12 березня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/6582/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Сагуна А.В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву позивача з питань виконання рішення (в порядку ст.382 КАС України) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дії, скасування постанови, зобов'язання вчинити дії, а також стягнення моральної шкоди, -
Рішенням суду від 25 листопада 2025 року, вирішено:
- адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дії, скасування постанови, зобов'язання вчинити дії, а також стягнення моральної шкоди задовольнити частково;
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , які полягають у взятті ОСОБА_1 на військовий облік та у внесенні до Єдиного державного реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про те, що ОСОБА_1 є військовозобов'язаним та оголошення у розшук;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомості про те, що ОСОБА_1 є військовозобов'язаним;
- скасувати постанову №1/14051 від 28.08.2025 про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210 КУпАП України, щодо ОСОБА_1 , винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст.210 КУпАП закрити;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести відомості про наявність інвалідності ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
- в задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 13.01.2026 апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25.11.2025 в справі №340/6582/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дії, скасування постанови, зобов'язання вчинити дії, а також стягнення моральної шкоди - повернуто скаржнику.
Рішення суду набрало законну силу.
Позивачем подано заяву щодо встановлення судового контролю, в якій просить:
- встановити судовий контроль за виконанням рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25.11.2025 у справі №340/6582/25;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 у визначений судом строк подати письмовий звіт про виконання зазначеного судового рішення;
- у разі встановлення факту невиконання судового рішення застосувати до відповідних посадових осіб передбачені законом заходи процесуального впливу.
В обґрунтування поданої заяви позивачем вказано, що станом на 10.03.2026 відповідачем рішення суду не виконано, оскільки згідно з військово-обліковим документом, сформованим 10.03.2026 у застосунку «Резерв+», він і надалі значиться у державному реєстрі як «військовозобов'язаний», а підстава виключення з військового обліку відсутня.
Додатково зазначив, що фактично склалася ситуація, коли рішення суду, що набрало законної сили, тривалий час залишається невиконаним, а відсутність виконавчого листа позбавляє його можливості звернутися до органів примусового виконання судових рішень.
Розглянувши подану заяву, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Згідно ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Частинами 4, 7 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Згідно з ст. 382-1 КАС України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
У рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).
Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід'ємна частина судового процесу для цілей ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Також, у рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі Горнсбі проти Греції суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід'ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).
Відповідно до ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі “Рисовський проти України» (№29979/04) висловив правову позицію, відповідно до якої принцип “належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.
Європейський суд з прав людини у справі “Горнсбі проти Греції» (Case of Hornsby v. Greece, Страсбург, 19.03.1997 року) наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує “право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Для цілей статті 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина “судового розгляду».
Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у праві “Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі “Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), № 2132/02, пп. 24-27, від 13 червня 2006 року, пп. 18 рішення “Ліпісвіцька проти України» №11944/05 від 12 травня 2011 року).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах “Бурдов проти Росії» від 07.05.2002 року, “Ромашов проти України» від 27.07.2004 року, “Шаренок проти України» від 22.02.2004 року зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося без дієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. При цьому судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такого рішення суду та відновленню порушених прав особи - позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Судом встановлено, що позивач звертався до суду стосовно отримання виконавчого лист для примусового виконання рішення суду, який йому направлено після отримання справи судом першої інстанції після апеляційного розгляду, з направленням відповідної відповіді від 12.03.2026.
Принагідно суд зазначає, що позивачем самостійно надані докази часткового виконання рішення суду, а саме скріншот з Резерв +, сформований 10.03.2026.
Суд зазначає, що правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 27.02.2020 у справі №0640/3719/18.
Наведене свідчить про існування у позивача об'єктивної можливості отримати реальне виконання судового рішення.
Тож, відсутні об'єктивні підстави вважати, що у разі не встановлення судового контролю, рішення суду залишиться невиконаним.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про відсутність підстав вважати, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення у цій справі, тому не вбачає підстави для задоволення заяви про встановлення судового контролю.
Керуючись статтями 248, 256, 294, 382, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні заяви про встановлення судового контролю у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дії, скасування постанови, зобов'язання вчинити дії, а також стягнення моральної шкоди - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду А.В. САГУН