Справа № 646/1431/26
Провадження № 3/646/437/2026
12 березня 2026 року м. Харків
Суддя Основ'янського районного суду міста Харкова Серпутько Д.Є., розглянувши матеріали адміністративної справи, які надійшли з Управління патрульної поліції у Харківській області Департаменту патрульної поліції про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Азербайджану, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
12.02.2026 року на адресу суду від Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції надійшли матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №584964, 06.02.2026 року о 20 годині 49 хвилин, за адресою м. Харків, вул. Силікатна, 13 ОСОБА_1 керував тз з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: звужені зіниці, які не реагують на світло, порушення мови, порушення координації рухів. Від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння в закладі охорони здоров'я КНП ХОР ОКНЛ у лікаря нарколога водій відмовився. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 ПДР України. Дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 1 ст. 130 КУпАп.
Неодноразово викликуваний в судове засідання як особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі через публікацію оголошень на веб-порталі "Судова влада України", ОСОБА_1 , жодного разу не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомив, клопотань не подавав.
Неявка в судове засідання ОСОБА_1 , належним чином повідомленого про час та місце судового розгляду, є його волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь в судовому розгляді справи та інших процесуальних прав.
Відповідно до ст. 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Також, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, практика якого застосовується судами як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. ОСОБА_1 в протоколі було повідомлено про розгляд справи в Основ'янському районному суді міста Харкова, що свідчить про його обізнаність стосовно складення відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення та подальший судовий розгляд справи.
Приймаючи до уваги, що судом вжито всіх необхідних заходів для забезпечення участі ОСОБА_1 у судовому засіданні, клопотань про відкладення розгляду справи від останнього не надходило, причини його неявки до суду визнано неповажними, враховуючи, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення не є обов'язковою, а також беручи до уваги вказану практику Європейського суду з прав людини, суд вважає за можливе провести розгляд справи у його відсутність.
Суд дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов до наступного.
У відповідності до ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до вимог статті 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з'ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, суд, з урахуванням вимог ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Положеннями ст.ст. 7, 254, 279 КУпАП визначено, що суд здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення та вирішує питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності лише в межах протоколу про адміністративне правопорушення складеного щодо неї.
У відповідності до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП настає за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Отже, обов'язковою ознакою правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, є керування транспортним засобом особою, яка перебуває у стані сп'яніння або відмова особи від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353, встановлений Правилами дорожнього руху, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306.
Згідно з п. 1.1 Правил дорожнього руху України вони, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Відповідно до п. 1.9 Правил дорожнього руху України, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язанні знати і неухильно дотримуватися вимог цього закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Відповідно до п. 1.3 Правил дорожнього руху України, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Відповідно до п. 2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Дана позиція повністю відповідає усталеній позиції ЄСПЛ, практика якого згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, використовується судами як джерело права. Так, у рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
В даному випадку, це стосується обов'язку водія пройти огляд на стан сп'яніння у відповідності до встановленого порядку, процедура якого визначена положеннями ст. 266 КУпАП, Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 року № 1103 (Далі - Порядок) та Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України № 1452/735 від 09.11.2015 року (Далі - Інструкція).
Так, відповідно до п. 2 розділу І Інструкції - огляду на стан сп'яніння, підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану, що наведені у п. 3 та 4 цього ж розділу.
Ознаками наркотичного сп'яніння, згідно з п. 4 розділу І Інструкції є наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп'яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота) зокрема: порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці, а саме стану наркотичного сп'яніння притаманні такі ознаки як: звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови, почервоніння обличчя або неприродна блідість.
Відповідно до п. 12 розділу ІІ вказаної Інструкції, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я.
Враховуючи обов'язковість проведення лабораторних досліджень на визначення наркотичного засобу або психотропної речовини (пункт 7 розділу ІІІ зазначеної вище інструкції), водій у разі незгоди з виявленими у нього співробітником поліції ознаками та, відповідно, таким станом (перебування у стані наркотичного сп'яніння), має пройти огляд на стан сп'яніння у найближчому закладі охорони здоров'я.
Відмова особи, яка керує транспортним засобом від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у медичному закладі, тобто від проходження огляду відповідно до встановленого порядку, є окремим правопорушенням, що також слідує з положень п. 8 вище вказаного Порядку, та у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
В своєму рішенні від 29.06.2007 по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O'Halloran and Francis v. the United Kingdom), заяви № 15809/02 і № 25624/02) ЄСПЛ наголосив, що «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання транспортним засобом є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти транспортними засобами та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі».
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
Керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись.
Отже, при наявності у особи яка керувала транспортним засобом ознак алкогольного/наркотичного сп'яніння, як і відмова такої особи від проходження медичного огляду на стан сп'яніння є підставою для притягнення її до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП.
Як вбачається з доданих до матеріалів справи відеозаписів фіксації правопорушення, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 повідомляв працівників поліції про те, що він є військовослужбовцем, зазначав, що працівники поліції не мають права його зупиняти у зв'язку з його статусом військовослужбовця, та просив викликати ВСП. Крім того, ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння, зазначивши, що такий огляд, на його думку, має проводитися виключно працівниками ВСП.
З огляду на викладене, суд зазначає наступне.
Адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 130 КУпАП, може бути вчинено в таких формах: 1) керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, 2) передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів; 3) відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Частиною першою статті 172-20 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за такі діяння: 1) розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів на території військових частин, військових об'єктів; 2) появу таких осіб на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння; 3) виконання ними обов'язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння; 4) відмову таких осіб від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.
З наведеного випливає, що діяння, передбачені частиною першою статті 130 КУпАП, крім передачі керування транспортним засобом, охоплюються об'єктивною стороною правопорушення, передбаченого статтею 172-20 цього Кодексу, у формах виконання військовослужбовцями обов'язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння та відмови від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, але лише за умови, якщо такі діяння вчинені військовослужбовцем безпосередньо під час виконання обов'язків військової служби.
Суб'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП, є будь-яка осудна особа, яка керує транспортним засобом у віці, з якого настає адміністративна відповідальність, а передбаченого статтею 172-20 - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст під час проходження зборів на території військових частин, військових об'єктів.
Згідно із частиною дев'ятою статті 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військовослужбовці - це особи, які проходять військову службу.
Частиною четвертою статті 24 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); 4) під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою; 5) під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Разом з тим ст. 15 КУпАП визначає відповідальність військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів, за вчинення адміністративних правопорушень. Так, за вчинення військових адміністративних правопорушень військовослужбовці, а також військовозобов'язані та резервісти під час проходження зборів несуть відповідальність, передбачену главою 13-Б цього Кодексу, за умови, якщо ці правопорушення не тягнуть за собою кримінальну відповідальність. За порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, зазначені особи несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.
Глава 13-Б цього кодексу визначає як військове адміністративне правопорушення серед іншого виконання військовослужбовцем обов'язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння, а також відмова таких осіб від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння ( ч. 1 статті 172-20 КУпАП).
Згідно ч. 1-2, 9 ст. 266-1 КУпАП військовозобов'язані та резервісти під час проходження зборів, а також військовослужбовці Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Огляд військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, виконують обов'язки військової служби або перебувають на території військових частин, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром (начальником) військової частини (установи, організації, підприємства, закладу, підрозділу), іншого утвореного відповідно до законів України військового формування, а також правоохоронного органу спеціального призначення, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.
Огляд військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.
Таким чином, передбачена зазначеною статтею процедура проходження огляду на стан сп'яніння застосовується щодо військовослужбовців ЗСУ, які виконують обов'язки військової служби або перебувають на території військових частин і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.
Однак, будучи неодноразово викликаним у судові засідання як особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, а саме на 19.02.2026, 03.03.2026 та 12.03.2026, у тому числі шляхом розміщення оголошень на веб-порталі «Судова влада України», ОСОБА_1 жодного разу до суду не з'явився. При цьому в матеріалах справи відсутні докази того, що останній дійсно є військовослужбовцем та що під час його зупинки працівниками поліції 06.02.2026 він виконував обов'язки військової служби. Будь-яких доказів на підтвердження зазначених обставин ОСОБА_1 до суду також не надав.
Питання стосовно кваліфікації діяння військовослужбовця та порядку проведення його огляду на стан сп'яніння вирішується судом у кожному конкретному випадку з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
У разі невстановлення судом факту виконання військовослужбовцем обов'язків військової служби під час керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, або відмови від проходження огляду на стан сп'яніння дії військовослужбовця мають кваліфікуватися за статтею 130 КУпАП, а його огляд на стан сп'яніння має здійснюватися за правилами статті 266 цього Кодексу.
На підставі викладеного судом не встановлено порушень порядку проведення огляду ОСОБА_1 на стан сп'яніння відповідно до ст. 266 КУпАП та Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої 11 листопада 2015 року. Крім того порушень конституційних прав, свобод та інтересів громадян, які могли б вплинути на допустимість доказів у справі, судом також не встановлено.
Отже, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, підтверджується наступними доказами, які відповідно до ст. 251 КУпАП є доказами у справі про адміністративне правопорушення: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №584964 від 06.02.2026 року; довідкою; направленням водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 06.02.2026; відеозаписом та рапортом.
Крім того, згідно рапорту інспектора 2 взводу 2 роти 2 батальону УПП в Х/о ДПП лейтенанта поліції Крикуна О.Г. на водія ОСОБА_1 також був складена постанова ЕНА № 6625057 за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП - порушення вимог законодавства щодо використання номерних знаків транспортних засобів.
Суд також враховує, що відповідно до довідки інспектора ВАП УПП в Харківській області ДПП лейтенанта поліції Бурикіної В., згідно облікових даних «Інформаційний портал Національної поліції України», ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - не отримував посвідчення водія.
Із системного аналізу положень ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII, а також Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року № 340, можна дійти висновку, що правова природа додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної частини статей 126, 130 КУпАП, і полягає у забороні керувати транспортними засобами.
Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті будь-якого стягнення, передбаченій ст. 23 КУпАП. У контексті розглядуваного питання особливої уваги набуває досягнення мети стягнення щодо запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом.
Так, внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення водія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров'я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров'ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями.
При цьому, суд звертає увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випаду є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення.
Підхід щодо неможливості призначення додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету стягнення, а відтак враховуючи зазначене, особі, яку визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною частиною статей 126, 130 КУпАП, суд може призначити додаткове стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення адміністративного правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.
Досліджені обставини, норми Кодексу України про адміністративні правопорушення та Правил дорожнього руху України свідчать про наявність в діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Протокол про адміністративне правопорушення, відеозапис не містять розбіжностей, а інші матеріали справи підтверджують фактичні обставини справи.
Складення протоколу про адміністративне правопорушення та фіксування технічними засобами адміністративного правопорушення відбувалося у відповідності до вимог КУпАП, права особи, відносно якої було складено протокол, працівниками поліції порушені не були, що зафіксовано за допомогою технічних засобів відеофіксації та підтверджується дослідженими судом доказами.
За таких обставин у суду відсутні підстави ставити під сумнів вказані вище докази, які надані працівниками поліції на підтвердження вини ОСОБА_1 .
Суд, аналізуючи викладене вище, вважає, що вина водія ОСОБА_1 доведена та повністю знайшла своє підтвердження, оскільки останнім порушено вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України та вчинено адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до вимог ст. 23 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Тому суд, враховуючи характер та обставини вчиненого правопорушення, дані про особу ОСОБА_1 , з метою виховання і запобігання вчиненню останнім нових правопорушень, вважає за необхідне накласти на нього адміністративне стягнення в межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавлення права керування транспортними засобами на строк один рік.
Відповідно до ст. 40-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, ставка судового збору складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 665 грн 60 коп.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 130, 283, 284 КУпАП, суддя,
Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накласти на нього стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок, на користь держави, отримувач коштів ГУК у Харківськ обл/Харківобл/21081300, код отримувача 37874947, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), р/р UA168999980313020149000020001, код класифікації доходів бюджету: 21081300, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п'ять) гривень 60 копійок, отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код отримувача ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106.
Згідно ч. 2 ст. 317-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом після набрання законної сили рішенням суду про позбавлення цього права.
Роз'яснити, що штраф має бути сплачений правопорушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Документ, що підтверджує сплату штрафу, або його копія не пізніше трьох робочих днів після закінчення строку, передбаченого частиною першою статті 307 КУпАП, надсилається правопорушником до органу (посадовій особі), який виніс постанову про накладення цього штрафу.
У разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 КУпАП, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного КУпАП та зазначеного у постанові про стягнення штрафу.
Строк пред'явлення постанови до виконання 3 (три) місяці.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення до Харківського апеляційного суду через Основ'янський районний суд міста Харкова.
Постанова набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на її оскарження, та може бути пред'явлена до виконання протягом трьох місяців.
Суддя Д.Є. Серпутько