про залишення позовної заяви без руху
11 березня 2026 р. № 400/2342/26
м. Миколаїв
Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Дерев'янко Л.Л., ознайомившись з позовною заявою:
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
доВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач ), в якій позивач просить суд:
Визнати протиправною бездіяльність Відповідача в/ч НОМЕР_1 ,щодо обчислення та виплати з 01.01.2023 р. по 22.06.2024 р. включно грошового забезпечення Позивачу ОСОБА_1 без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01.01.2023 року по 22.06.2024 р. включно грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2018 № 704, з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за весь період проходження військової служби - 1 рік 4 місяці 7 днів.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити повне нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку №1078 за весь фактичний період служби.
Зобов'язати в/ч НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 компенсацію недонарахованого ПДФО (податку на доходи фізичних осіб) за рахунок перерахованого грошового забезпечення відповідно до п. 2 Порядку №44.
Вивчивши матеріали справи, суд встановив, що наявні підстави для залишення позовної заяви без руху з огляду на таке.
Відповідно до частини 6 статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
За приписами ч.ч. 3 та 5 ст. 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України військова служба є публічною службою у розумінні КАС України. Водночас положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Натомість, ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення вказаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013. Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині 2 статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022 року, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Як встановлено судом спірні правовідносини у цій справі стосується питання нездійснення позивачу нарахування та виплати грошового забезпечення з 01.01.2023 по 22.06.2024.
При цьому, з даним адміністративним позовом представник позивача звернувся до суду 04.03.2026 року.
Водночас, позивачем у клопотанні про поновлення строку звернення до суду не зазначено точної дати, коли позивач дізнався про обставини, які стали підставою для звернення до суду.
Частиною першою статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160,161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
За таких обставин позовна заява підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення недоліків.
Керуючись ст. 169, ст.ст. 248, 256 КАС України, -
1. Залишити позовну заяву ОСОБА_1 без руху.
2. Запропонувати позивачу у 10 - денний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням точної дати, коли позивач дізнався про обставини, які стали підставою для звернення до суду.
Ухвала про залишення позовної заяви без руху набирає законної сили з моменту її підписання суддею, оскарженню не підлягає.
Суддя Л.Л. Дерев'янко