24 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 910/20111/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,
за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва»
на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2024 (суддя Карабань Я. А.)
і постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 (головуючий суддя Станік С. Р., судді Гончаров С. А., Сибіга О. М.)
у справі № 910/20111/23
за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради
до 1) Комунального підприємства «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» і 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Північно-Український Будівельний Альянс»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Антимонопольний комітет України,
про визнання недійсним рішення тендерного комітету, договору і стягнення коштів,
(у судовому засіданні взяли участь: прокурор - Єреп В. В., представник позивача - Потапова Г. М., представник відповідача-1 - Шемідько Г. В., представники відповідача-2 - Рудометкіна М. О., Рибалко К. С.)
1. Заступник керівника Київської міської прокуратури (далі ? Прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» (далі - КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Північно-Український Будівельний Альянс» (далі - ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс»), у якому просив:
- визнати недійсним рішення тендерного комітету відповідача-1 від 07.06.2018 № 6 про визнання переможцем закупівлі (ідентифікатор закупівлі 2018-02-21-000440-а);
- визнати недійсним договір генерального підряду від 26.06.2018 № 26/06-18, укладений відповідачами;
- стягнути з відповідача-2 на користь відповідача-1 кошти в розмірі 1 117 440 774, 48 грн, а з КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» одержані за рішенням суду кошти стягнути в дохід держави.
2. Заявлені позовні вимоги обґрунтовано тим, що під час проведення публічної закупівлі робіт із реконструкції транспортної розв'язки на перетині проспекту Перемоги з вулицею Гетьмана у Солом'янському та Шевченківському районах м. Києва за кошти місцевого бюджету із використанням електронної системи «Prozorro» були допущені порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати тендера, що свідчить про наявність підстав для визнання рішення тендерного комітету та укладеного за результатами відповідної закупівлі договору генерального підряду недійсними, а також застосування наслідків недійсності цього правочину.
3. Правовими підставами поданого позову Прокурор визначив статтю 1311 Конституції України, статті 16, 202, 203, 215, 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 1, 5, 36 Закону України «Про публічні закупівлі», статті 1, 4, 6, 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», а також послався на статтю 23 Закону України «Про прокуратуру».
4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.06.2024 у справі № 910/20111/23 поданий Прокурором позов задоволено повністю.
5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 зазначене рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
6. Згідно з висновками місцевого та апеляційного господарських судів підтверджене рішенням Антимонопольного комітету України вчинення ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс» порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосувалися спотворення результатів публічної закупівлі, свідчить про спрямованість таких дій на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладення договору не на конкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам. Неправомірна поведінка, що мала місце на стадії проведення процедури закупівлі та прийняття оспорюваного рішення про визнання переможцем відповідача-2, не може мати правомірного наслідку ? укладення договору.
7. З огляду на наведене, суди попередніх інстанцій виснували, що рішення тендерного комітету КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва», оформлене протоколом від 07.06.2018 № 6, суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, а тому підлягає визнанню недійсним. Так само визнанню недійсним підлягає договір генерального підряду від 26.06.2018 № 26/06-18, укладений за закупівлею, результати якої спотворено антиконкурентними узгодженими діями її учасників. При цьому, ураховуючи наявність умислу лише у ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс», одержані ним кошти у розмірі 1 117 440 774, 48 грн за недійсним правочином мають бути повернуті в дохід держави, що відповідає приписам частини третьої статті 228 ЦК України.
8. Не погодившись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач-1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2024, постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним рішення тендерного комітету та визнання недійсним договору генерального підряду.
9. У поданій касаційній скарзі (з урахуванням її нової редакції) скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та наводить висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, яким, на його думку, не відповідають висновки місцевого та апеляційного господарських судів, що містяться у оскаржуваних судових рішеннях.
10. Доводи касаційної скарги КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» стосуються питання представництва прокурором інтересів держави в особі компетентного органу у правовідносинах, що склалися між учасниками цієї справи, а також визнання недійсним договору, укладеного з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі», та застосування наслідків його недійсності.
11. Після відкриття касаційного провадження у справі № 910/20111/23 від учасників судового процесу до Верховного Суду надійшли численні пояснення, заяви та клопотання, у тому числі Прокурором було подано клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
12. Здійснивши аналіз правовідносин, у яких виник спір у справі, що переглядається, а також мотивів, наведених у клопотанні Прокурора, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для передачі справи № 910/20111/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
13. Так, відповідно до частини п'ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
14. За усталеною судовою практикою Великої Палати Верховного Суду у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави і суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
15. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
16. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.
17. Кількісний показник ілюструє той факт, що проблема наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
18. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як: відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.
19. У цьому контексті, з урахуванням предмета, підстав заявленого у справі № 910/20111/23 позову та встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин, що мають юридичне значення, Верховний Суд звертає увагу на таке.
