05 березня 2026 року
м. Київ
справа № 581/4/24
провадження № 51-4054 км 25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Липоводолинського районного суду Сумської області від 05 березня 2024 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 21 липня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023200470000943, за обвинуваченням
ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Панасівка Липоводолинського району Сумської області та жителя цього АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 Кримінального кодексу України(далі - КК).
Обставини справи
Липоводолинський районний суд Сумської області вироком від 05 березня 2024 року ОСОБА_7 визнав винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 КК, і призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
За обставин, детально викладених у вироку, ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що 02 листопада 2023 рокувін, діючи умисно, будучи військовозобов'язаним, як офіцер запасу, який перебуває на військовому обліку, і будучиобмежено придатним за станом здоров'я до військової служби та обізнаним про його призов під час мобілізації, з метою ухилення від призову на військову службу, без поважних причин, порушуючи вимоги статті 65 Конституції України, положення законів України «Про військовий обов'язок та військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» й Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію», не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що на АДРЕСА_2 , для відправки до військової частини НОМЕР_1 і про причини своєї неявки не повідомив, тим самим ухилився від військової служби під час мобілізації, на особливий період.
Сумський апеляційний суд ухвалою від 21 липня 2025 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишив без задоволення, а вирок місцевого суду стосовно нього - без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення і звільнити ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності на підставі статті 48 КК у зв'язку зі зміною обстановки. На його думку, оскільки ОСОБА_7 з 01 вересня 2025 року добровільно мобілізувався та проходить військову службу в Збройних Силах України, то перестав бути суспільно небезпечним, а його діяння, кваліфіковане судами попередніх інстанцій за статтею 336 КК, втратило суспільну небезпечність.
Також захисник зазначає про те, що ОСОБА_7 і його захисник бажали брати участь під час апеляційного розгляду, але суд апеляційної інстанції незаконно позбавив сторону захисту такої можливості, розглянувши кримінальне провадження за їх відсутності, внаслідок чого, на його думку, порушено права ОСОБА_7 на захист. При цьому стверджує, що 21 липня 2025 року до апеляційного суду було направлено електронною поштою заяву про відкладення розгляду кримінального провадження у зв'язку з проходженням ОСОБА_7 лікування, на підтвердження чого до заяви додано консультативний висновок спеціаліста. Проте апеляційний суд не звернув уваги на таку заяву. Вважає, що суд апеляційної інстанції істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, а тому на підставі пункту 1 частини першої статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК) оскаржувана ухвала підлягає скасуванню. Вказане узгоджується з практикою Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеною в постановах від 16 грудня 2020 року (справа № 214/5587/17), від 17 квітня 2023 року (справа № 450/2232/22), від 18 червня 2025 року (справа № 202/1969/23).
Позиції учасників судового провадження
Захисник під час судового розгляду уточнив вимоги касаційної скарги і зазначив, що доводи про те, що суд апеляційної інстанції, порушуючи приписи кримінального процесуального закону, здійснив судове провадження за відсутності ОСОБА_7 та його захисника, не підтримує. Проситьскасувати судові рішення та звільнити ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності на підставі статті 48 КК у зв'язку зі зміною обстановки.
Прокурор заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника і просила залишити оскаржувані судові рішення без зміни.
Оцінка Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку про таке.
Згідно зі статтею 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При цьому відповідно до частини другої статті 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості й правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 за статтею 336 КК у касаційній скарзі не оспорюється.
Стосовно доводів про звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності на підставі статті 48 КК
Згідно з вимогами частини першої статті 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 284 КПК кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Положеннями частини першої статті 285 КПК визначено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Згідно зі статтею 44 КК особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом.
У статті 48 КК встановлено, що особу, яка вперше вчинила кримінальний проступок або нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов'язаних з корупцією, порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час кримінального провадження внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.
Так, сторона обвинувачення обвинувачувала ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 КК, а саме в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Вироком Липоводолинського районного суду Сумської області від 05 березня 2024 року, залишеним без змін ухвалою Сумського апеляційного суду від 21 липня 2025 року, ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та звільнити ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності на підставі статті 48 КК у зв'язку зі зміною обстановки.
При цьому зазначає, що ОСОБА_7 з 01 вересня 2025 року добровільно мобілізувався та проходить військову службу в Збройних Силах України, внаслідок чого перестав бути суспільно небезпечним, а його діяння, кваліфіковане судами попередніх інстанцій за статтею 336 КК, втратило суспільну небезпечність.
Твердження захисника про застосування вказаної норми не ґрунтується на вимогах закону, оскільки не містить жодних даних, які би свідчили про те, що вчинене засудженим кримінальне правопорушення перестало бути суспільно небезпечним.
У зазначеній статті передбачено дві самостійні підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності: втрата суспільної небезпечності внаслідок зміни обстановки на час розслідування чи розгляду справи в суді або діянням, або особою, яка його вчинила.
При цьому слід розрізняти зміну обстановки в широкому розумінні, тобто соціальних, економічних, політичних, духовних, міжнаціональних, воєнних, міжнародних, природних, організаційних, виробничих та інших процесів у масштабах країни, регіону, області, міста, району, підприємства, установи, організації, й у вузькому - тобто об'єктивних (зовнішніх) умов життя, в яких перебувала особа на час вчинення злочину та які значною мірою позначалися на її суспільній небезпечності.
Для застосування статті 48 КК необхідно встановити, що після вчинення певного злочину обстановка змінилася таким чином, що вчинене діяння вже не є суспільно небезпечним. Особу можна визнати такою, що перестала бути суспільно небезпечною, у разі, коли вона сама або обстановка навколо неї зазнала таких змін, що унеможливлюють вчинення нею нового злочину.
Особу може бути визнано такою, що перестала бути суспільно небезпечною, у разі, коли вона сама або обстановка навколо неї зазнали таких змін, що унеможливлюють вчинення цією особою нового злочину. Такі зміни умов життєдіяльності повинні мати позитивний характер, дієво впливати на її поведінку і з великою долею ймовірності свідчити про те, що ця особа не вчинятиме в майбутньому кримінально караних діянь. У результаті таких змін у житті істотно змінюється морально-юридична оцінка особи, у зв'язку із чим втрачається доцільність застосування до неї заходів кримінально-правового впливу. Вказане узгоджується з позицією, викладеною в постанові Суду від 13 квітня 2023 року (справа № 157/1091/22).
Збереження суспільної небезпечності вчиненого злочину на момент розгляду справи в суді не перешкоджає застосуванню статті 48 КК у разі, коли у зв'язку зі зміною обстановки особа, яка вчинила злочин, перестала бути суспільно небезпечною.
Для встановлення того, що на час розгляду справи в суді обстановка змінилася, необхідно з'ясувати не тільки те, яка обстановка існувала під час вчинення кримінального правопорушення, а й те, у чому саме полягає її зміна на час розгляду справи.
Так, у державі діє воєнний стан, введений на території України Указом Президента України за від 24 лютого 2022 року № 64/2022. Його дія неодноразово продовжувалася указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» і триває на цей час, тому відсутні підстави стверджувати про втрату суспільної небезпечності внаслідок зміни обстановки на час розслідування чи розгляду справи в суді, оскільки продовжує діяти воєнний стан та не скасовано загальної мобілізації військовозобов'язаних.
Крім того, колегія судів наголошує, що, як зазначено в постанові Суду від 19 березня 2024 року (справа № 676/4559/22), суспільна небезпека кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 КК, полягає в тому, що мобілізація - це комплекс заходів, які здійснюються в державі з метою переведення органів державної влади, місцевого самоврядування та деяких інших органів на функціювання в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України чи інших військових формувань - на організацію і штати воєнного часу. Ефективно дати відсіч нападникам на країну чи виконати зобов'язання зі спільної оборони від агресора без швидкої і своєчасної мобілізації неможливо. Тому ухилення від призову до Збройних Сил України із числа військовозобов'язаних громадян під час воєнних дій, які розпочалися або передбачаються, створює загрозу для безпеки держави у сфері оборони.
У цьому провадженні установлено, що на час вчинення кримінального правопорушення, час ухвалення рішення судом першої інстанції, а також на час апеляційного провадження, триває збройна агресія проти України, що потребує постійного здійснення мобілізаційних заходів для надання збройної відсічі зовнішній агресії. Отже, відсутні підстави для висновку про втрату суспільної небезпечності самим вчиненим діянням.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 02 листопада 2023 року ОСОБА_7 , будучи військовозобов'язаним, як офіцер запасу, який перебуває на військовому обліку, і будучи обмежено придатним за станом до військової служби та обізнаним про його призов під час мобілізації, з метою ухилення від призову на військову службу, без поважних причин, порушуючи вимоги статті 65 Конституції України, положення законів України «Про військовий обов'язок та військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» й Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію», не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що на АДРЕСА_2 , для відправки до військової частини НОМЕР_1 і про причини своєї неявки не повідомив, тим самим ухилився від військової служби під час мобілізації, на особливий період.
Отже, встановлено, що кримінальне правопорушення ОСОБА_7 вчинив 02 листопада 2023 року, а мобілізувався він і почав проходити військову службу в Збройних Силах України з 01 вересня 2025 року, тобто майже через два роки від моменту вчинення кримінального правопорушення. Тобто такі його дії не співвідносяться з вимогами статті 48 КК та не свідчить про зміну обстановки.
Також Суд звертає увагу, що матеріали кримінального провадження не містять будь-яких даних, які би свідчили про зміну обстановки, не зазначено про це і в касаційній скарзі. Сторона захисту, яка була присутня під час розгляду кримінального провадження судом касаційної інстанції, не надала жодних документів, які би підтверджували, що обстановка змінилася таким чином, що унеможливлює вчинення ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, а скоєне діяння вже не може розглядатися як суспільно небезпечне.
Ураховуючи викладене, Суд не вбачає підстав для звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності на підставі статті 48 КК у зв'язку зі зміною обстановки.
Згідно зі статтею 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Більш суворий вид покарання із числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до статті 50 КК, покарання не має на меті завдання фізичних страждань або приниження людської гідності, а повинно бути необхідним і достатнім для виправлення особи.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, районний суд, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, за результатами перегляду вироку стосовно ОСОБА_7 , обираючи останньому покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, який згідно зі статтею 12 КК є нетяжким, дані про особу засудженого, який має постійне місце проживання, на обліку в лікаря-нарколога та психіатра не перебуває, до кримінальної відповідальності раніше не притягувався, за місцем роботи характеризується позитивно, працює тренером-викладачем у дитячо-юнацькій спортивній школі, неодружений, та врахував надані в досудовій доповіді відомості про низьку ймовірність ризику вчинення обвинуваченим повторно кримінального правопорушення.
На момент касаційного розгляду склалася ситуація, що засуджений ОСОБА_7 після набрання вироком законної сили добровільно вступив до лав Збройних Сил України, що підтверджується матеріалами справи.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Призначене засудженому покарання у виді реального позбавлення волі не відповідає принципу пропорційності, який є складовою принципу верховенства права та застосовується у кримінальному судочинстві.
Суд звертає увагу, що фактичне проходження військової служби під час воєнного стану свідчить про переоцінку засудженим власної поведінки, усвідомлення значущості конституційного обов'язку щодо захисту держави та робить ізоляцію його від суспільства невиправданою та надмірною.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що будь-яке втручання держави у права особи повинно відповідати вимозі пропорційності, тобто бути необхідним у демократичному суспільстві. Під час призначення та виконання покарання національні суди повинні враховувати індивідуальні обставини справи та поведінку особи після вчинення правопорушення, оскільки це є важливим елементом оцінки справедливості кримінально-правової реакції держави.
Ізоляція від суспільства особи, яка фактично виконує військову службу та бере участь у захисті держави, не відповідає цій вимозі та суперечить цілям кримінального покарання.
За правилами статті 75 КК в разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, ураховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може звільнити вказану особу від відбування заходу примусу з випробуванням, вмотивувавши належним чином своє рішення.
Відповідно до вимог частини 2 статті 433 КПК суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого.
Враховуючи мету покарання, яка полягає в тому, щоб досягти виправлення засудженого, а також запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так й іншими особами, зважаючи на те, що кримінальне правопорушення ОСОБА_7 вчинив уперше, на тяжкість злочину (є нетяжким), довідку командира військової частини НОМЕР_2 , за відомостями якої ОСОБА_7 з 01 вересня 2025 року перебуває на військовій службі у вказаній частині, Суд вважає, що обставини цього конкретного кримінального провадження, які підлягають врахуванню, і додержання принципу співмірності та індивідуалізації покарання є підставами для висновку про можливість досягти мети заходу примусу зі звільненням ОСОБА_7 відповідно до статті 75 КК від відбування покарання, призначеного за статтею 336 цього Кодексу.
З огляду на викладене судові рішення в частині форми реалізації кримінальної відповідальності підлягають зміні.
Керуючись статтями 433, 438, 441, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Вирок Липоводолинського районного суду Сумської області від 05 березня 2024 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 21 липня 2025 року стосовно ОСОБА_7 в порядку статті 433 КПК в частині призначеного покарання змінити.
На підставі статті 75 КК звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.
Відповідно до пунктів 1 і 2 частини першої статті 76 КК зобов'язати ОСОБА_7 в період іспитового строку періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
У решті судові рішення залишити без зміни.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3