12 березня 2026 рокусправа № 380/19169/25
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Морської Галини Михайлівни, розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 11.07.2025 про призначення пенсії за вислугу років згідно з пунктом "а" ч. 1 ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.05.2025 про призначення пенсії за вислугу років згідно з пунктом "а" ч. 1 ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та прийняти рішення відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №3-1 від 30.01.2007 року, та призначити пенсію за вислугою років відповідно до пункту "а" ч. 1 ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з урахуванням пільгової вислуги, яка становить 31 рік 07 місяців 16 днів.
Ухвалою від 24.09.2025 відкрите спрощене провадження без виклику сторін.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 (надалі-Позивач) Наказом Державної Установи «Личаківська виправна колонія (№30) №104/ОС21 від 30.09.2021 звільнено зі служби з 30.09.2021 в запас за власним бажанням. Із 01.10.2021 Головне Управлення Пенсійного фонду України у Львівській області призначило позивачу пенсію за вислугою років у розмірі 50% грошового забезпечення, зазначивши, що вислуга років позивача становить 25 років з урахуванням трудового стажу.
Відповідно до Розрахунку вислуги років для призначення пенсії, на момент звільнення, вислуга років позивача по лінії Державної кримінально виконавчої служби України в календарному обчисленні становить 23 роки 10 місяців 19 днів, а у пільговому обчисленні - 31 рік 07 місяців 16 днів.
11 липня 2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області з заявою про переведення з пенсії за вислугою років за пунктом п. б) ч.1 ст.13 Закону №2262 на пенсію за вислугою років за п. «а» ст. 12 Закону №2262, оскільки в позивача є достатня вислуга років для призначення пенсії за вислугою років.
25 липня 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України листом №14804-15481/М-52/8-1300/25 повідомило позивача про відмову у призначенні пенсії мотивуючи тим, що згідно з витягом з наказу по особовому складу №104/ОС21 від 30.09.2021, що є в матеріалах пенсійної справи позивача, вислуга років на день звільнення позивача зі служби (30.09.2021) становила 23 роки 10 місяців 19 днів, а тому, підстав для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ст. 12 Закону №2262 немає.
Не погодившись із відмовою, позивач звернувся до суду.
Відповідач надіслав суду відзив, у якому заперечив проти задоволення позову, мотивуючи тим, що Згідно із витягом з наказу по особовому складу від 30.09.2021 № 104/ ОС-21 Державної установи «Личаківська виправна колонія № (30)», ОСОБА_1 звільнений у запас Загальний трудовий стаж станом на 30 вересня 2021 року для призначення пенсії складає 25 років 10 місяців 24 дні (заповнюється при призначенні пенсії згідно з пунктом «б» статті 12 Закону-2262), у тому числі: Вислуга років у календарному обчисленні-23 роки 10 місяців 19 днів, у пільговому обчисленні - 31 рік 07 місяців 16 днів, загальний трудовий стаж - 25 років 10 місяців 24 дні. Загальна вислуга років відповідно до рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.04.2022 у справі № 380/22591/21 становить 26 років 03 місяці та 12 днів; Календарна вислуга років складає 23 роки 10 місяців 24 дні. Отже, на час звільнення зі служби позивач не набув права на призначення пенсії за вислугу років на загальних підставах відповідно до п.п. «а» ч. 1 ст.12 Закону 2262.
Отже, Головне управління Пенсійного фронду України у Львівській області не мало правових підстав щодо призначення пенсії відповідно до п. «а» ст.12 Закону-2262 на підставі документів скерованих уповноваженим органом. Позивач не мав на час звільнення необхідної календарної вислуги років, а саме 25 календарних років і більше. Окрім того, ОСОБА_1 звільнений у запас відповідно до ст.. 77 пп. (за власним бажанням). Для обрахунку розміру пенсії відповідно до норм п. «а» ст. 13 Закону-2262, особа, яка звільнена у відставку за віком або за станом здоров'я, особа, звільнена зі служби в поліції на підставі пунктів 2, 3 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», звільнена зі служби у Службі судової охорони за віком чи через хворобу - повинна отримувати пенсію відповідно до п. «а» ст. 12 Закону-2262. ОСОБА_1 з 01.10.2021 призначено пенсію за вислугу років у розмірі 50 % відповідних сум грошового забезпечення відповідно до пункту «б» ст. 12 Закону № 2262 в редакції чинній на дату призначення пенсії. (копія протоколу додається). Відповідно до п. “б» ст. 13 Закону-2262 особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають страховий стаж 25 років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба, служба в органах внутрішніх справ, поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України (пункт "б" статті 12): за страховий стаж 25 років - 50 процентів і за кожний повний рік стажу понад 25 років - 1 процент відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43). Зарахування вислуги років у пільговому обчислені для призначення пенсії за вислугу років дана стаття не передбачає. Отже, Головне управління Пенсійного фронду України у Львівській області не мало правових підстав щодо призначення ОСОБА_1 пенсії відповідно до п. «а» ст. 12 Закону-2262 на підставі документів скерованих уповноваженим органом.
Із вказаних підстав просить суд відмовити у задоволенні позову.
Позивач надіслав відповідь на відзив, де зазначив: «…Відповідач вважає, що здійснена ним відмова в переведенні позивача на пенсію за вислугою років відповідає положенням постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року N 119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року N 393" (далі Постанова N 119) якою змінено правове регулювання щодо врахування пільгової вислуги років при призначенні пенсії відповідно до Закону N 2262-XII, зокрема п. 7 Постанови N 119 у пункті 4 Порядку N 393 слова "до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, - у відповідному пільговому обчисленні" замінено словами на пільгових умовах до вислуги років, - у відповідному пільговому обчисленні для визначення розміру пенсії. Однак, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2025 у справі № 640/13694/22 визнано протиправними та нечинними…» .
Розглянувши надані позивачем документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 наказом Державної установи «Личаківська виправна колонія (№30) №104/ОС21 від 30.09.2021, звільнений зі служби з 30.09.2021 в запас за власним бажанням.
Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції звернулось до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області з поданням від 10.11.2021 про призначення позивачу пенсії за вислугою років відповідно Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
Як слідує з подання про призначення пенсії та розрахунку вислуги років , Згідно із витягом з наказу по особовому складу від 30.09.2021 № 104/ ОС-21 Державної установи «Личаківська виправна колонія № (30)», ОСОБА_1 звільнений у запас Загальний трудовий стаж станом на 30 вересня 2021 року для призначення пенсії складає 25 років 10 місяців 24 дні (заповнюється при призначенні пенсії згідно з пунктом «б» статті 12 Закону-2262), у тому числі: Вислуга років у календарному обчисленні - 23 роки 10 місяців 19 днів, у пільговому обчисленні - 31 рік 07 місяців 16 днів, загальний трудовий стаж - 25 років 10 місяців 24 дні. Загальна вислуга років відповідно до рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.04.2022 у справі № 380/22591/21 становить 26 років 03 місяці та 12 днів; Календарна вислуга років складає 23 роки 10 місяців 24 дні.
Головне управління Пенсійного фонду України (надалі-відповідач) сформувало Протокол за пенсійною справою - 1306023850 від 01.10.2021 про призначення позивачу пенсії за вислугою років відповідно до Закону №2262, яке є за формою рішенням про призначення позивачу пенсії.
ОСОБА_1 з 01.10.2021 призначена пенсія за вислугу років у розмірі 50 % відповідних сум грошового забезпечення відповідно до пункту «б» ст. 12 Закону № 2262 в редакції чинній на дату призначення пенсії.
11 липня 2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області з заявою про переведення з пенсії за вислугою років за пунктом п. б) ч.1 ст.13 Закону №2262 на пенсію за вислугою років за п. «а» ст. 12 Закону №2262, оскільки в позивача є достатня вислуга років для призначення пенсії за вислугою років.
25 липня 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України листом №14804-5481/М-52/8-1300/25 повідомило позивача про відмову у призначенні пенсії мотивуючи тим, що згідно з витягом з наказу по особовому складу №104/ОС21 від 30.09.2021, що є в матеріалах пенсійної справи позивача, вислуга років на день звільнення позивача зі служби (30.09.2021) становила 23 роки 10 місяців 19 днів, а тому, підстав для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ст. 12 Закону №2262 немає.
Не погодившись із відмовою, позивач звернувся до суду.
Надаючи оцінку позиціям сторін у справі, суд застосовує наступні правові норми.
Згідно з статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у даній справі, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Статтею 1 Закону № 2262-XII встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Згідно з пунктом «б» статті 1-2 Закону №2262-XII право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п'ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.
Стаття 2 Закону №2262-XII визначає, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Згідно з пунктом «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж", "з" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше. До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.
Згідно з пунктом «б» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається: б) особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "з" статті 1-2 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України.
Частиною другою статті 17 Закону №2262-XII передбачено, що до вислуги років поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
Згідно з частиною 4 статті 17 Закону № 2262-ХІІ при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.
Відповідно до статті 17-1 Закону № 2262-ХІІ порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначених вимог Закону №2262-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 17.07.1992 №393 затвердив Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (далі - Порядок №393).
Суд, на підставі аналізу чинного законодавства, вказує на існування двох різних правових вимірів вислуги років, які стосуються колишніх поліцейських:
- вислуга років для призначення пенсії відповідно до статті 12 Закону №2262-ХІІ;
- вислуга років для визначення розміру пенсії, призначеної відповідно до статті 13 Закону №2262-ХІІ.
Пунктом 1 Порядку №393 установлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у пунктах “б»-“д», “ж» і “з» статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховується, зокрема, час перебування на посадах службовців у виправно-трудових установах, в органах і установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, лікувально-трудових профілакторіях, інспекціях виправних робіт, підрозділах кримінально-виконавчої інспекції та невоєнізованої професійно-пожежної охорони, Національному антикорупційному бюро, які переведені в категорію посад, що заміщуються рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби, начальницьким складом Національного антикорупційного бюро за переліком посад і на умовах (в порядку), затверджених відповідно центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах виконання кримінальних покарань, цивільного захисту, пожежної і техногенної безпеки, та Національним антикорупційним бюро.
На час звільнення позивача зі служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України (30.09.2021) діяла редакція пункту 3 Порядку №393, яка визначала види служби, які зараховуються, зокрема, поліцейським, на пільгових умовах для призначення пенсії за вислугу років. На момент звільнення позивача зі служби його календарна вислуга років 23 роки 10 місяців 19 днів, у пільговому обчисленні: 31 рік 07 місяців 16 днів.
Разом з тим, постановою №119, яка набрала чинності 19.02.2022, до Порядку №393 внесені зміни, відповідно до яких Порядок №393 доповнено пунктом 2-1 такого змісту: «Для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.»
Пункт 3 Порядку №393 (в редакції постанови №119) визначає, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах, зокрема, один місяць служби за два місяці - час проходження служби особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби в закладах охорони здоров'я, призначених для тримання і лікування інфекційних хворих засуджених та надання психіатричної допомоги, за переліком посад і в порядку, затверджуваних Міністерством юстиції; один місяць служби за півтора місяця - час проходження служби особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби в закладах охорони здоров'я, призначених для тримання і лікування інфекційних хворих засуджених та надання психіатричної допомоги, за переліком посад і в порядку, затверджуваних Міністерством юстиції; один місяць служби за сорок днів - у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств.
Отже, пункт 3 Порядку №393 (в редакції постанови №119) визначає види служби, які зараховуються, зокрема, особам, які проходили службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України.
Отже, правове регулювання щодо права на призначення пенсії за вислугу років зазнало змін і, у зв'язку з такими змінами, як Закон №2262-ХІІ, так і Порядок №393 (в редакції постанови №119) виникнення, зокрема, в колишнього службовця органів виконання кримінальних покарань права на таку пенсію пов'язують з наявністю певної вислуги років в календарному обчисленні, а не пільговому.
У рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У рішенні від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Отже, у разі безпосередньої (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
Якщо під час вирішення суб'єктом владних повноважень певного питання (в даній справі щодо наявності підстав для направлення до пенсійного органу документів для призначення позивачу пенсії за вислугу років), до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
Такого ж висновку, вирішуючи можливість застосування до спірних правовідносин нормативно-правового акта, який зазнав змін з моменту звернення позивача до суб'єкта владних повноважень, до моменту прийняття останнім рішення за результатами розгляду такого звернення, дійшов Верховний Суд у складі у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 у справі № 803/1541/16.
Таким чином, виходячи з положень статті 12 Закону №2262-XII та пунктів 1 та 2-1 Постанови № 393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Постанови №393 визначає, що певні періоди підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови.
Тобто, постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393» усунуто розбіжності між Законом № 2262-XII та Порядком № 393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII.
Верховний Суд у постанові від 14.11.2023 у справі №600/3836/22-а, зазначив, що для призначення пенсії за вислугу років для осіб, які звільнились зі служби до набрання чинності постанови №119, але звернулись із заявою про оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону №2262-ХІІ після набрання чинності зазначеної постанови, є наявність календарної вислуги років, без можливості обрахунку такої вислуги в пільговому обчисленні.
Також Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, переглядаючи справу №520/5695/23 в касаційному порядку, у постанові від 10.12.2024 підтримав правовий висновок, викладений у раніше ухваленій постанові Верховного Суду від 14.11.2023 у справі №600/3836/22-а про те, що до правовідносин, пов'язаних з призначенням пенсії за вислугу років відповідні правові норми, зокрема, Порядку №393 підлягають застосуванню в тій редакції, яка була чинна на момент звернення особи до територіального органу Національної поліції України із заявою про оформлення документів для призначення пенсії за вислугу років.
У зазначеній постанові від 10.12.2024 у справі №520/5695/23 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду сформував такий правовий висновок: призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону №2262-XII особам, які звільнені зі служби в поліції і звернулись із заявою для оформлення та направлення документів до пенсійних органів після 19.02.2022 (набрання чинності Постановою № 119, якою внесені зміни до Порядку №393), здійснюється виходячи з обчислення календарної вислуги років.
Стосовно посилань позивача на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2025 року в справі №640/13694/22, якою визнано протиправними та нечинними: п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 року №119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393»; підп.1.5 постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 року №119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393»; п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 року №119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393»; п.7 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393», суд враховує таке.
За правилами ч.2 ст.265 Кодексу адміністративного судочинства України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, вищезгадані пункти постанови №119 втратили чинність 28.08.2025 року з набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду в справі №640/13694/22.
Такий підхід узгоджується з правозастосуванням, яке наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 року в справі №910/10374/17.
Враховуючи положення ч.2 ст.265 Кодексу адміністративного судочинства України й те, що предметом оскарження у цій справі є, зокрема, дії територіального органу ПФУ щодо переведення позивача на пенсію за вислугу років на підставі п. «а» ст. 13 Закону № 2262, яка зумовлена застосуванням чинної на той час редакції Постанови №393, тому подальше скасування судом норм цього нормативно-правового акта не породжує для позивача юридичних наслідків, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні положення зазначеної постанови були чинними.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 05.06.2024 року у справі №910/14524/22 та від 11.09.2024 року у справі №554/154/22 наголошувала на тому, що суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного врядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
Відступу від наведеної позиції Верховний Суд не здійснював, що обумовлює висновок про чинність відповідних положень Постанови №119 до 28.08.2025 року.
Тому, відмовляючи листом №14804-15481/М-52/8-1300/25 в задоволенні заяви позивача, відповідач діяв у відповідності до вимог чинного нормативно-правового акту.
Аналогічна правова позиція викладена Восьмим апеляційним адміністративним судом у постанові від 30.12.2025 року у справі №500/776/25.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини 1 статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при відмові в позові судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяМорська Галина Михайлівна