Справа № 752/21768/24
Провадження №: 2/752/2747/25
12 березня 2026 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Митрофанової А.О.,
при секретарі судового засідання Осадчук А.В.,
за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 , представника відповідача ОСОБА_4 , представника відповідача ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності.
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що у 2003 році вона познайомилася з ОСОБА_7 , де у ході спілкування вони почали зустрічатися, але згодом розірвали свої відносини. У подальшому в 2006 році вони знову їх відновили, разом святкували отримання ОСОБА_7 диплома про вищу освіту, а у 2009 році знову розірвали свої відносини. Пізніше у 2015 році позивач та ОСОБА_7 знову відновили свої стосунки, останній приїздив до неї на орендовану квартиру, а у січні 2016 році вони вирішили проживати спільно та ОСОБА_7 переїхав до неї. Вказувала, що вони з ОСОБА_7 не зважали на те, що відносини необхідно оформити офіційно, навпаки більше віддавали перевагу духовному шлюбу та 29.07.2016 здійснили релігійний обряд вінчання, про що було видане відповідне свідоцтво.
Зазначала, що після початку спільного проживання позивача та ОСОБА_7 вони вирішили придбати спільну квартиру та почали підшукувати варіанти для придбання, а в серпні 2016 року згідно договору відступлення права вимоги та заміни сторони у зобов'язання від 02.08.2016, укладеного між ТОВ «СБ ЛТД», ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , вони придбали майнові права на однокімнатну квартиру загальною площею 33,2 кв.м, що знаходиться у 2 секції 5, будівельний АДРЕСА_1 . Окрім того, після обміру квартир БТІ було здійснено зміну нумерації квартир і відповідно вказаній вище квартирі присвоєно новий номер - 172, для фіксування чого між ТОВ «СБ ЛТД» та ОСОБА_7 було укладено акт огляду та приймання передачі об'єкта нерухомості (квартири), у якому загальна площа квартири після обміру БТІ остаточно була визначена розміром у 32,8 кв.м. З 01.09.2016 позивач та ОСОБА_7 переїхали проживати до даної квартири, де спільними зусиллями зробили ремонт, зокрема, замінили вікна та двері, придбали речі побутового вжитку (телевізор, електричну плиту, акрилову ванну), які наразі знаходяться за вказаною адресою.
У своїй позовній заяві ОСОБА_1 посилалась на те, що вона та ОСОБА_7 проживали разом більше восьми років, як чоловік та жінка, перебуваючи у фактичних шлюбних відносинах, постійно відпочивали удвох, разом відвідували туристичні маршрути в Україні, їздили закордон для спільного відпочинку. Позивач вказувала, що у ОСОБА_7 крім неї нікого не було, він розлучився з першою дружиною ще у 1995 році та не підтримував із нею та спільним сином жодних відносин. Саме за ініціативою позивача останній відновив відносини із сином та відповідачем у справі - ОСОБА_3 , вона допомагала останньому з оформленням особистих документів, матеріально підтримувала, а також найняла йому репетитора з програмування та допомогла влаштуватися на роботу. Окрім того, позивач за час спільного проживання із ОСОБА_7 постійно підтримувала відносини із його матір'ю ОСОБА_6 та всіляко допомагала останній, передавала та направляла поштою ліки, одяг, продукти харчування, сажанці та насіння, а також отримувала від ОСОБА_6 товари домашнього сільського господарства. Вказані обставини підтверджують, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 спільно проживали, забезпечували себе всім необхідним для життя, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, об'єднували та витрачали зароблені кошти, спільно придбавали майно, зробили ремонт та спільно несли витрати на його утримання.
Проте, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер та саме позивач виявила факт його смерті, повернувшись до них додому з роботи, що також підтверджувалося викликом органів поліції. Після смерті останнього приватним нотаріусом Бердичівського районного нотаріального округу Пашинським О.М. 19.07.2024 була заведена спадкова справа №83/2014, внаслідок чого родичі першого ступеня померлого, а саме відповідачі - матір та син померлого почали конфліктувати з позивачем та вимагали виїхати із спірної квартири. Позивач вказувала, що відповідачі навіть вдалися до нападу з погрозою застосування предмета схожого на пістолет та почали здійснювати самовільну заміну замків на вхідних дверях до квартири, про що у свою чергу було повідомлено правоохоронні органи.
Оскільки, вказані вище майнові права на квартиру АДРЕСА_2 , були набуті позивачем та померлим ОСОБА_7 за час їхнього спільного проживання однією сім'єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, то вони згідно приписів статті 74 Сімейного кодексу України (далі - СК України) є їхньою спільною сумісною власністю. Відтак, з метою захисту свого порушеного права на вказане майно, позивач змушена була звертатись до суду із даним позовом, відповідно до вимог якого просила суд встановити факт її проживання з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім'єю не менше як 5 років до часу відкриття спадщини, а також у порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину майнових прав на вказану вище квартиру.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.10.2024 для розгляду цивільної справи №752/21768/24 було визначено суддю Голосіївського районного суду міста Києва Митрофанову А.О.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2024 року було відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження у підготовчому засіданні.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2024 року задоволено заяву ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , про забезпечення позову у цій справі та заборонено приватному нотаріусу Бердичівського районного нотаріального округу Житомирської області Пашинському О.М. в рамках спадкової справи №83/2024 (номер у спадковому реєстрі 72726106) видавати свідоцтво про право на спадщину на майнові права на квартиру АДРЕСА_2 до набрання рішенням у цій справі законної сили.
У листопаді 2024 року на адресу суду від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, поданий представником ОСОБА_4 , у якому останні просили суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, з огляду на його безпідставність та необґрунтованість.
Заперечуючи проти позову, відповідач указував на те, що спірні майнові права на квартиру АДРЕСА_2 , його батько - ОСОБА_7 придбав виключно за власні кошти, які були виручені ним 26.06.2013 від продажу своєї квартири, яка знаходилася за адресою: АДРЕСА_3 . Вказана квартира була продана за 391510 грн, які у подальшому батько відповідача конвертував у іноземну валюту та розмістив 36000 дол.США на своєму депозитному рахунку у ПАТ АБ «Укргазбанк» відповідно до депозитного договору №130/06/13/0052 від 26.06.2013. У подальшому протягом 2013-2015 років депозитні договори батьком неодноразово переукладалися разом із відповідно збільшеною суму вкладу до 40250 дол.США. 15.06.2015 через банківську кризу у 2014 році ОСОБА_7 подав до банку заяву про дострокове повернення депозиту, а отримані готівкові кошти вирішив зберігати у своєї матері за місцем її проживання у Житомирській області. Оскільки купівлю спірних майнових прав на вказану вище квартиру було здійснено померлим ОСОБА_7 за 777400 грн, що станом на їх придбання 02.09.2016 за офіційним курсом Національного банку України не перевищувало еквіваленту 40250 дол.США, то відповідно вони були придбані останнім за його власні грошові кошти та є його особистою власністю.
Окрім того, у поданому відзиві відповідач ОСОБА_3 зазначав, що з жовтня 1997 року до липня 2015 року його батько проживав однією сім'єю разом із ОСОБА_9 , з якою має спільного сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після того, як у них народився спільний син між ними погіршилися відносини та, не дивлячись на припинення їхніх відносин з 16.07.2015, ОСОБА_9 дозволила ОСОБА_7 проживати за їхнім попереднім спільним місцем проживання у квартирі членів її сім'ї, а у липні 2016 року вона повідомила ОСОБА_7 про необхідність звільнення цього житла, у зв'язку із чим останній і придбав спірну квартиру за кошти, які були виручені від раніше проданої ним власної квартири.
Разом з тим, відповідач ОСОБА_3 назвав безпідставними посилання позивача на те, що вона відновила відносини з його батьком з 2015 року та почала з ним спільно проживати з лютого 2016 року, адже з наданого за життя ОСОБА_7 відповідачу доступу до його соціальних мереж з його особистої переписки з позивачем убачається, що спілкування між ними відновилося тільки з 03.07.2016, а свій номер телефону позивач надіслала його батькові лише 06.07.2016. Також, відповідач назвав суперечливими доводи позивача про здійснення нею та його померлим батьком таїнства вінчання, оскільки ОСОБА_1 у своїй переписці із відповідачем сама повідомляла після смерті ОСОБА_7 про те, що останній за життя хотів зареєструвати із нею шлюб та обвінчатися, але це вона постійно говорила, що вони зроблять це коли доживуть до старості. Підтвердити факт здійснення вінчання можуть лише свідки, які зазначені у надані позивачем свідоцтві. Усі інші докази, які надані позивачем на підтвердження своїх вимог, відповідач ОСОБА_3 назвав такими, що не підтверджують факту спільного проживання із його батьком та безпосереднього придбання спірних майнових прав на квартиру за їхні спільні грошові кошти.
У грудні 2024 року на адресу суду від відповідача ОСОБА_6 також надійшов відзив на позовну заяву, поданий представником ОСОБА_5 , у якому останні повністю заперечували проти вимог ОСОБА_1 та просили суд відмовити у задоволенні позову, виходячи з його недоведеності та необґрунтованості.
А саме, в обґрунтування своїх заперечень ОСОБА_6 посилалась на те, що майнові права на квартиру АДРЕСА_2 придбані її сином ОСОБА_7 за його особисті кошти, які були виручені від продажу належної йому квартири за адресою: АДРЕСА_3 . Зазначала, що після продажу квартири останній розмістив виручені грошові кошти в іноземній валюті у ПАТ АБ «Укргазбанк» згідно депозитного договору, який неодноразово переукладався, а у подальшому зняті з депозитного рахунку грошові кошти залишив їй на зберігання.
На противагу доводів позивача про те, що вона проживала з її сином за спірною адресою з 01.09.2016, відповідач ОСОБА_6 вказувала, що станом на згадану дату у зазначеній адресі взагалі було відсутнє водовідведення, водопостачання та електроенергія, що підтверджується відповідним рахунком на сплату комунальних послуг за жовтень 2016 року. Лише у листопаді 2016 року у спірній квартирі її померлий син встановив лічильники.
Надалі, позивач своїм правом на подання до суду відповіді на відзив не скористалась.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 06 лютого 2025 року було задоволено клопотання представника відповідача - Гедьо А.С. про витребування доказів та витребувано від Державної податкової служби України інформацію чи наявні у ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , будь-які доходи (заробітна плата/дохід від підприємницької діяльності/тощо) за період, починаючи з 1 січня 2015 року і до дня постановлення ухвали суду чи сплачувала ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , податки на доходи фізичних осіб у відповідності до вимог чинного законодавства України за період, починаючи з 1 січня 2015 року і до дня постановлення ухвали суду.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 20 березня 2025 року було задоволено клопотання представника позивача - Кучерука М.В. про витребування доказів та витребувано від Державної податкової служби України інформацію про наявність у померлого ОСОБА_7 доходів за період, починаючи з 01.01.2015 по 23.05.2024, а також інформацію про сплату померлим ОСОБА_7 податків на доходи фізичних осіб у відповідності до вимог чинного законодавства України за період, починаючи з 01.01.2015 по 23.05.2024.
19.03.2025 та 24.06.2025 на адресу суду від Державної податкової служби України надійшла витребувана судом інформація.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 25 червня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті в судовому засіданні.
Представник позивача - ОСОБА_2 та позивачка у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили суд про їх задоволення, посилаючись на обставини, що викладені у позовній заяві.
Представник відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_5 у судовому засіданні проти позовних вимог ОСОБА_1 заперечувала у повному обсязі та просила суд відмовити у їх задоволенні, з огляду на обставини, що викладені у поданому до суду відзиві на позовну заяву.
Відповідач ОСОБА_3 та його представник - ОСОБА_4 у судовому засіданні проти позову ОСОБА_1 заперечували у повному обсязі та просили суд відмовити у його задоволенні, пославшись на обставини, які були викладені у поданими ними до суду відзиві на позовну заяву.
Заслухавши пояснення з'явившихся учасників справи та їх представників, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов таких висновків.
Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 52 років помер ОСОБА_7 , що підтверджується наявною у матеріалах справи копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 23.05.2024 Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Київ) (а.с.88, т.1).
Згідно наданих суду копій витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі №77705768 від 19.07.2024 та довідки №б/н/02-14 від 19.07.2024 приватним нотаріусом Бердичівського районного нотаріального округу Пашинським О.М. 19.07.2024 була заведена спадкова справа №83/2024 після смерті ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відкриття вказаної спадкової справи відбулося унаслідок подання ОСОБА_1 заяви про прийняття спадщини №184 (а.с.90, 91, т.1).
З матеріалів справи убачається, що 22.02.2015 між ТОВ «СБ ЛТД» та ОСОБА_8 був укладений попередній договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вдовиченко Н.О., реєстровий №231. За змістом вказаного договору його сторони зобов'язалися протягом ІІ кварталу 2016 року укласти договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого ТОВ «СБ ЛТД» зобов'язується передати у власність (продати) окрему квартиру, характеристики якої вказані у підпунктів 1.4.2 пункту 1.4 розділу 1 попереднього договору, яка знаходиться в житловому будинку АДРЕСА_2 .
Відповідно до умов пункту 1.2 даного договору сторони встановили, що виконання зобов'язання щодо укладення та нотаріального посвідчення основного договору, яке встановлене пунктом 1.1 розділу 1 попереднього договору повинне бути забезпечене. Вид та порядок забезпечення виконання вказаного зобов'язання сторони визначають в окремому договорі про забезпечення виконання зобов'язань. Зазначений договір про забезпечення виконання зобов'язань сторони укладають у простій письмовій формі та підписують одразу після укладення та нотаріального посвідчення попереднього договору (а.с.24-25, т.1).
02.08.2016 між ТОВ «СБ ЛТД», ОСОБА_8 та ОСОБА_7 було укладено договір відступлення прав вимоги та заміни сторони у зобов'язанні, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Басенко К.О. за реєстровим №1052.
За умовами цього договору від 02.08.2016 його сторони досягли згоди про зміну ОСОБА_8 на ОСОБА_7 як сторони у вказаному вище попередньому договорі від 22.02.2015, шляхом передачі ОСОБА_8 на підставі статті 512 Цивільного кодексу України в повному обсязі своїх прав за попереднім договором на ОСОБА_7 та переведення ОСОБА_8 на підставі статті 520 Цивільного кодексу України в повному обсязі своїх обов'язків за попереднім договором на ОСОБА_7 (а.с.26, т.1)
Того ж дня між ТОВ «СБ ЛТД», ОСОБА_8 та ОСОБА_7 також була укладена угода про відступлення права вимоги за договором про забезпечення виконання зобов'язань №ОМ/2С-К41 від 22.02.2015, за змістом якого ТОВ «СБ ЛТД» погодилось, ОСОБА_8 передала, а ОСОБА_7 прийняв на себе права і обов'язки, що належать ОСОБА_8 , і став стороною (новим кредитором) за договором про забезпечення виконання зобов'язань №ОМ/2С-К41 від 22.02.2015, укладеним між ТОВ «СБ ЛТД» та ОСОБА_8 , на забезпечення виконання умов попереднього договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 22.02.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вдовиченко Н.О., зареєстрованого в реєстрі за №231.
У пунктах 2.1, 2.2 вказаного договору зазначено, що згідно пункту 2.1 договору про забезпечення виконання зобов'язань №ОМ/2С-К41від 22.02.2015 ОСОБА_8 сплатила ТОВ «СБ ЛТД» грошові кошти в розмірі 385112 грн, в тому числі ПДВ 20% - 64185,33 грн. ОСОБА_8 та ОСОБА_7 погодили, що відступлення права вимоги за цією угодою сторони оцінюють в 385112 грн, в тому числі ПДВ 20% - 64185,33 грн, які сплачуються ОСОБА_7 ОСОБА_8 (а.с.27-28, т.1).
Додатковою угодою №1 від 02.08.2016, укладеною між ТОВ «СБ ЛТД» та ОСОБА_7 , були внесені зміни до договору про забезпечення виконання зобов'язань №ОМ/2С-К41 від 22.02.2016, де змінили, зокрема пункт 2.2.1 статті 2 договору (а.с.29, т.1).
Відповідно до акту огляду та приймання-передачі нерухомості (квартири) від 16.11.2016, підписаного комісією у складі покупця (інвестора) ОСОБА_7 та замовника будівництва (продавця) ТОВ «СБ ЛТД», об'єкт будівництва (квартира), що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який передається інвестору на підставі договору забезпечення виконання зобов'язань ОМ/2С-К41 від 22.02.2015 відповідає умовам згаданого вище договору. Зауваження та претензії щодо стану об'єкту будівництва у сторін немає (а.с.30, т.1).
До позовної заяви позивачем надана копія договору про надання послуг з управління та комплексного обслуговування будинком від 01.09.2016, укладеного ТОВ «ОМ Будкомсервіс» та ОСОБА_7 , що є власником об'єкту інвестування квартири/нежитлового приміщення: згідно даних «Забудовника» №63, на 5 поверсі, загальною площею 33,20 кв.м, згідно даних «Технічного паспорта» №172, на 5 поверсі, загальною площею 32,80 кв.м. Предметом вказаного договору виступило забезпечення управителем послуг з комплексного обслуговування об'єкту незавершеного будівництва - житлового будинку АДРЕСА_2 у порядку, передбаченому ст.14 п.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та на виконання «Договору про обслуговування об'єкту незавершеного будівництва» №8/БР від 01.06.2015, а споживачем - забезпечення своєчасної оплати таких послуг у строк та на умовах, що передбачені цим договором.
Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні як докази на підтвердження факту введення в експлуатацію вказаного об'єкту будівництва - квартири АДРЕСА_2 , так і відомості про реєстрацію на неї права власності за ОСОБА_7 .
Таким чином, предметом даного судового розгляду, зокрема, виступають саме майнові права на вказане нерухоме майно.
Так, частиною першою статті 15 та частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Звертаючись до суду із позовом у цій справі, ОСОБА_1 посилалась на те, що вона та ОСОБА_7 з січня 2016 року проживали разом, як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, та за час їхнього спільного проживання 02.08.2016 ними було придбано майнові права на квартиру АДРЕСА_2 , які під час їх придбання були оформлені на померлого ОСОБА_7 . Відтак, з огляду на приписи статті 74 СК України майнові права на вказану квартиру позивач уважала такими, що набуті у їхню спільну сумісну власність. Тому, оскільки після смерті ОСОБА_7 та під час оформлення права власності на спадкове майно, відповідачі почали чинити перешкоди у користуванні спірною квартирою та вимагати виселення з неї, позивач ОСОБА_1 з метою захисту свого порушеного майнового права просила визнати за нею право власності на 1/2 частину майнових прав на вищевказану квартиру, а також просила суд встановити факт її проживання разом із померлим ОСОБА_7 однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини (тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Аналізуючи зміст позовної заяви в частині вимог позивача про встановлення факту її проживання однією сім'єю з ОСОБА_7 , видно, що позивач посилається на факт спільного проживання з останнім у період з січня 2016 року. Однак, у прохальній частині вона не конкретизує період часу такого проживання, факт якого вона просить встановити суд, а лише обмежується мінімальним періодом часу, який складає щонайменше п'ять років до дня відкриття спадщини.
В той же час, окрім посилань на норми матеріального права, які врегульовують правовідносини щодо правового режиму майна, набутого у сумісну власність жінкою та чоловіком, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі, ОСОБА_1 також посилалась на норми статті 1264 ЦК України, яка визначає право на спадкування за законом четвертої черги особами, які спільно проживали однією сім'єю із спадкодавцем не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Таким чином, враховуючи ті обставини, що хоча у прохальній частині ОСОБА_1 не конкретизує період у який вона просить встановити факт спільного проживання однією сім'єю із ОСОБА_7 , але за змістом позовної заяви заявляє, що він розпочався з січня 2016 року та не переривався до дня смерті останнього, то в ході даного провадження суду належить перевірити доведеність позивачем факту такого проживання протягом усього заявленого періоду.
Разом з тим окремо слід акцентувати увагу на тому, що предметом доказування у даній справі належить підтвердження факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_7 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період: 1) станом на дату набуття останнім спірних майнових прав (серпень 2016 року), так як встановлення такого факту тісно пов'язане із вимоги позивача щодо поділу в порядку статті 74 СК України спільного сумісного майна чоловіка та жінки, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі; 2) останніх п'яти років до дня відкриття спадщини після смерті ОСОБА_7 , тобто з 22.05.2019 по 22.05.2024, оскільки такі вимоги позивач фактично пов'язує із підтвердженням її права на спадкування після смерті останнього у четверту чергу спадкування за законом згідно статті 1264 ЦК України.
Так, положеннями статті 3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
У відповідності до частин першої, другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Згідно частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Разом з тим, згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Тобто, при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Разом з тим, частиною четвертою статті 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
Як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх постановах, для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
При цьому, показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі №466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі №522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі №712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року у справі №490/10757/16-ц, від 08 грудня 2021 року у справі №531/295/19 та інших, зокрема і в постанові від 17 січня 2024 року у справі №759/14906/18.
Водночас критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя. З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з'ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі №686/15993/21, від 09 листопада 2022 року у справі №753/10315/19, від 16 листопада 2022 року у справі №199/3941/20.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 03 червня 2021 року у справі №748/1943/19 дійшов правового висновку про те, що для визначення осіб, як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц вказувала на те, що вирішуючи спір про поділ майна, необхідно встановити як обсяг спільного нажитого майна, так і з'ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.
Факт спільного проживання сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.
За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України вважати майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Таким чином, в межах даного провадження в частині вимог про встановлення факту проживання позивача з ОСОБА_7 однією сім'єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, поділу придбаного за час такого проживання спільного майна, ОСОБА_1 підлягає доведенню не лише факт спільного її проживання та ОСОБА_7 , а й факти ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між ними подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю у заявлений період.
Разом з тим, вирішуючи позов у цій справі у контексті доведення позивачем факту спільного проживання щонайменше п'яти років до дня відкриття спадщини у контексті статті 1264 ЦК України, судом враховуються й наступні норми матеріального права.
Так, відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно із статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.
На підставі частини п'ятої статті 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини.
Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.
Подібні за змістом висновки висловлені Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 вересня 2023 року у справі №582/18/21 (провадження №61-20968сво21).
У постанові від 14 вересня 2022 року у справі №461/4020/19 Верховний Суд виходив з того, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати частину другу статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.
В силу частин другої, четвертої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Поняття сім'ї, сформульоване в цій статті, не містить такої обов'язкової ознаки сім'ї, як знаходження саме в зареєстрованому шлюбі. Сім'я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, що й є ознаками сім'ї.
Конституційним Судом України у рішенні від 03 червня 1999 року за №5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміну член сім'ї») визначено, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
Отже, встановлюючи факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу у даному випадку суд має врахувати у сукупності всі ознаки, що притаманні визначенню сім'ї. Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти. А також взаємність прав та обов'язків, що передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов'язків.
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Так, з наданої суду копії паспорта померлого ОСОБА_7 убачається, що останній з 02.08.2013 був зареєстрований у АДРЕСА_2 (а.с.10-12, т.1).
На підтвердження своїх посилань щодо сумісного проживання разом з померлим ОСОБА_7 у період з січня 2016 року до вересня 2016 року позивач надала суду копію договору оренди квартири №1 від 01.06.2014, укладеного між нею та ОСОБА_11 , на підставі якого ОСОБА_1 було передано в оренду квартиру АДРЕСА_8 .
У пунктах 2.1, 4.1 даного договору зазначено, що квартира була передана в оренду для проживання ОСОБА_1 . Строк оренди приміщення складає 24 місяці з моменту прийняття приміщення, що орендується, за актом приймання передачі (а.с.14-16, т.1).
В матеріалах справи надана копія відповідного акту від 01.06.2014 прийому-передачі квартири на підставі вищевказаного договору, який підписаний між ОСОБА_12 та ОСОБА_13 (а.с.17, т.1).
На підтвердження факту проживання разом із ОСОБА_7 в орендованій квартирі за вказаною адресою позивач надала суду копію договору оренди квартири АДРЕСА_9 від 01.02.2016, який укладений між нею та ОСОБА_12 з приводу оренди квартири за тією самою адресою (а.с.18-20, т.1).
У пункті 2.1 договору оренди квартири АДРЕСА_9 зазначено, що «квартира надається в оренду для проживання орендарям - ОСОБА_1 та ОСОБА_7 ».
На підтвердження обставин спільного проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_7 у період з 01.09.2016 по дату смерті останнього за адресою - АДРЕСА_2 , позивачем надано суду копію акту проживання особи без реєстрації від 16.04.2024, який складений мешканцями будинку за вказаною адресою - ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , а також посвідчений ТОВ «НК Будсервіс». За змістом цього акту названі особи підтвердили, що ОСОБА_7 та ОСОБА_1 фактично проживають без реєстрації з 01.09.2016 за згаданою адресою (а.с.67, т.1).
Водночас, у наданому акті міститься примітка про те, що відповідальність за правдивість інформації несе особа, яка подає такий акт.
Відповідно до наданої суду копії довідки №0807/01 від 08.07.2024, виданої ТОВ «НК Будкомсервіс», вказано, що ОСОБА_1 проживала зі своїм цивільним чоловіком ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_2 по теперішній час. ОСОБА_1 має карту СКД (системи контроля доступу) та вчасно сплачує послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкової території, а також всіх комунальних послуг по квартирі АДРЕСА_2 (а.с.68, т.1).
Окрім того, за складеною ТОВ «НК Будкомсервіс» довідкою №0509/1 від 05.09.2024 ОСОБА_1 проживала зі своїм цивільним чоловіком ОСОБА_7 за вказаною адресою з 01.09.2016 по теперішній час (а.с.69, т.1).
На підтвердження факту наявності між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 відносин, що притаманні подружжю, станом на момент придбання останнім спірних майнових прав на квартиру, позивач надала суду копію свідоцтва про вінчання від 29.07.2016 (а.с.23, т.1).
Разом з тим позивач посилалася на те, що протягом спільного проживання із ОСОБА_7 вона брала участь у сплаті житлово-комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_2 .
З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 до позовної заяви було долучено копію договору про зміну сторони у договорі про надання послуг з управління та комплексного обслуговування будинком №О/172/Р.2 від 01.09.2016, який був укладений 01.10.2019 від імені ТОВ «ОМ Будкомсервіс» з однією сторони та ОСОБА_7 , ОСОБА_1 з іншої сторони.
За реквізитами вказаного договору вбачається, що він підписаний лише від імені ОСОБА_1 (а.с.34, т.1).
Як убачається з довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 11.09.2024 за №FKF8UQC418TSBFLS ОСОБА_1 за період з 01.09.2016-11.09.2024 здійснила сорок сім платежів на рахунок одержувача з кодом ЄДРПОУ 40905875 з призначенням платежів «сплата комунальних послуг ОСОБА_7 АДРЕСА_2 », «оплата ОСОБА_7 кв. АДРЕСА_2 », «оплата за комплексне обслуговування об'єкту ОСОБА_7 », а починаючи з 06.09.2023 з призначенням платежів «оплата за комплексне обслуговування об'єкту ОСОБА_1 », а 08.08.2024 - «оплата за комплексне обслуговування об'єкту ОСОБА_7 кв. АДРЕСА_2 » (а.с.37-41, т.1).
Відповідно до наданої суду копії довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 12.09.2024 за №9FJI0VHGUMR8VUL1 ОСОБА_1 у період з 12.09.2017 по 27.04.1018 здійснила сім платежів на рахунок № НОМЕР_3 з призначенням платежів «послуга згідно договору/рахунку №172/17-ОМ24 ОСОБА_7 » (а.с.35-36, т.1).
Згідно складеної ТОВ «НК Будкомсервіс» довідки №0509/2 від 05.09.2024 з 01.09.2016 комунальні послуги за даною адресою оплачували спільно ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , а з червня 2024 року сплачує комунальні послуги ОСОБА_1 (а.с.70, т.1).
На підтвердження факту укладення договору на постачання послуг з телебачення за адресою спірної квартири позивач надала суду копію укладеного між нею та ТОВ «Ультралінк» договору №67174 від 09.06.2018, а також акту прийому-передачі телевізійного тюнера від 09.06.2018 (а.с.43-44, 45, т.1).
Також в матеріалах справи наявна копія договору від 27.12.2023, укладеного між ФОП ОСОБА_17 та від імені ОСОБА_7 щодо надання в тимчасове платне користування телевізійного тюнеру. У реквізитах підписантів цього договору у графі «підпис ОСОБА_7 » міститься зазначення прописом ініціалів ОСОБА_1 та підпису (а.с.48-49, т.1).
Надані позивачем в матеріали справи й копії квитанцій за липень, серпень 2019 року на оплату наданих послуг з надання доступу до телеінформаційної мережі та Інтернету за спірною адресою (а.с.46, 47, т.1).
На підтвердження факту проведення позивачем спільного відпочинку за кордоном разом із померлим ОСОБА_7 , до позовної заяви було долучено копію проїзних документів, закордонних паспортів та спільних фотографій.
Окрім того, у своїй позовній заяві ОСОБА_1 вказувала, що вона підтримувала спілкування з матір'ю ОСОБА_7 та пересилала їй поштою продукти харчування та речі, на підтвердження чого надала копії експрес-накладних.
Відповідно до листа Головного управління Національної поліції у м.Києві від 25.09.2024 Управління надало інформацію про те, що у базі даних Інформаційного порталу Національної поліції України було зафіксовано повідомлення, яке 22.05.2024 надійшло на лінію 22.05.2024 о 21год. 19хв. про те, що ОСОБА_1 після повернення з роботи виявила за адресою: АДРЕСА_2 , тіло свого співмешканця ОСОБА_7 (а.с.92-93, т.1).
Згідно наявної у матеріалах справи копії довіреності, складеної від імені відповідача ОСОБА_3 , останній уповноважив ОСОБА_1 супроводжувати тіло померлого ОСОБА_7 до місця поховання у с.Білилівка Житомирської обл. (а.с.89, т.1).
Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_18 показала, що вона знайома з ОСОБА_1 з 2003 року та була її сусідкою, коли остання орендувала квартиру по АДРЕСА_8 . Зазначила, що ОСОБА_7 та ОСОБА_1 були сімейною парою, з 2015 року почали проживати разом за адресою АДРЕСА_8 та у 2016 році з'їхали з цієї квартири.
Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_19 показала суду, що вона працювала разом з ОСОБА_1 та знайома з нею з 2012 року. Зазначила, що ОСОБА_1 проживали разом з ОСОБА_7 разом 8 років, починаючи з 2016 року. Знає, що ОСОБА_1 шукала квартиру для купівлі, та що на покупку квартиир надавала кошти мати ОСОБА_7 , а саме 16 000 доларів. Також зазначила, що знає про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 вічалися, а також коли ОСОБА_7 помер, ОСОБА_1 викликала йому швидку.
Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_20 показала суду, що знайома з ОСОБА_1 з 2013 року, а з ОСОБА_7 знайома з 2015 року. Зазначила, що ОСОБА_1 казала, що ОСОБА_21 це її чоловік, вони кохали одне одного, а в 2016 році в них було вінчання, на яке її також запрошували. Також їй було відомо, що у ОСОБА_7 не було дітей. Також їй відомо, що покупку квартири давала гроші матір ОСОБА_1 , сума їй не відома, та в якому році це було вона пам'ятає. Чи давала мати ОСОБА_7 кошти на квартиру вона не знає, проте відомо, що у останнього була квартира в Оболонському районі, яку він продав.
Дослідивши надані позивачем письмові докази та заслухавши покази допитаних у судовому засіданні свідків у їх сукупності, суд виснує, що факт проживання померлого ОСОБА_7 з позивачем однією сім'єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, у період з січня 2016 року по дату смерті ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема й станом на момент набуття останнім спірних майнових прав, належними та допустимими доказами не підтверджено.
Суд зауважує, що надана позивачем копія договору оренди квартири від 01.06.2014 підтверджує виключно факт наявності договірних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_11 стосовно оренди житла, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_8 , та жодним чином не доводить факт проживання за вказаною адресою ОСОБА_7 .
При цьому, суд критично відноситься до єдиного письмового доказу, який наданий позивачем на підтвердження факту спільного проживання з померлим ОСОБА_7 станом на момент набуття ним майнових прав на спірну квартиру, а саме до копії договору оренди квартири №2 від 01.02.2016.
Зі змісту цього договору випливає, що він був укладений між позивачем та орендодавцем до спливу строку оренди вищевказаної квартири за раніше укладеним договором оренди квартири №1 від 01.06.2014, в той час коли відомості про дострокове розірвання договору від 01.06.2014 матеріали справи не містять.
Поряд з цим договором будь-який інших доказів на підтвердження фактичного проживання ОСОБА_7 за адресою позивача у період, який передував набуттю ним спірних майнових прав, зокрема будь-яких актів або довідок, в матеріалах справи відсутні.
Також суд критично ставиться й до наданої позивачем копії акту від 16.04.2024 про проживання особи без реєстрації, оскільки він містить примітку про те, що відповідальність за правдивість викладеної в акті інформації несе особа, яка його подає. Тобто, таким чином не можна достеменно уважати, що даний документ містить переконливі відомості щодо зафіксованих у ньому обставин.
В той же час на підтвердження викладених в згаданому актів обставин, будь-яких клопотань про допит у якості свідків осіб, що підписали цей акт, в ході розгляду справи позивачем не заявлялося.
Щодо поданої позивачем копії свідоцтва про вінчання, то з неї убачається, що вона виготовлена поганої якості, з неї не видно назви цього документу, який складений іноземною мовою, міститься зазначення імен ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , свідків ОСОБА_22 та ОСОБА_23 , наявний відбиток печатки Церкви св.Вознесіння с.Жовтневе Згурівського району.
У поданому відзиві на позовну заяву ОСОБА_3 ставив під сумнів факт проведення його батьком обряду вінчання та подавав відповідне клопотання про допит у якості свідків осіб, які зазначені у наданому позивачем документі, а також за відсутності даних про їхнє місце проживання відповідач просив суд зобов'язати ОСОБА_1 надати адреси свідків заявленого нею обряду вінчання.
З наявної у матеріалах справи копії адвокатського запиту від 24.12.2024, здійсненого представником позивача - ОСОБА_2 убачається, що у Храму на честь Вознесіння Господнього села Жовтневе запитувалася інформація щодо адрес ОСОБА_24 та ОСОБА_23 , що зазначені як свідки у наданому позивачем свідоцтві про вінчання.
Втім, відповідно до листа Церкви св.Вознесіння с.Жовтневе Згурівського району Київської епархії УПЦ від 22.01.2024 повідомлено, що адреси осіб, які вінчаються та адреси свідків, залучених до здійснення таїнства вінчання, у свідоцтві про вінчання та у реєстровій книзі не зазначаються.
Суд зауважує, що у розумінні вимог статті 74 СК України, для надання майну статусу такого, що є спільною сумісною власністю чоловіка та жінки, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, ключове значення має саме доведеність у сукупності факту їхнього проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Проте, надані позивачем в матеріали справи докази у своїй сукупності не підтверджують, як факту спільного проживання з померлим ОСОБА_7 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, так і ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, що притаманні подружжю у період з січня 2016 року по 22.05.2024, та відповідно такі докази не є достатніми для встановлення судом вказаних фактів.
Та обставина, що позивач була уповноважена на супровід тіла померлого ОСОБА_7 не є належним доказом, який підтверджує наявність відносин, притаманних подружжю, в заявлений період, зокрема станом на дату придбання спірних майнових прав.
Надана позивачем на підтвердження факту понесення витрат на сплату комунальних витрат за спірною адресою довідка АТ КБ «ПриватБанк» від 12.09.2024 та додаток до неї не можуть бути взяті судом до уваги, адже з неї неможливо встановити на рахунок якої установи та наданої послуги сплачувалися грошові кошти.
Окрім того, з наданих позивачем довідки АТ КБ «ПриваБанк» від 11.09.2024 з додатком неможливо встановити, що позивач сплачувала за комунальні послуги саме як дружина ОСОБА_7 , а не як близька його подруга чи за дорученням останнього.
Долучені до позовної заяви копії квитанцій на сплату послуг за надання доступу до телеінформаційної мережі та Інтернету взагалі містять рукописні дописи ініціалів позивача поверх друкованого тексту квитанції.
Не підтвердженими будь-якими належними та допустимими доказами залишилися також посилання позовної заяви щодо проведення позивачем та померлим ОСОБА_7 ремонту у спірній квартирі та придбання речей побутового вжитку.
Обставини можливої спільної подорожі (відпочинку) позивача з ОСОБА_7 , на підтвердження яких позивач надала копії авіаквитків на виліт з Києва 02.05.2021 (на ім'я ОСОБА_25 та ОСОБА_26 ) та 08.04.2022 (на ім'я ОСОБА_25 ) та копії паспортів громадян України на виїзд за кордон із зробленими у них відмітками, є недостатніми для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю, адже, самі по собі, не доводять факту спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю та того, що між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Крім того, з наданих в матеріали копій фотографій не можливо установити періоду заявленого позивачем відпочинку та причин і характеру подій, що на них відображені.
Як неодноразово вказував Верховний Суд у своїх постановах при розгляді спорів аналогічної категорії, факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі №588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі №303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі №204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі №694/1540/20).
З матеріалів справи випливає, що інших належних та допустимих доказів, які у своїй сукупності могли б підтвердити факт спільного проживання позивача та ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , у заявлений позивачем період, а також факт ведення останніми спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між ними подружніх взаємних прав та обов'язків, не надано та в ході розгляду справи у встановленому порядку здобуто не було.
При цьому, що стосується наданих суду показів свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_19 то суд звертає увагу на те, що пояснення свідків є особливим видом доказів, пов'язаних із ризиком суб'єктивного відношення до сторін, і пояснення у цій справі свідків про наявність сімейних відносин між позивачем та ОСОБА_7 є їх особистим сприйняттям відносин, які існували між цими особами, проте самі по собі вони не можуть достеменно свідчити про те, що цим відносинам були притаманні ознаки сімейних.
На противагу показам зазначених свідків, допитаний у судовому засіданні свідок зі сторони відповідача - ОСОБА_27 показав суду, що він був другом померлого ОСОБА_7 протягом всього його життя, знайомі були ще зі школи. Зазначив, що у ОСОБА_7 була квартира в Оболонському районі міста Києві, яку він продав та кошти поклав на депозит, а згодом купив нову квартиру. Також зазначив, що знайомий з ОСОБА_1 з 2000-х років, про стосунки ОСОБА_7 з нею в 2015 році йому не відомо, вказав, що ОСОБА_7 кохав ОСОБА_28 , а з ОСОБА_1 приблизно в 2017-2018 році були відносини, які були більш схожі на дружні та серйозно він її не сприймав, вказує, що про вінчання йому невідомо, намірів вінчатись у ОСОБА_7 не було, та дружиною він її не називав, також не відомо і про те, що ОСОБА_7 проживав по АДРЕСА_8 . Зазначив, що ОСОБА_7 має двоє дітей, сина пам'ятає ще змалечку. Повідомив, що ОСОБА_29 зловживав алкоголем, та періодично жив влітку в селі у матері. Про смерть ОСОБА_7 йому повідомила мати останнього, та коли він приїхав туди, побачив поліцейських та ОСОБА_1 , хто займався похоронами йому невідомо.
Допитаний у судовому засіданні свідок зі сторони відповідача - ОСОБА_9 показала суду, що з 1999 року була цивільною дружиною ОСОБА_7 , в 2013 році останній продав квартиру, за яку він отримав приблизно за 40 000 доларів. ІНФОРМАЦІЯ_4 вона народила дитину від ОСОБА_7 , а в серпні 2016 року він купив квартиру, прте їй не відомо чи проживав ОСОБА_7 з кимось ще.
Допитаний у судовому засіданні свідок зі сторони відповідача - ОСОБА_6 повідомила, що вона є матір'ю ОСОБА_7 , з ОСОБА_1 вона була знайома, син казав, що це його знайома, а проживав ОСОБА_30 тільки з ОСОБА_28 . З ОСОБА_1 вона спілкувалась по телефону з приводу здоров'я сина. 02.08.2016 року ОСОБА_7 за свої кошти придбав квартиру, кошти він отримав з продажу своєї квартири, які були на депозиті, після чого він зняв кошти з депозиту в сумі 40 250 доларів та передав матері на зберігання. У 2015 році на вимогу ОСОБА_7 вона особисто відвозила залишені на зберігання грошові кошти синові задля придбання майнових прав на спірну квартиру, та частина яких ще залишилась у сина. В листопаді 2016 року в квартиру підключили воду та була завезена побутова техніка зі старої квартири, ремонту в квартирі немає досі.
Також, як було зазначено вище, показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, а також факту ведення ними спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, що притаманні подружжю.
Водночас, при вирішенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1/2 частину майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 , судом розглядом установлено, що їх набуття ОСОБА_7 було здійснено за особисті кошти.
Так, у пункті 2.1 угоди про відступлення права вимоги за договором про забезпечення виконання зобов'язань №ОМ/2С-К41 від 22.02.2015, що був укладений 02.08.2016 між ТОВ «СБ ЛТД», ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , вказано про те, що згідно п.2.1 договору про забезпечення виконання зобов'язань №ОМ/2С-К46 від 23.07.2015 ОСОБА_8 сплатила ТОВ «СБ ЛТД» грошові кошти в розмірі 385112 грн, в тому числі ПДВ 20% - 64185,33 грн.
Згідно пункту 2.2 цієї угоди ОСОБА_8 та ОСОБА_7 погодили, що відступлення права вимоги за цією угодою сторони оцінюють у 385112 грн, у тому числі ПДВ 20% - 64185,33 грн, які сплачуються ОСОБА_7 ОСОБА_8 . З дня підписання цієї угоди кошти, внесені ОСОБА_8 в сумі 385112 грн, у тому числі ПДВ 20% - 64185,33 грн, вважати зарахованими на рахунок ОСОБА_7 , як оплата по договору про забезпечення виконання зобов'язань №ОМ/2С-К41 від 22.02.2015.
У пункті 2.3 вказаного договору зазначено, що після того, як будуть здійснені остаточні розрахунки між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , всі права та обов'язки за згаданим вище договором, а також сплачені ОСОБА_8 ТОВ «СБ ЛТД» кошти, вважаються відступленими ОСОБА_7 , як оплата по договору про забезпечення виконання зобов'язань №ОМ/2С-К41 від 22.02.2015, який був укладений в забезпечення виконання зобов'язань за попереднім договором купівлі-продажу квартири, посвідченого 22.02.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вдовиченко Н.О. за реєстровим №231.
Надалі, додатковою угодою №1 до договору про забезпечення виконання зобов'язань №ОМ/2С-К41 від 22.02.2015, що укладений 02.08.2016 між ТОВ «СБ ЛТД» та ОСОБА_7 , пункти 2.2.1, 2.2.3 статті 2 основного договору були викладені у новій редакції, де зазначено, що ОСОБА_7 зобов'язується у строк до 15.08.2016 включно, сплатити ТОВ «СБ ЛТД» грошові кошти в розмірі 392288 грн, в тому числі ПДВ 20% - 65381,33 грн (сторона-2 сплачує стороні-1: 32,8 кв.м за ціною 11960 грн, в тому числі ПДВ 20% - 1993,33 грн). Грошові кошти в розмірі 385112 грн, в тому числі ПДВ 20% - 64185,33 грн ОСОБА_7 сплачує ТОВ «СБ ЛТД» у строк до 24.02.2015 включно. Грошові кошти в розмірі 7176 грн, в тому числі ПДВ 20% - 1196 грн ОСОБА_7 сплачує ТОВ «СБ ЛТД» у строк до 15.08.2016 включно.
Тобто загальна сума, яка підлягала сплаті ОСОБА_7 за договором про забезпечення виконання зобов'язань №ОМ/2С-К41 від 22.02.2015 на забезпечення виконання умов попереднього договору купівлі-продажу квартири від 22.02.2015, становила 784576 грн, в тому числі ПДВ 20% - 130762,66 грн.
Водночас, в ході розгляду судом даної справи встановлено, що відповідач ОСОБА_3 , який є сином померлого ОСОБА_7 , разом із відзивом на позовну заяву подав суду докази, які на його думку спростовують факт проживання ОСОБА_1 та його батька однією сім'єю без реєстрації шлюбу на час придбання спірного нерухомого майна, а також підтверджують придбання спірної квартири ОСОБА_7 за його особисті кошти, набуті ним від продажу належного йому на праві власності іншого нерухомого майна, та які за життя останнього розміщувалися на депозитному рахунку.
Так, відповідачем ОСОБА_3 подано до суду копію договору купівлі-продажу квартири від 26.06.2013, укладеного між його батьком ОСОБА_7 та ОСОБА_31 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пірхою І.С. за реєстровим №1108.
За умовами цього договору ОСОБА_7 продав ОСОБА_31 належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_3 . Продаж квартири вчинено за 391510 грн (а.с.149-150, т.1).
З поданої відповідачем ОСОБА_3 копії депозитного договору №130/06/13/0052 від 26.06.2013 убачається, що ОСОБА_7 у день продажу належної йому квартири розмістив на депозитному рахунку у ПАТ АБ «Укргазбанк» грошові кошти в сумі 36000 дол.США на строк 33 календарні дні з 26.06.2013 по 29.07.2013 зі сплатою банком відсотків з розрахунку 5% річних (а.с.151-152, т.1).
Згідно банківської квитанції про внесення грошових коштів на вкладний рахунок, відкритий за вказаним вище договором, ОСОБА_7 було внесено грошові кошти в розмірі 36000 дол.США, еквівалент яких склав 287748 грн (а.с.153,т.1).
27.06.2013 суму депозитного вкладу ОСОБА_7 було поповнено до 39000 дол.США, що підтверджується випискою особового рахунку ПАТ АБ «Укргазбанк» (а.с.154, т.1).
Крім того, суду також надано копію депозитного договору №032/12/13/0052 від 10.12.2013, укладеного між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_7 , за умовами якого останнім вносилися на депозитний рахунок грошові кошти в розмірі 37000 дол.США (еквівалентно 295741 грн) строком на 366 календарні дні зі сплатою відсотків у розмірі 10% річних (а.с.155-156, 157, т.1).
Після закінчення строку дії вказаного договору, за депозитним договором №044/12/14/0052 від 11.12.2014, укладеним між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_7 , останнім на депозитний рахунок вносилися грошові кошти в сумі 40250 дол.США (еквівалент 630810,28 грн) строком на 95 календарних днів зі сплатою 10,5 річних (а.с.158-162, т.1).
15.06.2015 ОСОБА_7 звернувся до ПАТ АБ «Укргазбанк» із заявою про повернення депозиту відповідно до умов договору банківського строкового вкладу №044/12/14/0052 від 11.12.2014 та просив повернути депозит в сумі 40250 дол.США (а.с.163, т.1).
За офіційним курсом НБУ станом на 02.08.2016 еквівалент 40250 дол.США становив 997536,88 грн, а станом на 15.08.2016 - 1008028,93 грн.
Надаючи оцінку наявним в матеріалах справи доказам, як кожному окремо, так і в їх сукупності, в контексті доводів сторін, що викладені у поданих до суду заявах по суті спору, суд виходить із наступного.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Так, у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Brualla Gomez de La Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання, а на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 4 грудня 2019 року у справі №917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»)». Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». ... Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
У справі, що розглядається, суд уважає, що доводи відповідачів про те, що спірні майнові права були придбані ОСОБА_7 за рахунок коштів, отриманих ним від продажу належного йому на праві приватної власності нерухомого майна та які розміщувалися на відкритому ним депозитному рахунку в банку, переважають над доводами позивача про придбання спірної квартири за спільні з ОСОБА_7 кошти в період спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, факт чого у свою чергу за наслідками розгляду даної справи також не доведений.
При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які могли б свідчити про факт витрачання ОСОБА_7 за час свого життя вказаної вище грошової суми, яка є значною та перебувала на депозитному рахунку після продажу належної йому на праві власності квартири, на інше майно або потреби.
Окрім того, суд звертає увагу учасників справи на те, що у пункті 10.1 договору відступлення права вимоги та зміни сторони у зобов'язанні від 02.08.2016, який укладений між ТОВ «СБ ЛТД», ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , зазначено про те, що на момент укладення цього договору та набуття за ним права вимоги на отримання у власність квартири ОСОБА_7 в зареєстрованому шлюбі не перебуває та/або однією сім'єю ні з ким не проживає.
Як уже зазначалось вище, належних та допустимих доказів, підтверджуючих факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрацію шлюбу в період придбання спірної квартири позивачкою не надано та матеріали справи не містять.
Крім того, позивачем також не надано доказів, підтверджуючих її фінансову спроможність взяти участь у придбанні спірної квартири, внесення нею грошових коштів та взагалі, наявність будь-яких доходів станом на час придбання спірного нерухомого майна.
З отриманих в ході розгляду справи відомостей з Державної податкової служби України прослідковується, що за витребуваної у податкових органах інформації щодо доходів позивача у період з І кварталу 2015 року по І квартал 2025 року взагалі відсутні будь-які відомості про отримані доходи у період 2016 року, коли померлий ОСОБА_7 набув спірні майнові права на квартиру (а.с.249-250 т.1).
Отже, з урахуванням викладеного суд уважає, що позивач в цілому не надала належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження факту спільного проживання, ведення спільного бюджету, господарства та побуту разом із ОСОБА_7 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з січня 2016 року по дату придбання спірних майнових прав - 15.08.2016.
Тому, відсутні правові підстави для встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зазначений вище період та відсутні підстави уважати, що набуті ОСОБА_7 майнові права на квартиру АДРЕСА_2 є їхньою спільною сумісною власністю.
Оскільки за наслідками судового розгляду підтверджено, що спірні майнові права є особистою власністю померлого ОСОБА_7 вони не можуть виступати предметом поділу в порядку статтей 69 та 74 СК України. Крім того,
Отже, підсумовуючи все вищевикладене, суд зауважує на тому, що обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Однак жодних належних письмових доказів, які б у своїй сукупності підтверджували доводи позивача щодо обставин спільного проживання між нею та ОСОБА_7 , ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, побуту та інших, до матеріалів справи не надано. Факт спільного проживання, сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд вважає, що доводи позивача щодо спільного її проживання з ОСОБА_7 , тобто постійного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з січня 2016 року не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду. ОСОБА_1 не надано суду достатні, належні, допустимі та достовірні докази на обґрунтування позовних вимог, відтак оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю не підлягають задоволенню, з огляду на їх недоведеність. В той же час, позовні щодо майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 не підлягають задоволенню з огляду на їх необґрунтованість, враховуючи встановлені за наслідками судового розгляду обставини набуття ОСОБА_7 спірних майнових прав в особисту власність.
Оскільки, у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі, понесені позивачем судові витрати, на підставі статті 141 ЦПК України покладаються на позивача та відповідно розподілу між сторонами не підлягають.
Окрім того, у відповідності до вимог частин дев'ятої, десятої статті 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
Таким чином, заходи забезпечення позову в указаній цивільній справі, застосовані ухвалою суду від 25 жовтня 2024 року у вигляді заборони приватному нотаріусу Бердичівського районного нотаріального округу Житомирської області Пашинському О.М. в рамках спадкової справи №83/2024 (номер у спадковому реєстрі 72726106) видавати свідоцтво про право на спадщину на майнові права на квартиру АДРЕСА_2 до набрання рішенням у цій справі законної сили, підлягають скасуванню.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 235, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності - залишити без задоволення.
Заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2024 року в справі №752/21768/24 - скасувати.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 12.03.2026.
Суддя А.О. Митрофанова