Справа № 646/2486/26
№ провадження 1-кп/646/892/2026
12 березня 2026 року м. Харків
Основ'янський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судових засідань ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження №62025170020020503 від 05.12.2025 за обвинуваченням:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Суми, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, одруженого, військовослужбовця військової служби за мобілізацією, на момент вчинення кримінального правопорушення перебував на посаді старшого водія 3 гранатометного відділення гранатометного взводу (автоматичних гранатометів станкових АГС-17) роти вогневої підтримки батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ, на даний час перебуває на посаді командира автомобільного відділення роти безпілотних систем спеціального призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ, учасника бойових дій, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,-
у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України,-
за участю сторін кримінального провадження:
сторони обвинувачення - прокурора ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_3 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду старшого водія 3 гранатометного відділення гранатометного взводу (автоматичних гранатометів станкових АГС-17) роти вогневої підтримки батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною радою України, у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який на теперішній час продовжено.
Відповідно до вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України солдат ОСОБА_3 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов'язки та бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших. Крім цього, згідно вищевказаних положень нормативно-правових актів, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ст. 28 Статуту внутрішньої служби єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
За ст. 29 Статуту внутрішньої служби за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців.
Відповідно до ст. 30 Статуту внутрішньої служби начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника.
Згідно зі ст. 31 Статуту внутрішньої служби начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Як вбачається з ст. 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, За своїми військовими званнями начальниками є: військовослужбовці сержантського і старшинського складу - для військовослужбовців рядового складу однієї з ними військової частини; військовослужбовці молодшого офіцерського складу - для військовослужбовців молодшого сержантського і старшинського складу однієї з ними військової частини та військовослужбовців рядового складу; майори, капітани 3 рангу, підполковники, капітани 2 рангу - для військовослужбовців рядового, молодшого і старшого сержантського і старшинського складу; полковники, капітани 1 рангу, бригадні генерали, коммодори, генерал-майори, контр-адмірали, генерал-лейтенанти, віце-адмірали - для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу та молодшого офіцерського складу; генерали, адмірали - для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу, молодшого та старшого офіцерського складу.
Відповідно до ст. 37 Статуту внутрішньої служби військовослужбовець після отримання наказу відповідає: "Слухаюсь" і далі виконує його. Військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.
Відповідно до ст. 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів.
Відповідно до ст. 6 Дисциплінарного статуту право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати.
Відповідно до п. 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення), право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам органів військового управління, з'єднань, військових частин, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Однак, солдат ОСОБА_3 , під час проходження військової служби на посаді старшого водія 3 гранатометного відділення гранатометного взводу (автоматичних гранатометів станкових АГС-17) роти вогневої підтримки батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ, 04.09.2024 вирішив стати на злочинний шлях, та діючи умисно, в умовах воєнного стану, вчинити непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника.
Так, 04.09.2024 першим заступником командира 5 боп 1 броп - начальником штабу військової частини майором ОСОБА_5 вишикувано особовий склад військової частини НОМЕР_1 , в тому числі солдата ОСОБА_3 , поблизу АДРЕСА_3 з метою доведення бойового розпорядження командира 5 боп 1 броп НГУ №40.
Під час шикування першим заступником командира 5 боп 1 броп - начальником штабу військової частини майором ОСОБА_5 в усному порядку доведено бойове розпорядження командира 5 боп НОМЕР_2 броп НГУ №40 до підлеглого ОСОБА_3 , відповідно до якого, останній мав посилити позиції СП «КОЛО» та СП «КВАДРАТ» за відповідними координатами.
Однак, солдат ОСОБА_3 , будучи невдоволеним наказом відповідно до якого, останній мав посилити позиції СП «КОЛО» та СП «КВАДРАТ» за відповідними координатами, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи, що він зобов'язаний виконувати наказ начальника та маючи об'єктивну можливість його виконати, відкрито відмовився виконувати наказ начальника - бойове розпорядження командира 5 боп 1 броп НГУ №40, а саме 04.09.2024, перебуваючи поблизу АДРЕСА_3 , в присутності особового військової частини НОМЕР_1 та першого заступника командира 5 боп 1 броп - начальника штабу військової частини майора ОСОБА_5 , відкрито відмовився виконувати наказ начальника - бойовий наказ, відповідно до якого ОСОБА_3 мав посилити позиції СП «КОЛО» та СП «КВАДРАТ» за відповідними координатами, чим підірвав боєготовність та боєздатність військової частини НОМЕР_1 .
У подальшому, особовий склад військової частини НОМЕР_1 направився для виконання бойового розпорядження командира 5 боп 1 броп НГУ №40, а солдат ОСОБА_3 , залишився поблизу АДРЕСА_3 .
Такі дії ОСОБА_3 кваліфікуються за ч. 4 ст. 402 КК України - непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою провину у вчиненні кримінального правопорушення при обставинах, як вони викладені в обвинувальному акті, визнав про те, що 04.09.2024 першим заступником командира 5 боп 1 броп - начальником штабу військової частини майором ОСОБА_5 вишикувано особовий склад військової частини НОМЕР_1 , в тому числі і його, поблизу АДРЕСА_3 з метою доведення бойового розпорядження командира 5 боп 1 броп НГУ №40. Під час шикування першим заступником командира 5 боп 1 броп - начальником штабу військової частини майором ОСОБА_5 в усному порядку доведено бойове розпорядження командира 5 боп 1 броп НГУ №40, відповідно до якого він мав посилити позиції СП «КОЛО» та СП «КВАДРАТ» за відповідними координатами, водночас ОСОБА_3 відкрито відмовився через моральну неготовність виконувати наказ начальника - бойове розпорядження командира 5 боп 1 броп НГУ №40 та залишився поблизу АДРЕСА_3 .
