12 березня 2026 року
м. Київ
справа № 160/16356/25
адміністративне провадження № К/990/9201/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Дашутіна І.В., перевіривши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Непочатих Вікторії Володимирівни на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2026 року у справі № 160/16356/25 за позовом ОСОБА_1 до відповідачів: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною та скасування постанови, наказу,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідач-1), Військової частини НОМЕР_1 (відповідач-2), в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати постанову військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлену у вигляді довідки військово-лікарської комісії за результатами проведеного 23 квітня 2025 року медичного огляду ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним і скасувати Наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби з подальшим виключенням його зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2026 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Непочатих Вікторії Володимирівни на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2026 року у справі № 160/16356/25.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно , а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини 4 статті 328 КАСС України .
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній міститься посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Як убачається зі змісту касаційної скарги, скаржник посилається на необхідність відступу від правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 05 лютого 2025 року у справі №160/2592/23.
Перевіривши такі доводи скаржника, Суд звертає увагу, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 р. у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).
Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.
В той же час, Верховним Суду наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України скаржнику необхідно зазначити конкретну норму права щодо застосування якої Верховний Суд має відступити від раніше прийнятого висновку, а також зазначити, як саме на його думку необхідно застосовувати цю норму права та належним чином обґрунтувати наявність необхідності такого відступлення.
Всупереч наведеному, скаржником не зазначено конкретну норму права, у взаємозв'язку з посиланням на постанови Верховного Суду щодо застосування якої Верховний Суд має відступити від раніше прийнятого висновку.
При цьому, вмотивованого обґрунтування необхідності такого відступу та висновку, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню вказаних норм скаржником не наведено.
Скарга касатора ґрунтується переважно на декларативних посиланнях на Конституцію, законодавство та принципи ЄСПЛ, проте не містить конкретного доведеного порушення норм матеріального або процесуального права, яке могло б свідчити про неправомірність рішень судів першої та апеляційної інстанції.
Водночас колегія суддів звертає увагу, що посилання на необхідність відступу від правового висновку Верховного Суду не може бути формальним та повинно супроводжуватися чітким обґрунтуванням того, у чому саме полягає помилковість відповідного правового підходу, його непридатність або неможливість застосування до спірних правовідносин. Таких доводів касаційна скарга не містить.
У свою чергу, посилання скаржника на необхідність відступлення від правових висновків Верховного Суду не підкріплене конкретними доводами, які могли б свідчити про невідповідність застосованих норм права до спірних правовідносин. Скаржник не зазначає, які саме норми матеріального права, на його думку, підлягають відступленню, не обґрунтовує, чому висновки Верховного Суду є непридатними для застосування у його конкретній ситуації, а також не наводить конкретного способу, яким норми мають бути застосовані інакше. Таке формальне посилання на принципи Конституції, законів України та практику ЄСПЛ, без конкретизації норм, є недостатнім для визнання підстав касаційного оскарження дійсними.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Крім того, Верховний Суд зауважує, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому підстави касаційного оскарження наводяться щодо кожної позовної вимоги.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Непочатих Вікторії Володимирівни на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2026 року у справі № 160/16356/25 повернути скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Дашутін