10 березня 2026 року
м. Київ
справа № 932/9469/24
провадження № 61-2605ск26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Тітова М. Ю. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 21 травня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління-служба у справах дітей Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради,
про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,
встановив:
27 лютого 2026 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 21 травня 2025 року та на постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2025 року
у вказаній справі, тобто з пропуском строку на касаційне оскарження, передбаченого статтею 390 Цивільного процесуального кодексу України
(далі - ЦПК України).
Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду судом касаційної інстанції з огляду на таке.
Заявник просить поновити строк на касаційне оскарження судових рішень. Посилається на те, що станом на день подання касаційної скарги не отримав копію постанови Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2025 року.
Відповідно до статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Згідно з даними, внесеними до Єдиного державного реєстру судових рішень, повний текст постанови Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2025 року складений 08 грудня 2025 року, тому останнім днем звернення з касаційною скаргою є 07 січня 2026 року.
Заявник звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою 27 лютого
2026 року, тобто поза межами строку на касаційне оскарження, встановленого статтею 390 ЦПК України.
Заявником не надано жодного належного доказу щодо недотримання апеляційним судом вимог статті 272 ЦПК України, а із доданих до касаційної скарги матеріалів неможливо встановити, чи був порушений апеляційним судом порядок вручення судового рішення.
З огляду на наведене, причини пропуску строку на касаційне оскарження, зазначені у відповідному клопотанні, не дають достатніх підстав для визнання їх поважними.
У зв'язку з тим, що безпідставне поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення є порушенням вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, касаційну скаргу необхідно залишити без руху, а особі, яка її подала, надати строк для усунення вказаних недоліків, а саме: направити до суду касаційної інстанції заяву про поновлення процесуального строку на касаційне оскарження, у якій навести інші підстави для поновлення цього строку та надати відповідні докази (супровідний лист, поштовий конверт про надсилання кореспонденції апеляційним судом, довідку апеляційного
суду про надсилання на адресу ОСОБА_1 на виконання вимог
статті 272 ЦПК України копії повного тексту постанови Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2025 року та про отримання/неотримання останнім копії такої постанови тощо).
Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
До касаційної скарги заявник долучає квитанцію до платіжної інструкції
на переказ готівки №2 478714039.1 від 06 січня 2026 року про сплату судового збору в сумі 2 422, 40 грн.
ОСОБА_1 вже звертався до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 21 травня 2025 року
та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2025 року у справі, проте ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2026 року вказану касаційну скаргу було повернуто заявнику у зв'язку з ненаведенням підстав касаційного оскарження судових рішень.
З інформації, що наявна в Автоматизованій системі діловодства Верховного Суду за номером касаційного провадження 61-361ск26, вбачається, що заявником подавалась квитанція до платіжної інструкції на переказ готівки №2 478714039.1від 06 січня 2026 року про сплату судового збору в сумі 2 422, 40 грн., як доказ сплати судового збору за розгляд касаційної скарги, поданої 07 січня 2026 року.
Закон України «Про судовий збір» не передбачає можливості Верховному Суду зараховувати в якості судового збору кошти, що сплачені фізичними і юридичними особами за подання інших заяв чи скарг, по яким судами були ухвалені процесуальні рішення.
Таким чином, заявнику слід надати суду касаційної інстанції інший документ, що підтверджує сплату судового збору за подання саме цієї, а не раніше поданої касаційної скарги.
Разом з тим згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернутися до суду в межах касаційного провадження 61-361ск26 з клопотанням про повернення судового збору, який був сплачений ним за розгляд касаційної скарги, поданої
07 січня 2026 року.
Підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що розмір судового збору за подання касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду, яка подана фізичною особою або фізичною особою-підприємцем, становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплатіпри поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми, але не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму дляпрацездатних осібза позовними заявами майнового характеру, а у справах, в яких предметом позовує захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав (крім права власності на майно), відшкодування шкоди здоров'ю (крім моральної шкоди), - не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, що діяла на момент звернення з позовом) судовий збір за подання
до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру становив 0, 4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено, що з 01 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі складає 3 028, 00 грн.
Ураховуючи вимоги позовної заяви та касаційної скарги, судовий збір за подання цієї касаційної скарги становить 2 422, 40 грн (3 028, 00 грн * 0, 4 * 200 %).
Отже, ОСОБА_1 необхідно надати суду доказ сплати судового збору в сумі
2 422, 40 грн за подання саме цієї, а не вперше поданої ним касаційної скарги.
Крім того, за приписами пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (на яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
В порушення вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України в касаційній скарзі не зазначено підстави (підстав), передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України, на якій (яких) подається касаційна скарга.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої
статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої
статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У випадку оскарження судових рішень з підстав невідповідності висновків суду постанові Верховного Суду, що не була врахована в оскаржуваному судовому рішенні або у зв'язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду, у касаційній скарзі, крім відповідної постанови Верховного Суду, повинно бути зазначено відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтування і мотивування такої підстави.
Зазначаючи у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судових рішень відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої
статті 389 ЦПК України), особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно вказувати, щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.
У випадку оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину першу статті 411 ЦПК України у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини першої
статті 411 ЦПК України, який є обов'язковою підставою для скасування судового рішення, з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.
У випадку оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину третю статті 411 ЦПК України у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини третьої
статті 411 ЦПК України з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.
Оскаржуючи судові рішення, зазначені у пункті 1 частини першої
статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку
із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судових рішень.
Заявник у касаційній скарзі цитує підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Водночас чітко не зазначає,
які саме висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах не застосували суди попередніх інстанцій.
У тексті касаційної скарги хоч і є посилання на певну постанову Верховного Суду, проте таке посилання наведене без взаємозв'язку з конкретним пунктом частини другої статті 389 ЦПК України.
Слід звернути увагу на те, що посилання в касаційній скарзі на певні постанови Верховного Суду не можна вважати виконанням вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, оскільки представником заявника чітко не вказано, що саме висновки, викладені у цих постановах Верховного Суду, не були враховані під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.
Таким чином заявнику слід уточнити підстави касаційного оскарження.
З огляду на зазначене, заявнику необхідно надати суду нову редакцію касаційної скарги разом із копіями скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи, оформлену відповідно до положень
статті 392 ЦПК України з урахуванням вимог цієї ухвали із зазначенням конкретного (конкретних) пункту (пунктів) частини другої статті 389 ЦПК України, на підставі якого (яких) подається касаційна скарга, та обґрунтуванням (мотивуванням) наявності цієї (цих) підстави (підстав). Крім того, заявнику слід сплатити судовий збір за подання касаційної скарги. Також необхідно подати до суду заяву про поновлення процесуального строку на касаційне оскарження,
в якій навести інші підстави для поновлення цього строку та надати відповідні докази.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
Ураховуючи наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням заявнику строку для усунення недоліків.
Керуючись статтями 185, 390, 392, 393 ЦПК України,
ухвалив:
Визнати підстави для поновлення процесуального строку на касаційне оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 21 травня 2025 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2025 року за клопотанням ОСОБА_1 неповажними.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 21 травня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2025 року залишити без руху.
Встановити для усунення недоліків строк десять днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали в частині подання заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням інших підстав для його поновлення та наданням відповідних доказів у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали в іншій частині касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя М. Ю. Тітов