Справа № 569/18483/25
11 березня 2026 року Рівненський міський суд
Рівненської області
в особі судді - Ковальова І.М.
при секретарі - Білецькій А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради про розірвання шлюбу, визначення місця проживання малолітніх дітей з матір'ю,-
В Рівненський міський суд Рівненської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради про розірвання шлюбу, визначення місця проживання малолітніх дітей з матір'ю.
В судовому засіданні представник позивачки заявлені позовні вимоги повністю підтримала з підстав, викладених у позовній заяві, просить суд їх задоволити та
розірвати шлюб між позивачкою та відповідачем, визначити місце проживання малолітніх дітей сторін - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір'ю.
В судовому засіданні відповідач заявлені позовні вимоги позивачки визнав повністю та не заперечив проти їх задоволення.
В судове засідання представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Служба у справах дітей Виконавчого комітету Рівненської міської ради не з'явився. Про день та час розгляду справи повідомлявся завчасно та належним чином судовою повісткою. Причин своєї неявки суду не повідомив, заяв чи клопотань про перенесення судового розгляду справи до суду не подавав.
Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та подані сторонами письмові докази по справі, суд прийшов до наступного висновку.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України § 23).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
Судом встановлено, що позивач та відповідач перебувають у зареєстрованому шлюбі з 05 листопада 1999 року.
Дана обставина підтверджується дослідженим в судовому засіданні свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 виданим 05 листопада 1999 року відділом реєстрації актів громадянського стану м.Рівне з якого вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 одружились 05 листопада 1999 року, про що зроблено запис за №1412. Прізвища після одруження: чоловіка ОСОБА_6 , дружини ОСОБА_6 .
Відповідно до ч.1 ст.110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Відповідно до ст.111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Відповідно до ст.112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, а також те, що в судовому засіданні було встановлено, що шлюбні відносини між позивачкою та відповідачем фактично припинені, вони мають різні погляди на життя, неодноразові спроби примирень бажаних результатів не дали, позивача прийшла до остаточного висновку про розірвання шлюбу оскільки вважає, що шлюб існує лише формально, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам позивачки, що має істотне значення, відповідач в судовому засіданні заявлені вимоги визнав, тому суд вважає, що позовні вимоги в частині розірвання шлюбу є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Від шлюбу сторони мають двох малолітніх дітей - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Дана обставина підтверджується дослідженими в судовому засіданні:
свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 виданим 15 січня 2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції з якого вбачається, що ОСОБА_7 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в місті Рівне Рівненська область Україна, про що було складено відповідний актовий запис №112. Батьками записані: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;
свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 виданим 17 травня 2016 року Рівненським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Рівненській області з якого вбачається, що ОСОБА_8 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 в місті Рівне Рівненська область Україна, про що було складено відповідний актовий запис №1263. Батьками записані: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, чи здійснюються вони державними, приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними або законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, має бути наданий такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя (ураховуючи при цьому права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, що відповідають за неї за законом), і для цього використовують всі відповідні законодавчі й адміністративні заходи.
Зазначене узгоджується із правовою висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14- 327цс18).
У п.6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
Із системного тлумачення пункту 1 статті 3, статті 9 Конвенції, частин другої, третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», статті 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.
Отже, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо необхідно дотримуватися принципу забезпечення найкращих інтересів дітей, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ч.1 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Відповідно до ч.1,2 ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
В судовому засіданні відповідач не заперечив щодо визначення місця проживання малолітніх дітей разом з матір'ю.
Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги позивача в частині визначення місця проживання малолітніх дітей сторін - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір'ю є обґрунтованими, доведеними, визнаними відповідачем та такими, що підлягають до задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки при подачі позову позивачкою було сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 грн. за позовні вимоги про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей, рішення прийнято на її користь, тому даний судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,12,81,141,263,264,265,268,273,354 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради про розірвання шлюбу, визначення місця проживання малолітніх дітей з матір'ю - задоволити.
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрований 05 листопада 1999 року відділом реєстрації актів громадянського стану м.Рівне, актовий запис №1412 - розірвати.
Визначити місце проживання малолітніх дітей сторін - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір'ю.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрованого АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрованої АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 понесені судові витрати по справі, а саме сплачений судовий збір в розмірі 2422,40 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрована АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4
Третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, м.Рівне, вул.Шевченка, 45
Суддя Рівненського
міського суду І.М.Ковальов