11 березня 2026 року справа №320/21141/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ламі Глобал» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення.
Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Ламі Глобал» (далі - позивач, ТОВ «Ламі Глобал») з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), в якому просить суд визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.12.2022 № 00408920702 про завищення суми, заявленої до бюджетного відшкодування, на 538 058,00 грн та застосування 134 515,00 грн.
Мотивуючи позовні вимоги, ТОВ «Ламі Глобал» вказує, що висновки акта перевірки від 18.11.2022 № 38895/26-15-07-02-02-03/43912267 не відповідають фактичним обставинам справи, а взаємовідносини ТОВ «Ламі Глобал» з його контрагентами мали реальний характер.
Також позивач вказує, що господарські правовідносини між ним та ТОВ «Новий розроблювач», ТОВ «ТГЛ Україна» оформлені у відповідності до вимог законодавства та належним чином підтверджуються відповідними первинними документами. Наголошує, що окремі недоліки первинних документів не є абсолютним підтвердженням нереальності операцій.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Шевченко А.В.) від 10.07.2023 відкрито провадження в адміністративній справі № 320/21141/23 та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
11.08.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву з додатками, в якому останній стверджує про правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник ГУ ДПС у м. Києві наголошує, що в межах спірних правовідносин має місце документальне оформлення позивачем операцій, які в подальшому відображені в податковому обліку, проте підтвердження фактичного існування зазначеного в таких документах товару як об'єктів цивільного обігу, які мають індивідуально визначені ознаки, виробника, сертифікати відповідності або якості не надані.
04.04.2024 відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у зв'язку із перебуванням судді Шевченко А.В у відпустці, справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Кушновій А.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 прийнято адміністративну справу № 320/21141/23 до провадження судді Кушнової А.О. Розгляд справи вирішено продовжувати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Сторони з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не зверталися.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ГУ ДПС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Ламі Глобал» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість (також далі - ПДВ) на поточний рахунок платника податку за червень 2022 року, за результатами якої складено акт від 18.11.2022 № 38895/26-15-07-02-02-03/43912267 (далі - Акт перевірки).
Згідно з висновками Акту перевірки встановлено порушення позивачем вимог п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.4, п. 200.12 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), у результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку (р. 20.2.1) за червень 2022 року у розмірі 538 058,00 грн.
У подальшому, з урахуванням висновків Акту перевірки, ГУ ДПС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.12.2022 № 00408920702, яким зменшено ТОВ «Ламі Глобал» суму бюджетного відшкодування з ПДВ за декларацією від 20.07.2022 № 9133585555 за червень 2022 року на суму 538 058,00 грн, а також застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 134 515,00 грн.
Не погоджуючись з указаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює ПК України.
Згідно з приписами пункту 21.1 статті 21 ПК України посадові та службові особи контролюючих органів зобов'язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.
Відповідно до підпунктів 20.1.4, 20.1.6 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право: проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення; запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов'язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.
Згідно з положеннями статті 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.
Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка (підпункт 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України).
Відповідно до абзацу першого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий пункту 44.1 статті 44 ПК України).
Пунктом 44.2 ст. 44 ПК України для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
За змістом приписів пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та отримання послуг.
При цьому, пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з рахунку платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг на оплату товарів/послуг, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата списання електронних грошей платника податків як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець постачальника;; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);
ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
За змістом положень абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу 2 пункту 198.6 статті 198 ПК України у разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Пунктом 200.1 статті 200 ПК України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Згідно з абзацом 1 пункту 200.2 статті 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
Пунктом 200.4 статті 200 ПК України передбачено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 2001 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 2001 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Таким чином, фінансовий результат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, які є підставою для формування податкового обліку платника податків. Податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХІV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до статті 3 Закону № 996-ХІV передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також в підпункті 1.2 пункту 1, підпункті 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення № 88).
Відповідно до частини другої статті 9 вказаного Закону № 996-ХІV та пункту 2.3 Положення № 88 первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.
