11 березня 2026 року м. Дніпросправа № 280/7431/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року (суддя 1-ї інстанції Сіпака А.В.) в адміністративній справі №280/7431/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
25.08.2025 ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач-2), в якій просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 084450001603 від 03.03.2025;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області і Головне управління Пенсійного фонду України у Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи ОСОБА_1 з 22.02.1980 по 23.02.1981, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.02.2025року про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовних вимог у позовній заяві зазначено про необґрунтованість та безпідставність не врахування відповідачем 2 до страхового трудового стажу періоди роботи позивачки з 22.02.1980 по 23.02.1981, у зв'язку з чим прийняте оскаржуване рішення про відмову у призначенні позивачці пенсії за віком є протиправним та порушує її права і інтереси щодо визначення розміру загального страхового стажу для призначення пенсії за віком, а також позбавляє законного права на призначення і отримання пенсії за віком.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано противними та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №084450001603 від 03.03.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з 04.02.2025 року згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-1V від 09.07.2003 року із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 22.02.1980 по 23.02.1981 в ВАТ «НОСТА» Орсько-Халіловському металургійному комбінаті, зазначеного в трудовій книжці від 03.01.1979 НОМЕР_1 .
В іншій частині позовних вимог відмовлено та здійснено розподіл судових витрат у справі.
Відповідачем-2 на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В апеляційній скарзі скаржник зазначає про правомірність прийнятого рішення щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком. Наголошує, що період роботи позивача в російській федерації з 22.02.1980 по 23.02.1981 правомірно не зараховано до страхового стажу, оскільки у трудовій книжці від 03.01.1979 відсутній номер запису про звільнення, а довідка від 29.07.2020 №У-842 є документом невстановленого зразка та не містить штампа консульської легалізації або апостиля. У зв'язку з цим, на думку скаржника, відповідач обґрунтовано відмовив у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу, оскільки підтвердження такого стажу має здійснюватися відповідно до вимог Порядку №22-1.
Позивач та відповідач-1 правом подання відзивів на апеляційну скаргу не скористались.
В силу пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач 04.02.2025 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Розглянувши звернення позивача за принципом «екстериторіальності» Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення від 03.03.2025 року №084450001603, яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії.
В спірному рішенні від 03.03.2025 року №084450001603 зазначено про те, що страховий стаж особи становить 14 років 07 місяців 21 день, за доданими документами позивача до страхового стажу не зараховано: період роботи в російській федерації з 22.02.1980 по 23.02.1981 згідно трудової книжки від 03.01.1979 НОМЕР_1 , оскільки відсутній номер записки про звільнення та згідно довідки від 29.07.2020 № У-842, оскільки документ невстановленого зразку та відсутній штамп про консульську легалізацію чи проставлення спеціального штампу «APOSTILLE».
Позивач не погодився із правомірністю рішень про відмову у призначенні їй пенсії та звернулась до суду із цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про їх обґрунтованість проте частково задовольнив позовні вимоги не перебираючи на себе дискреційних повноважень пенсійного органу.
Позивачем означене рішення суду першої інстанції не оскаржується.
Переглядаючи судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частина третя статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Відповідно до частини другої статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За приписами статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Наведені норми права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а, від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17.
Як вбачається з матеріалів справи, у межах спірних правовідносин позивачем заявлено позовні вимоги щодо визнання протиправною відмови у призначенні пенсії за віком, оформленої рішенням від 03.03.2025, а також щодо незарахування до її страхового стажу періоду трудової діяльності на території російської федерації з 22.02.1980 по 23.02.1981.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно записів в трудовій книжці від 03.01.1979 НОМЕР_1 позивач працювала в Орсько-Халіловський металургійний комбінат до центральної заводської лабораторії лаборантом хімічного аналізу в експрес лабораторію мартенівського цеху з 3 розрядом з 22.02.1980 по 23.02.1981.
