12 березня 2026 рокусправа № 320/56883/25
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Крутько О.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Державної судової адміністрації України до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Державної судової адміністрації України (далі також ДСА, позивач) до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (даті також ВПВР Департаменту ДВС МЮ України, відповідач), в якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про накладання штрафу, винесену у виконавчому провадженні від 04.11.2025 ВП №78962816.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що ДСА України листом від 05.11.2025 повідомила відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про те, що виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 у справі № 640/25753/21 у спосіб визначений у рішенні є об'єктивно неможливим. Також у листі висловлено прохання утриматися від накладення штрафів на ДСА України. ДСА України наголосила, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 у справі № 640/25753/21 можливо виконати лише шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України визначеної (перерахованої) суми коштів з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя". Крім того, вищезазначеним листом ДСА України роз'яснила, що бюджетні кошти програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя" розподілені повністю між судами та територіальними управліннями. Однак, державний виконавець ВПВР Департаменту ДВС МЮ України не врахував наданої відповіді та наклав штраф на ДСА України.
Позивач наголосив, що виконання рішення суду повинно здійснюватися за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя" Державною казначейською службою України. Разом з тим, ДСА України позбавлена права на звернення до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 у справі № 640/25753/21.
Відповідач проти позову заперечив, подав відзив на позовну заяву, у якому вказав, що рішення, на виконання якого Львівським окружним адміністративним судом 19.05.2025 виданий виконавчий лист № 640/25753/21, та яке перебуває на виконанні у ВПВР Департаменту ДВС МЮ України в межах ВП № 78962816 належить до категорій рішень зобов'язального характеру, зокрема рішенням зобов'язано Державну судову адміністрацію України виділити Господарському суду Київської області кошти для виплати ОСОБА_1 заборгованості по суддівській винагороді на суму 225897,31 грн. Відтак, посилання позивача на обов'язок Держаної казначейської служби України виконати рішення суду є безпідставним. ДСА України не надало жодних доказів звернення з бюджетним запитом (поданням) до Вищої ради правосуддя до якого включено недоплачену суддівську винагороду Ейвазовій А.Р. ДСА України не доведено дотримання вимог бюджетного процесу для фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди відповідно до судового рішення, яке набрало законної сили. Таким чином, позивач не надав ані державному виконавцю, ані до суду жодних належних доказів виконання або початку виконання судового рішення у справі № 640/25753/21.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, суд встановив наступне.
На виконанні у ВПВР Департаменту ДВС МЮ України перебуває виконавче провадження № 78962816 з виконання виконавчого листа № 640/25753/21, виданого 19.05.2025 Львівським окружним адміністративним судом про зобов'язання Державну судову адміністрацію України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5; код ЄДРПОУ 26255795) виділити Господарському суду Київської області (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 16/108; код ЄДРПОУ 03499945) кошти для виплати ОСОБА_1 заборгованості по суддівській винагороді на суму 225897,31 грн
Постановою старшого державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС МЮ України від 28.08.2025 відкрито виконавче провадження ВП № 78962816 з виконання виконавчого листа 640/25753/21, виданого 19.05.2025 Львівським окружним адміністративним судом.
Постановою заступника начальника ВПВР Департаменту ДВС МЮ України від 04.11.2025 у ВП №78962816 за невиконання рішення суду накладено на боржника - Державну судову адміністрацію України штраф на користь держави у розмірі 5100 грн.
Не погодившись з цією постановою позивач звернувся до суду.
Суд надав оцінку спірним правовідносинам та виходить з такого.
Згідно статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Згідно зі статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Частиною першою статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно з частинами першою-другою статті 15 Закону № 1404-VIII сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Згідно пункту 1, підпункту 1 частини другої статті 17 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до пунктів 1,16 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Згідно пункту 1 частини першої статті 19 Закону №1404-VIII державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
На підставі частини шостої статті 26 Закону № 1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
Згідно статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
Як визначено частиною першою статті 75 Закону № 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Аналіз наведених норм свідчить, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин.
Суд зазначає, що основним призначенням стадії виконавчого провадження є фактичне втілення судових присуджень у певні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки суперечило запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
При цьому, застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.
Вирішуючи питання про накладення штрафу, державний виконавець повинен встановити дві обставини:
1) факт виконання чи невиконання рішення;
2) у випадку невиконання рішення встановити причини невиконання.
Таким чином, лише встановивши відсутність поважних причин, державний виконавець вправі накласти штраф на боржника.
Встановлення таких обставин здійснюється шляхом виконання державним виконавцем своїх обов'язків та реалізації прав, передбачених статтею 18 Закону № 1404-VIII, а також дотриманням сторонами виконавчого провадження свої обов'язків.
Отже, постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано боржником без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього.
Поважними в розумінні наведених норм Закону № 1404-VIII, можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 07.11.2019 по справі № 420/70/19, від 19.08.2020 по справі № 140/784/19, від 31.05.2022 по справі №360/940/20.
Обґрунтовуючи заявлений позов, Державна судова адміністрація України зазначила, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється згідно із законодавством України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів і працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є ДСА України, у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період. У зв'язку з цим вважає, що виконання рішення суду повинно здійснюватися Державною казначейською службою України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів».
Щодо покликання позивача на необхідність зміни способу і порядку виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 у справі № 640/25753/21 суд зазначає, що обраний судом спосіб захисту та відновлення порушеного права позивача не передбачає стягнення певної суми коштів, а є рішенням зобов'язального характеру, яке покладає відповідні обов'язки на відповідача та потребує вчинення ними певних дій.
З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку, що встановлені у даній справі обставини не вказують на неможливість виконання судового рішення у цій справі саме через спосіб захисту, застосований судом при його ухваленні, та не надають достатніх правових підстав для застосування процесуального інституту встановлення порядку і способу виконання судового рішення, регламентованого ст.378 КАС України.
При цьому, суд звертає увагу, що матеріалами справи підтверджено, що боржником (ДСА) не вжито заходів щодо виконання рішення суду, законні вимоги державного виконавця щодо його виконання боржником також не виконані.
Суд зауважує, що застосування такого заходу реагування як винесення постанови про накладення штрафу є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження (постанова Верховного Суду від 28.04.2020 у справі № 826/2181/17, від 29.05.2020 у справі № 140/1868/19).
З огляду на викладене, станом на момент винесення оскаржуваної постанови про накладення штрафу, існували підстави для накладення штрафу, передбачені статтями 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Таким чином, Законом України «Про виконавче провадження» прямо передбачені повноваження державного виконавця на винесення постанови про накладення штрафу за невиконання судового рішення, які встановленні з метою здійснення достатніх дій для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов.
Суд зазначає, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
У зв'язку з вищевикладеним, суд вважає, що постанова про накладення штрафу від 04.11.2025 ВП №78962816 прийнята в рамках чинного законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263, 287 КАС України суд
У задоволенні адміністративного позову Державної судової адміністрації України (адреса: 00020, м. Київ, вул. Липська, 18/5, ЄДРПОУ: 26255795) до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (адреса: 01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, ЄДРПОУ: 00015622) про визнання протиправною та скасування постанови відмовити повністю.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. У випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяКрутько Олена Василівна