Згідно з статтею 1 Закону № 996-ХІV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Із зазначеного слідує, що наслідки господарської операції можуть враховуватися суб'єктом господарювання для цілей бухгалтерського та податкового обліку, у тому числі при формуванні витрат та податкового кредиту, тільки у випадку підтвердження здійснення цієї операції відповідними первинними документами, що мають відповідати вимогам Закону №996-ХІV.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, хоч і первинний документ наявний, у податковому та бухгалтерському обліку вони не можуть відображатися.
З аналізу наведених норм слідує, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.
Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування об'єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції - дії або події, що спричинили реальні зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, тобто майновому стані платника податків.
Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.
Відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.
Своєю чергою будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Наявність належно оформлених первинних документів є обов'язковою ознакою господарської операції, однак не єдиною. По своїй правовій суті господарська операція є операція, яка змінює зміст активів платника податку, а первинні документи лише підвереджують факт її проведення.
Таким чином, основною первинною ознакою господарської операції є її реальність, а наявність первинних документів є вторинною, похідною ознакою. Належне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами не свідчить про безумовну їх відповідність самому змісту операції. Правові наслідки створює саме господарська операція, а не первинні документи.
Судом встановлено, що висновок контролюючого органу про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за червень 2022 року у розмірі 538 058,00 грн ґрунтується на твердженнях про нереальність господарських операції позивача з ТОВ «Новий розроблювач» та ТОВ «ТГЛ Україна».
Щодо господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Новий розроблювач» та ТОВ «ТГЛ Україна» судом встановлено наступне.
Основним видом діяльності ТОВ «Ламі Глобал» є діяльність посередників у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами (46.13).
Так, 10.05.2021 між ТОВ «Ламі Глобал», як покупцем, та ТОВ «Новий розроблювач», як продавцем, укладено договір № 3382 (далі - Договір № 3382), за умовами якого продавець приймає на себе зобов'язання з поставки і передачі товарів (пиломатеріали), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товар.
На виконання Договору № 3382 ТОВ «Новий розроблювач» виставило ТОВ «Ламі Глобал» рахунки на оплату товару (дубові щити клеєні, дубові сходинки) від 13.07.2021 № 3382/2 на суму 1 598 365,90 грн, у т.ч. ПДВ 266 394,32 грн, та від 16.08.2021 № 3382/3 на суму 1 409 840,82 грн, у т.ч. ПДВ 234 973,47 грн.
Факт поставки вказаного вище товару на загальну суму 3 008 206,72 грн, у т.ч. ПДВ 501 367,79 грн, підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних та актів прийому-передачі від 20.10.2021 № 3382/2 на суму 1 598 365,90 грн, у т.ч. ПДВ 266 394,32 грн, та від 26.11.2021 № 3382/3 на суму 1 409 840,82 грн, у т.ч. ПДВ 234 973,47 грн.
Факт оплати ТОВ «Ламі Глобал» поставленого ТОВ «Новий розроблювач» поставленого товару податковим органом не заперечувався.
Крім того за вказаними вище операціями складено податкові накладні від 22.07.2021 № 37, від 30.08.2021 № 42, від 13.09.2021 № 50, від 20.09.2021 № 51, від 12.10.2021 № 59, від 26.11.2021 № 75 на загальну суму 3 008 206,72 грн, у т.ч. ПДВ 501 367,79 грн.
Поряд з цим судом встановлено, що з метою належного здійснення власної господарської діяльності 13.08.2021 між ТОВ «ТГЛ Україна», як експедитором, та ТОВ «Ламі Глобал», як клієнтом, укладено договір транспортного експедирування № 1308/21 (далі - Договір № 1308/21), за умовами експедитор зобов'язувався за плату та за рахунок клієнта зробити або організувати надання транспортно-експедиторських послуг, пов'язаних з організацією та забезпеченням перевезень експортно-імпортних і транзитних вантажів клієнта.