Враховуючи те, що ОСОБА_3 визнав себе винним повністю і не оспорює викладені в обвинувальному акті обставини скоєного кримінального правопорушення, правильно розуміє зміст цих обставин, не наполягає на дослідженні інших доказів по кримінальному провадженню, немає сумніву в добровільності та істинності позиції обвинуваченого, суд, за згодою учасників судового розгляду, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин у справі, які ніким не оспорюються, обмежившись показаннями обвинуваченого і дослідженням матеріалів кримінального провадження в частині даних, що характеризують його особу. Суд роз'яснив учасникам судового розгляду застосування та наслідки ч. 3 ст. 349 КПК України.
Показання обвинуваченого відповідають обставинам та пред'явленому йому обвинуваченню.
Суд вважає винним обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, за яке він підлягає покаранню.
Вирішуючи питання про міру покарання, суд враховує характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, обставини, що впливають на його покарання.
ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, яке є тяжким злочином відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України.
Обставинами, що пом'якшують покарання, в силу ст. 66 КК України, для обвинуваченого є визнання вини, щире каяття.
Обставин, що обтяжують покарання, в силу ст. 67 КК України, для обвинуваченого судом не встановлено.
Дослідженням даних про особу обвинуваченого встановлено наступне.
ОСОБА_3 одружений, зі слів обвинуваченого, має на утриманні двох малолітніх дітей, раніше не судимий. Відповідно до службової характеристики займаній посаді відповідає, за місцем проходження військової служби характеризується позитивно, до виконання поставлених завдань відноситься відповідально. Згідно з медичною характеристикою за місцем несення військової служби має задовільний стан здоров'я, 22.08.2024-27.08.2024 звертався за медичною допомогою у зв'язку з отриманою вибуховою травмою. Є учасником бойових дій.
До суду надійшло клопотання з військової частини НОМЕР_1 НГУ, згідно з якою командування військової частини НОМЕР_1 НГУ просило суд не застосовувати до ОСОБА_3 покарання, пов'язане з позбавленням волі.
Обираючи обвинуваченому вид та міру покарання, суд відповідно до вимог ст. 65 КК України, бере до уваги ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, фактичні обставини його вчинення та наслідки, характер діяння, форму й ступінь вини, також мотивацію вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого. При цьому, реалізуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, а також, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, має бути відповідним до скоєного, тобто необхідним та достатнім для виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться у п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання, суд в кожному випадку і щодо кожного засудженого, який визнається винним у вчиненні злочину, повинен дотримуватися вимог ст. 65 КК України, а саме: враховувати характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу засудженого та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, оскільки саме через останні реалізується принцип законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, фактичні обставини його вчинення та ненастання тяжких наслідків, дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують та відсутність обставин, що обтяжують покарання, суд дійшов висновку про можливість призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції частини відповідної статті Особливої частини КК України.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину, так як категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.
Водночас, враховуючи викладене вище, визнання вини обвинуваченим, його щире каяття, а також те, що обвинувачений має міцні соціальні зв'язки, на утриманні двох малолітніх дітей, вперше вчинив кримінальне правопорушення, за місцем проходження військової служби характеризується позитивно, позицію прокурора та командування військової частини, де проходить військову службу обвинувачений, суд вважає за можливе застосувати до ОСОБА_3 положення ст. 75 КК України, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки, передбачені п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до командира (начальника) військової частини (органів військового управління, військових навчальних закладів, установ, організацій) за місцем проходження військової служби; повідомляти командира (начальника) військової частини (органів військового управління, військових навчальних закладів, установ, організацій) за місцем проходження військової служби про зміну місця проживання.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.
Судові витрати та речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 349, 368, 370, 373-376 КПК України, суд,
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.402 КК України та призначити йому покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного йому покарання, якщо він протягом іспитового строку 1 (одного) року не скоїть нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.
На підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України, ч. 1 ст. 163 КВК України та Порядку здійснення командирами (начальниками) військових частин (установ) контролю за поведінкою військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням, затвердженого Наказом Міністерства оборони України №337 від 17.09.2020, покласти на ОСОБА_3 такі обов'язки:
1) періодично з'являтися для реєстрації до командира (начальника) військової частини (органів військового управління, військових навчальних закладів, установ, організацій) за місцем проходження військової служби;
2) повідомляти командира (начальника) військової частини (органів військового управління, військових навчальних закладів, установ, організацій) за місцем проходження військової служби про зміну місця проживання.
Згідно з ч. 4 ст. 76 КК України командиру (начальнику) військової частини (органів військового управління, військових навчальних закладів, установ, організацій) за місцем військової служби здійснювати нагляд за військовослужбовцем ОСОБА_3 протягом встановленого іспитового строку.
Прокурору та обвинуваченому копію вироку вручити негайно після його проголошення, учасникам судового провадження, які не були присутні під час проголошення вироку суду - направити його копію.
Вирок може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду через Основ'янський районний суд міста Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення, а ОСОБА_3 - з моменту вручення йому копії вироку в той же строк.
Вирок не може бути оскаржено в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано не доцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. В іншому разі вирок набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційного суду, якщо його не буде скасовано.
Головуючий: ОСОБА_1