20. Як зазначено у частині першій статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
21. Відповідно до частин першої - п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
22. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
23. Наведене зазначено у частинах першій, третій статті 215 ЦК України.
24. За змістом частин першої, другої статті 216 названого Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
25. У частині ж третій статті 216 ЦК України унормовано, що правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
26. Згідно із частиною третьою статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
27. Звідси для правильного застосування частини третьої статті 228 ЦК України слід встановити у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення такого договору, якою із сторін і в якій мірі виконане зобов'язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.
28. Водночас у законодавстві відсутні визначення понять «інтерес» загалом та «інтерес держави і суспільства» зокрема. Законодавство України не містить ані орієнтовного переліку сфер, у яких існують державні інтереси, ані критеріїв чи способів їх визначення.
29. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з'ясовуючи поняття «інтереси держави» визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
30. У цьому рішенні Конституційний Суд України констатував, що «інтереси держави» є оціночним поняттям.
31. Велика Палата Верховного Суду неодноразово підтримувала ці висновки, зокрема, у своїх постановах від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 та від 28.09.2022 у справі № 483/448/20.
32. До того ж у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, ураховуючи, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, а також, беручи до уваги, що «інтереси держави» є специфічним оціночним поняттям та можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами інших учасників суспільних відносин, зокрема, комунальних підприємств, установ, які розпоряджаються бюджетними коштами, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що визначати, в чому полягає чи може полягати порушення інтересів держави та оспорювати на цій підставі правочин у суді може тільки суб'єкт, наділений у спірних правовідносинах владними повноваженнями (незалежно від наявності статусу юридичної особи), або прокурор, який у встановленому порядку, виконуючи субсидіарну роль, може представляти державу в судовому провадженні замість відповідного компетентного суб'єкта, який усупереч вимогам закону не здійснює захист інтересів держави або робить це неналежно.
33. У постанові ж від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, вирішуючи питання застосування частини третьої статті 228 ЦК України, зазначила, що ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
34. За твердженнями Прокурора, з якими погоджується Верховний Суд, відсутність закріплених на нормативному рівні критеріїв визначення правочину таким, що не відповідає інтересам держави і суспільства, свідчить про існування виключної правової проблеми у контексті застосування частини третьої статті 228 ЦК України.
35. При цьому наведене у вищевказаній постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду формулювання «у виключних випадках» (навіть попри зазначення їх окремих прикладів), також не сприяє стабільності правозастосування та єдності судової практики у спорах з подібними правовідносинами, оскільки так само не визначає ознак їх виокремлення.
36. Натомість допустимість застосування частини третьої статті 228 ЦК України при встановленні обставин вчинення правочину без додержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства підтверджена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 08.05.2025 у справі № 420/12471/22 та від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21.
37. Так само висновки щодо застосовності норм цієї статті у цивільних правовідносинах неодноразово наводились Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду (постанови від 20.11.2024 у справі № 373/2163/21, від 02.10.2024 у справі № 932/1693/21).
38. Крім того, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 25.02.2026 у справі № 922/2986/24, застосовуючи частину третю статті 228 ЦК України, зазначив, що вимоги про визнання недійсними договорів поставки, обґрунтовані виявленими обставинами щодо безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість, що може вплинути на сплату податкового зобов'язання до Державного бюджету України або на право вимагати бюджетне відшкодування сплаченої суми такого податку, відтак безумовно стосується прав та інтересів держави і суспільства в питаннях добросовісного ведення господарської діяльності та належної сплати податків, які в свою чергу є базою для існування усіх державних інституцій, соціального забезпечення, підтримання інфраструктури і тп.
39. Між тим частина п'ята статті 13 ЦК України, якою регламентовано цілі реалізації цивільних прав, не допускає їх використання з метою неправомірного обмеження конкуренції, а також недобросовісну конкуренцію.
40. Закон України «Про захист економічної конкуренції» визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.
41. У статті 1 цього Закону унормовано, що конкуренція - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
42. Згідно із пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» антиконкурентними узгодженими діями, зокрема визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів.
43. Антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, і ці дії є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції (частина перша статті 6, пункт 1 статті 50 названого Закону).
44. Як зазначено у частині другій статті 4 Закону України «Про захист економічної конкуренції», суб'єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.
45. Тобто наявність у суб'єкта господарювання умислу на вчинення антиконкурентних узгоджених дій, порушення принципів закупівлі, порядку її проведення, усвідомлення ним протиправного характеру таких дій та настання відповідних наслідків, також свідчить про порушення ним добросовісності ведення господарської діяльності, оскільки з метою отримання замовлення від держави чи територіальної громади та прибутку від цієї господарської операції було вчинено протиправні дії, узгоджені з іншим учасником публічної закупівлі, задля впливу на її результат (зокрема, на ціну, яку в подальшому буде сплачено з бюджетних коштів).
