25 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 916/803/23(916/176/25)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Огородніка К.М.,
за участі секретаря судового засідання - Купрейчук С.П.
за участю представників:
відповідно до протоколу судового засідання
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"
на рішення Господарського суду Одеської області від 09.09.2025
(Суддя - Найфлейш В.Д.)
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2025
(Колегія суддів: Аленін О.Ю. - головуючий, Принцевська Н.М., Філінюк І.Г.)
у справі № 916/803/23(916/176/25)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бутар Трейд"
до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"
про стягнення 3 540 967,27 грн
в межах справи №916/803/23
про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Бутар Трейд"
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "БУТАР ТРЕЙД" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення 3 540 967,27 грн.
2. Позов обґрунтований обов'язком відповідача повернути спірну суму сплачених позивачем за Договором лізингових платежів у відшкодування вартості предмета лізингу, яка є сумою здійсненої позивачем попередньої оплати за відповідне майно, через одностороннє розірвання відповідачем зазначеного договору, повернення позивачем відповідачу предмета лізингу (об'єктів нерухомого майна) і, відповідно, втрату позивачем права на можливість отримання цього майна у власність.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
3. Оскаржується рішення Господарського суду Одеської області від 09.09.2025 по справі №916/803/23(916/176/25), яким позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача сплачені ним лізингові платежі в рахунок сплати вартості об'єкту лізингу за Договором фінансового лізингу № 4Б16053ЛИ від 01.07.2016 у розмірі 3 540 967,27 грн, а також судовий збір у сумі 42 491,61 грн.
4. Також оскаржується постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2025, якою рішення Господарського суду Одеської області від 09.09.2025 у справі №916/803/23(916/176/25) залишено без змін.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
5. До Верховного Суду від Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі в тексті - Скаржник) надійшла касаційна скарга у якій Скаржник просить суд вимогу скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Бутар Трейд" в позові в повному обсязі.
6. В обґрунтування підстав для задоволення касаційної скарги Скаржник наводить наступні доводи:
6.1. Скаржник посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України та зазначає, що під час постановлення оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені та неправильно застосовані норми матеріального права - ст.ст. 202, 203, 204, 215, 267, 525, 526, 598, 601, 602, 629, 631, 653, 693, 806 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 198 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 7, 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг"; порушені норми процесуального права - ст.ст. 18, 12, 73, 75, 79, 86, 231, 236, 326 ГПК України, а також вказані норми права були застосовані без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного суду:
- від 10.11.2022 у cправі №914/346/20 (914/155/21) та від 25.01.2022 у справі 914/346/20 (914/156/21) (що за відсутності обставин, які б свідчили про оскарження та недійсність правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог, оформленого відповідною заявою, чи неможливість зарахування відповідних вимог, які є зустрічними, з огляду на їх неоднорідність чи ненастання строку виконання тощо, - безпідставним є висновок про відсутність припинення відповідних зобов'язань сторін на підставі зазначеного правочину в момент його вчинення, тобто до відкриття провадження у справі про банкрутство);
- від 13.02.2025 у праві N 914/2693/23 (914/3476/23) (що заява однієї із сторін про зарахування зустрічних вимог для досягнення бажаного правового ефекту не потребує відповіді з боку адресата, а потребує лише сприйняття заяви останнім. Наслідком подання заяви про зарахування зустрічних вимог, за наявності передбачених умов для зарахування, є остаточне і безповоротне припинення відповідних зобов'язань повністю або частково);
- у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 у справі №910/11116/19 (що незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним; заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог);
- від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, від 19.09.2023 у справі №905/1065/22, від 21.03.2024 у справі №907/935/21(щодо презумпції правомірності правочину);
- в постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.03.2021 у справі № 473/1878/19, постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 661/2313/18, від 17.11.2021 у справі № 200/4037/19, від 15.12.2021 у справі № 757/51379/17; постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.06.2022 у справі №904/4137/20(210/1218/20); від 07.07.2023 у cправі №910/11424/15; від 18.09.2024 у cправі №904/1710/23; від 25.10.2024 у cправі № 915/546/21 (що нікчемним є лише той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч.2 ст.215 ЦК). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним");
- від 19.09.2023 у cправі №905/1065/22, від 21.03.2024 у справі №907/935/21, від 01.02.2024 у cправі №913/175/23 (щодо обов'язку зі сплати лізингових платежів лізингоотримувачем до дати розірвання договору та повернення майна лізингодавцю);
- від 05.06.2021 у справі №904/5726/19 (провадження №12-95гс20) (щодо обов'язку судів виходити з умов договору, укладеного між сторонами, та структури лізингових платежів).