На підтвердження вказаного періоду трудової діяльності позивач додатково надала до заяви про призначення пенсії архівну довідку від 29.07.2020 №У-842, згідно якої у документах архівного фонду ВАТ «НОСТА» Орсько-Халілівський металургійний комбінат є такі відомості про трудовий стаж ОСОБА_2 . У справі «Особові справи та особові картки працівників, звільнених у 1981» міститься особова картка (форма Т-2) на ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно з наказом начальника цеху від 21.02.1980 № 126, її було прийнято на посаду лаборанта хімічного аналізу 3-го розряду до експрес-лабораторії мартенівського цеху з 22 лютого 1980 року. В записці про звільнення, начальника цеху від 09.06.981 має силу наказу, зазначено про те, що ОСОБА_3 звільняється з посади лаборанта 3-го розряду з 23.02.1981 за сімейними обставинами. Інші працівники у вище зазначених документах з прізвищем та ініціалами ОСОБА_3 не значяться.
Означена довідка завірена підписами уповноважених осіб та печаткою підприємства.
З оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та доводів апеляційної скарги вбачається, що підставою для відмови у призначенні пенсії за віком та незарахування спірного періоду роботи до страхового стажу позивача скаржник зазначає про відсутність у трудовій книжці номера запису про звільнення, а також те, що довідка від 29.07.2020 є документом невстановленого зразка через відсутність штампа консульської легалізації або спеціального штампа «Apostille».
Колегія суддів критично оцінює наведені доводи скаржника та вважає за необхідне зазначити таке.
Так, на момент заповнення трудової книжки позивача була чинна Інструкція «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях», що затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 року № 162 (далі - Інструкція №162).
Відповідно до п.2.2 розділу 2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. В трудову книжку вносяться: дані про робітника: прізвище, ім'я та по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність.
Пунктом 2.3. розділу 2 Інструкції №162 передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагороди і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні в день звільнення і повинні повністю відповідати тесту наказу (розпорядження).
З кожним записом, що вноситься на підставі наказу (розпорядження) в трудову книжку про прийом на роботу, переводах на іншу постійну роботу і звільнення, адміністрація зобов'язана ознайомити власника цієї книжки під підпис в особовій картці (п.2.4. розділу 2 Інструкції).
Приписами пункту 18 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 «Про трудові книжки робітників та службовців» визначено, що відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що обов'язок щодо ведення трудових книжок працівників, у тому числі внесення до них достовірних відомостей, покладено саме на роботодавця. На керівників підприємств (роботодавців) також покладається обов'язок щодо належної організації ведення трудових книжок, у тому числі використання печаток і штампів підприємства.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що працівник не несе відповідальності за правильність оформлення та заповнення трудової книжки, оскільки відповідні записи вносяться уповноваженими працівниками підприємства, а не самим працівником. Обов'язок щодо ведення трудових книжок (їх заповнення, внесення відповідних записів, засвідчення печаткою підприємства або відділу кадрів, внесення виправлень чи змін до записів) законодавством покладено на адміністрацію підприємства (власника або уповноважений ним орган).
Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи чи організації. Отже, недотримання правил ведення трудових книжок може спричиняти негативні наслідки для осіб, відповідальних за їх оформлення, однак не може покладатися на працівника та впливати на реалізацію його прав, зокрема права на зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
Також, колегія суддів звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідної тривалості, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.
Щодо доводів пенсійного органу про те, що довідка від 29.07.2020 є документом невстановленого зразка, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж, є трудова книжка, а довідки подаються лише у разі відсутності у ній відповідних записів.
Оскільки трудова книжка позивача містить відомості про період її трудової діяльності, а відповідно до частини другої статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 пенсійні права громадян держав-учасниць, набуті відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають чинності у разі виходу держави-учасниці з Угоди, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про необхідність зарахування до страхового стажу позивача періоду її роботи на території російської федерації з 22.02.1980 по 23.02.1981.
З огляду на викладене, з урахуванням наведених норм законодавства, правових висновків Верховного Суду та встановлених обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання пенсійного органу повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком з 04.02.2025 відповідно до статті 26 Закону №1058-IV із зарахуванням до її страхового стажу спірного періоду роботи у ВАТ «НОСТА» Орсько-Халіловському металургійному комбінаті, зазначеного у трудовій книжці від 03.01.1979.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року в адміністративній справі №280/7431/25 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повне судове рішення складено 11 березня 2026 року.
Головуючий - суддя Н.І. Малиш
суддя Н.П. Баранник
суддя А.А. Щербак