Головуючий І інстанції: Біленський О.О.
12 березня 2026 р. Справа № 520/1965/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Ральченка І.М. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/1965/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.03.2023 по справі № 520/1965/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 27.04.2011 по 28.02.2013 без урахування базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в цей період січень 2008 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 27.04.2011 по 28.02.2013 із застосуванням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в цей період січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078, з урахуванням вже сплаченої суми.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2023 апеляційні скарги задоволені частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.03.2023 по справі № 520/1965/23 скасовано.
Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.10.2018 до 23.02.2022 включно, визначеної з урахуванням розміру підвищення доходу та розрахованої як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.10.2018 по 23.02.2022 включно, визначеної з урахуванням розміру підвищення доходу та розрахованої як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням виплачених сум.
В іншій частині в позові відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1073,60 грн.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.03.2023 по справі № 520/1965/23 набрало законної сили 12.10.2023.
29.12.2025 від позивача до суду надійшла заява в порядку ст. 382 КАС України про встановлення судового контролю, в якій позивач просить суд зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 надати до суду у місячний строк звіт про фактичне виконання рішення суду по справі №520/1965/23.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 у задоволенні заяви в порядку ст. 382 КАС України - відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 року по справі № 520/1965/23 скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю у справі № 520/1965/23 задовольнити та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 подати в місячний строк до Харківського окружного адміністративного суду звіт про фактичне та повне виконання судового рішення.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що висновок суду першої інстанції є передчасним, заснованим на невірному встановлені обставин справи та таким, що ґрунтується на припущенні та сформований із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Вказує, що матеріали справи не містять жодних доказів, що при здійсненні нарахування мені індексації грошового забезпечення у 0 грн. відповідач послуговувався виключно вимогами чинного законодавства України, а здійснені розрахунки відповідають алгоритму виконання судового рішення, визначеного в мотивувальній частині постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2023 року. Будь-яких виважених пояснень боржника, які б відповідали вимогам законодавства України, чому спочатку розмір індексації-різниці становив 155 921,75 грн., а в подальшому зменшено до 0 грн. матеріали справи також не містять.
Просить звернути увагу, що посилання окружного адміністративного суду на листи Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України та роз'яснення Міністерства соціальної політики України суперечать вимогам статті 2, 242 КАС України та фактично йдуть у розріз з постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2023 року.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив відмовити в її задоволенні, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 року по справі № 520/1965/23 про відмову у встановленні судового контроль - залишити без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Судовим розглядом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.03.2023 відмовлено в задоволенні адміністративного позову.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2023 апеляційні скарги сторін задоволено частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.03.2023 по справі № 520/1965/23 скасовано.
Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.10.2018 до 23.02.2022 включно, визначеної з урахуванням розміру підвищення доходу та розрахованої як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.10.2018 по 23.02.2022 включно, визначеної з урахуванням розміру підвищення доходу та розрахованої як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням виплачених сум.
В іншій частині в позові відмовлено.
Вважаючи, що відповідачем безпідставно виконання зазначеного вище рішення суду по адміністративній справі не здійснюється, позивач звернувся до суду із заявою про встановлення судового контролю в порядку ст. 382 КАС України.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2023 справі № 520/1965/23 - відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви позивача, поданої в порядку ст. 382 КАС, суд першої інстанції виходив з того, що Військовою частиною НОМЕР_1 виконано постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року у справі № 520/1965/23, а саме, сплачено на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1 073,60 грн та проведено розрахунок індексації-різниці грошового забезпечення, який становить 0,00 грн.
Колегія суддів вважає передчасними висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви позивача, поданої в порядку ст.382 КАС України, з наступних підстав.
Згідно з п.9 ч.2 ст.129 Конституції України до основних засад судочинства належить обов'язковість судового рішення. Крім того, у ст.129-1 Основного Закону України закріплено, що судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень.
Європейський суд з прав людини /ЄСПЛ/ висловив у рішеннях по справах «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява № 40450/04; «Горнсбі проти Греці» (Hornsby v. Greece), заява № 107/1995/613/701) позицію про те, що право на справедливий суд є ілюзорним, якщо судове рішення залишається невиконаним.
Для цілей ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 20.07.2004р. у справі «Шмалько проти України»).