Відзиви
7. Від ТОВ «БУТАР ТРЕЙД» та уповноваженої особи засновників ТОВ «БУТАР ТРЕЙД» надійшли відзиви на касаційну скаргу у яких зазначається про необхідність касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Інші заяви та клопотання
8. Від АТ КБ "ПриватБанк" надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Розгляд заяв та клопотань
9. Як було вказано, від АТ КБ "ПриватБанк" надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
10. Наведене клопотання мотивовано тим, що передача даної справи на розгляд Палати є необхідною для захисту фундаментального принципу правової визначеності (res judicata). Необхідно провести чітку межу, де закінчується встановлення фактів судом і починається вільна правова оцінка. Допущення змішування цих понять призведе до того, що преюдиція перетвориться з інструменту стабільності на інструмент процесуального свавілля, де суб'єктивна думка суду в одній справі стає догмою для всіх наступних спорів, ігноруючи презумпцію правомірності правочинів та автономію волі суб'єктів господарювання.
11. Також у вказаному клопотанні вказано, що застосований судом апеляційної інстанції підхід створює критичний ризик для господарського обороту: правочини щодо припинення зобов'язань фактично стають «умовними» та залежними від того, чи не назве їх суд в іншому процесі «спірними». Це дестабілізує систему розрахунків та нівелює значення статті 601 ЦК України. Вирішення цього питання Судовою палатою з розгляду справ про банкрутство дозволить встановити єдиний стандарт: правочин є дійсним і породжує наслідки, поки він не усунутий з правового поля у встановленому законом порядку, а не через опосередковану правову оцінку в чужих процесах.
12. Згідно з частиною першою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.
13. Питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 303 ГПК України).
14. Основним завданням Верховного Суду є забезпечення сталості та єдності судової практики (частини перша статті 36 Закону "Про судоустрій і статус суддів").
15. Тобто з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій, Верховний Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення або підходи застосовані в цих рішеннях мають бути очевидно застарілими внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці Європейського суду з прав людини; існування невідповідності критерію "якість закону" законодавчих норм, що призвело до різного тлумачення судами (колегіями, палатами) норм права.
16. Необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та постановах Верховного Суду від 05.07.2022 у справі № 904/3860/19, від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13).
17. Проаналізувавши доводи клопотання Скаржника та норми права, що регулюють спірні правовідносини, враховуючи актуальну судову практику Верховного Суду щодо правовідносин, які подібні до даної справи, беручи до уваги необхідність дотримання принципу юридичної визначеності, як складового елементу верховенства права, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для передачі цієї справи на розгляд судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Розгляд касаційної скарги Верховним Судом
18. Заслухавши у відкритому судовому засіданні доповідь судді доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін виходячи з наступного.
19. Відповідно до приписів ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
20. Суди попередніх інстанцій встановили наступні фактичні обставини справи:
01.07.2016 між АТ КБ "ПриватБанк" (Банк) та ТОВ "БУТАР ТРЕЙД" (Лізингоодержувач) укладено Договір (фінансового лізингу) №4Б16053ЛИ, за умовами пункту 1.1. якого банк передає лізингоодержувачу нерухомоме майно, яке є власністю банку та яке зазначено у додатку № 1 до договору (надалі майно), а лізингоодержувач приймає майно від банка в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу.
За умовами пунктів 3.1, 3.3 Договору передача банком та прийом лізингоодержувачем майна в лізинг здійснюється згідно з актом прийому-передачі майна, зазначеним у додатку № 3, що є невід'ємною частиною цього договору. Акт прийому-передачі майна сторони укладають та підписують у дату укладення цього договору. З дати підписання сторонами акту прийому-передачі майна, лізингоодержувач приймає його від банку в платне володіння та користування.
Згідно з пунктом 1.2 Договору на дату укладення цього договору вартість майна становить 538 565 432 грн 00 коп. грн.
Пунктом 1.4 Договору передбачено, що для здійснення лізингоодержувачем платежів за цим договором банк відкриває рахунки:
- рахунок для сплати вартості предмета лізингу № 20713050000584;
- рахунок для сплати винагород за лізингом № 20784050000870.
Розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються додатком № 2 (пункт 2.1 Договору).
Протягом усього терміну дії цього договору майно є власністю банка (пункт 4.1 Договору). Майно переходить у власність лізингоодержувача за умови сплати банку всієї суми лізингових платежів, а також всіх інших платежів за цим договором (пункт 4.3 Договору).
