11 березня 2026 рокусправа № 380/17541/25
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Крутько О.В.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , юридична адреса: АДРЕСА_1 ) щодо не здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце приживання: АДРЕСА_2 ) грошового забезпечення за період з 07.05.2022 року по 19.05.2023 року (включно), грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, за 2023 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначивши їх розміри виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного (2022, 2023) року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від ЗО серпня 2017 року;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , юридична адреса: АДРЕСА_1 ) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце приживання: АДРЕСА_2 ) грошове забезпечення за період з 07.05.2022 року по 19.05.2023 року (включно), грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, за 2023 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначивши їх розміри виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного (2022, 2023) року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від ЗО серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , юридична адреса: АДРЕСА_1 ), яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце приживання: АДРЕСА_2 ) індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 року по 30.06.2025 року (включно) із урахуванням березня 2018 року як місяця підняття доходу (базового місяця);
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , юридична адреса: АДРЕСА_1 ) здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце приживання: АДРЕСА_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2024 року по 30.06.2025 року (включно) із урахуванням березня 2018 року як місяця підняття доходу (базового місяця) з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , юридична адреса: АДРЕСА_1 ) щодо не здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце приживання: АДРЕСА_2 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022-24 рік;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , юридична адреса: АДРЕСА_1 ) здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце приживання: АДРЕСА_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022-24 рік;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , юридична адреса: АДРЕСА_1 ) щодо не здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце приживання: АДРЕСА_2 ) грошової компенсації за невикористані 42 дні (42 доби) основної відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення тривалістю 35 календарних днів, передбаченої ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за період за 2022 рік, за 2023 рік, за 2024 рік;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , юридична адреса: АДРЕСА_1 ) здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце приживання: АДРЕСА_2 ) грошову компенсацію за невикористані 42 дні (42 доби) основної відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення тривалістю 35 календарних днів, передбаченої ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за період за 2022 рік, за 2023 рік, за 2024 рік.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем неправильно нарахований посадовий оклад та оклад за військовим званням з 07.05.2022 по 19.05.2023. Згідно архівних відомостей особистих карток на грошове забезпечення за 2022, 2023 роки, у період з 09.06.2022 по 20.05.2025 відповідачем здійснювалося нарахування посадового окладу, окладу за військове звання та інші види грошового забезпечення виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 01.01.2018. Окрім цього, відповідач не здійснив нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за періоди з 07.05.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 30.06.2025 з урахуванням березня 2018 як базового місяця. Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою від 29.08.2025 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, зазначив, що додатки 1, 12, 13, 14 до пункту 4 Постанови №704 містять примітки, у яких в якості розрахункової величини зазначений розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року ( але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року). З 28 лютого 2018 року змінено розрахункову величину, з якої обчислюється розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість “розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року передбачено використання “розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року». Підстави для перерахунку та доплати позивачу грошового забезпечення за період з 07.05.2022 по 19.05.2023, з врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт, перерахунок здійснити з урахуванням тих відсоткових розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, які фактично належали та виплачувалися під час проходження служби відсутні. Щодо здійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 року по 30.06.2025 року (включно) із урахуванням березня 2018 року як місяця підняття доходу (базового місяця), відповідач зазначив, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», пунктом 4 окремого доручення Міністерства оборони України від 10.04.2024 №183/уд визначено, що індексація грошового забезпечення військовослужбовців у 2024 році здійснюється відповідно до вимог статті 39 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", а саме - наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2024 року. Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» визначено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з січня 2025 року, який приймається за 1 або 100 відсотків. Сума індексації, яка склалася у грудні 2024 року, у січні 2025 року не нараховується. На підставі наведеного, не має передбачених законодавством підстав для проведення індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.01.2024р. по 30.06.2025р. (включно) із урахуванням березня 2018 року як місяця підняття доходу (базового місяця). Окрім цього, додаткова відпустка учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» надається за календарний рік незалежно від наявності стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку. При цьому, зважаючи на те, що така відпустка не є щорічною то і компенсації при звільненні вона не підлягає, а тому відсутні підстави для нарахування та виплати Позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 - 2024 рік. Відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши заяви по суті справи та письмові докази, суд виходив з наступного.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 07.05.2022 по 30.06.2025.
Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №182 від 30.06.2025, позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 30 червня 2025 року.
Згідно довідки про нараховану та виплачену індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 07.05.2022 по 31.06.2026, у період з 01.01.2024 по 31.06.2026 позивачу не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення із урахуванням березня 2018 року як місяця підняття доходу (базового місяця).
Згідно довідок про грошове забезпечення та інші доходи за 2022-2023 роки у період з 07.05.2022 по 19.05.2023, грошове забезпечення позивача нараховано та виплачено без врахування розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.
Частиною 4 статті 9 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011) передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі та раніше за текстом Постанова № 704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: “ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Тобто, на момент набрання чинності Постановою № 704 (01.03.2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із п. 6 Постанови № 103, а саме: “ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, станом на 01.03.2018 року п. 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас, Закон України від 05.10.2000 року № 2017-III “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі Закон № 2017) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (ст. 6 Закону № 2017).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.
Так, під “умовами» слід розуміти встановлення Кабінетом Міністрів України необхідних обставин, які роблять можливим здійснення перерахунку пенсії.
Під “порядком» розуміється, що Кабінет Міністрів України має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методики здійснення перерахунку пенсій у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців.
Величина грошового забезпечення як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення розміру перерахунку пенсій.
Відтак, зазначення у п. 4 Постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262.
Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому суд зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень ЗаконуУкраїни від 23.11.2018 року № 2629-VIII “Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 року № 294-IX “Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закон України 15.12.2020 року № 1082-IX “Про Державний бюджет України на 2021», Закон України від 02.12.2021 року № 1928-ІХ “Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон України від 03.11.2022 року № 2710-ІХ “Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018 року на 2020, 2021, 2022, 2023 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення п. 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року до 01.01.2020 року набрання чинності Законом № 294 не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Юридична природа соціальних виплат розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту “законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами правової держави та принципу верховенства права.
У справі “Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Відповідно до ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 року у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 року у справі № 160/1088/19).
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 року положення п. 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п. 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Закону № 294, Закону № 1082, Закону № 1928 та Закону № 2710 із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Також встановлене положеннями п. 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774, обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
З урахуванням наведеного, суд дійшов таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:
- з 01.01.2020 року положення п. 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
- встановлене положеннями п. 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774 обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Такі висновки узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 31.08.2022 у справі №120/8603/21-а, від 16.11.2022 у справі №120/648/22-а, від 04.01.2023 у справі №640/17686/21, від 10.01.2023 у справі №440/1185/21, від 15.03.2023 у справі №420/6572/22.
Водночас суд звертає уваги, що на реалізацію своїх повноважень, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 12.05.2023 №481 “Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704» (далі Постанова №481).
Пунктом 1 Постанови №481 скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Пунктом 2 зазначеної постанови внесено зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виклавши абзац 1 в такій редакції:
“ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Установлено, що видатки, пов'язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів (пункт 3 Постанови №481).
Таким чином, з урахуванням змін, внесених Постановою №481, пункт 4 Постанови №704 передбачає обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розрахункової величини 1762 грн.
Зазначена постанова набрала чинності з 20.05.2023. При цьому, жодним із положень Постанови №481 не надано зворотної дії в часі застосування її приписів, зокрема, й у період з 29.01.2020 (дня ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом постанови у справі №826/6453/18, якою залишено в силі рішення суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування пункту 6 Постанови №103, яким внесено зміни до пункту 4 Постанови №704.
За загальними правилами застосування норм права в часі, відповідний нормативно-правовий акт врегульовує правовідносини із дати набрання ним чинності (в залежності від обставин опублікування тощо), із дати значно пізніше від дати прийняття і набрання чинності, вказівку про що містить такий акт, або із дати, яка в календарному застосуванні передує даті прийняття акту, відомості у зв'язку із чим повинні зазначатися в останньому.
Так, згідно з частиною 1 статті 52 Закону України “Про Кабінет Міністрів України», постанови Кабінету Міністрів України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.
Отже, до 19.05.2023 застосуванню підлягала редакція пункту 4 Постанови №704, яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Надалі, починаючи з 20.05.2023 нарахування грошового забезпечення здійснюється з урахуванням положень Постанови №481, виходячи з розрахункової величини 1762 грн.
Враховуючи встановлені обставини, а також практику Верховного Суду, суд дійшов висновку, що грошове забезпечення та додаткові види грошового забезпечення позивача у період з 07.05.2022 по 19.05.2023 повинно було визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023, а не на 01.01.2018.
Отже, суд дійшов висновку про протиправність дії відповідача щодо здійснення нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення та грошової допомоги для оздоровлення, , з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Відповідно до частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, суд зазначає, що згідно матеріалів справи, позивачу у 2022 році грошова допомога на оздоровлення не нараховувалася, а тому відсутні підстави задовольнити дану позовну вимогу.
З огляду на викладене, належним та ефективним способом відновлення порушених прав позивача є зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік, в період з 07.05.2022 по 19.05.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт.
