24 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 333/5300/22
провадження № 51-3265 км 25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
в режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6 ,
особи, стосовно якої кримінальне
провадження закрито, ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 15 травня 2025 року стосовно
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
який народився та зареєстрований:
АДРЕСА_1 , фактично проживає:
АДРЕСА_2 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Комунарський районний суд м. Запоріжжя вироком від 04 грудня 2024 року засудив ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами, на підставі ст. 75 КК звільнив від його відбування з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 цього Кодексу.
Запорізький апеляційний суд ухвалою від 15 травня 2025 року скасував вирок суду першої інстанції та закрив кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК у зв'язку з відсутністю в його діянні складу цього кримінального правопорушення.
Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
30 серпня 2022 року приблизно о 08:40 ОСОБА_7 керував автомобілем «ЗАЗ-110247», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на проїзній частині вул. Культурної від вул. Олександра Говорухи в напрямку вул. Дослідна станція в м. Запоріжжі в межах смуги для свого руху.
В цей же час ОСОБА_8 керував автомобілем «СКС PGO-42ПП», реєстраційний номер НОМЕР_2 (на синьому фоні), на вищевказаній ділянці дороги позаду автомобіля під керуванням ОСОБА_7 в попутному з ним напрямку.
У подальшому ОСОБА_8 виїхав на смугу зустрічного руху, виконуючи обгін транспортного засобу «ЗАЗ-110247», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
ОСОБА_7 , знаходячись на регульованому світлофором перехресті вулиць Культурної та Таманської при увімкненому зеленому сигналі світлофора, перед виконанням маневру лівого повороту, в порушення вимог п.10.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, змінив напрямок свого руху ліворуч, виїхав на смугу зустрічного руху, по якій вже тривалий час рухався автомобіль «СКС PGO-42ПП» під керуванням ОСОБА_8 , внаслідок чого між вказаними транспортними засобами відбулося зіткнення.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) потерпілий ОСОБА_8 отримав тяжкі тілесні ушкодження.
Допущене ОСОБА_7 вищезазначене порушення вимог ПДР знаходиться в причинному зв'язку з подією цієї ДТП.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Прокурор, не погодившись із ухвалою апеляційного суду через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, подав касаційну скаргу, в якій просить її скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи вирок суду першої інстанції:
- не врахував того, що саме невиконання ПДР ОСОБА_7 призвело до ДТП;
- не встановив обставин, які б свідчили про те, що допущені ОСОБА_8 порушення ПДР створили аварійну ситуацію, через яку ОСОБА_7 зі свого боку був вимушений порушити ці правила;
- фактично встановив інші обставини у цьому кримінальному провадженні, а також надав певним доказам іншу оцінку, ніж ту, яку дав суд першої інстанції, фактично зменшивши комплекс даних, які характеризують механізм розвитку ДТП;
- попри повторне дослідження, жодним чином не надав оцінки висновкам експертів № 168-24 від 26 лютого 2024 року та № 10191 від 10 серпня 2023 року, які містять суперечливі висновки щодо причинного зв'язку між порушеннями ПДР у діях ОСОБА_7 та наслідками, що настали;
- не зважив на те, що наявні в матеріалах кримінального провадження докази підтверджують винуватість ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК.
На касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_6 подав письмові заперечення з доповненнями, в яких, наводячи відповідні обґрунтування, просив залишити ухвалу суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_7 без зміни, а скаргу прокурора - без задоволення.
Крім того, в цьому ж письмовому запереченні захисник висловив клопотання про передачу кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав доводи касаційної скарги, просив скасувати оскаржуване судове рішення та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Щодо клопотання захисника про передачу кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду заперечив.
ОСОБА_7 та його захисник заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора, просили залишити оскаржуване рішення без зміни. Клопотання про передачу кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду підтримали.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 5 ст. 434-1 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК) суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати таке кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Захисник ОСОБА_6 у поданому письмовому запереченні на касаційну скаргу прокурора висловив клопотання про передачу кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Проте колегія суддів уважає, що клопотання захисника ОСОБА_6 про передачу кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Судучерез виключну правову проблему, яка полягає у відсутності єдиного підходу до тлумачення та застосування п. 10.1 ПДР, необхідно залишити без задоволення, оскільки захисник не навів кількісних і якісних показників, які свідчать про її наявність та про те, що така передача необхідна для забезпечення розвитку права і формування єдиної правозастосовчої практики.
Положеннями ст. 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Сторона обвинувачення в поданій касаційній скарзі покликається на істотне порушення приписів кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при розгляді кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 судом апеляційної інстанції.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, а неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність є, зокрема, незастосування судом закону, який підлягає застосуванню (ч. 1 ст. 412, п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК).
Вимогами ст. 370 КПК встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 КПК, ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. У разі скасування або зміни судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали (ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК).
При цьому, у випадку встановлення судом апеляційної інстанції обставин, передбачених ст. 284 КПК, рішення про скасування обвинувального вироку та закриття кримінального провадження, передбачене ст. 417 цього Кодексу, має бути належним чином вмотивоване, а такі висновки суду мають бути підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими в суді апеляційної інстанції.
Статтею 62 Конституції України передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Пунктами 15, 16 ч. 1 ст. 7 і статтями 22, 23 КПК передбачено принципи змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості та безпосереднього дослідження доказів.
Обов'язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, - на потерпілого, що передбачено ч. 1 ст. 92 КПК.
Водночас суд відповідно до ст. 94 КПК за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для підтвердження висунутого особі обвинувачення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність у діянні складу кримінального правопорушення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, Комунарський районний суд м. Запоріжжя вироком від 04 грудня 2024 року визнав ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, а саме в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяли потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, та призначив відповідне покарання.
Свої висновки щодо винуватості ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК суд першої інстанції обґрунтував показаннями потерпілого ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , експертів ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та фактичними даними, що містяться в письмових доказах, зміст яких детально викладений у вироку.
Не погоджуючись із вироком, захисник звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, допущене під час досудового слідства та судового розгляду, що призвело до безпідставного засудження ОСОБА_7 , просив скасувати оскаржуване судове рішення, кримінальне провадження - закрити у зв'язку з відсутністю в діянні його підзахисного складу кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 286 КК. Крім того, просив суд апеляційної інстанції дослідити докази у кримінальному провадженні в порядку ч. 3 ст. 404 КПК.
Запорізький апеляційний суд ухвалою від 15 травня 2025 року скасував вирок суду першої інстанції та закрив кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК у зв'язку з відсутністю в його діянні складу цього кримінального правопорушення.
Як убачається з мотивувальної частини ухвали, суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали кримінального провадження, дослідивши письмові докази у справі, дійшов таких висновків:
- суд першої інстанції, в цілому правильно встановивши обставини справи, дав їм неправильну правову оцінку;
- у діях ОСОБА_7 відсутній причинний зв'язок з настанням ДТП.
Так, частиною 2 статтею 286 КК передбачено відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, якщо вони спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження.
Основним безпосереднім об'єктом зазначеного кримінального правопорушення є безпека руху й експлуатації автомобільного та деяких інших видів транспорту, перелік яких поданий у примітці до ст. 286 КК, а його додатковим обов'язковим об'єктом - життя та здоров'я особи.
Об'єктивна сторона цього правопорушення включає такі обов'язкові ознаки: 1) діяння; 2) обстановку; 3) наслідки; 4) причинний зв'язок між діянням і наслідками.
Водночас необхідно враховувати, що у випадках, коли передбачені ст. 286 КК суспільно небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту двома або більше водіями транспортних засобів, суди повинні з'ясувати характер порушень, який допустив кожен із них, а також чи не було причиною порушення правил одним водієм їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної події та її наслідків. При цьому треба мати на увазі, що за певних умов виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила ПДР вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, котра керувала транспортним засобом.
Причинний зв'язок в автотранспортних злочинах відрізняється тим, що він встановлюється не між діями водія та наслідками, що настали, а між порушеннями ПДР та відповідними наслідками. Кримінальна відповідальність особи, яка порушила ПДР вимушено, виключається через створення аварійної ситуації іншою особою, яка була учасником дорожнього руху.
Під час апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції, взявши до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року (справа № 628/956/17), правильно зазначив, що ст. 286 КК є бланкетною, а тому для встановлення ознак об'єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого цією статтею, потрібно проаналізувати ті нормативно-правові акти, які унормовують правила безпеки руху й експлуатації транспорту, насамперед ПДР, і які були допущені особою, котра керувала транспортним засобом у момент ДТП.
Так, колегія суддів суду апеляційної інстанції встановила, що 30 серпня 2022 року на регульованому світлофором перехресті вулиць Культурної і Таманської в м. Запоріжжі відбулась ДТП за участі двох водіїв - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які допустили порушення ПДР, а саме:
- ОСОБА_7 - п. 10.1 ПДР, виконуючи маневр повороту ліворуч, який полягав у перетині зустрічної смуги руху, не переконався в безпечності виконуваного маневру, виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення з автомобілем «СКС PGO-42ПП» під керуванням водія ОСОБА_8 ;
- ОСОБА_8 - п. 14.6 «а» ПДР, виконав маневр обгону на перехресті.
Водночас суд апеляційної інстанції зважив на вимоги п. 14.6 «а» ПДР, відповідно до якого обгін на перехресті категорично заборонено, а також висновок експерта № КСЕ-19/108-22/10403 від 16 вересня 2022 року, згідно з яким у дорожньо-транспортній ситуації, що розглядається:
- дії водія ОСОБА_8 не відповідали вимогам пунктів 12.4, 12.9 «б», 14.6 «а» ПДР. Невідповідність його дій вимогам п. 14.6 «а» ПДР знаходиться в причинному зв'язку з подією даної ДТП;
- дії водія ОСОБА_7 не відповідали вимогам п.10.1 ПДР, що знаходиться в причинному зв'язку з подією даної ДТП;
- технічна можливість водія ОСОБА_8 уникнути дорожньо-транспортної пригоди залежала від виконання ним вимог п.14.6 «а» ПДР;
- технічна можливість водія ОСОБА_7 уникнути дорожньо-транспортної пригоди залежала від виконання ним вимог п.10.1 ПДР.
Крім того, суд апеляційної інстанції проаналізував і досліджені в судовому засіданні: протоколи огляду місця ДТП зі схемою, огляду флеш-накопичувача «Samsung» від 21 жовтня 2022 року, відеозапис із реєстратора автомобіля «СКС PGO-42ПП», відповідно до яких водій ОСОБА_7 рухався на автомобілі «ЗАЗ-110247» в межах своєї смуги руху проїзної частини, яка має по одній смузі руху в кожному напрямку. Наближаючись до регульованого світлофором перехрестя вулиць Культурної та Таманської, ОСОБА_7 з метою виконання маневру повороту ліворуч, який полягав у перетині зустрічної смуги руху, завчасно увімкнув покажчик лівого повороту та почав виконувати вказаний маневр. ОСОБА_8 тривалий час рухався позаду автомобіля ОСОБА_7 , перебуваючи на попутній та зустрічних смугах одночасно. Виїхав ОСОБА_8 на смугу зустрічного руху лише в межах перехрестя, коли ОСОБА_7 вже здійснював маневр повороту ліворуч і автомобіль під його керуванням вже був розташований під певним кутом по відношенню до напрямку руху автомобіля під керуванням ОСОБА_8 .
За результатом досліджених та проаналізованих доказів, суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції про те, що саме невиконання ОСОБА_7 п. 10.1 ПДР перебуває в причинному зв'язку з виникненням суспільно небезпечних наслідків дорожньої пригоди за наявності заборони у водія ОСОБА_8 на виконання обгону на перехресті, оскільки ОСОБА_7 в даному випадку не був зобов'язаний виходити з можливості грубого порушення ПДР іншим водієм, він не передбачав і не мав можливості передбачити те, що коли він буде здійснювати маневр повороту ліворуч, в цей час автомобіль «СКС PGO-42ПП» під керуванням водія ОСОБА_8 буде здійснювати обгін його автомобіля на зустрічною смугою руху.
Водночас суд апеляційної інстанції, зваживши на те, що:
- ОСОБА_7 здійснював дозволений маневр, завчасно увімкнувши покажчик лівого повороту, з огляду на встановлену беззастережну заборону обгону на перехресті;
- ОСОБА_8 жодним чином не позначив своїх намірів щодо його руху на дорозі, тривалий час рухався на попутній та зустрічній смугах одночасно, не увімкнув покажчик повороту ліворуч;
- відповідно до положень п. 1.4 ПДР кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці правила,
дійшов висновку про те, що обвинувачений мав обґрунтовані підстави розраховувати на додержання ПДР потерпілим, а відтак у даному випадку кримінальна відповідальність ОСОБА_7 за ст. 286 КК виключається.
При цьому суд апеляційної інстанції не переоцінив доказів, досліджених судом першої інстанції, та не встановив інших фактичних обставин кримінального правопорушення, лише надав цим обставинам іншу правову оцінку.
Апеляційний розгляд, на переконання колегії суддів, був проведений з дотриманням вимог КПК, а постановлена ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 цього Кодексу.
Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.
Керуючись статтями 434-1, 434-2, 441, 442 КПК, Суд
постановив:
клопотання захисника ОСОБА_6 про передачу кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 на розгляд Великої Палати Верховного Суду залишити без задоволення.
Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Запорізького апеляційного суду від 15 травня 2025 року стосовно ОСОБА_7 - без зміни.
Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3