06 березня 2026 року
м. Київ
справа № 753/18043/25
провадження № 61-2649ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 15 січня 2026 року в справі за позовом Товариства
з обмеженою відповідальністю «Рада 2» до ОСОБА_1 , третя особа: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Хмарочос №9»,
про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2» про захист прав споживачів, визнання розпоряджень та договорів недійсними,
встановив:
У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Рада 2»
(далі -ТОВ «Рада 2») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість
за житлово-комунальні послуги в сумі 14 894, 96 грн.
19 листопада 2025 року на електронну пошту суду першої інстанції
від ОСОБА_1 надійшов зустрічний позов до ТОВ «Рада 2» про захист прав споживачів, визнання розпоряджень та договорів недійсними, разом
із клопотанням про витребування доказів судом.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 12 грудня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, 27 грудня 2025 року
ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 12 грудня 2025 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 січня 2026 року повернуто апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду
міста Києва від 12 грудня 2025 року.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що статтею 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено перелік ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, а апеляційна скарга фактично подана на ухвалу про відмову
у задоволенні заяви про витребування доказів, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Апеляційним судом зазначено, що ОСОБА_1 фактично оскаржує ухвалу
про відмову в задоволенні заяви про витребування доказів, а не про відмову
у забезпеченні доказів. Звертає увагу заявника на те, що у своєму клопотанні вона не посилається на можливість втрати засобів доказування чи обставини,
які можуть свідчити про те, що збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим. Таким чином апеляційний суд дійшов висновку, що метою звернення ОСОБА_1 до суду першої інстанції
із клопотанням про витребування доказів була неможливість самостійно
їх надати суду, а тому відсутні підстави вважати, що вона зверталась до суду першої інстанції із клопотанням про забезпечення доказів.
02 березня 2026 року ОСОБА_1 надіслала на електронну адресу Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 15 січня 2026 року та направити вказану справу
до Київського апеляційного суду для вирішення питання про відкриття провадження.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд не врахував,
що заявник у своєму клопотанні просила саме про забезпечення доказів,
суд першої інстанції застосував статтю 116 ЦПК України, а витребування доказів виступало способом забезпечення доказів.
За приписами частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Ухвала апеляційного суду про повернення апеляційної скарги не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статтями 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Водночас таке право не є абсолютним і з метою забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності, підлягає певним обмеженням.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги,
про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими
або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Згідно з частиною другою статті 352 ЦПК України ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду,
які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Відповідно до частини першої статті 353 ЦПК України встановлено вичерпний перелік ухвал, на які подаються апеляційні скарги окремо від рішення суду.
Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга
статті 353 ЦПК України).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 353 ЦПК України визначено, що в апеляційному порядку окремо від рішення суду може бути оскаржена ухвала суду першої інстанції щодо забезпечення доказів, відмови
в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів.
Інших ухвал, які стосуються отримання судом доказів, зокрема й ухвал
про відмову в задоволенні клопотання про витребування доказів, в переліку статті 353 ЦПК України не наведено.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем фактично оскаржується ухвала Дарницького районного суду міста Києва від 12 грудня 2025 року, якою розглядалось клопотання заявника про витребування доказів, а не клопотання про забезпечення відповідних доказів, а частиною першою статті 353 ЦПК України не передбачено можливості оскарження окремо від рішення суду першої інстанції ухвали
про відмову в задоволенні клопотання про витребування доказів.
З огляду на те, що у своєму клопотанні заявник не посилається на можливість втрати засобів доказування чи обставини, які можуть свідчити, що збирання
або подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим, зважаючи, що суд першої інстанції у своїй ухвалі жодним чином не розглядав вказане клопотання у площині забезпечення доказів та не посилався
на статтю 116 ЦПК України, а процесуальною метою клопотання ОСОБА_1 фактично було саме витребування доказів, які вона не мала можливості надати суду самостійно, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку
про повернення цієї апеляційної скарги.
Ураховуючи викладене, оскільки правильне застосування судом норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а касаційна скарга є необґрунтованою, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягає окремому розгляду заява ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження узвали Київського апеляційного суду від 15 січня 2026 року
та передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного суду.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України,
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ухвалив:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 15 січня 2026 року
в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2»
до ОСОБА_1 , третя особа: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Хмарочос №9» про стягнення заборгованості
за житлово-комунальні послуги та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2» про захист прав споживачів, визнання розпоряджень та договорів недійсними відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко