12 березня 2026 року
м. Київ
справа № 160/7268/23
адміністративне провадження № К/990/15214/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Желєзного І. В., Жука А. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.09.2023 (суддя - Боженко Н. В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27.11.2023 (колегія суддів у складі: Сафронової С. В., Коршуна А. О., Чепурнова Д. В.),
Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив: визнати протиправним та скасувати пункт 73 наказу № 243 від 06.11.2022 військової частини НОМЕР_1 про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 поновити ОСОБА_1 на посаді, яку він займав до переміщення військової частини НОМЕР_1 , а саме: старшого стрільця 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 1 стрілецької роти з 06.11.2022.
Позов обґрунтовано тим, що оскаржуваний наказ є протиправним та підлягає скасуванню, зважаючи на те, що зі спірним наказом позивач ознайомився лише 28.03.2023 на письмовий запит, до цього 25.10.2022 за усним наказом вищих офіцерів здав особисту зброю та засоби захисту, було вилучено військовий квиток, а 06.11.2022 з особистими речами в ешелоні під супроводом старшого офіцера відбули у АДРЕСА_1 . Супровідних документів на переміщення надано не було, задачі не ставилися, жодні накази позивачу не доводилися. Спірний наказ, на думку позивача, винесений з порушенням нормативно-правових актів, прав та інтересів позивача.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення наказом від 24.02.2022 № 5/
Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 03.10.2022 № 455-РС, відповідно до пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008), та директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 28.07.2022 № Д-163/дск позивача увільнено від займаної посади і зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 .
На підставі наказу Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 03.10.2022 № 455-РС по військовій частині НОМЕР_1 було видано наказ від 06.11.2022 № 243, яким позивача було визнано вважати таким, що здав 06.11.2022 справи та посаду і вибув для подальшого проходження військової служби в окремому розпорядженні командира НОМЕР_3 окремої штурмової бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. З 06.11.2022 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 та з котлового забезпечення 07.11.2022.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 08.11.2022 № 98 позивача, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 08.11.2022 № 54-РС на посаду у цій військовій частині, який прибув із військової частини НОМЕР_1 , з 08.11.2022 зараховано до списків особового складу, поставлено на всі види забезпечення і наказано вважати таким, що з 08.11.2022 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою. Підстава: витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 08.11.2022 № 54-РС, рапорт сержанта ОСОБА_1 від 08.11.2022, припис командира військової частини НОМЕР_1 від 06.11.2022 № 40/3290.
06.03.2023 відповідачем за вхідним реєстраційним номером 1105 зареєстровано рапорт позивача, відповідно до якого позивач доповідає, що 05.11.2022 отримав усні накази старших офіцерів на переміщення 06.11.2022 у АДРЕСА_1 , також указує, що наказу про зарахування до іншої військової частини не надавалося, як не надавалися і атестати та не здійснювалося ознайомлення з послужним списком. А у зв'язку з видачею військових квитків через місяць, позивач дізнався про появу у ньому нового запису - про переведення до іншої військової частини. Цим рапортом позивач просив надати послужний список, роз'яснити письмово його статус, вжити заходів щодо правомірності дій старших офіцерів військової частини.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_4 від 23.03.2023 № 278/13 інформація стосовно надання припису про вибуття військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 позивача для подальшого проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 у військової частини НОМЕР_4 відсутня.
Відповідно до складеного військовослужбовцями Збройних Сил України, у тому числі позивачем, Акту про отримання документів від 28.03.2023, у день складання цього акту переліченим у ньому військовослужбовцям, серед яких указано позивача, уперше був доведений зміст та текст наказу № 243, виданого 06.11.2022 військовою частиною НОМЕР_1 по стройовій частині, а також уперше видані витяги з цього наказу стосовно кожного військовослужбовця згідно з Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція № 170). Також стосовно кожного військовослужбовця були надані довідки військової частини НОМЕР_4 від 22 та 23 березня 2023 року про відсутність інформації щодо надання приписів для вибуття військовослужбовцям, що також передбачено Інструкцією № 170.
Не погоджуючись з пунктом 73 наказу військовій частині НОМЕР_1 від 06.11.2022 № 243, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.09.2023, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27.11.2023, у задоволені позову відмовлено.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд першої інстанції зауважив, що розглядає адміністративну справу не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог, що означає, що принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду, що узгоджується з правовим висновком Касаційного адміністративного суду, який міститься у постанові від 19.02.2019 у справі № 824/399/17-а.
За вказаних обставин, суд першої інстанції не досліджував та не надав правову оцінку обставинам і відповідним доказам щодо зарахування позивача у військову частина НОМЕР_2 та у розпорядження командира цієї військової частини у зв'язку з самовільним залишенням військової частини, а також іншим фактичним обставинам, які не мають відношення до правомірності спірного наказу відповідача у зв'язку з їх незначущістю для спору по суті у цій справі.
Вирішуючи по суті спір у цій справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом, переміщується у зв'язку із службовою необхідністю та за станом здоров'я на нове місце військової служби без його згоди, а для доукомплектування Збройних Сил України в особливий період просування військовослужбовців по службі здійснюється без дотримання вимог пунктів 85, 87 цього Положення № 1153/2008. Призначення військовослужбовців на рівнозначні та нижчі посади здійснюється без згоди військовослужбовців, за винятком випадків, визначених пунктом 112 цього Положення. Вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, у тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації, а переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється між видами Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом Головнокомандувача Збройних Сил України. Крім того, військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 цього Положення, а також якщо з урахуванням вчиненого правопорушення військовослужбовець, якому призначено покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, не може бути залишений на посаді, пов'язаній із керівництвом підлеглими особами. Зазначене переміщення здійснюється без згоди військовослужбовця. До того ж, під час мобілізації, на особливий період, а також призначення (переміщення) військовослужбовців, які перебувають на військовій службі, відповідно до їх мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом, здійснюються наказом командира військової частини по стройовій частині до закінчення заходів відмобілізування незалежно від номенклатури посад для призначення. Наказ по стройовій частині розробляється на всі військові частини, що формуються та мають самостійний штат, а особовий склад, який вибув із військових частин, виключається із списків особового складу військових частин у установлені строки.
Виходячи з того, що позивачем не доведено, а судом у ході судового розгляду не установлено існування жодної з підстав, передбачених пунктом 112 Положення № 1153/2008, які б унеможливлювали призначення позивача на нову посаду без його згоди, а оскаржуваний у цій справі наказ відповідача відповідно пункту 110 Положення № 1153/2008 видано на підставі та задля реалізації наказу Головнокомандувача Збройних Сил України від 03.10.2022 № 455-РС, який саме і зумовив переміщення позивача, але який є чинним та позивачем не оскаржено - судом наголошено, що спірний наказ за своїм змістом має похідний характер від наказу Головнокомандувача Збройних Сил України від 03.10.2022 № 455-РС та забезпечує належне оформлення переміщення та здійснення обліку особового складу.
Відповідно, з огляду на чинність відповідного наказу Головнокомандувача Збройних Сил України, суд дійшов висновку про законність процедури переміщення позивача оскаржуваним у цій справі наказом, який має похідне значення у процедурі переміщення та був виданий на виконання наказу Головнокомандувача Збройних Сил України, а тому достатніх підстав для його скасування судом не установлено.
Посилання позивача на норми розділу ІІ Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 № 280 (далі - Інструкція № 280) суд уважав не обґрунтованими, оскільки указаним розділом врегульовані питання організації і ведення обліку особового складу в мирний час, окрім пункту 15, яким передбачено, що виключення із списків особового складу військової частини військовослужбовців, направлених для проходження військової служби до інших утворених відповідно до законів України військових формувань проводиться наказом по стройовій частині в такі строки: з дня вибуття, що у свою чергу передбачено пунктом 19 розділу ХІІ Інструкції № 280.
Оскільки наказом від 06.11.2022 № 243 позивача з 06.11.2022 виключено зі списків особового складу, з котлового забезпечення 07.11.2022, суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного наказу.
Щодо зауважень позивача у частині процедури оформлення його переведення (доведення та оголошення спірного наказу та ін) суд наголосив на тому, що порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення; певні дефекти адміністративного акта можуть не пов'язуватися з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі). Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Суд апеляційної інстанції погодився з обґрунтуваннями суду першої інстанції у цій частині, оскільки вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття, але не кожен дефект акта робить його неправомірним, тим більш у випадках, коли йдеться про суто формальні порушення, які взагалі не впливають на його дійсність, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини стосовно застосування принципу «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення», та з правовою позицією Касаційного адміністративного суду, викладеною у постановах від 04.08.2023 у справі № 320/9672/21, від 20.12.2019 у справі № 820/3914/17.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.09.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27.11.2023 у справі № 160/7268/23, справу передати для продовження розгляду до Третього апеляційного адміністративного суду.
Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункти 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 116 Положення № 1153/2008, яким визначені підстави зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання.
На думку скаржника, посилання в оскаржуваних судових рішеннях лише на пункт 116 Положення № 1153/2008 без визначення підпункту, як зазначено в оскаржуваному наказі, не надало можливості судам установити на підставі якої норми відповідач прийняв такий наказ, а також установити відсутність причини призначення (переміщення) позивача відповідного до вимог, передбачених цим Положенням, що позбавило суд можливості дослідити наявність чи відсутність правових підстав для призначення позивача на іншу посаду та перевірити обґрунтованість і вмотивованість прийнятого наказу у контексті спірних правовідносин. Також зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій містять лише загальні формулюванні без посилання на оскаржуваний наказ з обґрунтуванням нормами, на підставі яких наказ не видавався.
На обґрунтування пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій установили обставини, що мають істотне значення у справі на підставі недопустимих доказів, а саме: в оскаржуваних судових рішеннях указано, що наказ Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) № 455-РС від 03.10.2022 про увільнення позивача із займаної посади у військові частині НОМЕР_1 і зарахування у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 прийнятий відповідно до пункту 116 Положення № 1153/2008 та Директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 28.07.2022 № 168/дск. Проте суди попередніх інстанцій не досліджували Директиву Головнокомандувача Збройних Сил України від 28.07.2022 № 168/дск, на яку посилаються у своїх рішеннях. Також зазначає, що при ухвалені судових рішень суди звернули увагу на те, що підставою для видання наказу № 98 від 08.11.2022 військовою частиною НОМЕР_2 став рапорт позивача від 08.11.2022. Проте зазначений рапорт у матеріалах справи відсутній, такий рапорт позивач не писав, а тому такого взагалі не існує. Не зважаючи на це, суди посилаються на рапорт позивача від 08.11.2022, який не досліджували. Також посилається на те, що суд першої інстанції не обґрунтував відхилення або не прийняття доказів, які є в матеріалах справи, що підтверджують ознайомлення позивача з наказом від 06.11.2022 № 243 лише за його вимогою 28.03.2023.
Крім того, зазначає, що суди попередніх інстанцій не досліджували наказ військової частини НОМЕР_1 від 06.11.2022 № 243 та не урахували те, що матеріали справи не містять доказів того, що 06.11.2022 позивач справи та посаду здав і вибув для подальшого проходження служби в розпорядженні командира НОМЕР_3 окремої штурмової бригади Сухопутних військ Збройних Сил України; та не досліджували наказ військової частини НОМЕР_2 від 08.11.2022 № 98 та проігнорували те, що позивач не міг бути зарахований 08.11.2022 до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , не міг прийняти справи та посаду і приступити до виконання службових обов'язків за посадою у цій військовій частині 08.11.2022, оскільки з наказом військової частини НОМЕР_1 від 06.11.2022 № 243 позивача ознайомили 28.03.2023.
Скаржник також посилається на те, що судами попередніх інстанцій не надано оцінку довідці військової частини НОМЕР_4 від 23.03.2023 № 278/13, відповідно до якої інформація стосовно надання припису про вибуття військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 для подальшого проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 у військової частини НОМЕР_4 відсутня.
Крім того, судами попередніх інстанцій при розгляді справи та ухвалення рішень не були взяті до уваги всі колективні звернення, які подані до компетентних органів з порушеного питання та те, що на ці звернення ніхто не реагував, порушені права позивача не відновлювали. Не взято до уваги і те, що було втрачена комунікація, зв'язок та управління командуванням, незрозумілий порядок подальшої служби і виконання бойових завдань. Обґрунтування не прийняття у якості доказів або відхилення їх, рішення суду не містить.
Також зазначає, що відповідачем до суду не наданні докази на підтвердження того, що були створені документи, що передбачені пунктом 2.8 Інструкції № 333. Також відповідачем до суду не надано доказів наявності документів, що передбачені пунктом 6.3 Інструкції № 333.
Окрім цього, скаржник посилається на те, що при розгляді позову, дослідженні матеріалів справи, наданні оцінки спірним правовідносинам та ухваленні рішення суди застосували положення Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 № 280. Між тим, указана Інструкція не була чинною на момент спірних правовідносин і не могла їх регулювати. Наказ Міністерства оборони України від 15.09.2022 № 280 набрав чинності лише 25.11.2022. На момент спірних правовідносин указані у судовому рішенні питання регламентувалися Інструкцією з організації обліку особового складу Збройних Сил України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 26.05.2014 № 333 (далі - Інструкція № 333), а відтак, суд застосував нормативно-правовий акт, який не був чинним при винесенні оскаржуваних наказів.
При цьому скаржник наголошує, що до сьогодні позивачу як військовослужбовцю не відомо його правового статусу, включаючи, що на звернення, які були додані до позовної заяви також жодної відповіді він не отримав. Уважає, що переведення позивача на нове місце служби відбулося за відсутності законодавчо встановлених підстав та з порушенням вимог чинного законодавства, що при ухваленні рішення судами попередніх інстанцій ураховано не було, оскільки не було досліджено та прийнято до уваги наявні в матеріалах справи та надані позивачем докази.
Позиція інших учасників справи
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Зазначає, що касаційна скарга позивача містить лише перелік посилань на нормативно-правові акти з питань військового обліку, однак не містить жодного визначення або обґрунтування щодо того, у чому саме полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм матеріального та процесуального права, та яким саме чином це вплинуло на законність або незаконність попередніх судових рішень. На думку відповідача, перелічені у касаційній скарзі порушення, що нібито мали місце, стосуються порядку виконання оскаржуваного наказу, а будь-які обґрунтування порушень процедури прийняття оскаржуваного наказу (що складає предмет та підстави позову) в матеріалах справи відсутні.
Рух касаційної скарги
19.04.2024 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.09.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27.11.2023.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.04.2024 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючу суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 160/7268/23.
Ухвалою Верховного Суду від 15.05.2024 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.09.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27.11.2023.
Ухвалою Верховного Суду від 11.03.2026 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 11.03.2026 № 305 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 160/7268/23 у зв'язку із обранням до складу Великої Палати Верховного Суду судді Мартинюк Н. М., яка входить до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.03.2026 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючу суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Желєзного І. В., Жука А. В. для розгляду судової справи № 160/7268/23.
Позиція Верховного Суду
Релевантні джерела права та акти їхнього застосування
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 1 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно з частинами першою, другою, четвертою, чотирнадцятою статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
У зв'язку із збройною агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який триває і на сьогодні.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію.
Відповідно до абзацу п'ятого статті 1 Закону України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII) особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
За приписами статті 1 Закону України від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-XII) особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 2232-XII Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Згідно з частиною тринадцятою статті 6 Закону № 2232-XII військовослужбовці у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби, можуть бути направлені для подальшого проходження військової служби з одного військового формування до іншого з виключенням із списків особового складу формування, з якого вибули, та включенням до списків особового складу формування, до якого прибули.
Відповідно до абзаців другого, третього пункту 2 статті 8 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) у разі незаконного звільнення з військової служби або переміщення по службі військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом або перебуває на кадровій військовій службі, підлягає поновленню на військовій службі на попередній або за його згодою на іншій, не нижчій, ніж попередня, посаді. Посада вважається нижчою, якщо за цією посадою штатним розписом передбачено нижче військове звання, а за умови рівних звань - менший посадовий оклад. У разі якщо штатним розписом передбачено два військових звання або диференційовані посадові оклади, до уваги береться вище військове звання або вищий посадовий оклад. У разі заподіяння йому таким звільненням (переміщенням) моральної шкоди вона може бути відшкодована за рішенням суду. У разі поновлення на військовій службі (посаді) орган, який прийняв рішення про таке поновлення, одночасно вирішує питання про виплату військовослужбовцю матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді, які він недоотримав внаслідок незаконного звільнення (переміщення). Цей період зараховується військовослужбовцю до вислуги років (як у календарному, так і у пільговому обчисленні) та до терміну, встановленого для присвоєння чергового військового звання.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі визначається Положенням № 1153/2008.
Відповідно до підпункту 1 пункту 81 Положення № 1153/2008 призначення на посади військовослужбовців, які проходять військову службу (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється Міністром оборони України та посадовими особами відповідно до номенклатури посад для призначення військовослужбовців, яка затверджується Міністром оборони України.
Пунктом 109 Положення № 1153/2008 передбачено, що вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця.
Згідно з абзацами другим, третім, четвертим пункту 110 Положення № 1153/2008 переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється: між з'єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні з'єднання, військові частини та оперативні командування; між видами Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом Головнокомандувача Збройних Сил України.
Пунктом 112 Положення № 1153/2008 визначено, що військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 цього Положення, а також якщо з урахуванням вчиненого правопорушення військовослужбовець, якому призначено покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, не може бути залишений на посаді, пов'язаній із керівництвом підлеглими особами.
Зазначене переміщення здійснюється без згоди військовослужбовця, крім таких випадків: неможливість проходження військовослужбовцем військової служби у місцевості, до якої його переміщують, відповідно до висновку (постанови) військово-лікарської комісії; неможливість проживання членів сім'ї військовослужбовця за станом здоров'я в місцевості, до якої його переміщують, відповідно до документів, які це підтверджують; потреба у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і були визнані опікунами та мешкають окремо від сім'ї військовослужбовця, відповідно до документів, які це підтверджують.
Військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом, переміщується у зв'язку із службовою необхідністю та за станом здоров'я на нове місце військової служби без його згоди.
Згідно з пунктом 116 Положення № 1153/2008 зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі:
1) розформування (реформування) військової частини або скорочення штатних посад, якщо до кінця встановленого строку проведення цих заходів не вирішено питання щодо дальшого службового використання вивільнених військовослужбовців;
2) якщо посада, на яку призначено військовослужбовця, належить до номенклатури призначення нижчої посадової особи і не є вакантною, а також до номенклатури призначення командира військової частини НОМЕР_5 ;
3) пониження у посаді в порядку виконання накладеного дисциплінарного стягнення або призначення на нижчу посаду на підставі висновку атестування, якщо неможливо відразу призначити військовослужбовця на нижчу посаду;
4) повернення депутатів, які є військовослужбовцями, після закінчення строку їх депутатських повноважень;
5) повернення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів;
6) повернення військовослужбовців, які були направлені за кордон для проходження військової служби або навчання, - у разі неможливості призначення на посаду;
7) закінчення строку перебування військовослужбовців на посадах науково-педагогічних і наукових працівників вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, науково-дослідних установ та необрання їх на зазначені посади за результатами нового конкурсу;
8) скасування допуску до державної таємниці - до вирішення питання дальшого проходження військової служби;
9) відрахування слухача денної форми навчання з вищого навчального закладу;
10) визнання військовослужбовця військово-лікарською комісією непридатним чи обмежено придатним до військової служби - до звільнення з військової служби;
11) якщо в особливий період випускники вищих військових навчальних закладів або військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти після завершення навчання не можуть бути безпосередньо призначені на посади;
11-1) офіцери запасу, призвані на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, - до призначення на посади;
11-2) припинення повноважень Міністра оборони України, на посаду патронатної служби якого був призначений військовослужбовець, - у разі неможливості призначення на посаду;
11-3) перебування з близькими особами у прямому підпорядкуванні, якщо протягом місяця з моменту виникнення таких обставин неможливо призначити на посаду, що виключає пряме підпорядкування;
12) навчання військовослужбовців за денною формою у вищому навчальному закладі іншого військового формування - до закінчення навчання;
12-1) відсторонення військовослужбовця від посади під час досудового розслідування або судового провадження - до закінчення строку застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження або до його скасування в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України;
13) якщо стосовно військовослужбовців застосовано запобіжні заходи кримінального провадження у виді домашнього арешту або тримання під вартою чи за вироком суду застосовані такі покарання, як арешт або тримання в дисциплінарному батальйоні до скасування чи зміни запобіжного заходу або до винесення судом вироку чи відбування покарання;
14) якщо військовослужбовці відсутні понад десять діб, - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ними військової служби) або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими, або до дня набрання законної сили вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі;
15) якщо військовослужбовці перебувають на тривалому лікуванні у зв'язку з отриманим пораненням або хворобою, отриманою в особливий період, чи у полоні, як заручники або інтерновані особи, - до їх повернення;
16) перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (шестирічного віку - за медичними показниками) - до закінчення відпустки по догляду за дитиною.
Військовослужбовці звільняються з посад та зараховуються в розпорядження посадових осіб наказами командирів (начальників), які мають право призначення на ці посади.
Військовослужбовці, які зараховані в розпорядження відповідно до підпунктів 1 - 12-1 цього пункту, продовжують проходити військову службу згідно з цим Положенням, виконуючи обов'язки військової служби в межах, визначених посадовою особою, у розпорядженні якої вони перебувають.
Час перебування військовослужбовців на лікуванні, в основній або додатковій відпустці виключається із загального періоду перебування у розпорядженні відповідних командирів (начальників).
Військовослужбовець, якого звільнено з посади, вважається таким, що перебуває у розпорядженні відповідного командира (начальника) військової частини, у списках якої він перебуває, з дня, що настає за днем звільнення, та до дня, з якого він приступив до виконання обов'язків за новою військовою посадою, на яку його призначено (до дня зарахування у розпорядження посадової особи, яка має право призначення на посаду).
Матеріальне та грошове забезпечення військовослужбовців, зарахованих у розпорядження відповідних командирів (начальників), здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Абзацом другим пункту 257 Положення № 1153/2008 визначено, що для доукомплектування Збройних Сил України в особливий період просування військовослужбовців по службі здійснюється без дотримання вимог пунктів 85, 87 цього Положення, а призначення військовослужбовців на рівнозначні та нижчі посади здійснюється без згоди військовослужбовців, за винятком випадків, визначених пунктом 112 цього Положення.
Згідно з реченням другим абзацу дев'ятого пункту 4.13 Інструкції № 170. в особливий період, для доукомплектування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту військовослужбовці за набутим досвідом служби можуть призначатися на посади, передбачені штатами воєнного часу, за новою спеціальністю без проведення відповідної підготовки (перепідготовки).
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, уважає за необхідне зазначити таке.
Спір у цій справі виник у зв'язку з переміщенням військовослужбовця на нове місце несення служби з однієї військової частини до іншої без його згоди під час дії воєнного стану.
Позивач звернувся до суду з цим позовом, уважаючи протиправним пункт 73 наказу командира військової частині НОМЕР_1 від 06.11.2022 № 243 у частині виключення ОСОБА_1 із списків особового складу та всіх видів забезпечення, мотивуючи оскарження цього наказу у судовому порядку порушенням відповідачем нормативно-правових актів, прав та інтересів позивача, унаслідок недотримання процедури ознайомлення із наказом, та тим, що 25.10.2022 він здав особисту зброю та засоби захисту, і військовий квиток за усним наказом вищих офіцерів, а 06.11.2022 з особистими речами у ешелоні під супроводом старшого офіцера відбув у м. Рівне без надання супровідних документів на переміщення, без доведення жодних наказів і поставлених задач.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд першої інстанції виходив з того, що адміністративна справа може бути розглянута судом не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України та в межах позовних вимог, а принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду.
Верховний Суд неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (постанови Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 571/1306/16-ц, від 29.05.2019 у справі № 2-3632/11, від 15.07.2019 у справі № 235/499/17, від 17.07.2019 у справі № 523/3612/16-ц, від 24.07.2019 у справі № 760/23795/14-ц, від 25.09.2019 у справі № 642/6518/16-ц, від 30.10.2019 у справі № 390/131/18, від 06.11.2019 у справах № 464/4574/15-ц, № 756/17180/14-ц, від 13.11.2019 у справі № 697/2368/15-ц, від 04.12.2019 у справі № 635/8395/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 686/24003/18, від 01.07.2020 у справі № 287/575/16-ц, від 19.08.202 у справі № 287/587/16-ц). Таким чином, принцип стабільності є визначальним щодо можливості виходу за межі позовних вимог. При цьому, принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом, не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених вимог (постанова Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 824/399/17-а). Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов'язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява (постанова Верховного Суду від 24.09.2019 у справі № 819/1420/15).
Отже, за указаних обставин, будучи зв'язаним предметом і обсягом заявлених вимог, вирішуючи лише ті вимоги по суті спору, про які заявлено позивачем, суд першої інстанції обґрунтовано не досліджував та не надав правову оцінку обставинам і відповідним доказам щодо зарахування позивача у військову частина НОМЕР_2 та у розпорядження командира цієї військової частини у зв'язку з самовільним залишенням військової частини, а також іншим фактичним обставинам, які не мають відношення до правомірності спірного наказу відповідача у зв'язку з їх незначущістю для спору по суті у цій справі.
Аналізуючи наведені норми права, суди попередніх інстанцій правильно акцентували увагу на тому, що військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом, переміщується у зв'язку із службовою необхідністю та за станом здоров'я на нове місце військової служби без його згоди, а для доукомплектування Збройних Сил України в особливий період просування військовослужбовців по службі здійснюється без дотримання вимог пунктів 85, 87 Положення № 1153/2008. Призначення військовослужбовців на рівнозначні та нижчі посади здійснюється без згоди військовослужбовців, за винятком випадків, визначених пунктом 112 цього Положення.
При цьому, вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації, а переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється між видами Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом Головнокомандувача Збройних Сил України.
Крім того, військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 цього Положення, а також якщо з урахуванням вчиненого правопорушення військовослужбовець, якому призначено покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, не може бути залишений на посаді, пов'язаній із керівництвом підлеглими особами. Зазначене переміщення здійснюється без згоди військовослужбовця, крім таких випадків, які перелічені у пункті 112 Положення № 1153/2008.
До того ж, під час мобілізації, на особливий період призначення (переміщення) військовослужбовців, які перебувають на військовій службі, відповідно до їх мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом, здійснюються наказом командира військової частини по стройовій частині до закінчення заходів відмобілізування незалежно від номенклатури посад для призначення. Наказ по стройовій частині розробляється на всі військові частини, що формуються та мають самостійний штат.
Судами попередніх інстанцій зазначено, що позивачем не доведено, а судом у ході судового розгляду не установлено існування жодної з передбачених пунктом 112 Положення № 1153/2008 підстав, які б унеможливлювали призначення позивача на нову посаду без його згоди, а оскаржуваний у цій справі наказ відповідача, відповідно пункту 110 Положення № 1153/2008, видано на підставі та задля реалізації наказу Головнокомандувача Збройних Сил України, який саме і зумовив переміщення позивача, який є чинним та позивачем не оскаржено.
Судами попередніх інстанцій правильно наголошено, що спірний наказ за своїм змістом має похідний характер від наказу Головнокомандувача Збройних Сил України та забезпечує належне оформлення переміщення та здійснення обліку особового складу.
Отже, з огляду на чинність наказу Головнокомандувача Збройних Сил України від 03.10.2022 № 455-РС, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про законність процедури переміщення позивача оскаржуваним у цій справі наказом від 06.11.2022 № 243, який має похідне значення у процедурі переміщення та був виданий на виконання наказу Головнокомандувача Збройних Сил України, а тому достатніх підстав для його скасування судами не установлено.
Щодо зауважень позивача в частині процедури оформлення його переведення (доведення і оголошення спірного наказу та інше), суди попередніх інстанцій обґрунтовано наголосили, що порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення; певні дефекти адміністративного акта можуть не пов'язуватися з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі). Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Перевіряючи доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, - у разі, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (у даному випадку - пункту 116 Положення № 1153/2008, яким визначені підстави зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання), колегія суддів виходить з того, що означені нормативні положення судами попередніх інстанцій у цій справі не застосовувалися, й саме по собі їх незастосування не вплинуло на правильність вирішення справи по суті. Більш того, заявник касаційної скарги не указує на наявність суперечностей між нормами, що були застосовані судами попередніх інстанцій при вирішенні справи, і наведеними ним положеннями законодавства.
Верховний Суд звертає увагу на те, що судами попередніх інстанцій було лише установлено, що, відповідно до пункту 116 Положення № 1153/2008, наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 03.10.2022 № 455-РС, який став підставою для подальшого винесення оскаржуваного у цій справі наказу від 06.11.2022 № 243, позивача було увільнено від займаної посади і зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 . При цьому позивачем наказ Головнокомандувача Збройних Сил України від 03.10.2022 № 455-РС у рамках цієї справи не оскаржується.
Доводи скаржника про помилкове застосування судами попередніх інстанцій Інструкції № 280, з огляду на те, що указана Інструкція не була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, колегія суддів Верховного Суду відхиляє, оскільки застосування судами указаної Інструкції не призвело до ухвалення незаконних рішень.
Щодо твердження позивача про недопустимість доказів, на підставі яких суди установили обставини у справі (наказу Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 03.10.2022 № 455-РС та наказу військової частини НОМЕР_2 від 08.11.2022 № 98), колегія суддів зазначає таке.
Визначення допустимості доказів унормовано статтею 74 КАС України, згідно з якою суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Наведені у касаційній скарзі доводи у цій частині фактично стосуються не ухвалення судом рішення з урахуванням недопустимих доказів (наказу Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 03.10.2022 № 455-РС та наказу військової частини НОМЕР_2 від 08.11.2022 № 98), у розумінні статті 74 КАС України, а незгода позивача з результатом їх оцінки судами попередніх інстанцій. При цьому, скаржник взагалі не навів факти порушення закону, внаслідок якого було отримано ці докази.
Єдиними аргументами позивача є лише те, що у наказі Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 03.10.2022 № 455-РС є посилання на пункт 116 Положення № 1153/2008 без визначення підпункту, що судами не досліджено директиву Головнокомандувача Збройних Сил України від 28.07.2022 № 168/дск, відповідно до якої був прийнятий наказ та те, що підставою для прийняття наказу від 08.11.2022 № 98 є, зокрема, рапорт позивача від 08.11.2022, який відсутній у матеріалах справи.
Водночас колегія суддів уважає їх помилковими і такими, що не заслуговують на увагу, з огляду на те, що зарахування позивача у військову частину НОМЕР_2 та у розпорядження командира цієї військової частини не досліджувалося судами попередніх інстанцій, оскільки це не стосувалося правомірності оскаржуваного наказу у цій справі. Крім того, як установлено судами попередніх інстанцій, наказ Головнокомандувача Збройних Сил України від 03.10.2022 № 455-РС у рамках цієї справи позивачем не оскаржується.
На думку колегії суддів, у цій частині доводи та аргументи позивача зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності спірного наказу і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судами обставин справи, установлених у процесі її розгляду.
Оцінюючи інші доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що такі також зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і свідчать про незгоду скаржника з правовою оцінкою судів обставин справи, установлених у процесі її розгляду.
Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, установлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
З огляду на наведене, Верховний Суд, ураховуючи чинне законодавство та установлені обставини, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.09.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27.11.2023 у справі № 160/7268/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЖ.М. Мельник-Томенко І.В. Желєзний А.В. Жук