Справа № 161/20141/25 Головуючий у 1 інстанції: Філюк Т. М.
Провадження № 22-ц/802/284/26 Доповідач: Осіпук В. В.
24 лютого 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Осіпука В. В.,
суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,
з участю секретаря судового засідання Савчук О. В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, за апеляційними скаргами представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 грудня 2025 року,
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом.
Покликалась на те, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 березня 2013 року було ухвалено стягувати з відповідача ОСОБА_3 на її користь аліменти на утримання неповнолітніх дітей - синів: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 600 грн щомісячно на кожну дитину з 05 лютого 2013 року і до досягнення старшою дитиною повноліття. Рішення знаходиться не примусовому виконанні у відділі ДВС у місті Луцьку Західного міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції.
Позивач також вказувала, що за наявності рішення суду відповідач аліменти не сплачував у зв'язку із чим, станом на травень 2019 року, існує заборгованість по несплаті аліментів на загальну суму 85221 грн 71 коп. За таких обставин згідно чинного законодавства вона має право на одержання від відповідача неустойки (пені) у розмірі 1% від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення, що становить 103118 грн 27 коп. Однак, оскільки граничний розмір пені за прострочення сплати аліментів не може перевищувати 100 % заборгованості, то сума пені становить 85221 грн 71 коп.
Крім того позивач зазначала, що у зв'язку із порушенням грошового зобов'язання по сплаті аліментів відповідач зобов'язаний їй також сплатити інфляційні втрати в розмірі 73461 грн 11 коп. та три проценти річних від простроченої суми в розмірі 15998 грн 33 коп. за період з 01 вересня 2019 року по 31 серпня 2025 року.
У зв'язку із наведеним позивач ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача ОСОБА_3 на свою користь пеню за несплачені своєчасно аліменти у розмірі 85221 грн 71 коп., 73461 грн 11 коп. - інфляційні втрати, 15998 грн 33 коп. - три проценти річних, та відшкодувати їй понесені судові витрати.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 грудня 2025 року позов задоволено частково, стягнуто з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 42610 грн 86 коп. - неустойку (пеню) від суми несплачених аліментів та в дохід держави судовий збір у розмірі 1211 грн 20 коп.
Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним і необґрунтованим, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні інфляційних втрат та трьох процентів річних та ухвалити нове рішення, яким ці позовні вимоги задовольнити.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, в частині відмови у стягненні інфляційних втрат та 3 % річних за весь час прострочення виконання зобов'язання по сплаті аліментів, невірно витлумачив вимоги ст. 625 ЦК України та помилково вважав, що приписи цієї статті не поширюються на сімейні відносини.
Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, відповідач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, у якій просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, порушив вимоги передбачені ст. 196 СК України, якими встановлено, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи, а оскільки він не ухилявся від сплати аліментів, то підстави для стягнення пені за прострочення сплати аліментів відсутні.
Відзивів на апеляційні скарги сторони спору не подавали.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги до задоволення не підлягають з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення пені за прострочення сплати аліментів, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість по сплаті аліментів на утримання дітей за рішенням суду виникла з вини відповідача, до якого застосовувались заходи примусового виконання у вигляді штрафу, а тому з нього підлягає стягненню пеня, що становить різницю між сумою заборгованості та штрафом.
Крім того, відмовляючи у стягненні інфляційних втрат та 3 % річних за невиконання відповідачем зобов'язання по сплаті аліментів за рішенням суду, суд першої інстанції вважав, що дія ст. 625 ЦК України не поширюється на сімейні правовідносини, як такі, що не є договірними.
Такі висновки суду є правильними.
З наявних в матеріалах справи письмових доказів встановлено, що у сторін спору є спільні діти - сини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Також встановлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 березня 2013 стягнуто аліменти з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 600 гривень щомісячно на кожну дитину, починаючи з 05 лютого 2013 року і до досягнення повноліття старшою дитиною.
Крім того встановлено, що 02 вересня 2013 року державним виконавцем першого відділу ДВС Луцького МУЮ було відкрито виконавче провадження за виконавчим листом № 166/2099/13 від 17 червня 2013 року, виданим на виконання вищезазначеного рішення місцевого суду.
Згідно розрахунку розміру заборгованості по сплаті аліментів, за період з лютого 2013 року по травень 2019 року, складеного державним виконавцем, відповідач ОСОБА_3 аліменти не сплачував і станом на 11 квітня 2025 року розмір заборгованості по сплаті аліментів становить 85221 грн 71 коп..
З витягу про стан виконання виконавчого провадження на 2025 рік, приєднаного до матеріалів справи, встановлено, що постановою державного виконавця на боржника ОСОБА_3 було накладено штраф в розмірі 42610 грн 86 коп. за несплату аліментів.
Статтею 180 СК України встановлено обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (частина третя статті 182 СК України).
У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.
Тобто, у разі несплати аліментів у поточному місяці, з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки.
Згідно із частиною першою статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
У Постанові Верховного Суду України № 754/4461/21 від 09 листопада 2022 року викладено правову позицією щодо порядку проведення розрахунку неустойки (пені), яка стягується на підставі ст. 196 СК України. Зокрема, зазначено, що розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяці, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток.
Відповідно до положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Виходячи з аналізу норм глави 49 ЦК України неустойка (пеня) - це вид забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки.
З аналізу вказаних правових норм вбачається, що правило про стягнення неустойки (пені) в розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення.
Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, то строк виконання цього обов'язку буде різним, а тому кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.
Отже, пеня за прострочення зі сплати аліментів нараховується за кожним періодичним платежем окремо з дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення, після чого розмір нарахованої пені за кожним щомісячним платежем підсумовується та визначається загальна сума пені за порушення аліментних зобов'язань.
За змістом частини 2 ст.197 ЦПК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
За правилами частин 1-2 ст. 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. У разі застосування до особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження». Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Пленум Верховного Суду України в своїй постанові № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судом окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» у п. 22 роз'яснив, що передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.
Виходячи з презумпції вини особи, яка прострочила виконання зобов'язання, відсутність вини в простроченні сплати аліментів повинен довести платник аліментів.
З огляду на викладене, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки заборгованість зі сплати аліментів виникла з вини боржника ОСОБА_3 і ця обставина ним не була спростована, то є всі підстави для стягнення з нього на користь отримувача аліментів неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів і її розмір, відповідно до вимог чинного законодавства, становить 42610 грн 86 коп., як різниця між сумою заборгованості та розміром штрафу сплаченого відповідачем.
Також слід зазначити, що відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних за ст. 625 ЦК України, суд першої інстанції зробив вірний висновок про те, що оскільки предметом спору є сімейні правовідносини, які виникли внаслідок прострочення сплати аліментів, то до них застосовується спеціальна норма права, а саме ст. 196 СК України, а не ст. 625 ЦК України.
Таким чином, доводи апеляційних скарг про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, незаконність прийнятого ним рішення, на думку колегії суддів, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, спростовуються наведеними доказами та не впливають на законність оскаржуваного рішення суду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді