12 березня 2026 р. Справа № 520/21200/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2025, головуючий суддя І інстанції: Тітов О.М., повний текст складено 19.12.25 по справі № 520/21200/25
за позовом ОСОБА_1
до Харківської міської ради , Департаменту охорони здоров'я виконавчого комітету Харківської міської ради
про визнання протиправним та протизаконним рішення, зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту охорони здоров'я Виконавчого комітету Харківської міської ради, Харківської міської ради, в якому просить суд:
визнати рішення Департаменту охорони здоров'я Виконавчого комітету ухвалене за дорученням Харківської міської ради і датоване 15.07.2025 протиправним і протизаконним;
зобов'язати Харківську міську раду повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 20.06.2025 і в найкоротші строки ухвалити по ньому законне рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що рішення Департаменту охорони здоров'я ухвалене за дорученням Харківської міської ради від 15.07.2025 є протиправним та підлягає скасуванню.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відмовлено в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 .
Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що доводи і аргументи суду у рішенні від 19.12.2025 вважає необґрунтованими. Вказує, що рішення Департаменту охорони здоров'я Виконавчого комітету ухвалене за дорученням Харківської міської ради є протиправним і протизаконним. Вказує, що у своєму рішенні суд першої інстанції ігнорує факт існування діючих норм Закону «Про статус ветеранів війни» (п.1 ст. 12, ч. 1 ст. 17. ст. 2), ігнорує його право, яке цими нормами встановлено. Також зазначає, що суд першої інстанції суттєво порушив передбачені КАС України строки розгляду справи у суді. Вказує, що його право на отримання грошової допомоги дійсне, чинне, ніким і нічим не скасоване і не може бути в принципі обмежене чи скасоване будь - якими програмами, постановами, чиєюсь бездіяльністю тощо.
У відзивах на апеляційну скаргу Департамент охорони здоров'я Виконавчого комітету Харківської міської ради та Харківська міська рада, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, обґрунтовуючи таке прохання доводами фактично аналогічними наведеним у відзивах на позовну заяву.
Зазначають, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на основі повного і всебічного з'ясування обставин справи, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, при повному дослідженні усіх наявних у справі доказів. Вказують, що міських програм в рамках реалізації яких, здійснюється забезпечення населення медичними послугами понад обсяг, передбачений програмою державних гарантій медичного обслуговування населення, зокрема фінансування безоплатного придбання ліків учасниками бойових дій на підставі рецептів лікарів, Харківською міською радою не приймалось. Комплексною програмою «Інновації в пріоритетних напрямках розвитку галузі охорони здоров'я м. Харкова на 2011-2025 роки», затвердженою рішенням 2 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 22.12.2010 № 60/10 (далі - Комплексна програма), передбачено заходи щодо забезпечення медикаментозними препаратами певних категорій хворих, однак мова йде про рідкісні (орфанні), важкі форми захворювань перелік, яких визначено Програмою. Відповідно до наданої позивачем медичної документації вказані захворювання Комплексною програмою не охоплюються.
Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив Департаменту охорони здоров'я Виконавчого комітету Харківської міської ради.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що згідно посвідчення серія НОМЕР_1 від 28.11.2016 ОСОБА_1 є учасником бойових дій.
23.06.2025 до Харківської міської ради надійшло звернення від учасника бойових дій, ОСОБА_1 , щодо виділення грошових коштів на придбання лікарських засобів у розмірі 1 500.00 грн та надання роз'яснень стосовно процедури безоплатного одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів та виробів медичного призначення за рецептами лікарів на підставі п.1. ч. 1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Вказане звернення відповідно до вимог законодавства у сфері розгляду звернень громадян зареєстровано та передано в роботу виконавчим органам Харківської міської ради відповідно до компетенції.
Відповідно до відомостей реєстраційно-контрольної картки та резолюцій відповідальним виконавцем за розгляд на надання відповіді на звернення визначено Департамент охорони здоров'я Харківської міської ради.
За результатами розгляду звернення, з урахуванням інформації співвиконавців розгляду звернення, Департаментом охорони здоров'я надано відповідь (лист від 15.07.2025 № Л-7-8515/0/1 -25-4371/0/57-25), в якій позивача повідомлено про відсутність підстав для надання матеріальної допомоги з коштів бюджету Харківської міської територіальної громади.
Зазначено, що на теперішній час пільгове забезпечення громадян лікарськими засобами та виробами медичного призначення здійснюється за призначенням лікарів на підставі законодавства України, яке регулюється постановою КМУ від 17.08.1998 № 1303 «Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань» (зі змінами та доповненнями). Забезпечення здійснюється у відповідності з рекомендаціями лікаря препаратами, що входять до Національного переліку основних лікарських засобів, затверджених Постановою КМУ № l296 від 12.11.2024, які не включені до Програми реімбурсації лікарських засобів «Доступні ліки» та у разі, якщо закупівельна ціна препарату не перевищує задекларовану оптово-відпускну. Зазначено, що також в Україні працює Програма реімбурсації лікарських засобі «Доступні ліки» (далі-програма). Пацієнти, які потребують амбулаторного лікування можуть отримати лікарські засоби, що входять до зазначеної програми, безоплатно або з невеликою доплатою. 3 переліком лікарських засобів, що відпускаються за програмою, можна ознайомитись на вебсайті Національної служби здоров?я України в розділі «Доступні ліки» (https://nszu.gov.ua/).
Також зазначено, що за інформацією, отриманою від керівництва КНП «Міська поліклініка № 9» Харківської міської ради представником адміністрації вищевказаного медичного закладу з'ясовано, що згідно електронної медичної системи Helsi за медичною допомогою до фахівців вищезазначеного лікувального закладу заявник не звертався, декларацію на медичне обслуговування з лікарем, який надає первинну медичну допомогу підписано з лікарем терапевтом КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Вовчанської міської ради», де заявник отримуєте первинну медичну допомогу. Для можливості отримати безкоштовно за Програмою медичних гарантій необхідні заявнику ліки та медичні послуги за відповідним пакетом запропоновано звернутись до лікаря, з яким підписано декларацію про надання первинної медичної допомоги.
Щодо матеріальної допомоги повідомлено, що згідно інформації Департаменту соціальної політики Харківської міської ради з 24.02.2022 на період дії воєнного стану в Україні, надання матеріальної допомоги з коштів бюджету Харківської міської територіальної громади тимчасово припинено.
В місті Харкові, яке знаходиться під постійними обстрілами з боку російської федерації, на належному рівні проводиться велика постійна робота щодо відновлення зруйнованих будівель, щодо забезпечення життєдіяльності міста шляхом проведення ремонтних робіт у житлово-комунальній сфері, щодо надання безкоштовного проїзду у міському пасажирському транспорті, наданні гуманітарної допомоги, гарячих обідів, розміщенні внутрішньо переміщених осіб. Витрати на перелічене вище потребують значних бюджетних коштів, в зв'язку з чим надання матеріальної допомоги на протязі всієї війни проводиться Міжнародними благодійними фондами і охоплює велику кількість людей, які постраждали від обстрілів, втративши своє здоров'я і майно, згідно списків, які надаються районними адміністраціями безпосередньо після руйнацій житлових будинків та помешкань громадян.
Інших джерел для надання матеріальної допомоги у місті Харкові, на жаль, немає.
Не погоджуючись з результатами розгляду звернення ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що фінансування безоплатного придбання ліків учасниками бойових дій на підставі рецептів лікарів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, з урахуванням фінансових можливостей держави. Обов'язку фінансування вказаних витрат з коштів бюджету Харківської міської територіальної громади законом не встановлено. Суд зазначив, що органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції можуть (не зобов'язані) фінансувати місцеві програми розвитку та підтримки комунальних закладів охорони здоров'я, зокрема щодо оновлення матеріально-технічної бази, капітального ремонту, реконструкції, підвищення оплати праці працівників (програми «місцевих стимулів»), а також місцеві програми надання населенню медичних послуг, місцеві програми громадського здоров'я та інші програми в охороні здоров'я. Міських програм в рамках реалізації яких, здійснюється забезпечення населення медичними послугами понад обсяг, передбачений програмою державних гарантій медичного обслуговування населення, зокрема фінансування безоплатного придбання ліків учасниками бойових дій на підставі рецептів лікарів, Харківською міською радою не приймалось. На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність правових підстав для визнання рішення виконавчих органів Харківської міської ради протиправними та протизаконним та встановлення обов'язку повторного розгляду звернення ОСОБА_1 від 20.06.2025, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Погоджуючись з висновками викладеними судом першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 49 Конституції України гарантує кожному право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно.
Відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-ХІІ (далі - Закон України № 3551-ХІІ) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 12 Закону України № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги: безплатне одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів та виробів медичного призначення за рецептами лікарів.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України № 3551-ХІІ фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
Відповідно до статті 5 Бюджетного кодексу України бюджетна система України складається з: 1) державного бюджету; 2) місцевих бюджетів: а) бюджету Автономної Республіки Крим; б) обласних бюджетів; в) районних бюджетів; г) бюджетів місцевого самоврядування.
Згідно пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.1994 № 94 «Про порядок надання пільг, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» витрати державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування, підприємств, установ і організацій (далі - організації), пов'язані з наданням пільг, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», покриваються місцевими фінансовими органами на підставі розрахунків, поданих організаціями, шляхом перерахування коштів на їх рахунки в установах банків.
При цьому, з метою забезпечення раціонального використання бюджетних коштів, усунення множинності рішень щодо безоплатного і пільгового відпуску лікарських засобів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 1303 від 17.08.1998 «Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань», у додатках 1 і 2 якої визначив групи населення та категорії захворювань, щодо яких провадиться безоплатний або пільговий відпуск лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування.
Відповідно до п. 1 Постанови № 1303 безоплатно і на пільгових умовах відпускаються лікарські засоби, які зареєстровані в Україні в установленому порядку та включені до галузевих стандартів у сфері охорони здоров'я. Дія цієї постанови не поширюється на лікарські засоби, вартість яких відшкодовується за договорами про реімбурсацію, укладеними відповідно до законодавства.
Відповідно до п. 2 Постанови № 1303 відпуск лікарських засобів безоплатно і на пільгових умовах у разі амбулаторного лікування осіб провадиться аптеками за рецептами, виписаними лікарями лікувально-профілактичних закладів за місцем проживання цих осіб.
Особи, які обслуговуються у відомчих лікувально-профілактичних закладах і мають право на безоплатний або пільговий відпуск лікарських засобів, отримують їх у аптеках, закріплених за цими закладами.
Відповідно до п. 3 Постанови № 1303 витрати, пов'язані з відпуском лікарських засобів безоплатно і на пільгових умовах, провадяться за рахунок асигнувань, що передбачаються державним та місцевими бюджетами на охорону здоров'я.
Визначення права на отримання окремими групами населення пільг щодо забезпечення лікарськими засобами у разі амбулаторного лікування за рецептами лікарів, які відпускаються залежно від середньомісячного сукупного доходу сім'ї, здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, фінансування придбання ліків на підставі безоплатних рецептів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України з урахуванням фінансових можливостей держави.
Відповідно частини 1 статті 4 до Закону України від 19.10.2017 № 2168-VIII «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» (далі - Закон України № 2168-VIII ) у межах програми медичних гарантій держава гарантує громадянам, іноземцям, особам без громадянства, які постійно проживають на території України, та особам, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, повну оплату за рахунок коштів Державного бюджету України необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів, пов'язаних з наданням:
1) екстреної медичної допомоги;
2) первинної медичної допомоги;
3) спеціалізованої медичної допомоги;
4) паліативної медичної допомоги;
5) реабілітації у сфері охорони здоров'я;
6) медичної допомоги дітям до 16 років;
7) медичної допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що медичні послуги та лікарські засоби, що не включені до програми медичних гарантій, не підлягають оплаті за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на реалізацію програми медичних гарантій.
Проте, частиною 5 статті 3 Закону України № 2168-VIII встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції можуть фінансувати місцеві програми розвитку та підтримки комунальних закладів охорони здоров'я, зокрема щодо оновлення матеріально-технічної бази, капітального ремонту, реконструкції, підвищення оплати праці працівників (програми «місцевих стимулів»), а також місцеві програми надання населенню медичних послуг, місцеві програми громадського здоров'я та інші програми в охороні здоров'я.
Засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначає Закон України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон України № 2017-III).
Статтею 11 Закону України № 2017-III встановлено, що до державних соціальних нормативів у сфері охорони здоров'я включаються, зокрема, перелік та обсяг гарантованого рівня медичної допомоги громадянам у державних і комунальних закладах охорони здоров'я; нормативи надання медичної допомоги, що включають обсяг діагностичних, лікувальних та профілактичних процедур; нормативи пільгового забезпечення окремих категорій населення лікарськими засобами та іншими спеціальними засобами.
Статтею 17 Закону України № 2017-III внормовано, що основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.
Відповідно до статті 18 Закону України № 2017-III законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.
Стаття 19 Закону України № 2017-III розділяє соціальні гарантії на обов'язкові та додаткові. Відповідно частини 3 цієї статті державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Водночас, органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування відповідно до Конституції України визначає Закон України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон України № 280/97).
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 11 Закону України № 280/97-ВР виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Відповідно до підпункт 1 пункту «а» частини 1 статті 27 Закону України № 280/97-ВР до власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері соціально-економічного і культурного розвитку, планування та обліку відносить підготовку програм соціально-економічного та культурного розвитку сіл, селищ, міст, цільових програм з інших питань самоврядування, подання їх на затвердження ради, організацію їх виконання; подання раді звітів про хід і результати виконання цих програм.
Відповідно до підпункту 1 пункту «а» статті 28 Закону України № 280/97-ВР до власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі бюджету, фінансів і цін належить складання, схвалення та подання на розгляд відповідної ради прогнозу місцевого бюджету, складання проекту місцевого бюджету, подання його на затвердження відповідної ради, забезпечення виконання бюджету; щоквартальне подання раді письмових звітів про хід і результати виконання бюджету; підготовка і подання відповідно до районних, обласних рад необхідних фінансових показників і пропозицій щодо складання проектів районних і обласних бюджетів.
З огляду на зміст підпункту 3 пункту «б» частини 1 статті 32 Закону України № 280/97-ВР до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері освіти, охорони здоров'я, культури, молодіжної політики, фізкультури і спорту, утвердження української національної та громадянської ідентичності належить, зокрема, забезпечення відповідно до законодавства пільгових категорій населення лікарськими засобами та виробами медичного призначення.
Виходячи з положень пункту 1 частини 2 статті 52 Закону України № 280/97-ВР виконавчий комітет ради попередньо розглядає та схвалює проекти місцевих програм соціально-економічного і культурного розвитку, цільових програм з інших питань, прогноз місцевого бюджету, проект місцевого бюджету, проекти рішень з інших питань, що вносяться на розгляд відповідної ради.
Відповідно до пунктів 22, 23 частини 1 статті 26 Закону України № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання як затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування; розгляд прогнозу місцевого бюджету, затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного бюджету.
З аналізу наведених норм вбачається, що до повноважень виконавчого органу (тобто виконавчого комітету) міської ради відноситься, зокрема, підготовка програм соціально-економічного розвитку міста, цільових програм з інших питань самоврядування, попередній розгляд та схвалення проектів таких програм, подання їх на затвердження ради, організація їх виконання, подання раді звітів про хід і результати виконання цих програм. Крім того, до повноважень цього ж органу входить й складання, попередній розгляд, схвалення та подання на розгляд відповідної ради прогнозу місцевого бюджету, проекту місцевого бюджету, а також забезпечення його виконання; щоквартальне подання раді письмових звітів про хід і результати виконання бюджету; підготовка і подання до вищестоящих рад необхідних фінансових показників і пропозицій щодо складання проектів районних і обласних бюджетів.
Натомість, питання затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування, розгляд прогнозу місцевого бюджету, затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього, затвердження звіту про виконання відповідного бюджету розглядаються і вирішуються виключно на пленарних засіданнях міської ради.
Крім того, в статті 67 Закону України № 280/97-ВР закріплено, що держава фінансово забезпечує здійснення органами місцевого самоврядування наданих законом повноважень органів виконавчої влади у повному обсязі за рахунок закріплення за відповідними місцевими бюджетами джерел доходів бюджету, надання трансфертів з державного бюджету, а також передання органам місцевого самоврядування відповідних об'єктів державної власності.
Рішення органів державної влади, які призводять до додаткових видатків органів місцевого самоврядування, обов'язково супроводжуються передачею їм необхідних фінансових ресурсів. Вказані рішення виконуються органами місцевого самоврядування в межах переданих їм фінансових ресурсів. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади і попередньо не забезпечені відповідними фінансовими ресурсами, компенсуються державою.
Відповідно до статті 66 Закону України № 280/97-ВР місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень та забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб.
Повноваження на здійснення витрат місцевого бюджету мають відповідати обсягу надходжень місцевого бюджету.
У разі коли вичерпано можливості збалансування місцевих бюджетів і при цьому не забезпечується покриття видатків, необхідних для здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень та забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб, держава забезпечує збалансування місцевих бюджетів шляхом передачі необхідних коштів до відповідних місцевих бюджетів у вигляді дотацій та субвенцій відповідно до закону.
На підставі вищевикладеного, з аналізу змісту законодавства вбачається, що фінансування безоплатного придбання ліків учасниками бойових дій на підставі рецептів лікарів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, з урахуванням фінансових можливостей держави.
Обов'язку фінансування вказаних витрат з коштів бюджету Харківської міської територіальної громади законом не встановлено.
Колегія суддів зазначає, що органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції можуть (не зобов'язані) фінансувати місцеві програми розвитку та підтримки комунальних закладів охорони здоров'я, зокрема щодо оновлення матеріально-технічної бази, капітального ремонту, реконструкції, підвищення оплати праці працівників (програми «місцевих стимулів»), а також місцеві програми надання населенню медичних послуг, місцеві програми громадського здоров'я та інші програми в охороні здоров'я.
Міських програм в рамках реалізації яких, здійснюється забезпечення населення медичними послугами понад обсяг, передбачений програмою державних гарантій медичного обслуговування населення, зокрема фінансування безоплатного придбання ліків учасниками бойових дій на підставі рецептів лікарів, Харківською міською радою не приймалось.
Колегія суддів зазначає, що в листі Департаменту охорони здоров'я від 15.07.2025 № Л-7-8515/0/1-25-4371/0/57-25 виконавчим органом поінформовано, що виплата одноразової адресної грошової допомоги ветеранам війни, які зареєстровані та постійно проживають на території міста, яка передбачає надання грошових коштів, в тому числі, у зв'язку з тяжкою хворобою та необхідністю проведення дороговартісного лікування, а також оперативного втручання, в порядку міської Програми сприяння безпечній життедіяльності у сфері соціального захисту населення, призупинена, у зв'язку з відсутністю фінансування, внаслідок запровадження воєнного стану та продовження збройної агресії.
Позивачу роз'яснено порядок та умови надання безоплатних ліків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.08.1998 № 1303, повідомлено про запровадження Програми реімбурсації лікарських засобів «Доступні ліки», рекомендовано звернутись до лікаря, з яким підписано декларацію про надання первинної медичної допомоги, з метою реалізації права на отримання безкоштовних ліків в порядку, встановленому чинним законодавством.
Також повідомлено, що комплексною програмою «Інновації в пріоритетних напрямках розвитку галузі охорони здоров'я м. Харкова на 2011-2025 роки», затвердженою рішенням 2 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 22.12.2010 № 60/10 (далі - Комплексна програма), передбачено заходи щодо забезпечення медикаментозними препаратами певних категорій хворих , однак мова йде про рідкісні (орфанні), важкі форми захворювань перелік, яких визначено Програмою.
Відповідно до наданої позивачем медичної документації вказані захворювання Комплексною програмою не охоплюються.
Оскільки предметом розгляду цієї справи не є правомірність дій відповідного органу місцевого самоврядування щодо належного фінансування, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо заявленого позивачем клопотання про надання офіційних роз'яснень у відповідності до ст. 254 КАС України стосовно питання, хто ж саме повинен фінансувати тобто забезпечувати реалізацію права ветерана війни на безоплатне одержання медикаментів, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин першої - третьої статті 254 КАС України за заявою учасника справи, державного виконавця суд роз'яснює ухвалене ним судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення, шляхом постановлення ухвали. Подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо воно ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання.
