с-ще Зарічне
12 березня 2026 року Справа № 561/198/26
Суддя Зарічненського районного суду Рівненської області Дідик А. В., розглянувши матеріали, які надійшли від ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , непрацюючого, паспорт НОМЕР_1 , за ознаками правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення ЧЦП № 335981 від 22 лютого 2026 року, прикордонним нарядом "Група реагування" на відстані 5300 м від ЛДКУ, об 18:00 год. було затримано гр. ОСОБА_1 , який мав намір незаконно перетнути Державний кордон України поза пунктом пропуску, чим порушив вимоги ст. 9 Закону України "Про Державний кордон України", тобто вчинив правопорушення, відповідальність за яке, передбачена ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.
У судове засідання ОСОБА_1 , не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений. В матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 в якій він просить справу розглядати без його участі, вину у вчиненому правопорушенні визнає. Суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності порушника, оскільки відповідно до ст.268 КУпАП при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 204-1 КУпАП присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не є обов'язковою.
Суд, дослідивши матеріали справи дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 , відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, виходячи з наступного.
Завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення, згідно зі ст. 245 КУпАП, є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи з дотриманням процесуальної форми її розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе при наявності в її діях складу адміністративного правопорушення.
Як встановлено судом гр. ОСОБА_1 , о 18 год. 00 хв. 22 лютого 2026 р. був виявлений та затриманий прикордонним нарядом Група реагування" на відстані 5300 м. від лінії Державного кордону України, за спробу незаконного перетину Державного кордону України поза пунктом пропуску без проходження прикордонно-митного контролю. Своїми діями ОСОБА_1 , порушив вимогист. 9 Закону України «Про державний кордон» від 04.11.1991 року.
Відповідальність за ч. 1 ст. 204-1 КУпАП настає у разі перетинання або спроби перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.
За ті самі дії, вчинені групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, настає відповідальність за ч.2 ст.204-1 КУпАП.
Згідно з вимогами ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Оцінюючи докази у сукупності, суд керується положеннями ст. ст. 251, 252 КУпАП.
Проте матеріали справи не містять належних та допустимих доказів у підтвердження того, що правопорушення мало місце в дійсності.
Згідно фабули протоколу відсутні відомості проте, що правопорушення ОСОБА_1 , вчиннялося у групі осіб або останній був підданий адміністративному стягненню протягом року.
Протокол про адміністративне правопорушення, не є самостійним беззаперечним доказом вини особи, тому обставини викладені у ньому, повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у ньому.
Рішенням Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року № 5-рп/2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що у наведених положеннях Кодексу визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.
У п.1 ст.11 Загальної декларації прав людини, у п.2 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, у п.2 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, у принципі 36 Зводу принципів захисту всіх осіб, у ст. 62 Конституції України закріплено одне з найважливіших положень демократичної, правової держави презумпцію невинуватості, згідно з якою особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути притягнута до відповідальності, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення; обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Зміст принципу «поза розумним сумнівом» сформульований у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України», відповідно до якого доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає із зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення. Отже, докази повинні бути настільки переконливими, що сумнівів при розгляді справи не повинно бути, а якщо вони є, то повинні тлумачитись тільки на користь особи, відносно якої вирішується питання щодо притягнення до відповідальності.
У справі відсутні належні, допустимі та достатні докази, які б підтверджували наявність у діях ОСОБА_2 , складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.
У відповідності п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд,
Провадження у справі про адміністративне правопорушення передбачене ч. 2 ст. 204-1 КУпАП щодо ОСОБА_1 , закрити за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена особою, яка притягнута до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником шляхом подання апеляційної скарги через Зарічненський районний суд Рівненської області до Рівненського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку її оскарження.
Суддя А.В. Дідик