Крім того, ЄСПЛ неодноразово зазначав, що невиконання рішень національних судів в Україні - системна проблема (зокрема, справа «Бурмич та інші проти України», заява № 46852/13).
Необхідність максимального забезпечення судом у кожній справі дотримання принципу обов'язковості судового рішення, зумовлено також тим, що невиконання рішень суду призводить до зниження довіри людей до судової влади, а також посилює переконання того, що вирішити спір (правову проблему), використовуючи звернення до суду, є неефективним.
Відповідно до ст.382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
При цьому, застосування судового контролю є наслідком обґрунтованого припущення про невиконання судового рішення зі сторони суб'єкта владних повноважень або достовірно підтвердженого під час розгляду заяви факту невиконання судового рішення.
Водночас, правове значення для наслідків застосованого судового контролю матимуть причини невиконання судового рішення (зокрема, об'єктивна неможливість чи допущене зволікання зі сторони боржника).
Усталеною судовою практикою сформовано правову позицію, відповідно до якої для застосування інституту судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, або встановлення нового строку подання звіту, або накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу є правом суду, а не його обов'язком.
Вказана позиція узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13.05.2021р. у справі № 9901/598/19.
Слід зазначити, що головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання.
Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами.
Тому після вирішення публічно-правового спору і набрання судовим рішенням законної сили суд продовжує відігравати активну роль у реалізації сторонами прав та законних інтересів, з приводу захисту яких він ухвалив судове рішення.
В основу ефективності правосуддя покладається здійснення судом належного контролю за виконанням судового рішення, оскільки головною метою судового рішення є ефективність у поновленні порушених прав та свобод особи.
За змістом постанови Верховного Суду від 23.06.2020р. у справі № 802/357/17-а звертаючись до суду із заявою про встановлення судового контролю, позивач зобов'язаний навести аргументи на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і надати докази в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 23.04.2020р. у справі № 560/523/19 зазначив, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи.
Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, положеннями КАС України встановлено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання такого рішення (окрім соціальних справ).
При цьому, застосування судового контролю є наслідком обґрунтованого припущення про невиконання судового рішення зі сторони суб'єкта владних повноважень або достовірно підтвердженого під час розгляду заяви факту невиконання судового рішення.
Водночас, правове значення для наслідків застосованого судового контролю матимуть причини невиконання судового рішення (зокрема, об'єктивна неможливість чи допущене зволікання зі сторони боржника).
Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що аналіз норми ст.382 КАС України у її системному взаємозв'язку з нормами ст.372 КАС України дозволяє стверджувати, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися за наявності для цього підстав (безвідносно до факту наявності виконавчого провадження щодо виконання відповідного судового рішення), зокрема у випадку, якщо:
рішення суду ще не виконано, у тому числі у порядку його примусового виконання;
існує обґрунтований і підтверджений доказами ризик його невиконання;
існують підтверджені доказами обставини, які ставлять під сумнів виконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, або дають підстави вважати, що: загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або що відповідач створює перешкоди для виконання такого рішення, має намір ухилення від цього обов'язку.
У поданій позивачем заяви про встановлення судового контролю останнім зазначено, що
рішення суду в справі 520/1965/23 залишається невиконаним упродовж тривалого часу.
Позивач вказує, що у після отримання листа від забезпечувального органу боржник не уточнював, які саме недоліки були наявні у розрахунках, а в довільній формі застосував суму в 0,00 грн., що очевидно не відповідає змісту постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2023 року, а також прямо йде у розріз із попереднім розрахунком на суму 155 921,75 грн.
Колегією суддів з матеріалів вбачається, що на виконання алгоритму дій щодо виділення необхідного фінансового ресурсу на виконання рішення суду Військовою Частиною НОМЕР_1 надіслано на адресу командира Військової Частини НОМЕР_4 клопотання на отримання згоди щодо погодження виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.03.2023, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2023 по справі №520/1965/23 на користь ОСОБА_1 щодо розрахунку індексації-різниці грошового забезпечення 4078,21 грн в місяць за період з 01.10.2018 по 23.02.2022 включно відповідно до норм абзаців 3,4,6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення «, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078 з урахуванням виплачених сум у загальній сумі 155921 грн 75 коп.