Щодо нарахування та виплати перерахованих сум грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44 суд зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.
Згідно з пунктом 1 Порядку № 44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Відповідно до пунктів 2-5 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України “Про податок з доходів фізичних осіб».
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Аналіз наведених вище норм Порядку № 44 дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
З урахуванням наведеного правового регулювання та фактичних обставин справи, суд уважає, що нарахування та виплата перерахованих сум грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Стосовно зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення з 01.01.2024 по 30.06.2025 із застосуванням березня 2018 року як місяця, підвищення грошового доходу, суд зазначає таке.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Статтями 1, 2, 4, 5, 6 Закону України Про індексацію грошових доходів населення від 03.07.1991 року за №1282-XII (надалі Закон №1282-XII), з наступними змінами та доповненнями, індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення).
Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
При цьому, проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно до пунктів 1-1, 4, 5, 6, 14 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 року підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.
У разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Суд звертає увагу на те, що нормами законодавства України передбачено проведення індексації, в тому числі, грошового забезпечення військовослужбовців та обмеження виконання цих норм законодавства не може відбуватися за телеграмами, роз'ясненнями Департаменту фінансів Міністерства оборони України, вказівками командирів військових частин, закладів та установ Міністерства оборони України, роз'яснень міністерств, тощо.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Разом з тим, статтею 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України визначено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.
Конституційний суд України у своєму рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013 зазначив, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України Про оплату праці такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати. В аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Статтею 5 Закону №1282-XII, визначені джерела коштів на проведення індексації грошових доходів населення. Частиною 6 цієї статті зазначено, що проведення індексації грошових коштів доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загального обов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Згідно пункту 14 Прикінцевих положень Закону України Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України від 28.12.2014 року №76-У1І1, Кабінету Міністрів України доручено за результатами першого півріччя 2015 року та з урахуванням економічної ситуації затвердити порядок проведення індексації заробітної плати, грошового забезпечення, пенсійних та соціальних виплат.
Згідно пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 - виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація пенсій, страхових виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, інших видів соціальної допомоги провадиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування та коштів державного бюджету; 6) індексація стипендій особам, які навчаються, провадиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (пункт 6 доповнено абзацом згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року за № 1013, яка застосовується з 01.12.2015 року). До 01.12.2015 року рішення про затвердження особливого порядку індексації не було прийнято.
Аналіз наведених вище нормативно-правових актів, за відсутністю затвердженого особливого порядку індексації працівників, дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року за №1078.
Частиною шостою статті 5 Закону України Про індексацію грошових доходів населення визначено джерело коштів на проведення індексації.
Ця норма безпосередньо не скасовує виплату індексації заробітної плати та не пов'язує індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів усіх рівнів. В свою чергу відповідач не надав доказів того, що у нього гроші на індексацію заробітної плати відсутні.
Відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет на 2023 рік» від 3 листопада 2023 року № 2710-IX, зупинено на 2023 рік дію, зокрема, Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Зазначена норма набрала законної сили відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень з 1 січня 2023 року.
Указаний припис Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» є чинним та неконституційним не визнавався.
При цьому, статтею 39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року № 3460-IX визначено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 01 січня 2024 року.
Отже, у 2024 році право на проведення індексації заробітної плати працівників поновлюється.
Оскільки індексація грошового забезпечення у період з 01.01.2024 року не була проведена у встановлений статтею 4 Закону №1282-XII строк, тому є необхідність зобов'язати відповідача провести розрахунок та виплатити індексацію грошового забезпечення позивача.
При цьому суд зазначає, що не проведення та невиплата позивачу індексації грошового забезпечення втрати частини доходів є обмеженням його конституційних прав відповідачем, що є незаконним.
В пунктах 23, 26 рішення у справі Кечко проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
В пунктах 22-23 рішення Європейського суду з прав людини у справі Сукач проти України остаточне рішення від 10.06.2011 зазначено, що Суд повторює, що поняття майно в першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають і активи, наприклад, борги, можуть також вважатися майновими правами і, відповідно, майном у розумінні цього положення. Питання, що має бути розглянуто, полягає у тому, чи надавали заявнику обставини справи, розглянуті в цілому, право на інтерес, який по суті захищається статтею 1 Першого протоколу (див. рішення щодо прийнятності у справі Броньовські проти Польщі [ВП], заява N 31443/96, пункт 98, ЕЄНЯ 2002-Х).
Держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи, підприємства, організації не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
Таким чином, вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.
Щодо застосування відповідачем базового місяця.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1078).
Відповідно до п.1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 6 лютого 2003 р. № 491-IV. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до абзацу 5 п.2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Згідно з абзацом першим п.4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Абзацом другим п.4 Порядку № 1078 передбачено, що оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21.
Відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України Про державний бюджет на 2023 рік від 3 листопада 2022 року № 2710-IX, зупинено на 2023 рік дію, зокрема, Закону України Про індексацію грошових доходів населення. Зазначена норма набрала законної сили відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень з 1 січня 2023 року.
Вказана норма Закону України Про Державний бюджет України на 2023 рік є чинним та неконституційним не визнавався.
При цьому, статтею 39 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік від 09 листопада 2023 року № 3460-IX визначено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 01 січня 2024 року. Отже, у 2024 році право на проведення індексації заробітної плати працівників поновлюється.
Відповідно до Порядку № 1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, що публікується Держстатом не пізніше 10 числа кожного місяця.
Зважаючи на це, у позивача виникло право на виплату індексації грошового забезпечення з 01.01.2024 по 30.06.2025.
Таким чином, бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 30.06.2025є протиправною.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу поточну індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 30.06.2025, із застосуванням березня 2018 року як місяця підвищення грошового доходу.
Щодо вимоги позивача про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 (у редакції, чинній станом на момент спірних правовідносин), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб.
Пункти 4 та 5 Порядку № 44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
З наведеного слідує, що належні до виплати позивачу суми грошового забезпечення та його видів відноситься до виплат, право на які позивач набув у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, тому вищенаведений Порядок в спірному випадку підлягає застосуванню.
Така позиція відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 812/1048/17, згідно з якими механізм щомісячної грошової компенсації сум ПДФО, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми ПДФО за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 30.06.2025 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004
Щодо зобов'язання здійснити нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022-2024 роки та грошової компенсації за невикористані 42 календарні дні основної оплачуваної відпустки за 2022-2024 роки, суд зазначає наступне.
Відповідно до норми ч.1 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Згідно з п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" № 504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст.16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом ч.8 ст.10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Абзацом третім п.14 ст.10-1 Закону № 2011-XII передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до ч.17 ст.10-1 Закону № 2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами 1, 6 та 12 цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених пунктом першим цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з ч.18 ст.10-1 Закону № 2011-XII в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до ч.19 ст.10-1 Закону № 2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Указом Президента України від 17.03.2014 № 303 оголошено рішення про проведення часткової мобілізації. Тому з 18.03.2014 і на даний час особливий період триває.
Відповідно до п.3 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Враховуючи вищевикладені вимоги діючого законодавства, у разі невикористання щорічної основної та додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому в особи виникає право на такі відпустки, щорічна основна та додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством соціальні гарантії, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
При цьому, суд звертає увагу, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток відповідно до п.19 ст.10-1 Закону № 2011-XII в особливий період є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо та не впливає на суть цього права.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців зі служби їм повинна виплачуватися грошова компенсація за всі невикористані дні, як щорічної, так і додаткової відпустки. Невиплата ж грошової компенсації за невикористані дні відпустки порушує права позивача. При цьому, суд зауважує, що сам факт неможливості надання відповідачем відпусток без рівноцінної їх заміни грошовою компенсацією суперечить самій суті права.
Ненадання позивачем рапорту про відпустку перед звільненням, а також про виплату грошової компенсації відпустки не може звільняти відповідача від обов'язку розрахуватися з відповідачем при звільненні, в тому числі виплатити всі належні компенсації.
Оскільки відповідач в день виключення зі списків особового складу 24.07.2023 не нарахував позивачу грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 роки та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019-2023 роки, суд дійшов висновку про обґрунтованість даних позовних вимог.
Згідно з положеннями статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини дають підстави для задоволення даного позову частково.
Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору відповідно до п.1 ч.1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір» і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судового збору.
Керуючись ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік в період з 07.05.2022 по 19.05.2023 включно, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року.
Зобов'язати Військову частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошове забезпечення та грошову допомогу для оздоровлення за 2023 рік в період з 07.05.2022 по 19.05.2023 включно, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо не здійснення нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 30.06.2025 (включно) із урахуванням березня 2018 року як місяця підняття доходу (базового місяця).
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 30.06.2025 (включно) із урахуванням березня 2018 року як місяця підняття доходу (базового місяця) із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 42 календарні дні невикористаної щорічної основної відпустки за 2022-2023 роки та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022-2024 роки.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 42 календарні дні невикористаної щорічної основної відпустки за 2022-2023 роки та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022-2024 роки..
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Судовий збір стягненню не підлягає.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду. У випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяКрутько Олена Василівна