Банк має право: вимоги повернення майна у випадку дострокового розірвання договору (підпункт 5.1.3 пункту 5.1 Договору); відмовитися від договору і вимагати повернення майна, якщо лізингоодержувач не сплачує лізингові платежі протягом трьох місяців підряд; договір є розірваним з дати, зазначеної банком у повідомленні про відмову від договору (підпункт 5.1.3 пункту 5.1 Договору).
Банк зобов'язується: після сплати всієї суми лізингових платежів та інших платежів, що передбачені цим договором, передати майно у власність лізингоодержувача та документ, що підтверджує повну сплату платежів за цим договором (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 Договору); прийняти майно від лізингоодержувача у випадку дострокового розірвання цього договору або у випадку закінчення терміну дії цього договору, якщо майно не буде викуплене лізингоодержувачем та не сплачено всі платежі за договором (підпункт 5.2.2 пункту 5.2 Договору).
Відповідно до пункту 6.2.11 Договору лізингоодержувач зобов'язується сплачувати банку: винагороду за відкриття рахунку "Фінансовий лізинг (оренда)"; лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна); відсоткову винагороду за користування майном; винагороду за користування майном, отриманим в лізинг; інші витрати банка, безпосередньо пов'язані з цим договором.
Пунктом 6.2.4 Договору на лізингоодержувача покладено обов'язок повернути майно банку у випадку розірвання договору у стані, в якому воно було отримано, з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим договором, а також відшкодування заподіяних цим збитків у строк, не пізніше дати розірвання цього договору.
Підпунктом 8.2.3 пункту 8.2 Договору передбачено, що цей договір підлягає розірванню в односторонньому порядку за ініціативою банку шляхом письмового повідомлення про це лізингоодержувача за три дні у випадку повної або часткової несплати лізингового платежу лізингоодержувачем, якщо прострочення сплати становить більше ніж 30 днів, а також у випадку порушення строків сплати винагород за договором.
01.07.2016 на виконання умов Договору сторони склали акт № 1 прийому-передачі майна, згідно із яким банк передав, а лізингоодержувач прийняв в платне володіння та користування майно:
- за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Портова, 40-а, загальною площею 228,5 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 940604051103, вартість майна - 375 205 771 грн 00 коп.;
- за адресою: Одеська обл., Фрунзівський р., смт. Затишшя, вул. Зелена, 5, загальною площею 939,8 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 941672951252, вартість майна - 163 359 661 грн 00 коп.
За період дії Договору ТОВ "БУТАР ТРЕЙД" сплатило на користь Банку лізингові платежі, як сплату вартості об'єктів лізингу, на загальну суму 4 940 967 грн 27 коп. (01.07.2016 - 448 804 грн 53 коп., 25.07.2016 - 4 492 162 грн 74 коп.).
У зв'язку з тим, що позивач прострочив більш ніж на 30 днів сплату відсоткової винагороди за користування майном, Банк направив ТОВ "БУТАР ТРЕЙД" повідомлення від 31.05.2017 про розірвання Договору, а також запропонував сплатити наявну заборгованість та передати майно за актом прийому-передачі.
15.06.2017 сторонами складено та підписано акт прийому-передачі майна, відповідно до якого лізингоодержувач передав, а банк прийняв майно, яке було предметом Договору.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.04.2019 у справі №916/2652/18 позов Банку до ТОВ "БУТАР ТРЕЙД" про стягнення заборгованості за Договором задоволено, стягнуто з позивача на користь відповідача 22 622 914 грн 92 коп., з яких: заборгованість за відсотковою винагородою за користування майном - 21 812 811 грн 91 коп., пеня - 810 103 грн 01 коп.
Позивач надіслав 09.03.2023 відповідачу вимогу №02 від 09.03.2023, у якій просив у семиденний строк з моменту отримання вимоги повернути шляхом перерахування на поточний рахунок позивача лізингові платежі як попередню оплату за отримане ним у майбутньому майно (об'єкт лізингу) на суму 4 940 967 грн 27 коп.
З огляду на незадоволення відповідачем вимог позивача, 05.07.2023 ТОВ «БУТАР ТРЕЙД» звернулось з позовом про стягнення з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на свою користь 1 400 000,00 грн, частини сплачених ним лізингових платежів в рахунок оплати вартості об'єкта лізингу за договором фінансового лізингу №4Б16053ЛИ від 01.07.2016.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.02.2024 у справі №916/803/23(916/2849/23) судом відмовлено у задоволенні позову.
Постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 рішення Господарського суду Одеської області від 13.02.2024 у справі №916/803/23(916/2849/23) скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ТОВ «БУТАР ТРЕЙД» до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення лізингових платежів у розмірі 1400000,00 грн задоволено, стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ТОВ «БУТАР ТРЕЙД» 1400000 грн лізингових платежів, сплачених ТОВ «БУТАР ТРЕЙД» в рахунок сплати вартості об'єкту лізингу за договором фінансового лізингу №4Б16053ЛИ від 01.07.2016.
Постановою Верховного суду від 24.09.2024 року залишено без змін Постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 року по справі №916/803/23(916/2849/23).
Зважаючи на те, що у справі №916/803/23(916/2849/23) на користь позивача з відповідача було стягнуто 1 400 000,00 грн частини сплачених ним лізингових платежів в рахунок оплати вартості об'єкта лізингу за договором фінансового лізингу №4Б16053ЛИ від 01.07.2016, ліквідатором ТОВ «БУТАР ТРЕЙД» було направлено відповідачеві лист №02-01-4-96 від 31.12.2024 року із проханням добровільно сплатити суму залишку сплачених лізингових платежів у розмірі 3 540 967,27 грн в термін до 15.01.2024.
Однак, з огляду на те, що відповідачем заборгованість добровільно не сплачена, позивач звернувся із даними позовом до суду.
21. Згідно з положеннями статті 292 ГК України (у редакції цього Кодексу, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) лізинг - господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
22. Відповідно до частини першої статті 806 ЦК України (тут і надалі у редакції цього Кодексу, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
23. До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 806 ЦК України).
24. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом (частина третя статті 806 ЦК України).
25. Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначені у Законі України «Про фінансовий лізинг».
26. У статті 1 зазначеного Закону України «Про фінансовий лізинг» було передбачено, що фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
27. Частиною другою статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
28. Згідно частини першої статті 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право, зокрема, вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.
29. Відповідно до положень частин другої, четвертої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються; сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
30. Разом з тим Верховний Суд у постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20 зазначив, що положення частини другої статті 693 ЦК України містять імперативну норму щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі не передання у власність товару.
31. У цьому зв'язку Верховний Суд у зазначеній постанові виснував, що договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
32. Лізингові платежі, сплачені позивачем як частина відшкодування вартості предметів лізингу, за своєю суттю є оплата предмета купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов'язувався передати лізингоодержувачу у власність. У зв'язку з розірванням договорів та вилученням предметів лізингу на користь лізингодавця, такий обов'язок у відповідача відсутній.
33. Отже, наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.
34. Такі висновки про застосування положень Закону України «Про фінансовий лізинг» у взаємозв'язку з нормами статей 653 та 693 ЦК України у спірних правовідносинах щодо питання наявності/відсутності правових підстав для сплати лізингоодержувачем лізингових платежів у рахунок вартості об'єкта лізингу до моменту розірвання договору лізингу викладені у постанові Верховного Суду у постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20.
35. У свою чергу, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 зазначила, що належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.
36. Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
37. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України). Оскільки в силу особливостей регулювання правовідносин лізингу договором та законом право власності на передане в лізинг майно залишається за лізингодавцем, то наслідком припинення договору лізингу внаслідок відмови лізингодавця за приписами частини другої статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" є відсутність у нього обов'язку надати предмет лізингу в майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати оплати вартості предмета лізингу.
38. За положеннями частини другої статті 693 ЦК України, які стали правовою підставою для позовних вимог у спірних правовідносинах, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
39. За змістом наведених норм Закону України "Про фінансовий лізинг" сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, що може включатись до складу лізингових платежів (частина друга статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг"), яка у спірних правовідносинах визначена як частина відшкодування / сплати вартості предмету лізингу (пункти 1.4, 6.2.11 Договору) є за своєю суттю частиною покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору лізингу, тобто є оплатою предмета купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов'язувався передати лізингоодержувачу у власність. Тож належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.
40. У зв'язку з розірванням договору лізингу та вилученням предметів лізингу на користь лізингодавця, у лізингоодержувача відсутній такий обов'язок. Тобто, ураховуючи структуру та зміст лізингових платежів, а саме те, що ці платежі не є рівнозначними платі за користування, на відміну від орендної плати, позаяк містять в собі таку складову, як відшкодування частини вартості предмета лізингу (пункт 8.5), з моменту розірвання договору лізингу зобов'язання лізингодавця щодо передачі об'єкта лізингу у власність лізингоодержувача є припиненим, відповідно, в лізингоодержувача припиняється зобов'язання щодо відшкодування вартості цього об'єкта (пункт 6.31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19).