У додатках до вказаного листа міститься розрахунок індексації грошового забезпечення ОСОБА_2 за період з 01.10.2018 по 23.02.2022 на виконання рішення по справі №520/1965/23 в якому зазначено, що сума можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року склала 1762 грн *253,30%=4463,15 грн. Грошове забезпечення за лютий 2018 року - 7743,84, за березень 2018 року - 8128,78 -різниця між нарахованим грошовим забезпеченням за березень та лютий 2018 року - 384,94 грн. З огляду на те, що розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу, то індексація-різниця складає 4078,21 грн (4463,15-384,94). Разом нараховано 155921,75 грн (т. 2, а.с. 27-28).
У подальшому, фінансово-економічне управління Командування повітряних сил листом за № 723/147/2/3065/нс від 16.10.2025 року проінформувала командира військової частини НОМЕР_1 про необхідність уточнення, наданого розрахунку по справі № 520/1965/23 з урахуванням листа Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 31.05.2024 №220/13/4104 (т. 2, а.с. 29).
Відповідно до листа Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 31.05.2024 №220/13/4104, розрахунки коштів необхідних для виконання рішень суду про зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення повинні бути складені з урахуванням роз'яснення Міністерства соціальної політики України від 17.01.2023 №168/0/290-23/51 (т.2, ас. 30-32).
Згідно з роз'ясненням Міністерства соціальної політики України від 17.01.2023 №168/0/290-23/51 при визначенні суми підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року порівняння мало здійснюватися не з розміром грошового забезпечення, який склався у лютому 2018 року, а з урахуванням посадового окладу до та після його підвищення, а також усіх складових грошового забезпечення, які мають постійний характер і були встановлені на березень 2018 року.
У подальшому, Військовою частиною НОМЕР_1 здійснено новий розрахунок індексації грошового забезпечення ОСОБА_2 за період з 01.10.2018 по 23.02.2022 який склав 0,00 грн (т. 2, а.с. 36).
На запит позивачки щодо надання інформації про виконання рішення по справі № 520/1965/23, Військовою частиною НОМЕР_1 повідомлено, що за результатами проведених розрахунків підвищення грошового забезпечення позивача у березні 2018 року становило 6 846,20 гри, що перевищує суму можливої індексації у розмірі 4 463,15 грн, у зв'язку з чим право на отримання індексації-різниці у подальшому не виникає (т. 2, а.с. 79-80).
Аналізуючи зазначене вище колегія зауважує, що листи Мінсоцполітики не є нормативно-правовими актами, вони носять інформаційний, рекомендаційний характер і не є встановлюють нових правових норм, з урахуванням чого судова колегія не погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що у зв'язку із тим, що розрахунок здійснено з урахуванням листа Мінсоцполітики, військовою частиною НОМЕР_1 виконано постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року у справі № 520/1965/23.
Такий висновок, на думку колегії суддів є передчасним, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів дослідження відповідачем - суб'єктом владних повноважень арифметичних розрахунків Військової частини НОМЕР_1 за наведеним у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2023 року по справі №520/1965/23 алгоритмом і суджень з приводу правильності цих розрахунків в аспекті виконання судового рішення.
Колегія суддів звертає увагу, що у першому розрахунку відповідачем зазнано суму можливої індексації -4 463,15 грн. (1762,00 грн. х 253,30%/ 100), розмір підвищення грошового доходу позивача у березні 2018 року (384,94 грн.), обрахунок розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу, то індексація-різниця складає 4078,21 грн (4463,15-384,94) із встановлення суми індексації-різниці - 155921,75 грн (т. 2, а. с. 27-28).
Згідно з оновленим розрахунком на виконання судового рішення по справі № 520/1965/23 сума до виплат індексації-різниці вже становить «0», при цьому, в зазначеному розрахунку не наведено жодних сум (розмір підвищення грошового доходу позивачки, розмір можливої індексації, тощо) та обставин необхідних для здійснення арифметичних розрахунків Військової частини НОМЕР_1 за наведеним у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2023 року по справі №520/1965/23 алгоритмом, що, на думку колегії суддів, також свідчить про передчасність висновку суду першої інстанції про виконання рішення по справі №520/1965/23.
Колегія суддів вважає доречними доводи апелянта про те, що матеріали справи не містять жодних доказів, що при здійсненні нарахування позивачу індексації грошового забезпечення у 0 грн, відповідач послуговувався виключно вимогами чинного законодавства України, а здійснені розрахунки відповідають алгоритму виконання судового рішення, визначеного в мотивувальній частині постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2023 року. Будь-яких виважених пояснень боржника, які б відповідали вимогам законодавства України, чому спочатку розмір індексації-різниці становив 155 921,75 грн., а в подальшому зменшено до 0 грн. матеріали справи також не містять.
Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали суду від 22.01.2026, обставини виконання судового рішення в аспекті арифметичних розрахунків за наведеним у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2023 року по справі №520/1965/23 алгоритмом і суджень з приводу правильності цих розрахунків в аспекті виконання судового рішення судом не досліджувались, належна оцінка їм не надавалася, незважаючи на доводи позивача, викладені у його заяві.
Отже, після звернення позивача із заявою в порядку ст.382 КАС України суд першої інстанції не вжив будь-яких заходів для її належного розгляду та встановлення всіх обставин по справі.
Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013р. № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012р. № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012р. № 11-рп/2012).
Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26.06.2013р. взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20.07.2004р.) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15.05.2019р. № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (п.84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07.06.2005р., заява № 6318/03; п.43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004р., заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009року, заява № 40450/04; п.64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28.11.2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу ст.ст.3, 8, частин першої та другої ст.55, частин 1 та 2 ст.129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019р. № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до ст.14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічні положення містяться у ст.370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених ст.29-1 Конституції України, а також ст.ст.14 та 370 КАС України.
Колегія суддів зазначає, що в адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Вищенаведені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 01.02.2022р. у справі № 420/177/20 та ухвалах від 26.01.2021р. у справі № 611/26/17, від 07.02.2022р. у справі № 200/3958/19-а, від 24.07.2023р. у справі № 420/6671/18 та від 01.05.2023р. у справі № 520/926/21.
Також, як зазначено у пункті 1 розділу ІІ Рекомендацій Rec(2003)16, Комітету Міністрів Ради Європи (КМРЄ) «Щодо виконання рішень адміністративних і судових органів у сфері адміністративного права» (on the execution of administrative and judicial decisions in the field of administrative law), держави-члени мають забезпечити виконання судових рішень в межах розумного строку; вони мають уживати всіх необхідних заходів згідно з законом з метою надання цим рішенням повної сили; у разі, якщо адміністративний орган не виконує судового рішення, слід передбачити відповідну процедуру, що дозволяє домагатися виконання такого рішення, зокрема за допомогою судової заборони або пені (coercive fine).
Відповідно до пункту 55 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) «Щодо якості судових рішень» (on the quality of judicial decisions) з метою забезпечення ефективності правосуддя, усі країни повинні мати процедури забезпечення виконання рішень.
За таких умов суд першої інстанції дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, не дотримався норм процесуального права в частині забезпечення належного розгляду заяви в порядку ст.382 КАС України, що призвело до передчасного висновку про відмову в задоволенні заяви.
Аналіз терміну «провадження» у контексті адміністративного процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що зазначений термін означає як зібрання певних документів, які були предметом судового розгляду (справа), так й комплекс певних процесуальних дій у їх системі.
При цьому, процесуальне законодавство також застосовує такі терміни як «судочинство» та «судовий процес», які за своїм змістом є ширшими ніж судове провадження, оскільки означають увесь комплекс процесуальних дій, прав та обов'язків учасників при здійснення правосуддя та принципів правосуддя (судочинство) та судовий розгляд (судовий процес).
Виконання судових рішень є завершальною стадією судового процесу. Саме такий принцип застосовує Європейський суд з прав людини у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід'ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
Також, колегія суддів наголошує, що в розрізі приписів ст.382 КАС України саме суд першої інстанції наділений повноваженнями, які вказані в ч.1 згаданої статті, з урахуванням чого вимоги апеляційної скарги про встановлення судом апеляційної інстанції судового контролю у справі № 520/1965/23 та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 подати в місячний строк до Харківського окружного адміністративного суду звіт про фактичне та повне виконання судового рішення не підлягають задоволенню.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить переконливого висновку про те, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, як винесена за неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення заяви в порядку ст.382 КАС України, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Керуючись ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ст.310, ст.312, ч.2 ст.313, п.п.1, 4 ч.1 ст.320, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 по справі № 520/1965/23 - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.М. Ральченко З.Г. Подобайло