25 лютого 2026 року м. Дніпросправа № 160/16967/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Шлай А.В. (доповідач),
суддів: Кругового О.О., Малиш Н.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2025 р. (суддя Букіна Л.Є.) в адміністративній справі №160/16967/25 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Державної судової адміністрації України, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив суд визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо відмови у нарахуванні та виплати суддівської винагороди за період березень-травень 2025 року, обчисленої, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2021, в розмірі 2 102,00 гривні; зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді за період березень-травень 2025 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VІІІ, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2025 року (3 028 грн.), з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті; зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити фінансування виплати судді позивачеві суддівської винагороди за період березень-травень 2025 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2025 року (3028 грн.).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є суддею Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська та займає адміністративну посаду голови цього ж суду. За період березень-травень 2025 року Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області нарахувало позивачу суддівську винагороду, для визначення суми якої використовувалася величина під назвою «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року», у розмірі 2102 грн. Однак, суддівська винагорода, на переконання позивача, мала бути нарахована, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2025 р., у розмірі 3018 грн. Внаслідок протиправних дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області розмір винагороди не відповідає розміру, установленому спеціальним Законом, чим порушено право позивача на належне матеріальне забезпечення та право на володіння майном в розумінні частини 1 статті 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2025 р., ухваленим за результатом розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги наведені доводи позовної заяви, а також вказано на безпідставне застосування судом першої інстанції правової позиції Великої палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24 квітня 2025 р. у справі №240/9028/24. Скаржник/позивач вважає, що застосовним до спірних правовідносин є постанова Верховного Суду від 08 липня 2025 р. у справі № 200/6369/23 та численні рішення Конституційного Суду України у справах щодо соціальних гарантій та предмета і змісту закону про Державний бюджет України. На думку скаржника/позивача, законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, запроваджуючи спеціальні розміри так званого «прожиткового мінімуму» для суддів, використовуючи таким чином свої повноваження як інструмент впливу на судову владу та фактично не допускаючи зростання розміру суддівської винагороди відповідно до зростання вартості життя.
24 лютого 2026 р. скаржник/позивач подав клопотання про застосування до спірних правовідносин висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 17 лютого 2026 р. у справі №200/2309/25.
Письмовий відзив на апеляційну скаргу від відповідачів до суду апеляційної інстанції не надходив.
Розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, як це передбачено статтею 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судом першої інстанції встановлено наступні обставини у справі:
Позивач працює на посаді судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська. За період березень-травень 2025 року суддівська винагорода обрахована, виходячи з розміру прожиткового мінімуму 2102,00 грн. для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021 року, на підставі положень законів України про прийнятий бюджет за відповідний календарний рік.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, застосувавши правову позицію, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у справі №240/9028/24 (постанова від 24.04.2025), дійшов висновку про відсутність підстав стверджувати про те, що у спірних правовідносинах відповідачем вчинено протиправні дії щодо нарахуванні та виплати позивачеві суддівської винагороди за період березень-травень 2025 року, обчисленої, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2021, в розмірі 2 102,00 гривні.
Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, як це передбачено статтею 308 цього ж Кодексу.
Суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин, які регулюються Законом України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-УІІІ (Закон №1402-УІІІ).
Статтею 135 Закону №1402-УІІІ визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Питання наявності підстав для застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня календарного року відповідно до законів України про Державний бюджет для розрахунку посадового окладу судді досліджувалось і вирішено Великою Палатою Верховного Суду в межах розгляду справи №240/9028/24, правову позицію якої застосував суд першої інстанції, постановляючи оскаржене рішення.
У постанові від 24 липня 2025 р. Велика Палата Верховного Суду сформулювала наступні висновки:
« 104. Безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
105. Водночас законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
106. Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
108. Згідно з пунктом 4 частини четвертої статті 17 Закону № 1402-VIII єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
111. … з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, і зазначає про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
112. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого вона відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.
113. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від правової позиції, викладеної в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, може не вказувати всі такі рішення, оскільки суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень».
Отже, Велика Палата визначила, що встановлення у законах про Державний бюджет України спеціального показника прожиткового мінімуму для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді є визначенням грошового розміру відповідної величини, а не створенням нового виду прожиткового мінімуму, та що суди зобов'язані застосовувати чинний закон до моменту його скасування або визнання неконституційним.
Скаржник/позивач наполягає на безпідставному застосуванні судом першої інстанції висновків у наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду, наполягаючи на врахуванні висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08 липня 2025 р. у справі № 200/6369/23 та постанові від 17 лютого 2026 р. у справі №200/2309/25.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до пункту першого частини 2 статті 45 Закону №1402-УІІІ Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
Тобто, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду має вищий пріоритет над висновками палати з розгляду соціальних прав або будь-якої іншої колегії/палати Касаційного адміністративного суду. Велика Палата Верховного Суду забезпечує сталість судової практики, і її правові висновки є обов'язковими для врахування всіма іншими судами.
Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, підстави для скасування оскарженого рішення, які визначені статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України, - відсутні.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2025 р. в адміністративній справі №160/16967/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 25 лютого 2026 р. і оскарженню в касаційному порядку не підлягає згідно частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя А.В. Шлай
суддя О.О. Круговий
суддя Н.І. Малиш