41. А тому, оскільки в силу особливостей регулювання правовідносин лізингу договором та законом на передане в лізинг майно право власності залишається за лізингодавцем, то наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати оплати предмета лізингу.
42. Враховуючи викладене, імперативну норму частини другої статті 693 ЦК України щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі не передання у власність товару (висновки Верховного Суду в постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20), яке (право) не залежить від причин та підстав, за яких продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не здійснив передачу товару у покупцю; та встановлені судами у цій справі обставини, зокрема щодо проаналізованих судами умов укладеного між сторонами Договору (фінансового лізингу), Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, щодо того, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю БУТАР ТРЕЙД до відповідача Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк про стягнення 3 540 967,27грн. слід задовольнити.
43. Щодо посилань Скаржника на обставини вчинення ТОВ «БУТАР ТРЕЙД» на підставі статті 601 Цивільного кодексу України одностороннього правочину, а саме, заліку зустрічних однорідних вимог щодо заборгованості з простроченого повернення АТ Комерційний банк «ПриватБанк» лізингових платежів, як сплати частини вартості об'єкту лізингу за договором фінансового лізингу №4Б16053ЛИ від 01.07.2016, на загальну суму 4940967,27 грн., суди попередніх інстанцій вказали про те, що:
- Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.12.2024 по справі №916/803/23(916/2849/23), яка залишена без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.03.2025, відмовлено Акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» у задоволенні заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.
- Дійшовши висновку про відсутність підстав для визнання виданого у такій справі наказу таким, що не підлягає виконанню, суди встановили, що зобов'язання по сплаті заборгованості з повернення сплачених лізингових платежів, як частини вартості об'єкту лізингу, про яке заявляло у позові ТОВ «БУТАР ТРЕЙД», не є безспірним, а відтак, умови застосування зустрічних однорідних вимог відсутні, тому обов'язок відповідача в частині оплати позивачу 1400000 грн не припинився.
- Отже, суди першої та апеляційної інстанцій у справі №916/803/23(916/2849/23), між тими ж сторонами, встановили, що зобов'язання Банку щодо оплати ТОВ «БУТАР ТРЕЙД» грошових коштів вказаних у заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог не є припиненими внаслідок подання такої заяви, такі обставини є преюдиційними, у цій справі та не підлягають доказуванню у відповідності до приписів ст. 75 ГПК України.
44. Згідно з ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
45. Преюдиціальність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Суб'єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду (подібні висновки наведені у постанові постанова Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №438/723/17).
46. З урахуванням наведеного, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що одночасно заперечуючи у цій справі по суті свої зобов'язання, щодо суми яких подано заяву про залiк зустрiчних однорiдних вимог (зокрема і щодо частини відповідної суми у справі №916/803/23(916/2849/23)), та наполягаючи на припиненні цих зобов'язань перед позивачем (Боржником) на підставі статті 601 ЦК України через зазначену заяву про залiк зустрiчних однорiдних вимог, Банк вдається до суперечливої поведінки у спірних правовідносинах, оскільки і заперечуючи такі свої зобов'язання перед позивачем, і наполягаючи на їх припиненні, Банк одночасно їх і визнає, і не визнає.
47. Вказане спростовує аргументи касаційної скарги, які посилаються на обставини вчинення ТОВ «БУТАР ТРЕЙД» на підставі статті 601 Цивільного кодексу України одностороннього правочину, а саме, заліку зустрічних однорідних вимог щодо заборгованості з простроченого повернення АТ Комерційний банк «ПриватБанк» лізингових платежів, як сплати частини вартості об'єкту лізингу за договором фінансового лізингу №4Б16053ЛИ від 01.07.2016, на загальну суму 4940967,27 грн.
48. Беручи до уваги зазначене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що при ухваленні рішення Господарського суду Одеської області від 09.09.2025 та постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2025 у справі № 916/803/23(916/176/25) було правильно застосовано положення ст. 693 ЦК України та ст. 75 ГПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
38. Відповідно до положень ст. 309 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
39. З урахуванням тих обставин, що при ухваленні рішення Господарського суду Одеської області від 09.09.2025 та постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2025 у справі № 916/803/23(916/176/25) було правильно застосовано положення ст. 693 ЦК України та ст. 75 ГПК України, колегія суддів суду касаційної інстанції, на підставі положень ст. 309 ГПК України дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та про залишення без змін оскаржуваних судових рішень.
Керуючись ст. ст. 240, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Одеської області від 09.09.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2025 у справі № 916/803/23(916/176/25) залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Жуков
Судді В.І. Картере
К.М. Огороднік