46. Застосування ж передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України правових наслідків недійсності правочинів, укладених за результатами таких закупівель, є співмірним у контексті позбавлення «порушника» економічної вигоди від вчинення договору, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, позаяк накладений на нього антимонопольними органами штраф такого ефекту не несе (у даному випадку ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс» сплатило 56 000 000, 00 грн штрафу, отримавши при цьому 1 117 440 774, 48 грн оплати за договором, укладеним за обставин вчинення дій спрямованих на усунення конкуренції).
47. Урахуванню підлягає і те, що у цьому контексті завжди йдеться не лише про порушення законодавства про захист конкуренції, а й безпосередньо Закону України «Про публічні закупівля», метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
48. Цей Закон прийнято у тому числі на виконання статті 153 глави 8 «Державні закупівлі» розділу IV Угоди про асоціацію між Україною, з однією сторони, Європейським Союзом (далі - ЄС), Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, що зобов'язує Україну поступово гармонізувати законодавство про державні закупівлі з правом ЄС, зокрема Директивами 2014/24/ЄС (загальний сектор) та 2014/25/ЄС (комунальний сектор) та передбачає впровадження принципів прозорості, недискримінації та конкуренції.
49. Виконання названої Угоди вочевидь є пріоритетним для держави та належить до сфери її інтересів.
50. Згідно із інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень, на яку посилається Прокурор у поданому клопотанні, наразі у провадженні господарських судів перебуває понад 300 судових справ із спорами, що виникли у подібних правовідносинах.
51. За позовами, зокрема, Київської міської прокуратури про визнання недійними правочинів з підстав їх укладення за результатами закупівель, що були спотворені вчиненням суб'єктами господарювання антиконкурентних узгоджених дій (тобто, укладених за відсутності конкуренції), та про застосування наслідків їх недійсності, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України, у провадженні господарських судів першої та апеляційної інстанцій перебувають справи № 910/423/25, № 910/17356/23, № 910/11837/25, № 910/3137/25, № 910/3134/25, № 910/3133/25, № 910/3131/25, № 910/2860/25, № 910/3508/25, № 910/3507/25, № 910/3155/25, № 910/7253/25, № 910/7249/25, № 910/13049/25, № 910/13049/25, № 910/7645/25, № 910/2409/25, № 910/9055/25, № 910/6035/25.
52. Крім того, у заявленому клопотанні Прокурор посилається на численні судові справи, у яких вже ухвалено судові рішення господарськими судами Запорізької, Луганської, Кіровоградської областей, Господарським судом міста Києва, Центральним, Північно- західним та Східним апеляційними господарськими судами, у тому числі з посилання на висновки Верховного Суду щодо належності застосування частини третьої статті 228 ЦК України у подібних спірних правовідносинах.
53. Таким чином, відповідна правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які вже існують, або можуть виникнути, з огляду на відсутність як критеріїв визначення правочину таким, що «суперечить інтересам держави та суспільства», так і «виключних випадків порушення інтересів держави та суспільства», за яких підлягає застосуванню частина третя статті 228 ЦК України.
54. Тому вирішення у цій справі питання про застосування частини третьої статті 228 ЦК України при вчиненні правочину, що суперечить інтересам держави та суспільства, зокрема, при порушенні суб'єктом господарювання чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, у тому числі законодавства про захист конкуренції, має істотне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.
55. При цьому колегія суддів враховує, що у цій справі існує невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, та водночас ці питання актуальні не лише у справах господарського чи цивільного права, але й в публічному праві (зокрема, адміністративному, наприклад постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2025 у справі № 420/12471/22), тобто у невизначеній кількості справ.
56. Як правильно зазначає Прокурор у своєму клопотанні, наразі виникла потреба у формуванні єдиного та узгодженого підходу до співвідношення публічного інтересу, який полягає у цивільній відповідальності за вчинення антиконкурентних дій, закупівлі товарів, робіт, послуг за кошти державного чи місцевого бюджету за відсутності конкуренції, при формальному створенні учасниками тендера фікції її існування, та приватного інтересу осіб, які вчинили антиконкурентні узгоджені дії. Вирішення цієї правової проблеми Великою Палатою Верховного Суду забезпечить подальший розвиток права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо визначеності поняття «невідповідності правочину інтересам держави та суспільства» та застосування відповідних наслідків недійсності такого правочину, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України.
57. Отже, ураховуючи все викладене, а також наведені у клопотанні про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду доводи Прокурора у тій мірі, в якій вони узгоджуються з викладеним у цій ухвалі, Верховний Суд вбачає, що у справі, яка переглядається, наявна виключна правова проблема, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому існують обґрунтовані підстави для її передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 ГПК України, Суд
Справу № 910/20111/23 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил