Справа № 320/6810/25 Головуючий у 1 інстанції - Жук Р.В.
Суддя-доповідач - Василенко Я.М.
11 березня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Кузьменка В.В., Попової О.Г.
за участю секретаря Фищук Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 у справі за адміністративним позовом Офісу Генерального прокурора до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови від 02.01.2025 №75949610, -
Офіс Генерального прокурора звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати постанову від 02.01.2025 старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сніжинського Т.Є. у виконавчому провадженні № 76202537 про накладення на Офіс Генерального прокурора штрафу у сумі 5100 грн.
17.02.2025 Офісом Генерального прокурора подано заяву про забезпечення позову, у якій він просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сніжинського Т.Є. від 02.01.2025 ВП №75949610 про накладення на позивача штрафу в розмірі 5100,00 грн.
В обґрунтування поданої заяви позивач зазначає про протиправність постанови від 02.01.2025 старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сніжинського Т.Є. у виконавчому провадженні № 76202537 про накладення на Офіс Генерального прокурора штрафу у сумі 5100 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою Офіс Генерального прокурора звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу, як таку, що прийнята із порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що з заяви та матеріалів доданих до неї не вбачаються очевидні ознаки протиправності оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень. Зазначені заявником ознаки не є очевидними, а є оскаржуваними, а предмет підлягає доказуванню під час розгляду справи по суті. Також, позивач не надав жодного доказу щодо можливості істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених/оспорюваних прав/ інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, без вжиття заходів забезпечення позову. Доводи заяви зводяться лише до припущень такого ускладнення, цитування КАС України.
Апелянт у своїй апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки неповно з'ясував обставини справи та неправильно застосував норми процесуального права. На його думку, постанова державного виконавця про накладення штрафу є протиправною, адже ухвалою Верховного Суду від 21.01.2025 зупинено виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 23.08.2024 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2024 у справі №200/11900/21 до завершення їх перегляду в касаційному порядку, а відтак у державного виконавця були відсутні правові підстави для застосування заходів примусового характеру. Скаржник також наголошує, що Офіс Генерального прокурора вживав заходів щодо виконання судового рішення та звертався із заявами про його роз'яснення і оскарження відповідних дій виконавчої служби, а тому невжиття заходів забезпечення позову може призвести до безпідставного стягнення коштів з рахунків органу прокуратури та ускладнить поновлення його прав у разі задоволення позову. На переконання апелянта, наявні підстави, передбачені статтями 150- 151 КАС України, для забезпечення позову шляхом зупинення стягнення штрафу, а висновки суду першої інстанції про їх відсутність є помилковими.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статями 150, 151 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
У відповідності до вимог частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи може вжити визначені цією статтею заходи забезпечення адміністративного позову.
Підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини:
- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
- очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно частини другої статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб.
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).
При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.
У той же час, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, дотримання дозволеного законодавством способу забезпечення позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17, від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18, від 07.04.2020 у справі № 826/13413/18.
Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Також, суд має враховувати співрозмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Як свідчать матеріали справи, предметом позову у даній справі є правомірність постанови від 02.01.2025 старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сніжинського Т.Є. у виконавчому провадженні № 76202537 про накладення на Офіс Генерального прокурора штрафу у сумі 5100 грн.
Подаючи заяву про забезпечення позову позивач посилається на протиправність постанови від 02.01.2025 старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сніжинського Т.Є. у виконавчому провадженні № 76202537 про накладення на Офіс Генерального прокурора штрафу у сумі 5100 грн.
Водночас, викладені у заяві про забезпечення позову аргументи про те, що постанова державного виконавця про накладення штрафу має очевидні ознаки протиправності, а тому наявні підстави для забезпечення позову шляхом зупинення стягнення штрафу, колегія суддів оцінює критично, оскільки відповідно до частин першої, другої статті 150 КАС України забезпечення позову є винятковим процесуальним заходом, який застосовується лише за наявності належно підтверджених обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або про очевидні ознаки протиправності оскаржуваного рішення. Однак, наведені позивачем аргументи фактично зводяться до обґрунтування позовних вимог та потребують дослідження під час розгляду справи по суті, що виключає можливість їх оцінки як таких, що свідчать про очевидну протиправність оскаржуваної постанови на стадії вирішення питання про забезпечення позову.
Разом з тим, сама ж лише незгода із рішенням суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання його протиправним ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що безумовно, рішення, дії або бездіяльність суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів правовідносин. Це може завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно.
Однак, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 826/14951/18 від 10.04.2019 у справі № 826/16509/18, від 26.12.2019 у справі № 640/13245/19 та від 29.01.2020 у справі № 280/4367/19.
Не береться колегією суддів до уваги доводи апелянта про те, що ухвалою Верховного Суду від 21.01.2025 зупинено виконання рішення суду у справі №200/11900/21, а тому у державного виконавця були відсутні правові підстави для винесення постанови про накладення штрафу, оскільки зазначені обставини самі по собі не свідчать про очевидну протиправність оскаржуваної постанови та підлягають оцінці під час розгляду спору по суті. Крім того, сам факт оскарження постанови державного виконавця та незгода боржника з її змістом не є достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову.
Колегія суддів також критично оцінює доводи апелянта про можливість безпідставного списання коштів з рахунків Офісу Генерального прокурора та ускладнення відновлення його прав у разі задоволення позову, оскільки такі твердження мають припущувальний характер та не підтверджені належними доказами, які б свідчили про існування реальної загрози істотного ускладнення чи неможливості виконання майбутнього судового рішення без застосування відповідних заходів забезпечення позову.
Таким чином, дослідивши встановлені обставини, проаналізувавши вищенаведені правові норми та всі доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для вжиття адміністративним судом заходів забезпечення позову відповідно до положень ст. 150 КАС України.
Також, надаючи оцінку всім доводам учасників справи, колегія суддів враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Апелянт не надав до суду належні докази, що підтверджують факт незаконності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Кузьменко В.В.
Попова О.Г.
Повний текст постанови виготовлений 11.03.2026.