справа № 631/554/25
провадження № 2/631/223/26
про залишення позовної заяви без руху
12 березня 2026 року селище Нова Водолага
Нововодолазький районний суд Харківської області у складі судді Трояновської Т. М. розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої на підставі ордеру про надання правничої (правової допомоги) допомоги серії АХ № 1262889 від 26 травня 2025 року діє адвокат Крицина Юлія Олександрівна, з використанням підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи звернулась до Нововодолазького районного суду Харківської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , укладений 14 січня 2020 року на підставі Договору про укладення шлюбу, засвідченого ОСОБА_3 , нотаріусом з реєстрації актів цивільного стану в місті Каїр (Єгипет), відомості про який внесено в реєстр актів цивільного стану під номером 163.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття провадження у справі, суд виходить з приписів статті 55 Конституції України, які обумовлюють, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Згідно з частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Реалізація особою права на звернення до суду здійснюється шляхом дотримання визначеної процесуальним законом процедури (порядку) захисту порушених прав, яка передбачає виконання чітких та передбачуваних вимог Цивільного процесуального кодексу України щодо форми, змісту позовної заяви, документів, які додаються до неї.
Статтями 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України визначено вимоги до змісту та форми позовної заяви, документів, що додаються до позовної заяви, обов'язок дотримання яких покладається на позивача.
При вирішенні питання щодо відкриття провадження у справі, проаналізувавши фактичні обставини позову, їх правову кваліфікацію, характер спірних правовідносин та предмет захисту, з'ясовано, що позов подано без додержання вимог, викладених у статтях 43, 175 та 177 Цивільного процесуального кодексу України.
При цьому суд враховує позиції, викладені Верховним Судом у постановах від 20 січня 2021 року у справі з єдиним унікальним № 9901/258/20, від 23 лютого 2023 року у справі з єдиним унікальним № 990/70/22 та від 08 листопада 2023 року у справі з єдиним унікальним № 120/969/23, за якими позивач (заявник) складає та подає до суду позовну заяву, і саме на нього покладено процесуальним законодавством обов'язок її належного оформлення. Розгляд позовної заяви, яка складена без дотримання передбачених Цивільним процесуальним кодексом України вимог, не передбачений положеннями процесуального законодавства.
Так, відповідно до частини 3 статті 175 Цивільного процесуального кодексу України позовна заява повинна містити:
1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти;
3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;
4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;
5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;
6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору;
7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;
8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи;
10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Перевіривши форму та зміст позовної заяви ОСОБА_1 судом встановлено, що у вищевказаному позові позивачем зазначено останню відому адресу перебування відповідача по справі - ОСОБА_2 як АДРЕСА_1 .
За загальним правилом підсудності - позови пред'являються в той місцевий суд, територіальна юрисдикція якого поширюється на територію, де відповідач має місце проживання чи перебування, якщо відповідач фізична особа.
Так, згідно з частиною 1 статті 27 Цивільного процесуального кодексу України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
За правилами альтернативної підсудності, встановленими частинами 2 статті 28 Цивільного процесуального кодексу України позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтись за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатись за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.
При цьому як визначено у частинах 9 та 10 статті 28 Цивільного процесуального кодексу України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи). Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред'являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні.
Частиною 6 статті 187 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
З метою отримання інформації щодо місця реєстрації (проживання) відповідача, ОСОБА_2 , у відповідності до частини 6 статті 187 Цивільного процесуального кодексу України, судом було зроблено запит до Центру надання адміністративних послуг Нововодолазької селищної ради Харківської області, Головного управління Державної міграційної служби у Харківській області та до Державної міграційної служби України.
Згідно відповіді, наданої Центром надання адміністративних послуг Нововодолазької селищної ради Харківської області вбачається, що інформація про реєстрацію місця проживання громадянина ОСОБА_2 на території Нововодолазької селищної ради відсутня.
Відповідно до інформації, отриманої від Головного управління Державної міграційної служби у Харківській області, місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території Харківської області не зареєстроване.
Як повідомила Державна міграційна служба України, за наявною в Державній міграційній службі інформацією, місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не встановлено.
