенаведене узгоджується, з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 415/160/17.
Доводи апеляційної скарги про неукладеність кредитного договору є безпідставними, оскільки не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами. При цьому, відповідач не спростовувала факт отримання та використання кредитних коштів, часткове виконання умов кредитного договору шляхом сплати відповідних платежів, а тому відсутні підстави вважати, що між сторонами не склалися договірні правовідносини.
Зазначене узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі ВерховногоСуду від 24 лютого 2025 року у справі №504/3085/20, провадження №61-17178сво23.
При цьому, ОСОБА_1 , заперечуючи проти наявності між нею та банком зобов'язань, не спростувала використання нею коштів у кредит та належності їй зазначеного карткового рахунку, а також не надала до суду першої інстанції контррозрахунку заборгованості, який у сукупності з розрахунком позивача суд першої інстанції мав би оцінити.
Таким чином апелянтом не спростовані встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у судовому рішенні, доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом, а також тлумаченням норм матеріального права на свій розсуд .
Апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого в оскаржуваній частині ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Враховуючи зазначене, апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених позивачем у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України.
Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 118 866,20 грн. що менше двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 11 березня 2026 року.
Судді: О.В. Халаджи
О.В. Агєєв
Т.В. Космачевська