З аналогічною метою 13.08.2021 між ТОВ «Ламі Глобал», як замовником, та ТОВ «ТГЛ Україна», як виконавцем, укладено договір послуг по декларуванню та митному оформленню вантажів № 11:05 (далі - Договір № 11:05), за умовами якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов?язання від свого імені за рахунок замовника здійснювати операції в галузі митної справи, необхідні для надання виконавцем послуг замовнику (декларувати вантажі, транспортні засоби та інші предмети; подавати митному органу України документи, необхідні для митного оформлення; виконувати в межах своєї компетенції інші дії, необхідні для митного оформлення та митного контролю вантажів, транспортних засобів, що декларуються).
На виконання Договорів № 1308/21 та № 11:05 ТОВ «ТГЛ Україна» виставило ТОВ «Ламі Глобал» рахунки-фактури від 19.08.2021 № СФ-23864, № СФ-23863, від 30.12.2021 № СФ-26243, № СФ-26242, від 18.01.2022 № СФ-26546, № СФ-26545, № СФ-26544, № СФ-26543, від 10.02.2022 № СФ-26867, № СФ-26866 на загальну суму 734 012,38 грн, у т.ч. ПДВ 36 690,57 грн.
Факт надання вказаних вище послуг на загальну суму 734 012,38 грн, у т.ч. ПДВ 36 690,57 грн, підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 19.08.2021 № ОУ-004008, № ОУ-004006, № ОУ-004007, від 27.10.2021 № ОУ-005246, № ОУ-005245, від 07.12.2021 № ОУ-006108, № ОУ-006107, від 30.12.2021 № ОУ-006618, № ОУ-006619, від 18.01.2022 № ОУ-000402, № ОУ-000403, № ОУ-000404, № ОУ-000405, від 10.02.2022 № 0000665 та № 0000664.
Факт оплати ТОВ «Ламі Глобал» наданих ТОВ «ТГЛ Україна» послуг податковим органом не заперечувався.
Крім того за вказаними вище операціями складено податкові накладні від 19.08.2021 № 189, № 190, від 27.10.2021 № 298, від 07.12.2021 № 66, від 30.12.2021 № 353, від 18.01.2022 № 172 та № 171, від 10.02.2022 № 67 на загальну суму 734 012,38 грн, у т.ч. ПДВ 36 690,57 грн.
Також на підтвердження реальності зазначених господарських операцій за Договорами № 3382, № 1308/21 та № 11:05 позивачем надано суду копії відповідних товарно-транспортних накладних, паспортів якості на товар від 20.10.2021 № 3382/2 та від 26.11.2021 № 3382/3.
Водночас наявність певних недоліків в оформленні вказаних товарно-транспортних накладних, зокрема помилкове зазначення в графі «пункт розвантаження» юридичної адреси покупця, а не реального місця поставки (Одеський морський торговий порт), не є належним і достатнім доказом нереальності спірних господарських операцій.
Оцінюючи висновки податкового органу щодо нереальності господарських операцій, суд приймає до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18.06.2021 у справі № 320/7061/19, згідно з якою порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, не встановлення фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Також, Верховний Суд у постанові від 21.01.2021 по справі № 804/959/16 зазначив, що визначальним для вирішення справи є дослідження та встановлення фактичного руху активів в процесі виконання укладених договорів, і таке дослідження має бути здійснено на підставі первинних документів, які мають бути належним чином оформлені, в сукупності мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення таких операцій і є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Позивачем було надано до суду оформлені відповідно до вимог чинного податкового законодавства первинні документи, які містять усі необхідні реквізити та відомості, а також у повній мірі відображають зміст господарських операцій.
Додатково на підтвердження реальності господарських операцій із ТОВ «Новий розроблювач» та ТОВ «ТГЛ Україна» позивачем надано суду докази подальшої реалізації (експорту) поставленого ТОВ «Новий розроблювач» товару, зокрема, укладений з компанією «Mutag Haetz LTD» (Ізраїль) зовнішньоекономічний контракт від 10.05.2021 № 0867, митні декларації та коносаменти.
Своєю чергою, контролюючим органом не було доведено та надано суду належних доказів відсутності реального характеру господарських операцій між позивачем та ТОВ «Новий розроблювач», ТОВ «ТГЛ Україна».
На думку суду, надані позивачем первинні документи підтверджують формування показників податкової звітності позивача та вказують, що господарські операції, які є підставою для формування податкового обліку підприємства, відбулись.
Так, рух активів при здійсненні вказаних операції підтверджується документами про оплату, укладеними договорами, рахунками на оплату, видатковими накладними, актами прийому-передачі, документами податкового обліку, копії яких долучені до матеріалів справи та досліджені судом.
Зазначені документи не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу статей 198, 201 ПК України, частини другої статті 9 Закону №996-ХІV, пункту 2.3 Положення №88 спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.
При цьому сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних видно, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
Така позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справах № 826/11879/13-а, № 825/3419/14.
Водночас суд вважає за необхідне зазначити, що жодна норма законодавства не встановлює обов'язку покупця бути обізнаним про джерело походження товару та обов'язку з контролю за дотриманням попередніми контрагентами постачальника правил оподаткування. Тобто, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.
Аналогічний правовий висновок містяться в постановах Верховного Суду від 27.05.2021 у справі №820/6980/14 та від 12.03.2019 у справі №804/9057/13-а.
Тож, допущені контрагентом порушення вимог законодавства при створенні підприємства та веденні господарської діяльності можуть потягнути відповідальність щодо нього та не впливають на право позивача на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість та до складу бюджетного відшкодування сплаченого у попередніх періодах постачальнику податку на додану вартість.
Суд звертає увагу на те, що принцип індивідуальної податкової відповідальності - один з принципів, на яких базується чинне податкове законодавство України. Так, відповідно до статті 47 Податкового кодексу України складання податкової звітності покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.
Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що свідчить про те, що, у разі коли контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо неплатника, а не інших осіб, у т.ч. його контрагентів. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару (послуг) відповідних сум до складу податкового кредиту з ПДВ, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Аналогічну правову позицію підтримано Верховним Судом у постановах, зокрема, від 24.01.2018 у справі №824/942/13, від 14.03.2018 у справі №803/1198/16.
Більш того, суд вважає за необхідне звернути увагу на висновок Верховного Суду, висловлений, зокрема, в постановах від 17.04.2018 у справі №826/14549/15, від 06.02.2018 у справі №816/166/15-а, від 13.08.2020 у справі №520/4829/19, від 21.10.2020 у справі №140/1845/19 та від 19.11.2021 у справі №160/6707/20, згідно з яким відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.
Так само не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання взятих на себе зобов'язань посилання податкового органу на відсутність достатньої кількості штатних одиниць, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладених ним договорах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2019 у справі № 826/16601/18.
При цьому, контролюючим органом не надано належних та допустимих доказів на спростування реальності господарських операцій, зокрема, не долучено до матеріалів перевірки жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду відносно контрагента позивача, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Контролюючим органом не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення спірної операції за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) позивача та наміру одержати економічний ефект.
Разом з тим, зазначені обставини, які фактично носять характер припущень з боку контролюючого органу, недостатні, щоб стверджувати про нереальність господарської операції між позивачем та його контрагентом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.12.2019 у справі №814/1439/17.
Відповідно до матеріалів справи, на момент здійснення господарських операцій із позивачем, ТОВ «Новий розроблювач» та ТОВ «ТГЛ Україна» були зареєстровані як юридичні особи, перебували на обліку у відповідних територіальних ДПІ, володіли спеціальною податковою правосуб'єктністю (зокрема, станом на день складання податкових накладних були платником ПДВ), яка, у тому числі, надавала право за рахунок проведеної операції формувати його покупцю податковий кредит.
У контексті наведеного суд зазначає, що на підтвердження фактичного здійснення господарської операції позивачем надано належно оформлені первинні документи та інші документи, складені в межах вчиненої господарської операції, які в сукупності свідчать про беззаперечний факт реального вчинення господарської операції та використання придбаного товару в межах господарської діяльності позивача, що є підставою для формування платником податкового обліку.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, в ході судового розгляду відповідач не надав належних та допустимих доказів в обґрунтування своїх доводів щодо нереальності спірних правочинів.
Водночас суд звертає увагу, що позивачем визнано, що в Акті перевірки правильно встановлено наявність у ТОВ «Ламі Глобал» станом на час існування спірних правовідносин податкового боргу по податку на прибуток у розмірі 53 106,00 грн.
При цьому згідно з пунктом 200.12 статті 200 ПК України у разі наявності у платника податку податкового боргу бюджетному відшкодуванню підлягає заявлена сума податку, зменшена на суму такого податкового боргу.
Ураховуючи зазначене, ГУ ДПС у м. Києві правомірно оскаржуваним рішенням зменшено ТОВ «Ламі Глобал» суму бюджетного відшкодування з ПДВ за декларацією від 20.07.2022 № 9133585555 за червень 2022 року на суму 53 106,00 грн, а також застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 13 276,50 грн.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково, а саме, в частині визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 29.12.2022 № 00408920702, яким зменшено ТОВ «Ламі Глобал» суму бюджетного відшкодування з ПДВ за декларацією від 20.07.2022 № 9133585555 за червень 2022 року на суму 484 952,00 грн (538 058,00 - 53 106,00), а також застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 121 238,50 грн (134 515,00 - 13 276,50).
Відповідно до частин 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 10 088,59 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 15.06.2023 № 1.
Приймаючи до уваги те, що адміністративний позов підлягає до задоволення частково, то сума сплаченого судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог - 9 092,85 грн ((484 952,00 + 121 238,50) х 1,5%).
Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.
За змістом частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з пунктами 6 та 7 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено в частині 5 статті 134 КАС України.
Так розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, висловленої у постанові від 15.05.2018 по справі №821/1594/17, належним доказом для відшкодування витрат на правову допомогу є документи, в яких конкретизовано справу, по якій таку допомогу надано.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини 6 статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 09.03.2021 у справі №200/10535/19-а.
На підтвердження наявності в позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн представником позивача надано копії договору про надання правової допомоги від 14.06.2023 № 14/06/2023, ордеру на надання правничої (правової) допомоги, рахунку на оплату від 16.06.2023 №56, акту надання послуг від 19.06.2023 №56, платіжної інструкції від 19.06.2023 №19/06/2023, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Свербиус Н.В.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy), №34884/97).
У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), пункт 55 з подальшими посиланнями).
Таким чином, враховуючи обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення цієї справи для позивача, суд доходить висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення вимог ТОВ «Ламі Глобал» та відшкодування на його користь судових витрат, які пов'язані з розглядом справи в Київському окружному адміністративному суді, у розмірі 13 519,50 грн (15 000,00 - 9,87%).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 242-246, 250 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 29.12.2022 № 00408920702 у частині зменшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Ламі Глобал» суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за декларацією від 20.07.2022 № 9133585555 за червень 2022 року на суму 484 952,00 грн (чотириста вісімдесят чотири тисячі дев'ятсот п'ятдесят дві грн 00 коп) та у частині застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 121 238,50 грн (сто двадцять одна тисяча двісті тридцять вісім грн 50 коп).
3. У задоволенні решти позову відмовити.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (місцезнаходження 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код ВП 44116011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ламі Глобал» (місцезнаходження 03189, м. Київ, пров. Московський, 2и, оф. 97, ідентифікаційний код 43912267) судовий збір в сумі 9 092,85 грн (дев'ять тисяч дев'яносто дві грн 85 коп).
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (місцезнаходження 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код ВП 44116011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ламі Глобал» (місцезнаходження 03189, м. Київ, пров. Московський, 2и, оф. 97, ідентифікаційний код 43912267) судові витрати на правничу допомогу у розмірі 13 519,50 грн (тринадцять тисяч п'ятсот дев'ятнадцять грн 50 коп).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.