Крім того, в порядку, передбаченому частиною 8 статті 187 Цивільного процесуального кодексу України, з Єдиного державного демографічного реєстру, сформованого засобами підсистеми ЕСІТС «Електронний суд», судом отримано відповідь № 2190448, згідно якої відомості ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутні.
З огляду на вищевикладене встановити місце реєстрації або проживання відповідача не видалось за можливе. Крім того, із наданих позивачем документів не встановлено, що ОСОБА_2 мав місце проживання на території України.
У частині 1 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У даному випадку відповідачем у справі є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є громадянином Арабської Республіки Єгипет.
Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (стаття 497 Цивільного процесуального кодексу України).
У міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.
Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суди України відповідно до вимог статей 2, 3 та 497 Цивільного процесуального кодексу України повинні керуватися нормами Закону України № 2709 - ІV від 23 червня 2005 року «Про міжнародне приватне право» та нормами відповідних міжнародних договорів.
Порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, регламентується нормами Закону України № 2709-ІV від 23 червня 2005 року «Про міжнародне приватне право» (далі - Закон України «Про міжнародне приватне право»), стаття 2 якого встановлює, що цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, як:
1) визначення застосовуваного права;
2) процесуальна правоздатність і дієздатність іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб;
3) підсудність судам України справ з іноземним елементом;
4) виконання судових доручень;
5) визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів.
Таким чином, вказаний Закону під приватноправовими відносинами розуміє відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи, а під іноземним елементом - ознаку, яку характеризує приватноправові відносини, що ним регулюються, та виявляється в одній або кількох з таких форм:
-хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;
-об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;
-юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави (пункти 1 і 2 частини 1статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Положеннями статей 60 та 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.
Правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином. Припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.
Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є (частина 1 статті 16 Закону України «Про міжнародне право»).
При цьому пунктами 2 та 7 статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» регламентовано, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України.
Зі змісту позовної заяви судом встановлено, що ОСОБА_1 , яка є громадянкою України вказала останнє відоме місце проживання відповідача ОСОБА_2 , який є громадянином Арабської Республіки Єгипет, своє зареєстроване місце проживання, проте вказані відомості жодним чином не підтвердженні.
Відповідно до частин 1 та 6 статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
У статті 3 Закону України № 1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги; місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Водночас, ураховуючи, що позов пред'явлено до фізичної особи - іноземного елемента, необхідно врахувати вимоги Закону, яким визначено правові підстави проживання (перебування) іноземця на території України.
Правові підстави перебування іноземця на території України регламентовано Законом України № 3773-VІ від 22 вересня 2011 року «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», у пунктах 7 - 10, 17 та 18 частини 1 статті 1 якого визначено наступне: іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні; іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом; іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, - іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку; іноземці та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, або якщо строк їх тимчасового проживання на території України продовжено в установленому порядку, якщо інше не встановлено законом; посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні; посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Сукупний аналіз наведених положень закону вказує на те, що доказом законного місця проживання або перебування іноземця на території України є посвідка на тимчасове або постійне місце проживання чи перебування на території України протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України.
Дослідивши позовну заяву та додані до неї документи судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази, які б давали змогу встановити зареєстроване місце проживання чи перебування відповідача, ОСОБА_2 , на території, на яку поширюється юрисдикція Нововодолазького районного суду Харківської області, тому, з огляду вищевикладеним, позивачу по справі необхідно надати докази на підтвердження місця реєстрації, проживання чи перебування відповідача по справі ОСОБА_2 , на території, на яку поширюється, юрисдикція Нововодолазького районного суду Харківської області.
Крім того, відсутність даних про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання або місце перебування чи місцезнаходження майна відповідача унеможливлює в подальшому здійснити належний виклик останнього у судове засідання для участі у розгляді справи.
Тому позивачу слід уточнити відомості та надати докази щодо останнього відомого зареєстрованого місця проживання або перебування чи місцезнаходженням майна відповідача на території України та на території, на яку поширюється юрисдикція Нововодолазького районного суду Харківської області, а також докази щодо можливості застосування правил альтернативної підсудності, й на виконання приписів пункту 2 частини 3 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України зазначити реєстраційний номер облікової картки платника податків відповідача (якщо такі відомості про реєстраційний номер облікової картки платника податків позивачу відомі).
Крім того, як убачається з матеріалів справи, позовна заява ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої на підставі ордеру про надання правничої (правової допомоги) допомоги серії АХ № 1262889 від 26 травня 2025 року діє адвокат Крицина Юлія Олександрівна, надійшла до суду з використанням підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
У відповідності до приписів частини 1, 4 та 8 статті 14 Цивільного процесуального кодексу України, у судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система.
Єдина судова інформаційно-комунікаційна система. Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі в порядку, визначеному цим Кодексом.
Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, подає процесуальні та інші документи, письмові та електронні докази, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням кваліфікованого електронного підпису або засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», якщо інше не визначено цим Кодексом
Положеннями частин 5, 6 та 7 статті 43 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Відповідно до пунктів 24 та 29 розділу ІІІ Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої Ради Правосуддя № 1845/0/15-21 від 17 серпня 2021 року (далі Положення про ЄСІТС), підсистема «Електронний суд» - підсистема ЄСІТС, що забезпечує можливість користувачам у передбачених законодавством випадках відповідно до наявних технічних можливостей підсистеми ЄСІТС реалізованого функціоналу створювати та надсилати в електронному вигляді процесуальні чи інші документи до суду, інших органів та установ у системі правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи.
Таким чином, законодавцем надано сторонам та учасникам справи альтернативне право звернення до суду з позовними та іншими заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами в електронній формі (з обов'язковою реєстрацією офіційної електронної адреси (Електронного кабінету) та підписанням вказаних документів власним електронним підписом) або в паперовій формі (з обов'язковим скріпленням вказаних документів власноручним підписом учасника справи (його представника).
Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 9901/335/20 (провадження № 11-361заі20) та від 01 липня 2021 року у справі №9901/76/21 (провадження №11-137заі21).
Водночас, відповідно до частини 1 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. У разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивач зобов'язаний додати до позовної заяви доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.
Отже, у разі направлення сторонами (учасниками) справи позовних та інших заяв, скарг та інших визначених законом процесуальних документів в електронній формі та підписанням вказаних документів власним електронним підписом, така сторона (учасник) справи відповідно до частини 1 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України та пункту 29 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС, зобов'язана надати доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів листом з описом вкладення або доказ надсилання до Електронних кабінетів інших учасників справи поданих до суду документів.
Разом з тим, стороною позивача до матеріалів позовної заяви не долучено доказів надсилання копії позовної зави та копій всіх доданих до неї документів, що подані до суду листом з описом вкладення відповідачу по справі, ОСОБА_2 , або доставлення їх до електронного кабінету останнього як користувача підсистеми «Електронний суд».
Окрім цього, суд звертає увагу, що відповідно до частини 4 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви документи, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
За загальними правилами цивільного судочинства судовий збір належить до судових витрат, які несуть суди усіх рівнів, коли розглядають позовну заяву, апеляційну, касаційну скарги чи заяву про перегляд судових рішень Верховним Судом.
При цьому судовий збір як складова судових витрат виконує компенсаційну, превентивну і соціальну функції.
Обов'язок осіб, які звертаються до суду, сплачувати судовий збір - це процесуальний обов'язок, визначений нормами процесуального права.
Відповідно до приписів частини 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Таким спеціальним законом є Закон України № 3674-VI від 08 липня 2011 року «Про судовий збір» , стаття 3 якого визначає, що судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення тощо.
У статті 4 Закону України № 3674-VI від 08 липня 2011 року «Про судовий збір» зазначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з пунктами 1 та частини 2 статті 4 Закону України № 3674-VI від 08 липня 2011 року «Про судовий збір» за подання до суду фізичною особою або фізичною особою - підприємцем позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка була подана фізичною особою, ставка судового збору складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Водночас частиною 3 статті 4 Закону України № 3674-VI від 08 липня 2011 року «Про судовий збір» встановлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Статтею 7 Закону України від 19 листопада 2024 року № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 1 січня 2025 року встановлений прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб в сумі 3028 гривень 00 копійок, а тому за подання до суду цієї позовної заяви позивач повинна була б сплатити судовий збір у розмірі 968 гривень 96 копійок.
Проте, дослідивши копії документів долучених до позовної заяви, судом встановлено, що стороною позивача не надано до позову документу про сплату судового збору у встановленому розмірі та порядку або документу, який б підтверджував існування підстав для звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до закону.
Крім того, положеннями статті 95 Цивільного процесуального кодексу України врегульовано питання надання письмових доказів. Вказана норма права передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Проте, в порушення приписів статті 95 Цивільного процесуального кодексу України, позивачем до позовної заяви надані копії письмових доказів, які в порядку, встановленому чинним законодавством України, не засвідчені та у позовній заяві не зазначено про наявність у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, а також деякі фотокопії доказів є нечитабельними.
Відтак, враховуючи вищенаведене, позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки подана з порушенням вимог статтей 43, 175 та 177 Цивільного процесуального кодексу України.
Перелічені недоліки позовної заяви унеможливлюють вирішення питання про відкриття провадження у справі та подальший розгляд справи й ухвалення законного та обґрунтованого рішення.
Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (стаття 16 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України у рішенні № 9-зп від 25 грудня 1997 року офіційно розтлумачив цю норму та зазначив, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.
Положеннями частини 4 статті 10 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» та від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України», право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб те ресурсів суспільства та окремих осіб. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальної заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Отже, доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений, зокрема, Цивільним процесуальним кодексом України.
Як вже зазначалося вище, вимоги щодо змісту та форми позовної заяви визначені статтями 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України.
При цьому, якщо подана позовна заява не відповідає таким вимогам, у частині 1 статті 185 Цивільного процесуального кодексу України законодавець передбачив механізм залишення позовної заяви без руху задля забезпечення позивачу можливості у встановлений судом строк усунути недоліки позовної заяви, що забезпечує можливість вважати її такою, що подана у день її первинного подання та прийняття її судом до розгляду.
Залишення позовної заяви без руху - це тимчасовий захід, який застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання, визначеного Цивільним процесуальним кодексом України.
В даному випадку, подана позовна заява не відповідає вимогам пункту 2 частини 3 статті 175 й частинам 1 та 4 статті 177, а також статті 43 та частини 2 статті 95 Цивільного процесуального кодексу України, у зв'язку з чим підлягає залишенню без руху відповідно до статті 185 Цивільного процесуального кодексу України, враховуючи наступне.
Відповідно до частини 1 статті 185 Цивільного процесуального кодексу України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (частина 2 статті 185 Цивільного процесуального кодексу України).
За таких обставин, суд доходить висновку, що подана позовна заява не відповідає вимогам, які зазначені у статті 43, частині 2 статті 95, пункті 2 частини 3 статті 175 та частин 1 та 4 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України й вважає за необхідне залишити її без руху, надавши позивачу десятиденний строк, який відраховувати із дня вручення копії даної ухвали, для усунення вищевказаних недоліків.
Спосіб усунення недоліків позовної заяви полягає у зазначені відомостей та надані на їх підтвердження доказів щодо місця реєстрації, проживання, перебування чи місцезнаходження майна відповідача на території України, вказівки реєстраційного номеру облікової картки платника податків відповідача (якщо такі відомості про реєстраційний номер облікової картки платника податків позивачу відомі); наданні доказів надсилання відповідачу листом з описом вкладення копії позовної заяви та копіями даних до неї документів або доставлення їх до електронного кабінету останнього як користувача підсистеми «Електронний суд»; наданні документу, що підтверджує сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документу, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, а також наданні належним чином засвідчених копій письмових доказів у читабельному вигляді.
Крім того, слід за необхідне попередити позивача, що в разі не усунення порушень закону, допущених при подачі позовної заяви до встановленого законом строку, позовна заява буде вважатися не поданою та повернута позивачу.
Також суд звертає увагу позивача на приписи частини 5 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України, яка передбачає, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 3, 10, 14, 43, 95, 175, 177, частиною 1 статті 185, статтями 258 - 261, 353, 497 Цивільного процесуального кодексу України,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - залишити без руху.
Повідомити позивача про необхідність усунення зазначених недоліків протягом десяти днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору у повному обсязі, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усуне недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Копію ухвали надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню в апеляційному порядку, окремо від рішення суду, не підлягає. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Т. М. Трояновська