Суд розглядає заяву про роз'яснення судового рішення у порядку, в якому було ухвалено відповідне судове рішення, протягом десяти днів з дня її надходження. У разі необхідності суд може розглянути питання роз'яснення судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи та державного виконавця. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Зі змісту наведеної норми процесуального закону вбачається, що необхідність роз'яснення судового рішення має бути зумовлена його нечіткістю за змістом, коли воно є незрозумілим як для осіб, стосовно яких воно ухвалене, так і для тих, що будуть здійснювати його виконання; роз'яснено може бути рішення суду у разі, якщо без такого роз'яснення його складно виконати, оскільки має місце значна ймовірність неправильного його виконання внаслідок неясності резолютивної частини рішення.
Тобто роз'яснення рішення суду полягає в усуненні неясності судового акта, викладення рішення суду у більш ясній і зрозумілій формі. При цьому, конкретного і вичерпного переліку критеріїв для визначення рішення незрозумілим правова норма не містить, вони є оціночними, а зі змісту закону вбачається, що їх має навести особа, яка звертається із заявою про роз'яснення судового рішення.
Аналогічна правова позиція щодо тлумачення статті 254 КАС України неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, в ухвалах від 21.12.2020 у справі № 369/5489/18, від 29.12.2020 у справі № 826/1285/16, від 26.01.2021 у справі № 2а-1586/11/0970, від 28.04.2021 у справі № 0940/2217/18, від 27.06.2025 № 440/10247/24, від 10.07.2025 № 440/18227/23.
Отже, в ухвалі про роз'яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. Крім того, роз'яснення полягає у тому, що суд не повинен давати відповідь на нові вимоги або на невирішені вимоги, він лише пояснює положення ухваленого ним рішення, які нечітко сформульовані, або є незрозумілими для заінтересованих осіб.
За змістом наведених норм слідує, що роз'ясненню підлягає судове рішення, яким спір вирішено по суті позовних вимог, і здійснити таке роз'яснення вправі суд, який це рішення ухвалив.
Позивач з заявою про роз'яснення звернувся до суду апеляційної інстанції до прийняття рішення по суті.
Також, колегія суддів зазначає, що поставлене позивачем питання не охоплюються сферою застосування ст. 254 КАС України, оскільки заявник фактично просить роз'яснити не зміст рішення суду, а ставить питання про надання юридичної консультації з приводу безоплатного одержання лікарських засобів.
Надання відповідних консультацій виходить за межі повноважень суду та є недопустимим з точки зору КАС України, оскільки суд не є тим органом, який уповноважений надавати такого виду роз'яснення.
Доводи апеляційної скарги щодо розгляду судом першої інстанції справи поза межами строків передбачених КАС України, колегія суддів вважає такими, що не є підставами для скасування судового рішення.
Згідно ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду першої інстанції від 21.08.2025 відкрито провадження у даній справі, а оскаржуване рішення суду прийнято 19.12.2025.
Зміст поняття «розумні строки» в адміністративному судочинстві охоплює собою такі аспекти: 1) розумний строк - це найкоротший з можливих строків розгляду й вирішення адміністративної справи, однак, такий строк не можна ототожнювати із швидким розглядом справи: тривалість розумних строків повинна бути найкоротшою, але достатньою для того, щоб справа була всебічно досліджена судом з наданням оцінки аргументам та доводам учасників справи, які ґрунтуються на поданих ними доказах; 2) на тривалість «розумного строку» мають вплив різні фактори, як об'єктивного (поведінка учасників справи, складність справи, необхідність залучення та дослідження додаткових доказів, завантаженість суду тощо), так і суб'єктивного характеру.
При цьому, аналізуючи приписи ч. 3 ст. 317 КАС України, якою унормовано порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, останні не містять такої підстави, як порушення судом строку розгляду справи.
Окрім того, зміст приписів абз. 2 ч. 2 ст. 317 КАС України вказує на те, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
В даному випадку розгляд справи судом першої інстанції понад строк, визначений ст.258 КАС України, не призвів до неправильного вирішення справи.
Проаналізувавши наведені приписи частин 2 та 3 статті 317 КАС України та обставини цієї справи, колегія дійшла висновку, що порушення судом першої інстанції строків розгляду справи не є підставою для скасування судового рішення, яке переглядається.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч.1 ст.329 КАС України.
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 по справі № 520/21200/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий