11 березня 2026 року № 640/14259/19
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області щодо затримки здійснення розрахунку при звільненні зі служби в органах внутрішніх справ майора міліції ОСОБА_1 - заступника начальника сектору дільничних інспекторів міліції Черкаського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області;
- стягнути із Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 із одночасною компенсацією сум податку із доходів фізичних осіб, згідно з Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМ України від 15.01.2004 р. № 44:
??- 8014,20 грн. (вісім тисяч чотирнадцять гривень 20 копійок) компенсації за 30 днів невикористаної відпустки за 2016 рік;
??- 31313,06 грн. (тридцять одна тисяча триста тринадцять гривень 06 копійок) вихідної допомоги при звільненні згідно п.10 постави КМУ від 17 липня 1992 р. № 393 в розмірі 50% місячного грошового утримання по вислузі - 21 рік, 04 місяці, 15 днів (з урахуванням виплат, здійснених відповідно до наказу УВМС від 06 листопада 2015 р. № 312 о/с);
- 41430,86 грн. (сорок одну тисячу чотириста тридцять гривен 86 копійок) компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», а разом до стягнення 80758,12 грн. (вісімдесят тисяч сімсот п'ятдесят вісім гривень 12 копійок).
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що Відповідачем не здійснено з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні зі служби в органах внутрішніх справ, а отже позивач має право на нарахування та виплату компенсації за дні невикористаної відпустки, нарахування та виплату вихідної допомоги при звільненні, а також на компенсацію сум податку із доходів фізичних осіб та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.
На виконання положень пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали цієї справи до Київського окружного адміністративного суду.
За результатом автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Шевченко А.В..
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Шевченко А.В.) відкрито провадження в адміністративній справі №640/14259/19 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
У зв'язку з перебуванням судді Шевченко С.В. у декретній відпустці по догляду за дитиною до 6 років, дану справу передано на повторний автоматизований розподіл справи між суддями.
Протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями головуючим суддею визначено суддю Лиска І.Г., а справу передано на розгляд останньому.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду дану справу прийнято до провадження.
Відповідач подав до суду відзив, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
У відповіді на відзив Позивач підтримав усі свої позовні вимоги.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 проходив службу у органах внутрішніх справ та наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України у Черкаській області №312 о/с від 06.11.2015 був звільнений з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України №114 від 29.07.1991.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.01.2019 у справі №823/133/16, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.04.2019, визнано протиправним і скасовано наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області №312 о/с від 06.11.2015 в частині звільнення зі служби в органах внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України майора міліції ОСОБА_1 , заступника начальника сектору дільничних інспекторів міліції Черкаського РВ УМВС України в Черкаській області; зобов'язано Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області поновити на службі в органах внутрішніх справ України ОСОБА_1 на посаді - заступника начальника сектору дільничних інспекторів міліції Черкаського РВ УМВС України в Черкаській області із 07.11.2015; зобов'язано Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 58 503 грн. 66 коп.; допущено рішення до негайного виконання в частині поновлення на службі в органах внутрішніх справ України ОСОБА_1 на посаді - заступника начальника сектору дільничних інспекторів міліції Черкаського РВ УМВС України в Черкаській області із 07.11.2015 та присудження середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за 1 місяць у розмірі 5876 грн. 99 коп.
У рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.01.2019 у справі №823/133/16 зазначено, що позивач звільнений 06.11.2015; наказом від 22.09.2016 №552о/с по особовому складу ОСОБА_1 призначено дільничним офіцером поліції; наказом від 17.08.2017 №906 о/с позивача призначено майором поліції. Зважаючи на вказане суд враховує час вимушеного прогулу з дня винесення наказу про звільнення 06.11.2015 по дату призначення дільничним офіцером, а саме - 22.09.2016. Таким чином, кількість робочих днів з 06.11.2015 по 22.09.2016 становить 219 днів, середня заробітна плата за вказаний період становить 58 503,66 грн.
Наказом ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області №348 о/с від 18.02.2019:
- на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.01.2019 у справі №823/133/16 позивача поновлено на службі в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника сектору дільничних інспекторів міліції Черкаського РВ УМВС України в Черкаській області з 07.11.2015; виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за 1 місяць у розмірі 5876 грн. 99 коп.;
- позивача звільнено з 21.09.2016 органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за п. 64 «г» (через скорочення штатів).
Даним наказом, крім виплати середньої заробітної плати за один місяць в розмірі 5876,99 грн. зазначено про сплату компенсації за 30 діб невикористаної відпустки у 2016 році та вихідної допомоги при звільненні згідно п.10 постави КМУ від 17 липня 1992 р. № 393 в розмірі 50% місячного грошового утримання по вислузі - 21 рік, 04 місяці, 15 днів з урахуванням виплат, відповідно до наказу УВМС від 06 листопада 2015 р. № 312 о/с (30395,33 грн., виплачених 25 листопада 2015 р.)
На переконання ОСОБА_1 , позивачу у день звільнення належало до виплати:
- заборгованість по заробітній платі за період з 07 листопада по 21 вересня 2016 у розмірі 61 174,25 грн.;
- компенсацію за 30 днів невикористаної відпустки за 2016 рік у розмірі 8014,20 грн.;
- вихідну допомогу при звільненні згідно п.10 постави КМУ від 17 липня 1992 р. № 393 в розмірі 50% місячного грошового утримання по вислузі - 21 рік, 04 місяці, 15 днів (з урахуванням виплат, здійснених відповідно до наказу УВМС від 06 листопада 2015 р. № 312 о/с) у розмірі 31 313,06 грн.
У зв'язку з тим, що Відповідачем не здійснено з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні зі служби в органах внутрішніх справ, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Закон України Про відпустки №504/96-ВР від 15 листопада 1996 року /далі - Закон №504/96-ВР, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин/ встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Частиною першою статті 24 Закону №504/96-ВР передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України /далі - КЗпП України/.
Закон України Про Національну поліцію №580-VIII від 02 липня 2015 року /далі - Закон №580-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин/ визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Згідно зі статтею 60 Закону №580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 92 Закону №580-VIII встановлено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Відповідно до статті 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 31) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 161 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 181 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються.
Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.
За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів.
Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до частин сьомої, восьмої, дев'ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року.
Поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку.
Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.
За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Частинами першою та другою статті 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджені наказом МВС України №260 від 06 квітня 2016 року /далі - Порядок №260, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин/, визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі здобувачам вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції (далі - здобувачі), закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі - ЗВО).
Пунктом 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзацами сьомим та восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Враховуючи таке правове регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України та особу не може бути позбавлено такого права.
Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону №580-VIII, а саме: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, відповідно до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів, відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється, та у разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції, за бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік. Законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.01.2021 у справі №160/10875/19, та у постановах Верховного Суду від 04.02.2021 у справі №160/5393/19, від 31.03.2021 у справі №320/3843/20, від 26.05.2021 у справі №360/1362/20, від 24.06.2021 у справі №520/8054/2020.
Матеріалами справи встановлено, що наказом від 18.02.2019 №348 о/с по особовому складу ОСОБА_1 поновлено на службі в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника сектору дільничних інспекторів міліції Черкаського РВ УМВС України в Черкаській області з 07.11.2015 року.
Наказом від 18.02.2019 №348 о/с по особовому складу ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ в запас ЗС України за п. 64 «Г» (через скорочення штатів).
Наказом від 22.09.2016 №552о/с по особовому складу ОСОБА_1 призначено дільничним офіцером поліції.
Правові висновки щодо затримки здійснення розрахунку при звільненні Позивача за період з 06.11.2015 по 22.09.2016 вже були предметом розгляду у справі №823/133/16, відповідно до якого, зазначено: «..суд враховує час вимушеного прогулу з дня винесення наказу про звільнення 06.11.2015 по дату призначення дільничним офіцером, а саме - 22.09.2016. Таким чином, кількість робочих днів з 06.11.2015 по 22.09.2016 становить 219 днів, середня заробітна плата за вказаний період становить 58 503,66 грн.».
Так, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2019 року зобов'язано Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 58 503,66 грн. (п'ятдесят вісім тисяч п'ятсот три грн.) 66 коп.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області щодо затримки здійснення розрахунку при звільненні зі служби в органах внутрішніх справ майора міліції ОСОБА_1 , суд зазначає, що вказана обставила була предметом розгляду Верхового Суду у справі №580/2427/19.
Так Постановою Верхового Суду від 24.12.2021 року у справі №580/2427/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області зазначено: «..У постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Отже, компенсація за затримку розрахунку при звільненні, передбачена законодавством про працю, стосується сум, належних особі саме станом на день звільнення.
Як слідує зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 , протиправну бездіяльність відповідача він убачає у тому, що виплата по заборгованості середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу була здійснена у два етапа шляхом зарахування безготівкових коштів на картковий рахунок позивача 28 лютого та 15 липня 2019 року, тобто із затримкою у 1027 днів, адже днем його звільнення є 21 вересня 2016 року.
Водночас, окреслений позивачем середній заробіток за час вимушеного прогулу був присуджений на його користь рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2019 року у справі № 823/133/16 про скасування наказу відповідача від 06 листопада 2015 року № 312 о/с та поновлення позивача на роботі.
Відтак, зазначені кошти не є сумою, що належала до виплати ОСОБА_1 станом на день звільнення - 21 вересня 2016 року».
Згідно з ч.1 ст. 9 Закону №2262-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин звільнення позивача 13.04.2018) у разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Матеріали справи свідчать, що позивач перебував на службі в органах МВС України та при звільненні зі служби мав календарну вислугу років 21 рік, 04 місяці, 15 днів.
Частиною 6 ст.9 Закону №2262-ХІІ передбачено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, у разі повторного їх звільнення зі служби одноразова грошова допомога, передбачена цією статтею, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.
Кабінетом Міністрів України для забезпечення реалізації норм Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" прийнята постанова 17.07.1992 №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" (далі Постанова КМУ №393).
Аналогічні положення передбачені у пункті 10 Постанови КМУ №393 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин звільнення позивача 13.04.2018) відповідно до якої військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби: які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Згідно з абзацом 7 п.10 Постанови КМУ №393 зазначеним в абзаці першому цього пункту військовослужбовцям, поліцейським і особам рядового і начальницького складу: які звільняються із служби повторно, одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, що при попередньому звільненні не набули право на отримання такої допомоги.
Відтак, відповідно до наказу №312 від 06.11.2015 Позивачу виплачено вихідну допомогу по вислузі 20 років 6 місяців 1 день, тобто на момент звільнення позивачу підлягає до виплати вихідна допомога за 1 рік, відповідно до п. 10 Постанови № 393 від 17.07.1992.
Постановою від 7 листопада 2007 р. № 1294 регулюється упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб.
Пунктом 1 Постанови № 1294 встановлено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Оскільки грошове забезпечення ОСОБА_1 відповідно до наказу на звільнення та довідки УМВС України в Черкаській області від 21.09.2019 року № 206, становило:
посадовий оклад - 970,00 грн.;
оклад за спеціальним званням - 125,00 грн.;
надбавка за вислугу років (35%) - 383,25 грн.;
надбавка за виконання особливо важливих завдань (50%) - 739,13 грн.;
премія (0%) - 0,00 грн.;
разом - 2 217, 38 грн.
Отже вихідна допомога при звільненні = 2217,38*1рік*50%=1108,69.
Компенсація за 30 днів невикористаної відпустки = (2 217,38*12:1365)*30 = 2 187,00 грн.
Отже, враховуючи, що судом встановлено відсутність протиправної бездіяльності з боку відповідача, які стосуються здійснення неналежного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , суд не вбачає підстав для задоволення позову.Кінець форми
Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування заявлених позовних вимог та заперечень проти них, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, сторонами суду не наведено та не надано.
При цьому щодо решти доводів сторін слід зазначити, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі с, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність свого рішення, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що особі, що не є суб'єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову - судовий збір поверненню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 9, 77, 139, 243, 243-246 КАС України, суд, -
У задоволенні позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лиска І.Г.